Постанова

від 29.01.2024 по справі 910/11504/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2024 р. Справа№ 910/11504/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,

за участю представників:

від позивача: Лазоренко І.В.,

від відповідача: Поляк О.О.,

розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/11504/23 (суддя Кирилюк Т.Ю., повний текст складено - 20.10.2023) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнет Холдинг" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") про стягнення 2 176 388,75 грн

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корнет Холдинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 2 176 388,75 грн., з яких: 2 170 610,70 грн основного боргу, 3 730,12 грн інфляційних втрат та 2 047,92 грн 1 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки № 53-129-08-23-02718 від 30.03.2023.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/11504/23 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 2 170 610 (два мільйони сто сімдесят тисяч шістсот десять) грн 70 коп. заборгованості, 3 730 (три тисячі сімсот тридцять) грн 12 коп. інфляційних втрат, 2 047 (дві тисячі сорок сім) грн 92 коп. 1 % річних та 32 645 (три тисячі шістсот сорок п`ять) грн 83 коп. судового збору.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з доведеності позивачем обставин невиконання відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати, отриманого товару.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині стягнення 1% річних, інфляційних втрат та відмови у задоволенні вимоги відповідача про відстрочення виконання рішення.

Обґрунтовуючи неможливість виконання свого грошового зобов`язання перед позивачем, апелянт посилається військову агресію Російської Федерації проти України, відсутність грошових коштів, та наявність у контрагентів відповідача несплаченої на його користь заборгованості.

В ході здійснення апеляційного провадження від апелянта надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 2 170 610 грн 70 коп., у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Так, відповідач вказує про оплату ним вказаної суми боргу у повному обсязі після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного наразі рішення та надає докази такої оплати.

Стосовно вказаного клопотання, то колегією суддів відмовляється у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе у разі, коли предмет спору - об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Колегія суддів вказує, що станом на момент прийняття оскаржуваного судового рішення вказана сума боргу не була оплачена відповідачем.

Оплата боргу після прийняття судом рішення про її стягнення не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки станом на час його прийняття такої обставини, як здійснення оплати коштів, не існувало.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції переглядає справу за обставин чинних на момент ухвалення рішення місцевим господарським судом.

Тому, зміна фактичної обставини, що входила до предмету доказування, після ухвалення рішення не може бути підставою для його зміни чи скасування.

Крім того, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Окрім наведеного, слід зазначити, що відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу.

За наведених обставин, колегією суддів відмовляється у задоволенні клопотання апелянта про закриття провадження у справі.

В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) 30.03.2023 укладено договір поставки № 53-129-08-23-02718 (надалі Договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити мастильні засоби ТОВ "Евро Ойл Продакшн" (Україна) - далі Продукція для потреб ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (далі Кінцевий споживач), а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначені в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору його ціна складає 4 825 155,60 грн з ПДВ.

Пунктами 4.2., 4.3. Договору передбачено, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції. Оплата Покупцем частини вартості поставленої партії продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄОПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що поставка продукції згідно із специфікаціями здійснюється автомобільним транспортом на умовах DDP ВП Південноукраїнське відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" згідно з правилами Інкотермс 2010.

Видатковими накладними №№ 9, 10, 11 від 13.04.2023 та відповідними товарно-транспортними накладними підтверджується поставка відповідачу продукції на загальну суму 2 170 610,70 грн та прийняття відповідачем поставленого товару без зауважень.

Поставлена Продукція на суму 466 264,50 прийнята відповідачем за актом приймання-передачі ТМЦ № 23-038 від 01.05.2023, на суму 1 704 346,20 грн за актами приймання-передачі ТМЦ № 23-043 та № 23-043/2 від 17.05.2023.

Оскільки, у передбачений договором строк, відповідачем не було здійснено оплати товару, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив в повному обсязі.

Вказане рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині задоволення вимог про стягнення 3 730 грн 12 коп. інфляційних втрат, 2 047 грн 92 коп. 1 % річних, та в частині відмови у відстроченні виконання рішення суду, а тому виходячи з положень ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.

Видатковими накладними №№ 9, 10, 11 від 13.04.2023 та відповідними товарно-транспортними накладними підтверджується поставка відповідачу продукції на загальну суму 2 170 610,70 грн та прийняття відповідачем поставленого товару без зауважень.

Поставлена Продукція на суму 466 264,50 прийнята відповідачем актом приймання-передачі ТМЦ № 23-038 від 01.05.2023, на суму 1 704 346,20 грн актами приймання-передачі ТМЦ № 23-043 та № 23-043/2 від 17.05.2023 .

Таким чином, покупець мав здійснити оплату за прийнятий 01.05.2023 товар до 31.05.2023, за прийнятий 17.05.2023 товар до 16.06.2023.

Станом на дату подання позову та на дату прийняття оскаржуваного наразі судового рішення відповідачем товар оплачено не було.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.12. Договору передбачено що у випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити 1 % річних від простроченої суми.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення 3 730 грн 12 коп. інфляційних втрат та 2 047 грн 92 коп. 1 % річних.

Стосовно посилань апелянта на військову агресію Російської Федерації проти України в обґрунтування підстав неможливості виконання свого грошового зобов`язання перед позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Тобто, в даному випадку сторона повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Колегія суддів враховує, що станом на момент укладення договору воєнний стан у зв`язку з військовою агресією був вже запроваджений, а тому це не було непередбачуваною обставиною для його сторін, зокрема, для відповідача, який повинен був усвідомлювати можливі наслідки укладення вказаного правочину під час дії воєнного стану.

Відтак, одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Стосовно доводів скаржника про несвоєчасність виконання перед ним грошових зобов`язань його контрагентами, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, невиконання контрагентом боржника свого обов`язку не є обставиною, яка звільняє боржника від відповідальності.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 730 грн 12 коп. інфляційних втрат та 2 047 грн 92 коп. 1 % річних є обґрунтованим.

Щодо непогодження апелянта з відмовою суду першої інстанції у відстроченні виконання рішення суду на один рік, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 16-рп/2009 від 30.06.09., виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Суд відзначає, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.12. Конституційного суду України по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.12. Конституційного суду України по справі № 11-рп/2012). Аналогічну позицію наведено в рішенні від 26.06.13. Конституційного Суду України по справі № 1 7/2013.

Виходячи з того, що згідно з ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, то обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зауважує, що враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:

1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами;

2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми;

3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони";

4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Введення в Україні воєнного стану, складне фінансове становище заявника, відсутність достатніх коштів, з урахуванням того, що договір укладався під час дії військового стану, а також того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, на переконання суду не є підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.

Також, при цьому, Суд, з урахуванням дотримання справедливого балансу між відповідачем та позивачем і можливістю тимчасового обмеження його права на законне сподівання отримати кошти, вважає, що наведені скаржником обставини не є такими, що істотно ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів.

Таким чином, враховуючи матеріальні інтереси сторін, фінансовий стан відповідача, ступінь його вини у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відстроченні виконання рішення суду.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що в оскаржуваній частині рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/11504/23 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/11504/23.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 09.02.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко