Постанова

від 14.02.2024 по справі 520/22564/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 р. Справа № 520/22564/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023, (головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В.) по справі № 520/22564/23

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайтс»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- стягнути з ТОВ «ВАЙТС» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 12 605,47 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 відмовлено в задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що приписами статті 19 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що виконання нормативу робочих місць вважається саме працевлаштування особи з інвалідністю, яке роботодавець здійснює самостійно, тобто підприємство повинно забезпечити у будь-який законний спосіб працевлаштування осіб з інвалідністю, а не тільки створити робочі місця. При цьому, законодавець не наводить вичерпний перелік заходів, які має здійснити роботодавець, щоб не обмежувати його у можливостях і законних способах реалізації обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, у зв`язку з виконанням останнім вимог Закону України ««Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

ТОВ «ВАЙТС» (далі - відповідач) правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, відповідачу шляхом направлення засобами поштового зв`язку на юридичну адресу ТОВ «ВАЙТС» - пр-т Ново-Баварський, буд. 118, корп. А, м. Харків, 61019 копії ухвал суду від 20.11.2023 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до апеляційного розгляду, апеляційної скарги.

Направлені на адресу відповідача поштові відправлення 26.12.2023 та 09.02.204 повернулися на адресу суду з відміткою поштового відділення про не вручення «За закінченням терміну зберігання».

Повідомлень про зміну місцезнаходження від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило.

Приписами ч. 11 ст. 251 КАС України судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 6 ст. 251 КАС України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 11 ст. 126 КАС України передбачено, що в разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Виходячи з положень пунктів 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою КМУ №270 від 05.03.2009, в разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються відправнику за закінченням строку зберігання. В той же час, до повноважень адміністративних судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб. Тому повернення рекомендованої кореспонденції з відмітками органів зв`язку: «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і тому подібне, є належним доказом виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 06 березня 2019 року у справі № 826/4285/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 640/20945/18, від 16 грудня 2020 року у справі 120/4080/19-а, від 14 липня 2021 року у справі № 160/8623/19, від 13.09.2021р. по справі № 200/14688/19-а.

Враховуючи, що процесуальні документи двічі направлялись на юридичну адресу відповідача, однак поштові відправлення повернулись з відміткою «за закінченням терміну зберігання», вважається що особа належним чином повідомлена про апеляційний розгляд справи.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Перцової Т.С., на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Жигилій С.П., Присяжнюк О.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ТОВ «ВАЙТС» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону № 875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

10 квітня 2023 року територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі сформовано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачу, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 1 особа.

Позивач, вважаючи, що у 2022 році підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особа, що є підставою для накладення на нього адміністративно-господарських санкцій у розмірі 12 605,47 грн. звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів необґрунтованих відмов зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, направлених центром зайнятості, отже, підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Частиною 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 ст. 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Згідно із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина 2 ст. 218 ГК України).

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону №875-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ підприємства … зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

У постанові від 22.06.2022 у справі № 826/11977/18 Верховний Суд дійшов висновку, що:

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.»

Судом встановлено, що у відповідача у 2022 встановлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа, тоді як середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб.

Відмовляючи в позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем виконані вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та здійснено належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві шляхом направлення звітності про попит на робочу силу та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Разом з тим, вказані висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на доказах, що містяться в матеріалах справи.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази надання відповідачем протягом 2022 року центру зайнятості звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» чи інформування в інший спосіб про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Навпаки, листом від 24.08.2023 Харківська філія Харківського обласного центру зайнятості повідомила позивача (Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів), що ТОВ "Вайтс" протягом 2022 р. не надавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою З-ПН (а.с. 21).

Наведене свідчить, що відповідач не вчиняв передбачені законодавством дії для забезпечення відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку про наявність в діях відповідача складу правопорушення, а отже і підстав для стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені.

При вирішенні справи, судом апеляційної інстанції застосовані правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.08.2023 у справі № 400/1681/20.

Натомість, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими колегія суддів визнала недоведеними, у зв`язку з чим помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 по справі № 520/22564/23 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайтс» (ЄДРПОУ 42158809, просп. Ново-Баварський, 118, корп. А, м. Харків, 61019) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 14070760, майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під., к. 16, м. Харків, 61022) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 12 605,47 грн (дванадцять тисяч шістсот п`ять гривень 47 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк