Рішення

від 15.02.2024 по справі 742/6909/23

ПРИЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/742/233/24

Єдиний унікальний № 742/6909/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Бездідька В.М., за участю секретаря судового засіданняСороки Ю.О., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

встановив:

І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.

У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просить 1) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 7424181201:01:002:0027; 2) визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 7424181201:01:002:0027; 3) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 7424181201:01:002:0027; 4) визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 7424181201:01:002:0027; 5) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3953 га, кадастровий номер 7424181201:01:002:0028; 6) визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3953 га, кадастровий номер 7424181201:01:002:0028.

Свої вимоги мотивує тим, що вказане майно набуте подружжям за час шлюбу, тож вважається його спільною сумісною власністю. У добровільному порядку провести поділ майна не видалося за можливе.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Суд своєю ухвалою від 06.12.2023 ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за позовною заявою, розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

ІІІ. Позиції сторін.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити.

В судове засідання відповідач не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Окрім цього, відповідачем не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

20 березня 2008 року укладений шлюб між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 (а.с.9).

06 квітня 2021 шлюб між сторонами розірвано (а.с.10-11).

11 березня 2013 відповідно до договору купівлі продажу ОСОБА_3 набула у власність житловий будинок в АДРЕСА_1 . Разом з будинком придбана земельна ділянка кадастровий номер 7424181201:01:002:0027 загальною площею 0.25 га на якій розміщений житловий будинок та земельна ділянка кадастровий номер 7424181201:01:002:0028 загальною площею 0,3953 га для ведення селянського господарства (а.с.12-20).

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Статтею 76ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК Українизакріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбаченийстаттею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено устатті 317 ЦК України.

Згідно з нормоюстатті 319 цього Кодексувласник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і нормастатті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями69,70 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2ст. 372 ЦК України).

У відповідності до положеньст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним до шлюбу.

Згідно роз`яснень п.п.23, 24постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК, ч.3ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦКможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Згідно роз`яснень, викладених у п.30постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 рокурівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Окрім того, в ч.1ст.369 ЦК Українизакріплено положення про те, що співвласники володіють і користуються майном, що є у спільній сумісній власності, спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 2ст.369 ЦК Українизаконодавець визначає порядок розпорядження сумісним майном. Воно має здійснюватися лише за згодою всіх співвласників, яка може бути виражена в будь-якій формі, встановленійЦКдля правочинів. Під розпорядженням необхідно розуміти як передачу в тимчасове користування інших осіб, так і відчуження його у власність інших осіб. Однак у випадках вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, згода співвласників на його вчинення має бути висловлена письмово й нотаріально посвідчена в порядку, встановленому нотаріальним законодавством.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.22Постанови №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленимистаттями 69-72 СК Українитаст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Таким чином, вказані вище спірні будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельні ділянки, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, а тому вона підлягає поділу між сторонами в рівних частинах.

Такий порядок поділу майна подружжя не буде порушувати права та інтереси сторін, оскільки не порушує принцип рівності часток сторін у спільній сумісній власності подружжя.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання за ним права власності є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, у зв`язку з чим підлягають у цій частині задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_3 суд вважає, що такі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_3 їх не заявляла та не висловлювала свою думку щодо таких.

Керуючись вищевикладеним, на підставі ст. ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 263, 264, 265, 352, 354, 355, п.п.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 7424181201:01:002:0027.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 7424181201:01:002:0027.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3953 га, кадастровий номер 7424181201:01:002:0028.

Заочне рішення може бути переглянуте Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду. Позивач, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст виготовлено 15.02.2024.

Суддя Володимир БЕЗДІДЬКО