Рішення

від 14.02.2024 по справі 200/6669/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2024 року Справа№200/6669/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд», надійшла позовна заява адвоката Єрьоміної В.А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 25 квітня 2021 року по 14 листопада 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язання 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду № 200/4595/23 відповідачем 14.11.2023 року виплачено частину індексації грошового забезпечення за період в сумі 78 125,98 грн. на картковий. Проте, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано, що слугує підставою для звернення до суду з даним позовом.

У встановлений судом строк відповідачем відзиву на позов не було подано.

13 лютого 2024 року на адресу суду, через систему «Електронний Суд», надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції вказав, що позивач не звертався до 7 ДПРЗ Головного управління із заявою ані про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації відповідно до Закону № 2050-ІІІ, ані про середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку. Також вказує, що до періоду з 01.01.2016 по 14.11.2023 (день виплати фактичної індексації), за який ОСОБА_1 вимагає нарахування компенсаційних виплат, позивач застосовує подвійне нарахування, використовуючи при цьому два нормативні документи КЗпП України (ст. 117) та Закон № 2050-ІІІ. І як наслідок, збільшує розмір компенсаційних виплат вдвічі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку із поданням позову без дотримання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 06 грудня 2023 року відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.

Ухвалою суду від 06 лютого 2024 року повторно витребувано у відповідача копії та докази.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 12.03.2018 року.

Позивач перебував на службі в МНС та ДСНС України з 31.05.2005 року по 25.04.2021 року, що не є спірним між сторонами та підтверджується довідкою відповідача від 12.02.2024 року №6 та трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_3 .

У зв`язку з відмовою нарахування та виплати індексацію грошового забезпечення, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2023 року по справі №200/4595/23, яке набрало законної сили 28 листопада 2023 року позов задоволено частково та вирішено.

Визнати протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 01 лютого 2018 року.

Зобов`язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01 січня 2016 по 01 лютого 2018 - січень 2008 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

В іншій частині позову - відмовити.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду 25.09.2023 року по справі №200/4595/23 відповідачем здійснено нарахування та виплата індексації та перераховано кошти на особистий рахунок позивача, а саме 14.11.2023 року у розмірі 78 125,98 грн.

У зв`язку з не виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тауспосіб,щопередбаченіКонституцієютазаконамиУкраїни.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 25 квітня 2021 року по 14 листопада 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд зазначає наступне.

Абзацом 1 частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статті 116, 117 КЗпП України спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

За усталеною судовою практикою стягнення, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою розцінюється як спеціальний вид відповідальності роботодавця, яке нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116).

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117).

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, вказані статті викладені в такій редакції:

«Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком виплату середнього заробітку в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у встановлені строки. Після цієї дати в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум розмір відповідальності обмежений шестимісячним строком.

Надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп та від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року по справі №200/4595/23, яке набрало законної сили 28 листопада 2023 року, встановлено, що спір про розмір сум, належних позивачу при звільненні, був переданий на вирішення суду у 22 серпня 2023 року, тобто після 19 липня 2022 року.

Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати статті 116, 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, тобто Закон під час дії якого виник спір (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Судом встановлено, що 25 квітня 2021 року позивача звільнено зі служби. Доказів відсутності позивача на роботі в день його звільнення відповідачем не надано.

Таким чином, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 25 квітня 2021 року.

Грошове забезпечення належне позивачу до виплати у зв`язку із звільненням зі служби було виплачено останньому тільки 14 листопада 2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року по справі №200/4595/23, а тому суд доходить висновку про наявність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у зв`язку із несвоєчасною виплатою позивачу грошового забезпечення у розмірі, встановленому законодавством.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку слід обчислювати згідно Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом «л» пунктом 1 Порядку №100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньо заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає присудженню на користь позивача з відповідача, правильним є обчислення не у робочих, а у календарних днях для розрахунку грошового забезпечення.

Вказаний висновок судом постановлено за результатами аналізу постанов Верховного Суду щодо подібних за змістом правовідносин: від 21.11.2018 справа № 808/928/16, від 17.01.2019 справа № 805/2706/17-а, від 18.04.2019 справа № 806/889/17, від24.07.2019 справа № 805/3167/18-а.

Відповідно до довідки про доходи від 12 лютого 2024 року ОСОБА_1 грошове забезпечення становить: за лютий 2021 року у розмірі 12628,92 грн. за березень 2021 року 15057,92.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (12628,92 грн. + 15057,92 грн.)/59 (лютий 2021 року та березень 2021 року) = 469,26 грн.

Як вже зазначалося раніше, до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, а тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців.

Таким чином, на теперішній час максимальний розмір середнього заробітку (грошового забезпечення), який може бути стягнути з відповідача на користь позивача слід обчислювати наступним чином:

469,26 * 183 = 85874,58 гривень, де

середньоденна заробітна плата - 469,26 гривень,

час затримки шість місяців: з 26 квітня 2021 року по 25 жовтня 2021 року включно, що складає 183 календарних дня.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Отже, розмір середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 26 квітня 2021 року по 25 жовтня 2021 року, тобто за 183 календарных дней, становить: 469,26 * 183 = 85874,58 гривень, де середньоденна заробітна плата - 469,26 гривень.

Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні суми індексації грошового забезпечення із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 78125,98 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум) / 85874,58 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (469,26 * 183) х 100 = 90,97%

Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 71852,46 грн. (78125,98 *90,97)

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 71852,46 грн, з урахуванням істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вимог частини 2 статті 9 КАС України позовні вимоги слід задовольнити шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2021 року по 25 жовтня 2021 року в сумі 71852,46 гривень.

Стосовно компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).

Згідно зі статтею 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто положення статті 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Так, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

При цьому, використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем, на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду по справі від 25.09.2023 року по справі №200/4595/23 здійснено виплату позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 01 лютого 2018 року в належному розмірі.

Суд критично оцінює твердження відповідача щодо відсутності порушеного права позивача у зв`язку із неподанням ним заяви про виплату компенсації та посилання на практику Верховного Суду від 9 червня 2021 року по справі № 240/186/20, оскільки під час судового розгляду вказаної категорії справ суд застосовує останню правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, від 19 травня 2022 року по справі № 200/3859/21, від 24 січня 2023 року по справі № 200/10176/19-а.

Так, Верховний Суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Таким чином виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов`язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

Оскільки несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення та остаточний розрахунок з позивачем відбулись у зв`язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов`язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною, відтак наявні підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Таким чином, з огляду на наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 25 квітня 2021 року (день звільнення зі служби) по день фактичної виплати індексації, тобто 14 листопада 2023 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Разом з цим, суд зазначає, що питання щодо обрахунку належної суми компенсації втрати частини грошового забезпечення відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

За наведених обставин, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25 квітня 2021 року по 14 листопада 2023 року та зобов`язати вчинити такі дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. відповідно до квитанції №991Н-ТКА4-9АКН-Н53Н від 05.12.2023 року та у розмірі 644.16 відповідно до квитанції №23ХВ-2ЕМВ-ВН8Н-КМ2А від 05.12.2023 року.

Судом встановлено, що позовна заява подана до суду через систему «Електронний Суд», а отже, відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що з відповідача треба стягнути належну суму судового збору у розмірі 1717,76 грн.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25 квітня 2021 року по 14 листопада 2023 року.

Зобов`язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Курахове, вул. Грушева, б. 50; код ЄДРПОУ: 38294628) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 25 квітня 2021 року по день фактичної виплати індексації - 14 листопада 2023 року.

Стягнути з 7 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Курахове, вул. Грушева, б. 50; код ЄДРПОУ: 38294628) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 71852 (сімдесят одна тисяча вісімост п`ятдесят дві) грн. 46 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 7 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Курахове, вул. Грушева, б. 50; код ЄДРПОУ: 38294628) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1717 (одна тисяча сімсот сімнадцять) грн. 76 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя М.М. Крилова