Рішення

від 08.02.2024 по справі 189/4367/23

ПОКРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 189/4367/23

2/189/134/24

РІШЕННЯ

іменем України

08.02.2024 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Степанової О.С.,

при секретарі Тахтаровій В.С.,

за участю представника позивача Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області - Рукавіцина В.М. на підставі Довіреності від 07.12.2023 року,

представника третьої особи органу опіки та піклування Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області - Горбенко С.В. на підставі Довіреності від 02.02.2024 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Покровське в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Представник Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області - Болткова І.І. звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, в обґрунтування якої зазначила, що на первинному обліку служби у справах дітей Міловської СВА перебуває малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати хлопчика, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишила дитину одразу після народження у пологовому відділені Комунального некомерційного підприємства «Біловодська багатопрофільна лікарня», про що було складено акт закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я. Рідних та близьких, бажаючих взяти хлопця під опіку не було виявлено. Актовий запис про народження №29 від 03.07.2021 року складений Міловським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зареєстровано відповідно до частини 1 ст. 135 Сімейного кодексу України. Рішенням виконкому Міловської селищної ради №99 від 10 серпня 2021 року малолітньому ОСОБА_2 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. 31 серпня 2021 року дитину було влаштовано до Луганського обласного будинку дитини №2 у м. Сєверодонецьк на повне державне забезпечення. Після повномасштабного вторгнення рф на територію України ОСОБА_2 був евакуйований до комунального закладу Львівської обласної ради «Будинок дитини №1» м. Львів, вул. Комаринця, 2, де він знаходиться по теперішній час. Мати дитину з серпня 2021 року і по теперішній час не відвідувала, не телефонувала, станом розвитку та здоров`ям дитини не цікавилася, матеріальної допомоги не надавала. В зв`язку з чим, просить позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь особи чи установи, яка у подальшому буде здійснювати догляд за нею.

В судовому засіданні представник позивача Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області - Рукавіцин В.М. підтримав обставини, викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно до положень ч.11 ст.128 ЦПК України, а також з урахуванням постанови Верховного Суду від 27.03.2019 року (у справі №201/6092/17, провадження №61-48215св18), відзиву на позовну заяву не надала, тому суд вважає за можливе розглянути справу відповідно правил ст. ст. 280,287,288 ЦПК України - заочно. Представник позивача не заперечує проти винесення заочного рішення.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області - Горбенко С.В. не заперечує проти задоволення позову та проти винесення заочного рішення.

Суд, заслухавши представника позивача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно частин 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).

За правилами, визначеними статтею 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно зі ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Системний аналіз зазначених вище норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому, врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов`язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 р. по справі «Савіни проти України» зазначається: «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

У даній ситуації судом враховано, що держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Частинами другою та четвертою статті 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що батьками малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Міловським районним відділом ДРАЦС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис №29 (а.с.8).

Згідно копії листа відділу «Служби у справах дітей» Франківського району №542/33.25-23 від 14.09.2023 року, актовий запис про народження №29 від 03.07.2021 року, складений Міловським районним відділом ДРАЦС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), зареєстровано відповідно до ч.1 ст.135 СК України (за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров`я) (а.с.12).

Згідно копії Акту закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я, 23.06.2021 року в акушерському відділенні КНП «Біловодська БЛ» була виявлена покинута дитина чоловічої статі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10).

Рішенням виконавчого комітету Міловської селищної ради №99 від 10.08.2021 року малолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування (а.с.9).

30.05.2023 року Адміністрацією Луганського обласного будинку дитини №2 було повідомлено, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться в даному закладі з 31.08.2021 року по теперішній час. Батьки дитину з серпня 2021 року по теперішній час не відвідували, не телефонували, станом розвитку та здоров`ям дитини не цікавилися, матеріальної допомоги не надавали (а.с.13).

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням начальника Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області від 30.11.2023 року №130 затверджено Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14,15-17).

Відповідно до ст. 39 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави - учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров`я, самоповагу і гідність дитини.

Відповідно до положень принципу № 6, принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитина заради повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та порозуміння. Вона має, коли це є можливим, зростати під опікою і відповідальністю її батьків і в будь-якому випадку в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її навчання; ця відповідальність покладена перш за все на батьків.

Згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що доводи, на які посилається позивач, вимагаючи позбавлення батьківських прав є такими, що заслуговують на застосування такого крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Крім того, згідно ч.2 ст.51 Конституції України закріплений конституційний обов`язок батьків утримувати своїх дітей.

Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Оскільки відповідачка є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 та ухиляється від обов`язку щодо його утримання, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення аліментів також підлягають задоволенню.

Згідно ч.2 ст.182 СК України - розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Аналогічні обставини викладені в п.17 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що вбачаються підстави для стягнення з відповідачки аліментів на користь державних закладів, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та опікунів (піклувальників) в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.12.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки необхідно стягнути 2147,20 грн. судового збору в дохід держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ст.430 ЦПК України рішення суду підлягає обов`язковому негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст.150,164,165,180,182 СК України, ст.ст. 12,13,81,141,259,263-265,430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Міловської селищної військової адміністрації Старобільського району Луганської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити в повному обсязі.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_2 від 25.08.2023 року, аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідачки щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.12.2023 року і до досягнення дитиною повноліття, на користь державних закладів, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та опікунів (піклувальників) за місцем перебування дитини.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_2 від 25.08.2023 року, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 2147,20 грн. (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.02.2024 року.

Суддя: О.С. Степанова

08.02.2024