Рішення

від 08.02.2024 по справі 916/3634/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

"08" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3634/23

За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595, електронна адреса: general_dks@omr.gov.ua)

До відповідача: Релігійної організації «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» (65014, м. Одеса, вул. Троїцька, 4, код ЄДРПОУ 13898132)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Петрова О.О.

Представники:

Від позивача: Курлович О.О. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Паскевич А.М. в порядку самопредставництва.

В засіданні брали участь:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: Паскевич А.М. в порядку самопредставництва.

Суть спору: Позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Релігійної організації (далі- РО) «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» про виселення з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 96,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 4 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, та про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 247 349 грн 23коп.

Ухвалою суду від 28.08.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.09.2023р. Протокольною ухвалою суду від 21.09.2023р. відкладено підготовче зсідання на 10.10.2023р. Протокольною ухвалою суду від 10.10.2023р. відкладено підготовче засідання на 07.11.2023р. Протокольною ухвалою суду від 07.11.2023р. відкладено підготовче засідання на 01.12.2023р. Ухвалою суду від 11.12.2023р. призначено розгляд справи на 09.01.2024р. Ухвалою суду від 09.01.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/3634/23 та призначено розгляд справи по суті на 23.01.2024р. Ухвалою суду від 23.01.2023р. відкладено судове засідання на 08.02.2024р.

Позивач позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, що надійшла до суду 02.10.2023р. В судові засідання щодо розгляду справи по суті представник позивача не з`явився, згідно клопотання, що надійшло до суду 26.01.2024р. просив суд провести розгляд справи за відсутності представника Департаменту, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 09.10.2023р. та 07.11.2023р. Крім того, згідно клопотання, що надійшло до суду 12.12.2023р. відповідач просить суд зменшити розмір неустойки, нарахованої позивачем, до розміру однієї орендної плати.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи все викладене вище, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі - Департамент комунальної власності Одеської міської ради зазначає, що згідно з Договором оренди №98/6 від 30.10.2000р., укладеним між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» (Орендар), останній надано у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 96,0 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 4.

Згідно п.1.2 Договору термін його дії з 01.01.2000р. по 30.10.2003р. Додатковими погодженнями строк дії Договору неодноразово було продовжено. Зокрема, додатковим договором №11 від 11.07.2019р. продовжено термін дії Договору з 11.07.2019р. до 11.07.2020р. та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Посилаючись на положення ст.291 Господарського кодексу України, позивач зауважив, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно ж до положень ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ч.1 ст.763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що з 01.02.2020р. набрав чинності Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019р., відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень якого договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

При цьому, у ст.18 зазначеного Закону встановлено новий порядок продовження договору оренди, згідно з яким продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

При цьому, відповідно до ч.8 цієї статті орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Як зазначає позивач, Порядок передачі в оренду державного та комунального майна затверджений постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020р. «Деякі питання оренди державного та комунального майна», яка набрала чинності 17.06.2020р.

Згідно п.134 зазначеного Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

Відповідно до п.135 Порядку орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

У п.136 Порядку встановлено, що заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені п.113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Позивач зауважив, що РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» не подавала у встановлені строки відповідної заяви (шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі) разом із документами, передбаченими п.113 Порядку та звітом про оцінку майна.

Виходячи з зазначеного, позивач дійшов висновку про закінчення терміну дії Договору 30.10.2000р. (договір припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено).

Департамент також зазначив, що згідно п.9.6 Договору оренди термін дії Договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

При цьому, як зазначає позивач, відповідач не звільнив об`єкт оренди у зв`язку із закінченням строку дії Договору та продовжив його використання.

Згідно ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договору. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача оплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи неповернення відповідачем об`єкту оренди у визначений Договором строк, з метою захисту порушеного права та охоронюваного інтересу, позивач звернувся до суду з позовом про виселення РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 96,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 4 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, та про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 247 349 грн 23коп.

В ході розгляду справи, 16.10.2023р. сторони підписали акт прийому-передачі нежитлових приміщень підвалу, площею 96,0 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 4, згідно якого РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» повернула Орендодавцю зазначені приміщення.

Враховуючи зазначене, ухвалою від 08.02.2024р. Господарський суд Одеської області задовольнив клопотання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вх.№38945/23 від 31.10.2023р.) та закрив провадження у справі №916/3634/23 у частині позовної вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» про виселення з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 96,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 4.

За таких обставин, Департамент комунальної власності наполягає лише на вимозі про стягнення з РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 247 349 грн 23коп.

Відповідач у справі - РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ», у відзиві на позовну заяву зазначає, що Орендодавець за два-три місяці до закінчення строку договору письмово не звернувся до Орендаря з попередженням про неможливість продовження терміну дії договору, як то передбачено Законом України №2269-ХІІ, та в подальшому не відповів на заяву Орендаря від 22.09.2020р. щодо продовження строку дії договору, у зв`язку із чим відповідач вважав, що договір було продовжено автоматично.

За таких обставин, відповідач вважає, що договір був розірваний Департаментом в односторонньому порядку з 11.07.2022р.

Посилаючись на п.129-1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та постанову Кабінету міністрів України від 15.07.2020р. №611(яка втратила чинність згідно постанови Кабінету міністрів України від 27.05.2022р. №634) РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» має право на пільгові умови при укладанні договорів оренди під час пандемії згідно додатку №1 до цієї постанови, адже є організацією, яка спрямована на організацію та проведення занять різними видами спорту.

Відповідач також зазначив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022р. №634 РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» має право на пільгові умови укладення договорів оренди.

Крім того, відповідач звернув увагу, що організація не є комерційною структурою та існує за рахунок добровільних пожертв громадян.

У клопотанні, що надійшло до суду 12.12.2023р. відповідач просив суд зменшити розмір нарахованої позивачем неустойки до розміру однієї орендної плати, посилаючись на те, що РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» є неприбутковою організацією, існує на внески членів та за рахунок добровільних пожертв громадян. У зв`язку із дією карантину, запровадженого постановою Кабінету міністрів України від 11.03.2020р. №211 та забороною масових зборів громадян, організація не могла проводити заходи громадян та повноцінно здійснювати свою діяльність, так само, як і з 24.02.2022р. у зв`язку із введенням воєнного стану на території України.

Відповідач також зауважує, що з 24.02.2022р. наявні форс-мажорні обставини, що підтверджено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1.

Розглянув матеріали справи, виходячи з пояснень представника відповідача, суд встановив, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є власником нежитлового приміщення №101, загальною площею 101,7 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 4, приміщення 101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №180986481 від 13.09.2019р.

При цьому, суд звертає увагу на те, що підставою виникнення права власності є лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 04.02.2016р. за №05-13-00531, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.04.2016р. за №120.

У постанові від 17.01.2024р. у справі №522/3999/23 Верховний Суд зазначив, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 р. у справі № 911/3594/17, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.01.2020 р. у справі № 910/10987/18.

Також судом встановлено, що 30.10.2000р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» (Орендар) був укладений Договір №98/6 оренди нежитлового приміщення, згідно п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування приміщення підвалу, загальною площею 96,0 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 4, з метою розміщення клубу.

Строк дії Договору - з 01.01.2000р. до 30.10.2003р.

За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Враховуючи те, що об`єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №98/6, розповсюджуються положення Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Згідно п.10 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Таким чином, між сторонами у справі склалися орендні відносини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України обов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Додатковою угодою від 26.03.2004р. до Договору оренди №98/6 встановлено строк дії Договору до 26.02.2005р., та визначено розмір орендної плати у розмірі 356 грн 20 коп. (з ПДВ).

Додатковим погодженням від 26.08.2004р. до Договору оренди №98/6 встановлено строк дії Договору до 31.12.2004р., та визначено, що розмір орендної плати з 26.08.2004р. становить 1 грн 20 коп. у рік.

Додатковим погодженням від 18.02.2005р. до Договору №98/6 встановлено строк дії Договору - до 01.12.2005р. та визначено, що розмір орендної плати становить 1 грн 20 коп. у рік.

Додатковим погодженням від 21.03.2006р. до Договору №98/6 встановлено строк дії Договору - до 01.02.2007р. та визначено, що розмір орендної плати становить 1 грн 20 коп. у рік.

Додатковим погодженням від 20.06.2007р. до Договору №98/6 встановлено строк дії Договору - до 20.12.2007р. та визначено, що розмір орендної плати з 01.01.2007р. становить 475 грн 67 коп. ( з ПДВ) у місяць.

Додатковим погодженням від 29.12.2007р. до Договору №98/6 встановлено строк дії Договору - до 29.06.2008р.

Додатковим погодженням від 26.08.2008р. до Договору №98/6 встановлено строк дії Договору - до 26.02.2009р.

Додатковим погодженням від 12.10.2009р. до Договору №98/6 встановлено строк дії Договору - до 12.10.2011р. та визначено, що розмір орендної плати з 12.10.2009р. становить 952 грн 30 коп. ( з ПДВ) у місяць.

Додатковим погодженням від 30.11.2011р. до Договору №98/6 у тексті Договору назву Орендодавця змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011р. №384-УІ «Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради», встановлено строк дії Договору - до 31.10.2013р. та визначено, що розмір орендної плати з 30.11.2011р. становить 1 209 грн 50 коп. ( з ПДВ) у місяць.

Додатковим договором №9 від 28.10.2013р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 30.10.2000р. №98/6 сторони виклали у новій редакції п.1.2 Договору та визначили, що строк дії Договору до 28.08.2016р., та визначили, що розмір орендної плати з 28.10.2013р. становить 1 173 грн 71 коп. ( з ПДВ) у місяць. Крім того, Договір було доповнено п.4.10 щодо сплати орендарем плати за користування земельною ділянкою, а також викладено у новій редакції п.4.7 Договору щодо страхування об`єкту оренди.

Додатковим договором №10 від 05.08.2016р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 30.10.2000р. №98/6 сторони виклали у новій редакції п.1.2 Договору та визначили, що строк дії Договору з 05.08.2016р. до 05.07.2019р., та визначили, що розмір орендної плати з 05.08.2016р. становить 2 207 грн 88 коп. ( з ПДВ) у місяць.

Додатковим договором №11 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 30.10.2000р. №98/6 сторони доповнили п.1.2 Договору наступним: Термін дії Договору продовжити на один рік, а саме: з 11.07.2019р. до 11.07.2020р. та визначили, що розмір орендної плати з 11.07.2019р. становить 3 060 грн 98 коп. ( з ПДВ) ( 2 550 грн 82 коп. без ПДВ) у місяць.

Згідно Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021р. №137-УІІІ Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради та є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За приписами ч.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ( в редакції, що була чинною станом на дату укладення Договору оренди №98/6) договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

З 01.02.2020р. набрав чинності Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019р., відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень якого договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

За положеннями ст.291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ч.1 ст.763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За умовами п.9.6 Договору оренди №98/6 дія Договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

У п.9.2 Договору сторони домовилися, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до Договору, розглядаються сторонами на протязі 20 днів і вносяться у тій самій формі, у якій укладено Договір.

Отже, враховуючи укладення Договору оренди №98/6 у письмовій формі, будь-які додаткові угоди до цього Договору мали бути укладені також у письмовій формі.

Але, матеріали справи не містять доказів укладення сторонами додаткових угод до Договору оренди №98/6 щодо продовження терміну його дії після 11.07.2020р..

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що у звязку із набранням чинності новою редакцією Закону України «Про оренду державного та комунального майна» запроваджено новий порядок продовження договорів оренди, державного та комунального майна.

Так, згідно ст.18 нової редакції закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції станом на дату закінчення строку дії Договору №98/6) продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими ч.1 ст. 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими ч.2 ст. 15 цього Закону відповідно до вимог ст. 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абз. 11 та 12 ч.2 ст. 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду.

Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується. Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абз.4 ч.7 цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті. Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

За приписами ст.15 Закону «Про оренду державного та комунального майна» право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів; релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній; Пенсійний фонд України та його органи; дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав, представництва міжнародних міжурядових організацій в Україні для виконання функцій дипломатичного представництва, консульських і статутних функцій міжнародних міжурядових організацій. Право на отримання в оренду державного та комунального майна, що не міститься в Переліку першого типу, без проведення аукціону також мають: музеї; державні та комунальні підприємства, установи, організації у сфері культури і мистецтв чи громадські організації у сфері культури і мистецтв (у тому числі національні творчі спілки або їх члени під творчі майстерні); заклади освіти всіх форм власності, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності; громадські організації ветеранів для розміщення реабілітаційних установ для ветеранів; реабілітаційні установи для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю для розміщення таких реабілітаційних установ; державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, що надають соціальні послуги відповідно до Закону України "Про соціальні послуги"; державні видавництва і підприємства книгорозповсюдження; вітчизняні видавництва та підприємства книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою (за винятком видань рекламного та еротичного характеру); народні депутати України і депутати місцевих рад для розміщення громадської приймальні; потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує п`яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб`єктам виборчого процесу з метою проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії; потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організації конгресів і торговельних виставок.

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна затверджений постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020р. «Деякі питання оренди державного та комунального майна», яка набрала чинності 17.06.2020р.

Згідно п.134 зазначеного Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

Відповідно до п.135 Порядку орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

У п.136 Порядку встановлено, що заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені п.113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

За матеріалами справи, РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» 22.09.2020р. подала до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заяву про продовження Договору оренди №98/6 від 11.07.2019р. щодо приміщення загальною площею 96 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул.Троїцька,4 строком на 2 роки 11 місяців.

При цьому, зазначена заява не подана у встановлені строки, шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі, і до заяви не додано документів, передбачених п.113 Порядку та звіту про оцінку майна.

Отже, у даному випадку, Договір оренди №98/6 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на неповідомлення Орендодавцем про закінчення строку дії Договору та необхідність звільнити орендоване приміщення і передати його за актом приймання-передачі Орендодавцю, адже, як вже зазначалося вище, строк дії Договору визначено за згодою сторін у п.1.2, та умовами п.4.6 Договору передбачено обов`язок Орендаря в разі припинення Договору оренди повернути Орендодавцеві орендоване приміщення в належному стані, не гіршому ніж під час передачі його в оренду.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.25 закону України «Про оренду державного та комунального майна» ( в редакції, що була чинною станом на дату закінчення Договору) у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Але, як вбачається з матеріалів справи, РО «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» об`єкт оренди - нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 96,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 4, у встановлені Законом строки на користь Орендодавця не повернула.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Суд вважає за необхідне зауважити, що ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень ст. 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020р. у справі №916/1319/19.

Зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями ст. 230 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексу України.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 Податкового кодексу України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 ст. 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 ст. 14, ст. 180, ст. 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке, суд дійшов висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми неустойки судом встановлено, що він не є вірним, адже, нарахування неустойки позивачем здійснено на суму орендної плати з ПДВ, що є невірним. Крім того, нарахування зроблено починаючи з 12.07.2020р., отже, без урахування ч.1 ст.25 закону України «Про оренду державного та комунального майна».

За розрахунком суду, стягненню підлягає неустойка за період з 15.07.2020р. по 30.07.2023р. у розмірі подвійної орендної плати без урахування ПДВ, що становить 191 054 грн 65 коп.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019р. № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Релігійної організації «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» про стягнення неустойки у розмірі 247 349 грн 23 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Релігійної організації «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» (65014, м. Одеса, вул. Троїцька, 4, код ЄДРПОУ 13898132) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595, р\р НОМЕР_1 ) неустойку у розмірі 191 054 грн 65 коп.

3. Стягнути з Релігійної організації «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА м. ОДЕСИ, ЩО СПОВІДУЄ ВЧЕННЯ БУДДИ» (65014, м. Одеса, вул. Троїцька, 4, код ЄДРПОУ 13898132) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595, р\р НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 865 грн 82 коп.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 14 лютого 2024 р.

Суддя Н.В. Рога