Ухвала

від 13.02.2024 по справі 380/5090/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 лютого 2024 року

м. Київ

справа №380/5090/22

адміністративне провадження №К/990/4897/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Пасічник С.С.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №380/5090/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Беллус УА» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Львівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України за допомогою підсистеми «Електронний суд» 08.02.2024 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №380/5090/22, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Судом встановлено наступне.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху з огляду на наступне.

Законом України від 29.06.2023 №3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» внесено зміни, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які набрали чинності 18.10.2023.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

1. Відповідно до частин першої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №380/5090/22 була прийнята у відкритому судовому засіданні. Повний текст постанови складено 24.08.2023.

Враховуючи викладене, останнім днем для звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою в межах встановленого законом строку (з урахуванням вихідних днів) був день із датою 25.09.2023, у той час, як касаційну скаргу до Верховного Суду скаржником подано 08.02.2024, що свідчить про пропуск встановленого законом процесуального строку на касаційне оскарження спірних у цій справі судових рішень.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються у разі необхідності - клопотання особи, що подає касаційну скаргу.

Зі змісту частин другої та третьої статті 329 КАС України вбачається, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження у разі його пропуску з поважних причин, крім визначених законом випадків.

Враховуючи викладене, пропущений строк касаційного оскарження може бути поновлений судом, якщо за результатами оцінки та перевірки наведених заявником у відповідній заяві підстав пропуску такого строку, суд дійде висновку про їх поважність.

Для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених заявником в обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно вбачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.

Разом з тим, зі змісту та матеріалів касаційної скарги вбачається, що питання про поновлення строку на касаційне оскарження Головне управління ДПС у Львівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України не порушує; жодних доказів, які б засвідчували поважність підстав пропуску строку на касацій оскарження у цій справі скаржник до суду касаційної інстанції також не надає.

Таким чином, скаржнику слід надати обґрунтовану заяву (клопотання) про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №380/5090/22 вказавши підстави та надавши належні докази, що унеможливили своєчасне вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у строк визначений законом.

У даному випадку належними доказами можуть бути, наприклад: докази своєчасного звернення (або неможливості звернення) до суду апеляційної інстанції про отримання оскаржуваного рішення, оригінал поштового конверта в якому оскаржувану постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №380/5090/22 було направлено рекомендованим листом на адресу скаржника або довідка суду апеляційної інстанції про час направлення/ненаправлення копії оскаржуваного судового рішення на адресу останнього тощо.

Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

У зв`язку з наведеним, подана касаційна скарга підлягає залишенню без руху, для надання скаржнику часу впродовж якого він матиме право заявити клопотання про поновлення строку касаційного оскарження з доводами, які б підтверджували неможливість своєчасного вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції з скаргою у строк, визначений законом та надати докази на підтвердження викладених у клопотанні обставин.

2. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Головне управління ДПС у Львівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України зверталось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №380/5090/22 три рази.

Верховний Суд ухвалами від 06.10.2023, від 14.11.2023 та від 15.01.2024 раніше подані скаржником касаційні скарги повернув особі, яка їх подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як такі, що не містили належного викладення підстав касаційного оскарження спірних у цій справі судових рішень. При цьому, у кожній зі своїх ухвал, Верховний Суд послідовно зазначив про незмістовність наведеного скаржником обґрунтування підстави для касаційного оскарження визначену, зокрема, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та роз`яснив заявнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, й у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частин другої-третьої статті 353 цього Кодексу.

Під час перевірки вчетверте поданої контролюючим органом касаційної скарги на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №380/5090/22, Судом встановлено, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій є ідентичним до тих, які було повернуто ухвалами Верховного Суду раніше та які суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими.

Так, усуваючи недоліки попередньо поданих касаційних скарг, відповідач, повторно посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, наводить мотиви незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Беллус УА» здійсненими по факту оцінки доказів й фактичних обставин справи, вказує про порушення судами при прийнятті спірних рішення та постанови норм матеріального права, зокрема, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, статей 1, 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та зазначає ті ж самі постанови Верховного Суду (з цитуванням окремих витягів з тексту зазначених у касаційній скарзі постанов), посилання на які судом касаційної інстанції вже визнано таким, що не доводить застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

У той же час, Суд звертає увагу скаржника, що положенням абзацу другого пункту 4 частини другої статті 330 КАС України унормовано, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Натомість, вказуючи про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, контролюючий орган, як і у раніше поданих скаргах, лише цитує витяги з приведених у касаційній скарзі постанов щодо обставин, які можуть свідчити про необґрунтованість податкової вигоди, при цьому обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник так і не наводить. Скаржник не зазначає ані норми права (абзац, підпункт, пункт, частина, стаття), яку на його переконання судами першої та апеляційної інстанцій застосовано неправильно, ані висновок суду апеляційної інстанції, який суперечить позиції Верховного Суду, ані в чому він вбачає подібність правовідносин у справі, у якій подає касаційну скаргу, зі справами, які він зазначає, і які були предметом розгляду касаційним судом.

Фактично, у касаційній скарзі, як і у попередньо поданих, контролюючий орган висловлює незгоду саме зі здійсненою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених у справі обставин у взаємозв`язку з наданими на їх підтвердження доказами та доводить необхідність зміни такої (на його користь), що не може бути визнано належним обґрунтуванням неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (обов`язкової умови при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Поряд з цим, Суд повторно звертає увагу скаржника, що висновки Верховного Суду у справах, пов`язаних з питанням дослідження реальності господарських операцій є сформованими й усталеними. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, які саме документи мають силу первинних, а які обставини можуть свідчити про нереальність господарських операцій. Верховний Суд у своїх постановах послідовно дотримується позиції про обов`язок судів надавати оцінку обставинам та наданим на їх підтвердження доказами у їх сукупності.

За результатом аналізу змісту рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, відсутні підстави вважати, що вони суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, а підставою для задоволення позову став висновок, що сукупність встановлених обставин і досліджених доказів підтверджують реальність господарських операцій, які давали підстави для формування даних податкового обліку на підставі тих документів, які були складені позивачем з його контрагентами.

Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень якими у задоволенні позовів платників податків було відмовлено також не свідчить про застосування судами у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.

Приведення скаржником практики Верховного Суду, з окремим цитуванням витягів із постанов, які стосуються обставин, які можуть свідчити про реальність господарських операцій, які обставини підлягають дослідженню у справах цієї категорії, а так само щодо оцінки того чи іншого аргументу контролюючого органу, які до того ж зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Тобто, за змістом касаційна скарга, аналогічно раніше поданим, зводиться до надання неправильної, як на думку скаржника, правової оцінки встановленим у цій справі обставинам у сукупності з наданими доказами, що не є тотожним неправильному застосуванню норм матеріального права; цитування обставин справи та положень законодавства з абстрактним зазначенням, що судами рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України та в силу вимог статті 341 КАС України не входить до повноважень Верховного Суду.

Таким чином, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що наведене скаржником обґрунтування не узгоджується із визначеною ним підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Поряд з цим, Верховний Суд зазначає, що більшість доводів касаційної скарги пов`язані з порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо недослідження фактичних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, які відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд. Проте такі доводи можуть бути прийнятними виключно за умови висновку про обґрунтованість підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а вимогами касаційної скарги має бути направлення справи на новий розгляд.

До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

Невстановлення судом обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, виключно передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 та відповідним пунктом частини другої статті 353 КАС України, що, скаржником, у свою чергу, не реалізовано.

Отже, вчетверте подана скаржником касаційна скарга не усуває виявлених судом недоліків в частині викладення підстав для касаційного оскарження, а відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

У зв`язку з наведеним, скаржнику необхідно подати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судових рішень має бути викладено з урахуванням роз`яснень, наданих судом.

Вказане свідчить про недотримання скаржником вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України та є недоліком касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, частиною першою якої передбачено залишення позовної заяви без руху із зазначенням її недоліків, способу та строку для їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на наведене, подана Головним управлінням ДПС у Львівській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху для надання скаржнику часу усунути недоліки касаційної скарги та подати до суду: 1) обґрунтовану заяву (клопотання) про поновлення строку касаційного оскарження з доданням належних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції з скаргою у строк, визначений законом; 2) уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судових рішень має бути викладено з урахуванням роз`яснень, наданих Верховним Судом.

Керуючись статтями 169, 248, 327, 329, 332, 359 КАС України, Суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №380/5090/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Беллус УА» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без руху.

Встановити особі, що подала касаційну скаргу, десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали, для виконання вимог, що стали підставою залишення касаційної скарги без руху.

У разі невиконання вимог ухвали в установлений судом строк, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

С.С. Пасічник