Рішення

від 12.02.2024 по справі 914/3393/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2024 Справа № 914/3393/23

Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега», м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача Санаторій «Нафтуся Прикарпаття», с. Модричі, Львівська область

про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 10911,50 грн.

Без виклику сторін.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» до відповідача Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 10911,50 грн.

Ухвалою від 20.11.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, допущених при поданні позову.

У межах наданого судом строку від позивача надійшло клопотання (вх.№28797/23 від 24.11.2023), у якому зазначено запитувані відомості та до якого долучено необхідні докази.

У позовній заяві міститься клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки відповідно до правил, визначених у ст.ст. 12, 252 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на ціну заявленого позову, цю справу слід вважати малозначною.

Ухвалою від 29.11.2023 суд задовольнив наведене клопотання та призначив справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

12.01.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 12.01.2024) надійшло клопотання (вх.№1157/24) від відповідача, у якому останній не погоджується із сумами нарахованих штрафних санкцій, просить суд зменшити такі на 90%. У цьому ж клопотанні просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із неспівмірністю заявленої суми до ціни позову, а також заявляє клопотання про повернення позовної заяви без розгляду.

15.01.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 12.01.2024) надійшло клопотання відповідача, аналогічне раніше поданому від 12.01.2024 (вх.№11192/24).

16.01.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 15.01.2024) від позивача надійшли додаткові пояснення (заперечення на клопотання) (вх.№11192/24).

25.01.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 25.01.2024) від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№2420/24), а саме надано документи, що підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

05.02.2024 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№3349/24).

08.02.2024 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшла заява про виправлення допущеної помилки у додаткових поясненнях відповідача, надісланих на адресу суду (вх.№3795/24).

12.02.2024 суд розглянув справу № 914/3393/23 по суті.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач повідомляє, що 09.01.2023 Господарським судом Львівської області видано судовий наказ у справі №914/3314/22, відповідно до якого з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» суму основного боргу, витрати на професійну правничу допомогу, а також судовий збір за звернення до господарського суду із відповідною заявою про видачу судового наказу. Згаданий судовий наказ набрав законної сили 06.02.2023, що мало наслідком для відповідача виникнення у останнього зобов`язання із виконання рішення суду шляхом сплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» присудженої до стягнення суми боргу, судового збору та витрат на правничу допомогу.

З огляду на невиконання боржником судового наказу позивач звернувся до приватного виконавця Пиць А.А. для примусового виконання судового рішення. 27.09.2023 з боржника Санаторій «Нафтуся Прикарпаття» було стягнуто на користь позивача повну суму заборгованості згідно з судовим наказом № 914/3314/22 від 09.01.2023, який набрав законної сили 06.02.2023.

Зважаючи на строки невиконання боржником свого грошового зобов`язання, момент припинення зобов`язання шляхом стягнення коштів на рахунок позивача у примусовому порядку, позивач дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування 3% річних та інфляційних витрат на весь строк, протягом якого не виконувалося судове рішення. Таким чином, позивач на загальну суму заборгованості, вказану у судовому наказі № 914/3314/22 від 09.01.2023, у розмірі 265641,23 грн нарахував відповідачеві: 5824,29 грн інфляційних витрат та 5087,21 грн 3% річних.

Просить суд позовні вимоги задовольнити.

У додаткових поясненнях (запереченнях на клопотання) (вх.№1460/24 від 16.01.2024) позивач не погоджується із наведеними аргументами відповідача у його клопотаннях, зазначає, що ТОВ «Омега», відповідно до наявної судової практики та приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, мало право здійснити нарахування 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання відповідачем судового наказу. Клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих процентів річних та інфляційних втрат, а також про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Клопотання про повернення позовної заяви та заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу без розгляду також вважає необгрунтованими, оскільки обидві заяви подані в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку, а також із додержанням основних вимог цього ж Кодексу до означених заяв, що свідчить про безпідставність аргументів відповідача, викладених у його клопотаннях.

Аргументи відповідача.

Відповідач 12.01.2024 подав через систему «Електронний суд» клопотання, у якому не погоджується із сумами нарахованих штрафних санкцій, просить суд зменшити такі на 90%. У цьому ж клопотанні просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із неспівмірністю заявленої суми до ціни позову, а також заявляє клопотання про повернення позовної заяви без розгляду.

Відзиву у розуміння статті 165 чинного Господарського процесуального кодексу України на адресу суду від відповідача не надходило.

Щодо клопотання про повернення без розгляду позовної заяви та заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач покликається на введення від 18.10.2023 в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-ІХ та відповідні положення пп. 1, 2 ч. 6 ст. 6 ГПК України, які не були додержані позивачем, а саме - у Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» (позивача) відсутній зареєстрований електронний кабінет у ЄСІТС на момент звернення із позовом до господарського суду, що є підставою, на переконання відповідача, для повернення без розгляду поданої позовної заяви та заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до ч. 4 ст. 170 ГПК України.

Розглянувши вказане клопотання, суд відмовляє у його задоволенні з таких міркувань.

Як зазначалося вище, при поданні позову до господарського суду ТОВ «Омега» було допущено недоліки, внаслідок чого ухвалою від 20.11.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків. 24.11.2023 від позивача на адресу суду надійшла заява за вх.№28797/23, у якій повідомляється, що на виконання вимог суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Омега» здійснено реєстрацію Електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. На підтвердження чого надано відповідь про наявність в Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, що є додатком №2 до вищеописаної заяви.

Крім цього, частинами 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Позивачем у тексті позовної заяви наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складаються, зокрема, зі сплаченого судового збору за подання позову до господарського суду у розмірі 2684,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. У подальшому позивач підтвердив документально понесені витрати на професійну правничу допомогу, що свідчить про дотримання вимог чинного ГПК України щодо порядку та процесуальних строків подання заяв відповідного характеру під час розгляду справи.

З огляду на сукупність викладеного клопотання відповідача про повернення заяв позивача без розгляду є безпідставним та не може бути задоволеним.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

09.01.2023 Господарський суд Львівської області (с. Коссак С.М.) видав судовий наказ у справі №914/3314/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» до боржника Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» про стягнення заборгованості у розмірі 265 641,23 грн, з яких: 241266,48 грн - сума основного боргу з урахуванням нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, 248,10 грн - судовий збір, сплачений за подання заяви про видачу судового наказу та 24126,65 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

06.02.2023 вказаний судовий наказ набрав законної сили.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Омега» судовий наказ №914/3314/22 від 09.01.2023 пред`явило до примусового виконання приватному виконавцеві Пиць А.А., який 08.06.2023 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.

Судовий наказ №914/3314/22 у порядку виконавчого провадження був повністю виконаних лише 27.09.2023 - із боржника Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» у примусовому порядку стягнуто в повному обсязі заборгованість, згідно з вказаним судовим наказом. У зв`язку із повним виконанням судового рішення 28.09.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. винесено постанову про закриття виконавчого провадження щодо виконання судового наказу №914/3314/22 від 09.01.2023, що набрав законної сили 06.02.2023.

Керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, які поширюються також і на правовідносини з невиконання судового рішення, позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати на всю суму заборгованості, присуджену до стягнення з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» у справі №914/3314/22, за весь період невиконання відповідачем у добровільному порядку судового рішення з моменту набрання останнім законної сили. З огляду на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5087,21 грн та інфляційні втрати у сумі 5824,29 грн за період з 06.02.2023 по 27.09.2023 включно.

Відповідач не погоджується із нарахованими сумами 3% річних та інфляційних втрат, зазначає, що судовим наказом у справі №914/3314/22 із Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» стягнуто значні суми нарахованих майже за чотири роки як інфляційних втрат процентів річних, що виконало свою компенсаційну функцію для Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега», а заявлені у цій справі до стягнення суми донарахованих інфляційних втрат та процентів річних спрямовані на отримання доходів кредитором та в жодному випадку не носять компенсаційного характеру. За твердженням відповідача, у матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення збитків позивачем, а задоволення цього позову матиме наслідком недотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора. Просить суд взяти до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань та погашення присудженої до стягнення суми за судовим наказом, відсутність збитків у позивача, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язання (пошук кредитора та отримання у позику коштів, необхідних для погашення суми боргу), та зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних на 90%.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням Господарського суду Львівської області від 09.01.2023 у справі №914/3314/22 заборгованості, яка складається з основного боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором поставки, сум 3% процентів річних, інфляційних втрат, витрат на правничу допомогу та судового збору.

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Положення статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судовим наказом від 09.01.2023, виданим Господарським судом Львівської області у справі №914/3314/22, який набрав законної сили 06.02.2023, з боржника Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» стягнуто, на прохання кредитора, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» частину суми основного боргу за договором поставки, а також штрафні санкції за прострочення здійснення платежів, витрати на правничу допомогу та судовий збір, сплачений ТОВ «Омега» за подання до господарського суду заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Суд зазначає, що рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2023 у справі №914/3314/22 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло перед ТОВ «Омега» до ухвалення судового рішення на підставі договору поставки №1 від 03.01.2016.

Зазначене рішення у справі №914/3314/22 не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання Санаторію «Нафтуся Прикарпаття», що виникло з правовідносин поставки за договором №1 від 03.01.2016.

Як вже зазначалося вище однією з підстав припинення зобов`язання, в тому числі грошового, є його виконання проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Таким чином враховуючи, що грошове зобов`язання Санатрію «Нафтуся Прикарпаття» виникло до ухвалення судового рішення у справі №914/3314/22 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум 3% річних, інфляційних втрат, витрат на професійну правничу допомогу та судового збору.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобо`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки грошове зобов`язання відповідача виникло до ухвалення судового наказу у справі №914/3314/22 та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно зі статтею 625 ЦК України, у даній справі належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих за судовим наказом сум 3% річних, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Неможливість проведення нарахувань на стягнуті суми судового збору та витрат на правничу допомогу обумовлена тим, що стаття 625 ЦК України допускає застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло у матеріальних правовідносинах. У той же ж час, судові витрати мають процесуально-правову природу, а видача судового наказу не породила виникнення нового зобов`язання у відповідача, про що уже зазначалося вище. Відтак, враховуючи обставини цієї справи, суд вважає, що позивач помилково визначив базу для нарахування інфляційних втрат та 3% річних, безпідставно включивши до її складу суми, які мають процесуальне походження.

Відсотки річних також не могли бути враховані позивачем при проведенні розрахунків, що прямо випливає зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України. Тлумачення змісту норми згаданої статті дає підстави для висновку про те, що законодавець не передбачає можливості нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму 3% річних, нарахованих за попередній період. Аналогічні висновки стосуються і права на нарахування 3% річних на суму інфляційних втрат.

У цьому контексті слід зауважити, що покладення на відповідача обов`язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом, що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.

Що ж стосується стягнутої згідно із судовим наказом суми інфляційних втрат, то з`ясовуючи можливість нарахування на неї інфляційних втрат у межах цієї справи, суд зазначає таке.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування «інфляційних втрат» за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Подібні за змістом правові позиції викладено Верховним Судом в постановах від 13.12.2023 у справі №921/475/22, від 15.11.2023 у справі №921/489/22 та від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, суд доходить висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням інфляції, стягнутої у межах справи №914/3314/22, є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду, висновки якого є обов`язковими до врахування судом першої інстанції.

Щодо клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні за змістом норми викладені в частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд погоджується із твердженнями відповідача в частині, що позивачем не було понесено документально підтверджених збитків, яких він зазнав у зв`язку із простроченням виконання боржником зобов`язання з оплати, як у випадку, коли звертався до господарського суду із заявою про видачу судового наказу, так і в цьому випадку, звертаючись із позовною заявою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такий правовий висновок, зокрема викладений постанові Великої Палати Верховного суду у постанові від 18.03.2020 справі №902/417/18.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, кредитор не позбавлений можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

При зверненні до Господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період невиконання боржником судового рішення позивач здійснює відповідні нарахування на всю суму, визначену у судовому наказі №914/3314/22 до стягнення - 265641,23 грн, що включає в себе нарахування процентів річних та інфляційних втрат, витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір, сплачений за подання заяви про видачу судового наказу до господарського суду.

Відповідно, суд здійснив перерахунок проведених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з такого: сума основного боргу за договором, що був підставою виникнення між ТОВ «Омега» та Санаторієм «Нафтуся Прикарпаття» правовідносин, складає 162755,40 грн; судовий збір, сплачений за подання заяви про видачу судового наказу, а також витрати на професійну правничу допомогу не підлягають включенню до суми боргу, на яку слід проводити нарахування, оскільки не стосуються договірних правовідносин позивача та відповідача, та не випливають із таких. Крім цього, позивачем в період нарахування включено й день сплати боржником всієї суми заборгованості, визначеної у судовому наказі №914/3314/22.

Виконавши перерахунок штрафних санкцій, суд повідомляє, що суми 3% річних за період з 06.02.2023 по 27.09.2023 становить 3130,25 грн (нараховано на суму основного боргу), а інфляційних втрат за період з 06.02.2023 по 27.09.2023 - 4845,81 грн (нараховано на суму основного боргу разом з інфляційними втратами). Разом - 7976,06 грн.

У постанові від 24.02.2021 у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

З урахуванням недоведеності з боку позивача факту наявності збитків від невиконання відповідачем судового рішення у справі №914/3314/22 у добровільному порядку, а також беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд вважає за доцільне нараховані 3% річних та інфляційні втрати зменшити до 7976,06 грн.

Відтак, клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а нараховані штрафні санкції - зменшенню.

Частина перша статті 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вказане суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1, 2 статті 124 ГПК України, у яких зазначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Як зазначає позивач, представник відповідача не дотримав вимог цієї статті Господарського процесуального кодексу України та разом з поданням до господарського суду відзиву на позовну заяву чи інших заяв по суті справи не надав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла та які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Суд звертає увагу, що застосування відповідних положень ст. 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин даної справи, а також інших чинників. Зі змісту ч. 2 ст. 124 ГПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 08.04.2021 у справі №905/716/20, які в силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст. 129 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача подав суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. До такої заяви подав відповідні докази на підтвердження понесення витрат, зокрема, Договір про надання правової допомоги № 56 від 03.11.2023 та рахунок на оплату від 08.11.2023. Згодом представником позивача було долучено Акт приймання-передачі наданих правничих послуг до Договору про надання правової допомоги № 56 від 03.11.2023.

Пунктом 4.1. вказаного Договору погоджено, що за надання правової допомоги, передбаченої цим Договором, Клієнт виплачує Адвокатському бюро Гонорар, який складається з Основного гонорару та Гонорару успіху.

Пункт 4.2. цього ж Договору встановлює, що розмір Основного гонорару становить 6000,00 (шість тисяч) гривень. Клієнт зобов`язується сплатити Адвокатському бюро Основний гонорар не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» до Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу № 914/3314/22 від 09.01.2023.

Крім цього, у п. 4.3. Договору, зазначено, що Гонорар успіху розраховується таким чином: у випадку позитивного рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» до Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3314/22 від 09.01.2023 (задоволення позову Клієнта у повному обсязі чи частково), Клієнт зобов`язується сплатити Адвокатському бюро в розмірі 23% (двадцять три проценти) від суми, що буде фактично стягнута на користь Клієнта з відповідачів/відповідача та/або добровільно сплачена відповідачами/відповідачем. У такому випадку Клієнт проводить виплату Адвокатському бюро Гонорару успіху не пізніше 10 (десяти) днів з дня отримання таких коштів.

Щодо клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

У вказаному клопотанні Санаторій «Нафтуся Прикарпаття» не погоджується із заявленим позивачем розміром витрат на професійну правничу допомогу, вказує на неспівмірність таких витрат до заявленої ціни позову, наводить власне бачення розрахунку відповідних витрат у частині, що стосується роботи адвоката у межах справи №914/3393/23. При цьому також звертає увагу суду на те, що уповноваженим представником відповідача було подано до Господарського суду Львівської області одинадцять аналогічних позовних заяв, що слугує підтвердженням типовості, невеликої складності справи та незначної кількості витраченого адвокатом часу, адже текст позову у цій справі, за винятком сум, повністю скопійовано представником позивача із раніше поданої аналогічної позовної заяви. Відповідач також посилається на недотримання адвокатом позивача вимог ч. 3 ст. 126 ГПК України та неподання акту приймання-передачі та детального опису робіт щодо надання професійної правничої допомоги. Відповідач просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу на 99%.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, які складають більше половини ціни позову, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

За умовами ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, судовий збір підлягає до стягнення з відповідача у розмірі 1315,16 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Санатроію «Нафтуся Прикарпаття» (82186, Львівська область, Дрогобицький район, с. Модричі, вул. Курортна, буд. 1, ідентифікаційний код 20795071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» (82100, Львівська область, Дрогобицький район, м. Дрогобич, вул. Лемківська, буд. 16, ідентифікаційний код 22402762) 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання судового рішення у розмірі 7976,06 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн та 1959,32 грн судового збору.

3.У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Гоменюк З.П.