Рішення

від 12.02.2024 по справі 945/883/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/501/2024 Справа № 945/883/23

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі :

головуючого - судді Черенкової Н.П.,

при секретарі - Романовій К.Т.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Центрального районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Служби у справах дітей Радсадівської сільської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської області,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Служба у справах дітей Радсадівської сільської ради, виконувач функцій органу опіки та піклування звернулася до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила позбавити відповідачку батьківських прав відносно її малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову представник позивача вказав наступне.

ОСОБА_1 , є матір`ю чотирьох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачка не виконувала своїх батьківських обов`язків щодо своїх дітей. В родині склались несприятливі умови для утримання, виховання дітей, їх навчання та розвитку Рішенням суду від 18.12.2020 року (набрало законної сили 19.01.2021 року), у неї було відібрано малолітніх дітей терміном на один рік, без позбавлення батьківських прав. 27.01.2021 року діти поставлені на облік Служби у справах дітей Миколаївської РДА, а 21.07.2021 року на первинний облік Служби у справах дітей Радсадівської сільської ради, як дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Троє старших дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 навчаються та проживають в Миколаївській спеціальні школі №2 Миколаївської обласної ради на повному державному утриманні. За інформацією дирекцій закладу мати систематично дзвонить вихователям закладу, цікавиться життям даних дітей.

Наймолодший, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був влаштований до КНП «Миколаївський обласний будинок дитини» Миколаївської обласної ради. За час перебування ОСОБА_2 в закладі, мати жодного разу не провідувала дитину, не цікавилась станом його здоров`я та ніяких умов для його повернення у сім`ю не створила. Тому, 27.01.2022 року, виконавчим комітетом Радсадівської сільської ради було прийнято рішення про продовження терміну перебування дитини у закладі 09.02.2022 року, Службою у справах дітей Радсадівської сільської ради було видано направлення для знайомства з даною дитиною кандидату в опікуни, прийомні батьки, батьки-вихователі та Службою у справах дітей Миколаївської обласної ради складено акт про знайомство кандидатів в усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі з дитиною. Після зібрання усіх необхідних документів, за заявою кандидата в опікуни, прийомні батьки, батьки-вихователі, виконавчим комітетом Радсадівської сільської ради було прийнято рішення про встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_6 , Службою у справах дітей Радсадівської сільської ради неодноразово проводилась роз`яснювальна робота про можливість повернення дітей в сім`ю лише за рішенням суду, так як діти були відібрані також за рішенням суду. Але, протягом року, після прийняття судом рішення про відібрання дітей, мати не усунула причини, які перешкоджали належному вихованню дітей, і місце її проживання на даний час не відомо, зв`язок з нею втрачений з 04.01.2022 року, що підтверджують акти обстеження умов проживання даної сім`ї, складені працівниками Служби у справах дітей Радсадівської сільської ради та виконавчого комітету Радсадівської сільської ради. За такого, в зв`язку з невиконання своїх батьківських обов`язків позивач змушений звернутися до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 26.05.2023 року дану цивільну справу передано до Центрального районного суду м. Миколаєва за підсудністю, на підставі ч.1 ст.27 ЦПК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 25.07.2023 року дана справа передана на розгляд судді Черенковій Н.П.

Ухвалою судді від 26.07.2023 року відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 30.10.2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Від представника позивача надійшла заява, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позові, просила про розгляд справи за її відсутності.

Відповідачка до судового засідання не з`явилася, в матеріалах справи міститься її заява в якій просила про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала в повному обсязі.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Обставини справи, встановлені судом.

Встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно витягу №00026087962 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини від 01.04.2020 року, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відомості про батька - ОСОБА_7 записані відповідно до ч.1 ст. 135 СУ України.

Рішенням виконавчого комітету Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №15 від 02.03.2022 року встановлено опіку над малолітньою дитиною, позбавленою батьківського піклування, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено ОСОБА_8 опікуном над малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

31.05.2023 року за № 24 службою у справах дітей Радсадівської сільської ради, виконуючою функцій органу опіки та піклування, складено Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до її малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із ухиленням від виховання та утримання дитини.

Згідно зі статтею 32 Основного Закону України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Положеннями статті 48 та 51 Основного Закону України проголошено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї та обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідачки і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав матері щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Виходячи зі змісту частини першої ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до частини першої статті 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

За частиною четвертою статті 164 Сімейного кодексу України, під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Статтею 170 Сімейного кодексу України передбачено, що у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного із них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природнім середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дітей. Відтак, відповідачка протягом тривалого часу не приділяла належної уваги розвитку свого сина, що стало причиною відібрання останнього, ухилялась від виконання своїх обов`язків по його вихованню: не піклувалась про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкувалась з дитиною в необхідному для нього обсязі.

Та обставина, що на час розгляду справи, матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком мати не займається, а також її згоди на позбавлення її батьківських прав, свідчить про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо, умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Беручи до уваги те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, достовірно встановивши факт свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, її добровільну відмову від обов`язку батьківського піклування, виховання, утримання сина, про що свідчить заява про визнання позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав, що також свідчить про відсутність інтересу, любові до дитини, будь-яких дій, які б свідчили про намір змінити обставини свого життя та вчинити дії, спрямовані на виховання дитини та належне виконання батьківських обов`язків, виходячи з якнайкращих інтересів дитини, суд приходить до висновку про доцільність позбавлення відповідачки ОСОБА_1 батьківських прав щодо її малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 32, 48, 51, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 150, 155, 164-166, 170, 180 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»,ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Служби у справах дітей Радсадівської сільської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської області - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення суду складено 12 лютого 2024 року

Суддя : Черенкова Н.П.