Постанова

від 13.02.2024 по справі 127/19424/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/19424/23

Провадження № 22-ц/801/321/2024

№22-ц/801/322/2024

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Сопруна В.В., Матківської М.В.,

з участю секретаря судового засідання Собцевої А.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 грудня 2023 року, ухвалені під головуванням судді Бойка В.М.,

у справі №127/19424/23

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Комунального некомерційного підприємства «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної Ради» (відповідач)

про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до КНП «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної ради» про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 20.02.2023 року на 0,5 ставки вона перебувала на посаді лікаря-онколога поліклінічного відділення в КНП «Подільський регіональний центр онкології ВОР».

05.05.2023 року директором КНП «Подільський регіональний центр онкології ВОР» був виданий наказ №139 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та їй було оголошено догану за порушення порядку визначення лікуючого лікаря та курацію (ведення) лікування пацієнтів, що перебувають у хіміотерапевтичному відділенні без належної правової підстави.

Вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню оскільки підстави для його застосування - виявлені факти лікування пацієнтів, що перебувають (перебували) у хіміотерапевтичному відділенні, лікарями онкологами поліклінічного відділення, без належної правової підстави (відсутність сумісництва та суміщення посад, відсутність повноважень завідуючого хіміотерапевтичного відділення на одноосібне прийняття рішення про залучення (допуску) до процесу курації (ведення) лікування інших лікарів КПП «ПРЦО ВОР», які не є працівниками цього відділення є надуманими та такими, що не відповідають дійсності. Жодних нарікань на якість лікування, яке проводилось нею, у наказі не викладено. Тобто її, як лікаря, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за виконання свого професійного та морального обов`язку щодо надання якісної медичної допомоги людям, які потребують такої допомоги.

Крім того, 06.06.2023 року директором КНП «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної Ради» був виданий наказ № 170 «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», згідно з яким їй була оголошена догана із позбавленням заходів заохочення (преміювання) протягом строку дії дисциплінарного стягнення.

12.06.2023 директором КНП «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної ради» був виданий наказ № 176 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Оскільки з наказів № 170 від 06.06.2023 року і № 176 від 12.06.2023 року (яким її звільнено) вбачається, що підставою для їх винесення стали одні й ті ж виявлені факти порушення трудової дисципліни, в порушення норм трудового законодавства до неї за одне й те ж порушення трудової дисципліни було застосовано обидва із можливих заходів стягнення, що є неприпустимим.

За вказаних обставин просила суд визнати незаконними та скасувати накази директора КНП «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної Ради» № 139 від 05 травня 2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », № 170 від 06 червня 2023 року «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» та поновити її на посаді лікаря-онколога поліклінічного відділення в КНП «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної Ради». Стягнути з КНП «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної Ради» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути судові витрати.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2023 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора КНП «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної ради» №139 від 05.05.2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ».

В решті вимог відмовлено.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної ради» на користь ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Додатковим рішенням Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від01грудня 2023року стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної ради» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

26 грудня 2023 року позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неправильне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його в частині відмовлених позовних вимог і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доходи апеляційної скарги полягають у тому, що відмова у задоволенні вимог в частині поновлення на роботі з підстави не заявлення вимоги про скасування наказу про звільнення є безпідставною, оскільки відповідно до ч. 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівникповинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

Вказує, що жодна норма матеріального права не містить вимоги про обов`язковість оскарження наказу про звільнення для встановлення незаконності звільнення працівника та поновлення його на роботі.

Апелянт звертає також увагу, що відмовляючи в задоволенні вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу №170 від 06.06.2023 «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» з підстав відсутності предмету спору, суд першої інстанції не врахував положення ч. 2 ст. 255 ЦПК України.

Щодо законності додаткового рішення апелянт зазначає, що в порушення процесуальних норм суд за власною ініціативою дійшов висновку про неспівмірність витрат понесених на правовому допомогу та зменшив заявлений нею розмір таких витрат, адже відповідне клопотання сторони відповідача відсутнє.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзивіна апеляційнускаргу відповідач просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2023 року відкрите апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 08 січня 2024 року закінчені підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Усов Ю.В. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.

Представник відповідача, повідомленого в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явився. Після відкриття апеляційного провадження у справі подав апеляційному суду письмову заяву, в якій просить розглядати у відсутність представника КНП «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної Ради».

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала у КНП «Подільський регіональний центр онкології ВОР» з 20.02.2023 року до 12.06.2023 року на 0,5 ставки на посаді лікаря-онколога поліклінічного відділення, що підтверджується записами у трудовій книжці.

Наказом №139 від 05.05.2023 року ОСОБА_1 , лікарю-онкологу поліклінічного відділення, оголошено догану за порушення порядку визначення лікуючого лікаря, та курацію (ведення) лікування пацієнтів, що перебувають (перебували) у хіміотерапевтичному відділенні, без належної правової підстави.

Наказом №170 від 06.06.2023 року ОСОБА_1 лікарю-онкологу диспансерно-поліклінічного відділення, оголошено догану із позбавленням заходів заохочення (преміювання) протягом строку дії дисциплінарного стягнення.

Підставами для винесення оскаржуваних наказів №139 від 05.05.2023 року та №170 від 06.06.2023 року стало наступне.

Відповідно до наказу № 125 від 17.04.2023 року з метою проведення у відповідність документації хіміотерапевтичного відділення наказано лікарям-онкологам диспансерно-поліклінічного відділення ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 надати письмові пояснення фактів курації ними пацієнтів у хіміотерапевтичному відділенні. Так, при перевірці медичних карт стаціонарного хворого та іншої документації хіміотерапевтичного відділення виявлена невідповідність штату лікарів хіміотерапевтичного відділення та наказів по хіміотерапевтичному відділенню по сумісництву та суміщенню посад до переліку лікарів-онкологів, які проводять курацію пацієнтів у хіміотерапевтичному відділенні.

18.04.2023 року ОСОБА_1 у пояснювальній записці вказала, що вона не була ознайомлена із посадовою інструкцією лікаря поліклінічно-диспансерного відділення КНП «ПРЦО ВОР», а тому вважала можливим та обґрунтованим ведення онкологічних пацієнтів в умовах стаціонарного відділення хіміотерапії.

З службової записки ОСОБА_5 вбачається, що одна із пацієнток була оглянута лікарем-хіміотерапевтом поліклінічного відділення ОСОБА_1 з приводу прогресування захворювання та їй рекомендовано проведення циклу ПХТ, незважаючи на підвищений рівень трансаміназ в 5 разів при відсутності мтс в печінку. Після цього пацієнтка дообстежена лікарем хіміотерапевтичного відділення та діагностовано вірусний гепатит, пацієнтка під наглядом інфекціоніста.

12.05.2023 року ОСОБА_1 звернулася до департаменту охорони здоров`я і Міністерства охорони здоров`я із зверненням з приводу незадовільної роботи КНП «ПРЦО ВОР», незгоди з керівництвом КНП «ПРЦО ВОР» щодо своєї роботи в закладі, тощо.

Відповідно до протоколу позачергового засідання медичної ради від 31.05.2023 року, ОСОБА_1 вказала, що вона працює на посаді лікаря диспансерно-поліклінічного відділення, й сама проявляла ініціативу лікувати хворих в стаціонарі, оскільки раніше їй це дозволяв попередній завідувач ОСОБА_6 . Крім того, вказала, що вона хоче лікувати людей, та не знала, що буде працювати лише в поліклініці, вважала, що вона буде лікувати пацієнтів і в стаціонарі.

На засіданні медичної ради 01.06.2023 року було запропоновано винести ОСОБА_1 догану з наступним звільненням з роботи, що відображено у протоколі.

Відповідно до рішення медичної ради КНП «ПРЦО ВОР» від 01.06.2023 року медична рада вирішила рекомендувати адміністрації КНП «ПРЦО ВОР» звільнити ОСОБА_1 із займаної посади за виявленні порушення трудової дисципліни, «Правил внутрішнього трудового розпорядку КНП «ПРЦО ВОР» (абз. 6 р. 3, «Етичного кодексу лікаря України (пп. 4.3, 8.1), грубе порушення етики та деонтології лікаря, виявлені недоліки в лікувально-діагностичному процесі (порушення протоколів діагностики та лікування хворих, що могло нанести шкоду життю та здоров`ю пацієнта), порушення правил субординації, спонукання пацієнтів до написання безпідставних скарг, створення нездорової атмосфери в колективі лікарів, відсутність адекватної реакції на зауваження керівництва та колег.

Наказом №176 від 12.06.2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря-онколога диспансерно-поліклінічного відділення, 12.06.2023 року на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Позиція апеляційного суду

Відповідно дочастин першої,другої тап`ятоїстатті 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки судове рішення оскаржується ОСОБА_1 в частині відмови у задоволенні позову, то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України законність судового рішення, ухваленого у іншій частині, апеляційний суд не перевіряє.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає, а доводи апеляційної скарги є обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування наказу директора КНП «Подільський регіональний центр онкології ВОР» №170 від 06.06.2023 «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», суд першої інстанції виходив з відсутності предмету спору, оскільки оскаржуваний наказ був скасований як помилковий наказом №237 від 19.07.2023 року.

Вирішуючи вимогипро поновленняпозивача нароботі тастягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу,то судпершої інстанціїприйшов довисновку провідмову уїх задоволенніза відсутностіпідстав,оскільки позивачемне заявленовимоги проскасування наказу№176від 12.06.2023року якимвона булазвільнена іпитання законностітакого звільненнясудом недосліджувалося. І, як наслідок, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а також учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Верховний Суд України в п. 18 постанови Пленуму від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати,з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Отже, саме при розгляді справи про поновлення позивача на роботі суду необхідно перевірити наказ (розпорядження) відповідність його законові, на підставі якого її було звільнено.

Питання притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності врегульовано нормами Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статей 3, 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до п. 4 ч. 2 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з п. 3 ч.1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно із ч. 1 ст. 147 КЗпП України запорушення трудової дисциплінидо працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Частинами першою та другою статі 148 КЗпП Українипередбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22, 23 постанови № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених запорушення трудової дисципліни,судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП Україниправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Згідно положень статті 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожнепорушення трудової дисципліниможе бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію у справах за аналогічних обставин. Так, у своїй постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 489/58/20, провадження № 61-11862св20, ним зроблено такий висновок: «Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок».

Отже, для звільнення працівника на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій або бездіяльність працівника, його вина та систематичність порушень.

При відсутності хоча б однієї з наведених підстав звільнення працівника буде незаконним.

За змістом закону, звільнення працівника згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України є крайньою мірою, коли подальше залишення на роботі порушника трудової дисципліни суперечить інтересам установи. При визначенні наявності вини працівника в невиконанні або неналежному виконанні обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку або посадовими інструкціями, необхідно враховувати об`єктивні причини.

Більше того, при оспоренні до суду наказу про звільнення за ч. 3 ст. 40 КЗпП України, суд зобов`язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установленому законом порядку. Лише правомірно накладені стягнення можуть ураховуватися і бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Саме така правова позиція, сформована у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року, у справі №417/395/17.

Як вбачається з наказу №176 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 12 червня 2023 року у систему для звільнення позивача увійшов наказ №139 від 05 травня 2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »

Разом з тим, наказ №139 від 05 травня 2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » рішенням суду визнано незаконним та скасовано і в цій частині рішення ніким не оскаржено.

Крім того, як встановлено судом, наказ №170 від 06.06.2023 «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», який також передував наказу про звільнення, був скасований наказом КНП «Подільський регіональний центр онкології ВОР» №237 від 19.07.2023 року, як помилковий.

Скасування відповідачем наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулося 13 липня 2023 року, тобто після звернення позивача з позовом до суду, що виключає закриття провадження у справі за відсутністю спору (Постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 6-3438сво21)), а відтак суд першої інстанції мав би також оцінити цей наказ з точки зору його відповідності вимогам закону.

Позаяк і наказ №170 від 06 червня 2023 року про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани із позбавленням заходів заохочення (преміювання) протягом строку дії дисциплінарного стягнення, так і наказ № 176 від 12 червня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, винесені на підставі рішення медичної ради КНП «ПРЦО ВОР» від 01.06.2023, тобто за одне і те саме порушення ОСОБА_1 було двічі притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани і звільнення, ні наказ № 170, ні наказ 176, не можна вважати законними, навіть після подальшого скасування наказу № 170 як помилкового самим роботодавцем.

Отже, суд першої інстанції, вирішуючи спір, не врахував всі обставини даного спору в їх сукупності, не надав належної оцінки наявним у справі доказам.

У спірних правовідносинах відсутня систематичність порушень трудової дисципліни та трудових обов`язків з боку позивача, а тому її звільнення відбулось з порушенням вимог частини 3 статті 40 КЗпП України і таке порушення підлягає усуненню шляхом поновлення на роботі.

Згідно частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Крім того, частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулуабо різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 із змінами (далі -Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 12 червня 2023 року, який був останнім робочим днем, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме за квітень-травень 2023 року.

Як вбачається із довідки про заробітну плату №119 від 26.07.2023 заробітна плата позивача за два повних місяці, що передували звільненню становить: квітень 2023 року 10 197 грн, травень 2023 року 8 295,79 грн.

Відтак середньоденна заробітна плата позивача складає 430,06 грн (18 492,79 грн : 43 робочих дні).

На користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 червня 2023 року по 13 лютого 2024 року. Кількість робочих днів з урахуванням положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» складає 176 днів.

Для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно помножити середньоденну заробітну плату на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, яке розраховане згідно приписів абз. 2 і 3 п. 8 Порядку (з 13.06.2023 до моменту ухвалення судового рішення), становить 176 робочих днів, зокрема, у червні 2023 року 14 днів, у липні 2023 року 21 день, у серпні 2023 року 23 дні, у вересні 2023 року 21 день, у жовтні 2023 року 22 дні, у листопаді 2023 року 23 дні, у грудні 2023 року 21 день, у січні 2024 року 23 днів, в лютому 2024 (до моменту поновлення) 8 днів.

Отже, помноживши середньоденну заробітну плату позивача 430,06 грн на кількість робочих днів у розрахунковому періоді - 176 днів, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 75690,56 грн, і ця сума підлягає стягненню на користь позивачки після утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Щодо додаткового рішення

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постанова ВП Верховного Суду від 05.07.2023 справа № 904/8884/21).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 цього Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Уразі неподання стороною попереднього розрахункусуми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно з положеннями частин першої-другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьоїстатті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), від 03 лютого 2021 року у справі №552/5808/17 (провадження № 61-19076св19) тощо.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи позивачем на підтвердження вимог заяви про стягнення витрат на правничу допомогу додано: договір про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Усовим Ю.В. від 20.06.2023, акт прийому-передачі наданих послуг від 22.11.2023, квитанція про оплату гонорару у розмірі 30000 грн.

Умовами договору про надання правничої допомог від 20.06.2023 визначено розмір гонорару, який становить 30000 грн.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Отже, у розумінні положень вказаної норми суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання прозменшення суми судових витрат на професійнуправову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Саме така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає до задоволення.

Зважаючи на викладене, рішення місцевого суду через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, слід скасувати з підстав, передбачених пунктами 3, 4 ст. 376 ЦПК України, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то з відповідача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1073, 60 грн та 1611 грн за подання апеляційної скарги.

Крім того, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати понесені нею на правову допомогу в сумі 30000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу №170 від 06.06.2023 «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», про поновлення на роботі та додаткове рішення цього ж суду від 01 грудня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним наказ № 170 від 06.06.2023 «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря-онколога поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Подільський регіональний центр онкології ВОР» з наступного дня після звільнення, тобто з 13 червня 2023 року.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Подільський регіональний центр онкології ВОР» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 червня 2023 року по 13 лютого 2024 року включно в розмірі 75690 (сімдесят п`ять тисяч шістсот дев`яносто) гривень 56 копійок, який визначений без врахування податківі зборів, які підлягають утриманню під час виплати заробітної плати.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Подільський регіональний центр онкології ВОР» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею за подання позовної заяви в сумі 1073,60 грн та апеляційної скарги в сумі 1611 грн, а також витрати на правову допомогу в сумі 30000 грн, а всього 32684,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді М.В. Матківська

В.В. Сопрун