Рішення

від 09.02.2024 по справі 914/3392/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2024 Справа № 914/3392/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Галамай О.З. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та повідомлення сторін

справу № 914/3392/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Омега, м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача: Санаторій Нафтуся Прикарпаття, с. Модричі, Львівська область

про стягнення 8 115, 64 грн

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Омега до відповідача: Санаторію Нафтуся Прикарпаття про стягнення 8 115, 64 грн.

Хід розгляду справи.

Ухвалою суду від 28.11.2023 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) сторін; відповідачу впродовж 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.

Сторони належно повідомлені про розгляд справи.

Аргументи сторін.

Позов обґрунтовано тим, що 30.12.2022 Господарським судом Львівської області видано судовий наказ у справі №914/3315/22 про стягнення з відповідача на користь позивача 157 404, 24 грн основного боргу, 56 342, 63 грн інфляційних втрат, 19 587, 12 грн 3% річних, 248, 10 грн судового збору та 23 333, 40 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 256 915, 49 грн.

Зазначений судовий наказ набрав законної сили 07.03.2023 та був пред`явлений до примусового виконання.

27.09.2023 із відповідача в примусовому порядку стягнуто заборгованість згідно із судовим наказом №914/3315/22, у зв`язку із чим приватний виконавець 28.09.2023 виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Оскільки добровільно відповідач судове рішення не виконав, а фактичне стягнення коштів відбулось 27.09.2023, позивач здійснив нарахування 3 807, 91 грн інфляційних втрат та 4 307, 73 грн 3% річних на суму 256 915, 49 грн за період з 08.03.2023 по 27.09.2023. Крім цього, позивач на підставі частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просить нарахувати інфляційні втрати та 3% річних до дати виконання рішення суду.

Відповідач подав суду клопотання, у якому він заперечив щодо задоволення позовних вимог та звернув увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних проведено позивачем не лише на суму основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, але й на суму судових витрат. Більше того, розрахунки позивача вважає неправильними, а визначені суми завищеними.

Ним також заявлено клопотання про зменшення на 90% заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, оскільки задоволення позову у повному обсязі призведе до порушення розумного балансу між інтересами сторін. В обґрунтування поданого клопотання він посилається на те, що стягнуті відповідно до судового наказу суми інфляційних втрат та 3% річних є значними та нараховані за майже чотири роки, а тому вони повністю виконали компенсаційну функцію; заявлені у даній справі суми не носять компенсаторного характеру; відповідач дотримався своїх зобов`язань перед позивачем та виконав судовий наказ; поведінка відповідача свідчить про його добросовісність, адже для погашення боргу він отримав грошові кошти у позику; позивач не довів понесення ним збитків.

Клопотання сторін.

Відповідач заявив клопотання про повернення ТОВ Омега позову та заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу без розгляду, адже такі подано після набрання чинності Законом України №3200-ІХ від 29.06.2023 та без реєстрації позивачем електронного кабінету з посиланням на пункти 1, 2 частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) та частину 4 статті 170 ГПК України.

Розглянувши зазначене клопотання, суд зазначає, що процесуальні наслідки недотримання вимоги щодо реєстрації електронного кабінету, встановлені статті 170 ГПК України, можуть бути застосовані лише до інших письмових заяв, однак не щодо позову.

Враховуючи викладене вище, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про повернення ТОВ Омега позову.

Що стосується заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, то підстави для застосування до неї приписів статті 170 ГПК України також відсутні, адже станом на дату відкриття провадження у справі та ухвалення судом цього рішення, у позивача наявний зареєстрований у встановленому порядку електронний кабінет.

Обставини справи.

20 грудня 2022 року Господарський суд Львівської області видав судовий наказ у справі №914/3315/22 про стягнення із Санаторію Нафтуся Прикарпаття на користь ТОВ Омега 157 404, 24 грн основного боргу за невиконання умов договору від 03.01.2016 в частині оплати вартості поставленого товару згідно з видатковими накладними за період з 07.10.2016 по 27.10.2016, 56 342, 63 грн інфляційних втрат, 19 587, 12 грн 3% річних, нарахованих за період з 01.01.2018-23.02.2022, а також 248,10 грн судового збору та 23 333, 40 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Загальна сума стягнення за цим судовим рішенням становить 256 915, 49 грн.

Судовий наказ набрав законної сили 07.03.2023 та перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А.А. у межах виконавчого провадження №71983815.

Слід зауважити, що за своєю правовою природою наказне провадження передбачає розгляд вимог про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі. Заяви про видачу судового наказу, які ґрунтуються вимогах про стягнення грошових коштів з підстав інших, ніж договір не можуть бути розглянуті у порядку наказного провадження, а тому суд в таких випадках відмовляє у видачі судового наказу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що видача судового наказу у справі №914/3315/22 підтверджує існування між сторонами у даній справі договірних відносин, які виникли на підставі договору поставки №1 від 03.01.2016, а тому суд визнає зазначену обставину встановленою. При цьому суд враховує, що відповідач у цій частині не висловив жодних заперечень.

Суд встановив, що боржник виконав судовий наказ 27.09.2023 шляхом перерахування стягнутої із нього суми грошових коштів на рахунок приватного виконавця.

Тому приватний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження від 28.09.2023.

Зазначене свідчить про те, що стягнуті згідно із судовим наказом у справі №914/3315/22 суми дійсно існували, а відповідач своїми діями (виконанням виконавчого документа) визнав наявність у нього обов`язку сплатити ці суми у тих розмірах, що були заявлені стягувачем.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.

Суд встановив, що між позивачем та відповідачем укладався договір поставки №1 від 03.01.2016.

Оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором, суд видав судовий наказ про стягнення із відповідача 157 404, 24 грн основного боргу, 56 342, 63 грн інфляційних втрат, 19 587, 12 грн 3% річних, 248, 10 грн судового збору та 23 333, 40 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 256 915, 49 грн.

Відповідач заяв про скасування судового наказу не подавав, більше того, виконав його шляхом сплати 27.09.2023 присудженої до стягнення суми у повному обсязі.

У цій справі позивач звернуся до суду з вимогою про стягнення із відповідача інфляційних втрат та 3% річних за невиконання грошового зобов`язання на суму 256 915, 49 грн, яке складається з перелічених вище сум основного боргу, нарахованих на нього сум інфляційних втрат та 3% річних, а також витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

На думку позивача, відповідне зобов`язання виникло у відповідача на підставі судового наказу від 30.12.2022 у справі №914/3315/22, тому він має право на проведення нарахувань згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) на усю стягнуту на його користь суму грошових коштів.

Надаючи оцінку відповідним аргументам, суд зазначає, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, а також Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18.

Тому стягнення грошових коштів за судовим наказом у безспірному порядку, аналогічно як і вирішення судом спору та стягнення грошових коштів за рішенням суду, не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення боргу у відповідача. Виходячи зі змісту приписів ГПК України, судовий наказ є видом судових рішень і кінцевим документом, який ухвалює суд в наказному провадженні. А тому, як і у випадку з позовним провадженням, стягнення боргу в наказному провадженні є результатом реалізації судом своїх повноважень щодо здійснення правосуддя та направлене на захист порушених прав особи, яка звернулася до суду. Окремо, варто наголосити, що судовий наказ від 30.12.2022 у справі №914/3315/22 відповідач не оскаржував, що свідчить про визнання ним як сум основної заборгованості за договором поставки №1 від 03.01.2016, так і інших нарахувань за цим наказом. Іншим доказом такого визнання є те, що відповідач в цій справі не заперечує щодо правомірності нарахованих в судовому наказі сум.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що підставою виникнення грошового зобов`язання відповідача у спірних правовідносинах є договір поставки №1 від 03.01.2016, неналежне виконання якого і зумовило звернення ТОВ Омега до суду. Судовий наказ від 30.12.2022 у справі №914/3315/22 не призвів до припинення зобов`язання, яке виникло на підставі цього договору, як і не став підставою для виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд визнає необґрунтованими доводи позивача щодо підстав виникнення грошового зобов`язання відповідача та констатує неможливість застосування у даній справі норми частини 5 статті 11 ЦК України, згідно із якою цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Що стосується посилань позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, то такі відхиляються судом, адже у згаданій справі висновки суду касаційної інстанції стосуються відмінних за змістом та підставами виникнення деліктних правовідносин, що згідно з пунктами 21, 27 цієї постанови, виникли внаслідок завданої злочином майнової (матеріальної) і моральної шкоди, що підтверджено вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.06.2009.

Аргументування позивачем своєї позиції висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, також відхиляються, оскільки у цій справі досліджувалося питання нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму моральної шкоди, яка була стягнута згідно із рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30.10.2014 із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. У цій справі суд касаційної інстанції зазначив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами ЦК України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (ст. 1167 ЦК України).

Слід зазначити, що ухвалення господарським судом судового наказу про стягнення на користь кредитора заборгованості, якщо таке судове рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки грошове зобов`язання у відповідача виникло до ухвалення судового наказу у справі №914/3315/22 та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно зі статтею 625 ЦК України, у даній справі належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих за судовим наказом сум 3% річних, інфляційних втрат, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Неможливість проведення нарахувань на стягнуті суми судового збору та витрат на правничу допомогу обумовлена тим, що стаття 625 ЦК України допускає застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло у матеріальних правовідносинах. У той же ж час, судові витрати мають процесуально-правову природу, а видача судового наказу не породила виникнення нового зобов`язання у відповідача, про що уже зазначалося вище. Тому враховуючи обставини цієї справи, суд вважає, що позивач помилково визначив базу для нарахування інфляційних втрат та 3% річних, безпідставно включивши до її складу суми, які мають процесуальне походження.

Відсотки річних також не могли бути враховані позивачем при проведенні розрахунків, що прямо випливає зі змісту частини 2 статті 625 ЦК України. Тлумачення змісту норми згаданої статті дає підстави для висновку про те, що законодавець не передбачає можливості нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму 3% річних, нарахованих за попередній період. Аналогічні висновки стосуються і права на нарахування 3% річних на суму інфляційних втрат.

У цьому контексті слід зауважити, що покладення на відповідача обов`язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом, що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.

Також неправомірним є і нарахування інфляційних втрат не лише на суму боргу, а й на нараховані інфляційні втрати.

Правову позицію щодо правомірності нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України лише на суму основного боргу, стягнуту судовим рішенням до її повної сплати боржником, тобто без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, 3 % річних, інфляційних та судового збору висловлено Верховним Судом у постанові від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18.

Також суд враховує і те, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на встановлені рішенням суду суми 3 % річних та інфляційних втрат, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності та не ґрунтується на нормах чинного законодавства (схожу позицію висловлено судом апеляційної інстанції у постанові від 13.06.2023 у справі № 914/252/23).

Більше того, суд врахував, що у справі № 914/3315/22 позивач заявив до стягнення та нарахував інфляційні втрати з 01.01.2018 по 23.02.2022.

В той час, як в межах цієї справи такий почав нараховувати інфляційні втрати з березня 2023 року.

Аналізуючи заявлені позивачем періоди, суд зазначає, що такі суперечать приписам статті 625 ЦК України, в якій визначено про обов`язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Крім того, повинна враховуватись і дефляція у разі наявності такої у спірному періоді.

Тобто, враховуючи межі позовних вимог та період, впродовж якого позивач не нараховує інфляційні втрати (з березня 2022 року по лютий 2023 року), неможливим є визначення бази для нарахування станом на заявлений позивачем у цій справі період березень 2023 року.

Щодо періоду нарахування, то слід зазначити про безпідставне неврахування того, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Отже, здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення із відповідача 2 332, 99 грн інфляційних втрат та 2 626, 28 грн 3% річних, нарахованих за період з 08.03.2023 по 26.09.2023

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розглянувши клопотання позивача про застосування у цій справі приписів частини 10 статі 238 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє у його задоволенні, оскільки зазначена стаття не передбачає можливість нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення, а лише пені чи відсотків.

Також відсутні підстави для нарахування відсотків річних до моменту виконання рішення, оскільки судове рішення про стягнення боргу у справі №914/3315/22 уже виконане у повному обсязі.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, то суд відмовляє у його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України (далі ГК України) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 ЦК України).

Суд зауважує, що норми статті 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, відповідач, просячи зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір інфляційних втрат, помилково посилається на положення статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, які передбачають право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Що стосується 3% річних, то згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Однак на переконання суду заявлена до стягнення сума 3% річних не є очевидно неспівмірною з сумою основної заборгованості 157 404, 24 грн. Також враховуючи часткове задоволення відповідної позовної вимоги, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, стягнути із відповідача 2 626, 28 грн правомірно заявлених до стягнення 3% річних.

Судові витрати.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Щодо судового збору.

На підставі приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач долучив до позову заяву про компенсацію судових витрат, у якій посилається на те, що уклав із Адвокатським Бюро Віталія Репака договір про надання правової допомоги №52 від 03.11.2023, згідно із яким йому надавалася правова допомога у цій справі. Загальна вартість професійної правничої допомоги становить 6 000, 00 грн, що вбачається зі змісту рахунку на оплату №1 від 08.11.2023.

Надалі, позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи акта прийому-передачі наданих правничих послуг від 23.01.2024 на суму 6 000, 00 грн.

Відповідач заперечив щодо задоволення заяви про компенсацію судових витрат, адже розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним (становить більше половини ціни позову), не є співмірним зі складністю справи, яка за своїм змістом є простою, наданими адвокатом послугами, їх обсягом, часом на надання таких послуг, ціною позову, значенням справи для сторін. Доказом неспівмірності витрат є ціни на ідентичні послуги, розміщені на веб-сайті іншої юридичної фірми.

Майже одночасно позивач подав до суду одинадцять аналогічних позовних заяв, що підтверджує типовість справи та незначну кількість витраченого адвокатом часу для підготовки позову.

Позивач на надав суду детальний опис наданих послуг та/або акт приймання-передачі наданих послуг, що суперечить вимогам частини 3 статті 126 ГПК України. Поданий ним рахунок на оплату носить виключно інформаційний характер та не є належним доказом, що підтверджує розмір витрат на правову допомогу.

Зважаючи на це, відповідач просить суд у разі встановлення підстав для задоволення заяви позивача зменшити заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу на 99%.

Проаналізувавши доводи та заперечення сторін, а також докази подані на їх підтвердження, суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесення витрат на вказану суму ТОВ Омега у встановлений процесуальним законом строк подало до суду:

1) копію договору про надання правової допомоги №52 від 03.11.2023, згідно із пунктом 1.1 якого ТОВ Омега (клієнт) доручає, а Адвокатське бюро Віталія Репака (адвокатське бюро) приймає на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту у справі, зокрема: підготовка/подання позовної заяви в Господарський суд Львівської області до Санаторію про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3315/22 від 30.12.2022, участь адвоката в судових засіданнях у даній справі; здійснення інших процесуальних дій в даній справі необхідних для захисту прав та інтересів клієнта. Для захисту прав та законних інтересів клієнта в даній справі адвокатське бюро має право представляти інтереси клієнта в будь-яких установах, органах, в тому числі, але не виключно: в судах (будь-якої інстанції та будь-якої юрисдикції).

Згідно із пунктами 4.1, 4.2 цього договору за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, клієнт виплачує адвокатському бюро гонорар, який складається з основного гонорару та гонорару успіху. Розмір основного гонорару становить 6 000, 00 (шість тисяч) грн. Клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро основний гонорар не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з дати набрання законної сили судового рішення у справі за позовом ТОВ Омега до Санаторію про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3315/2 від 30.12.2022.

Для оплати гонорару адвокатське бюро може додатково надавати клієнту рахунок. Сторони можуть підписувати акт прийому-передачі послуг, наданих адвокатським бюро клієнту (п.п. 4.5, 4.6 Договору).

2) копію акта прийому-передачі наданих правничих послуг від 23.01.2024, згідно із пунктом 1 якого адвокатське бюро надало, а клієнт отримав правову допомогу, що передбачена п. 1.1 Договору про надання правової допомоги №52 від 03.11.2023, зокрема:

- аналіз та вивчення документів, консультування клієнта 3 години;

- підготовка та подання позовної заяви в Господарський суд Львівської області до Санаторію про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3315/22 від 30.12.2022 5 годин;

- написання та подання додаткових пояснень (заперечення на клопотання відповідача) від 15.01.2024 2 години.

Загальний розмір гонорару за надання клієнту правової допомоги складає 6 000, 00 грн. Цим актом клієнт підтверджує отримання від адвокатського бюро рахунку №1 від 08.11.2023 (пункти 2, 3 акта).

3) копію рахунку №1 від 03.11.2023 за правничі послуги, надані на підставі Договору про надання правової допомоги №52 від 03.11.2023, на загальну суму 6 000,00 грн.

У матеріалах справи наявна також копія ордеру серії ВС №1241767 від 13.11.2023, виданого Адвокатським бюро Віталія Репака адвокату Репаку В.В.

Здійснивши аналіз та оцінку наданих позивачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання ТОВ Омега професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається зі змісту поданої заяви, а також доказів, поданих на підтвердження її обґрунтованості, позивач та його представник погодили, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є фіксованим та становить 6 000, 00 грн.

Слід зазначити, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат не є обов`язковими для суду. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Зважаючи на викладене вище, суд, надаючи оцінку доводам позивача щодо понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що заявлений до стягнення розмір цих витрат підлягає зменшенню, оскільки він не відповідає критерію співмірності, про який ідеться у частині 4 статті 126 ГПК України, а також не є пропорційним до предмета спору.

Насамперед слід враховувати, що пред`явлений позов стосується стягнення виключно інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на суму боргу, яка уже була стягнута за судовим рішенням у межах справи №914/3315/22. Ухвалення цього судового рішення зумовило встановлення обставин, які мають вирішальне значення для вирішення спору у цій справі.

Спір у цій справі пов`язаний із застосуванням частини 2 статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання договірного зобов`язання та не вимагає застосування будь-якого іншого спеціального законодавства, тобто є незначної складності.

Усе наведене вище свідчить про неспівмірність заявленого до стягнення розміру витрат на правову допомогу складності цієї справи.

Він також є неспівмірним із обсягом наданих адвокатом послуг, які зводяться тільки до підготовки позовної заяви та подання додаткових пояснень у справі. При цьому слід зауважити, що частина послуг із надання правової допомоги, які перелічені у акті приймання-передачі, викладені таким чином, щоб штучно збільшити їх кількість. Так, позивач безпідставно виокремив послугу із аналізу та вивчення документів, а також окремо послугу із підготовки та подання позовної заяви.

Суд звертає увагу на те, що підготовка позову для подання до суду передбачає не лише її виготовлення, але й викладення її змісту на основі попередньо проведеного аналізу первинних матеріалів. Таким чином, перша послуга є складовою частиною другої послуги, вони нерозривно пов`язані та можуть розглядатися виключно як єдина послуга із надання правової допомоги.

Не менш важливим є і те, що позовні вимоги ґрунтуються виключно на судовому наказі від 30.12.2022 у справі №914/3315/22 та двох постановах приватного виконавця, а справа розглядалася судом без проведення судового засідання та без виклику сторін. Додаткових доказів у ході розгляду справи позивачем не подавалось. Позивач звернувся до суду зі схожими позовними вимогами до відповідача, які розглядаються Господарським судом Львівської області у межах справ №914/3389/23, №914/3390/23, №914/3391/23, №914/3394/23, №914/3393/23, №914/3395/23, №914/3411/23, №914/3412/23, №914/3413/23, №914/3414/23.

За викладених вище обставин, підставним є висновок про те, що підготовка однотипних позовів не могла зайняти у представника позивача значну кількість часу.

Також заявлені до стягнення 6 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірними та непропорційними щодо ціни позову у даній справі, адже становлять більшу її частину.

Таким чином, здійснивши аналіз та оцінку наданих позивачем доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у справі, врахувавши наявність заперечень відповідача щодо розміру стягнення правової допомоги, складність справи; характер, обсяг та зміст наданих адвокатом послуг; час, необхідний для надання відповідних послуг; ціну позову у даній справі та її обставини, керуючись критеріями реальності (дійсності та необхідності) наданих послуг, співмірності та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що розумною та справедливою є сума 3 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Проте оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню 1 833, 23 грн витрат на професійну правничу допомогу. Решта витрат покладається на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Санаторію Нафтуся Прикарпаття (місцезнаходження: 82186, Львівська область, Дрогобицький р-н, с. Модричі, вул. Курортна, буд. 1; ідент. код: 20795071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Омега (місцезнаходження: 82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Лемківська, буд. 16; ідент. код: 22402762) 2 332, 99 грн інфляційних втрат, 2 626, 28 грн 3% річних, 1 640, 13 грн судового збору та 1 833, 23 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності з 30.01.2024 по 07.02.2024, рішення постановлено 09.02.2024, повний текст рішення складно 13.02.2024.

СуддяГаламай О.З.