Постанова

від 14.02.2024 по справі 910/19442/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2024 р. Справа№ 910/19442/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Петровський В.В.,

від відповідача - Самелюк К.О.,

від третьої особи - Яценко С.А.,

вільні слухачі - ОСОБА_1.,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3.,

ОСОБА_4,

ОСОБА_5.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 (повний текст рішення складено 10.10.2023)

у справі №910/19442/21 (суддя Паламар П.І.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло"

до Київської міської ради

третя особа Орган самоорганізації населення "Вуличний комітет "Воздвиженка" у Подільському районі міста Києва

про визнання незаконним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про:

- визнання незаконним та скасування рішення від 03.09.2020 року № 449/9528 "Про розірвання договору оренди земельних ділянок від 31.01.2004, зареєстрованого за № 85-6-00097 (зі змінами та доповненнями)".

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюване рішення прийняте відповідачем з порушенням положень чинного законодавства та умов спірного договору оренди земельних ділянок, так як оспорюваним рішенням відповідач вирішив розірвати договір в односторонньому порядку без достатніх на те правових підстав, відповідач не підтвердив належними доказами порушення орендарем умов договору, в той час як позивач не допускав таких порушень. Позивач також зазначив про те, що під час прийняття спірного рішення відповідач не дотримався процедури розірвання договору в односторонньому порядку (без рішення суду), а також порядку, передбаченого Регламентом Київської міської ради, затвердженого рішенням Київради від 07.07.2016 року № 579/579.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 року у справі № 910/19442/21 позов задоволено, оскільки відповідачем не було дотримано процедури ухвалення спірного рішення, як і не доведено наявності підстав для розірвання спірного договору оренди земельних ділянок.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 року рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 року скасовано та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, а саме Органу самоорганізації населення "Вуличний комітет "Воздвиженка" у Подільському районі м. Києва, що згідно з пунктом 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2023 року касаційні скарги Київської міської ради та Органу самоорганізації населення "Вуличний комітет "Воздвиженка" у Подільському районі м. Києва задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 року у справі № 910/19442/21 скасовано, справу № 910/19442/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, зокрема, щодо розташування земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006) у Центральному історичному ареалі міста, в межах археологічної охоронної зони, охоронюваної ландшафтної зони, що підтверджується листом Департаменту охорони культурної спадщини КМДА від 17.02.2020 року № 066/897, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності обмежень у використанні спірної земельної ділянки, як землі в межах охоронної зони є передчасними. Крім того Верховним Судом зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли також передчасних висновків, що матеріали справи не містять доказів допущення порушень у використанні позивачем спірної земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що всупереч вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказів здійснення позивачем забудови земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006) матеріали справи не містять. Також місцевий господарський суд встановив, що матеріали справи свідчать про використання позивачем земельної ділянки у спосіб, що порушує традиційний характер середовища та його ландшафт, що є порушенням екологічних вимог та вимог щодо охорони культурної спадщини.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення мало місце не з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що відповідач не посилався на жодну конкретну підставу в якості обґрунтування розірвання договору в односторонньому порядку, які передбачені в п. 11.4. договору, а також не навів жодних доказів, які б підтверджували існування таких підстав. Отже на думку позивача спірне рішення відповідача про розірвання договору було прийнято з порушенням приписів чинного законодавства щодо порядку розірвання договору оренди землі та призводить до порушення прав та законних інтересів позивача, як орендаря за договором, оскільки фактично припиняє його право оренди. Скаржник також зазначає, що він вживав всі дії, необхідні для отримання документів, на підставі яких відповідно до норм чинного законодавства України можливе здійснення будівництва. Крім цього на думку скаржника саме лише знаходження земельної ділянки у Центральному історичному ареалі чи будь-якій іншій охоронній зоні не свідчить про те, що на такій території неможливе жодне будівництво, а саме земельна ділянка не може перебувати на праві оренди у позивача. Позивач також наголошує, що тільки після відновлення права оренди позивача, останній буде мати змогу в судовому порядку вимагати визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради щодо надання спірній земельній ділянці статусу скверу. Також на думку скаржника, якщо прийняття спірного рішення міською радою відбулось із порушенням цілої низки нормативно-правових актів, зокрема Регламенту Київської міської ради, то критерій законності у цьому контексті не дотримано.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року у справі №925/1060/23 залишено без руху, надано скаржнику строк, не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з доказами отримання копії оскаржуваного рішення суду та подання до суду доказів реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

29.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло" надійшло клопотання про усунення недоліків з доказами отримання копії оскаржуваного рішення суду та з доказами реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19442/21.

14.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/19442/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року у справі №910/19442/21, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року у справі №910/19442/21 на час апеляційного провадження та призначено розгляд справи на 14.02.2024 року.

02.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 14.02.2024 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по справ, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник третьої особи надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Рішенням Київради від 10.07.2003 року № 638-18/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" у користування Відкритого акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" ім. М. П. Загороднього (далі - ВАТ трест "Київміськбуд-1") були передані 13 земельних ділянок загальною площею 5,99 га в урочищі Гончари-Кожум`яки на вулицях Воздвиженській, Дегтярній, Кожум`яцькій у Подільському районі міста Києва за рахунок земель міської забудови для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-громадського призначення. (т.1, а.с. 26).

23.01.2004 року між ВАТ трест "Київміськбуд-1" (орендар) та Київрадою (орендодавець) укладено договір оренди земельних ділянок, відповідно до умов якого орендодавець на підставі пункту 1 рішення Київради від 10.07.2003 року № 638-18/798 передає, а орендар приймає в оренду на 5 років 13 земельних ділянок, визначених цим договором, загальною площею 54 904 м2, із цільовим призначенням - для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-громадського призначення, із місцем розташування - урочище Гончари-Кожум`яки на вулицях Воздвиженській, Гончарній, Дегтярній, Кожум`яцькій у Подільському районі міста Києва, у тому числі земельні ділянки: кадастровий номер 8000000000:85:381:0006, площею 1962 м2, та кадастровий номер 8000000000:85:381:0016, площею 7261 м2. (т.1, а.с. 20-23).

Договір зареєстровано 31.01.2004 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис № 85-6-00097 в книзі записів державної реєстрації договорів.

На виконання цього договору, Київрадою передано, а ВАТ трест "Київміськбуд-1" прийнято у володіння та користування земельні ділянки, визначені цим договором, про що сторонами складено та підписано акт приймання-передачі земельних ділянок від 31.01.2004 року. (т.1, зворот а.с. 24-25).

Рішеннями Київради від 18.06.2009 року № 672/1728, від 20.09.2012 року № 188/8472 договір оренди земельних ділянок від 31.01.2004 року № 85-6-00097 було поновлено на 10 років, замінено орендаря - ВАТ трест "Київміськбуд-1" на його правонаступника - ТОВ "Фундація "Якісне житло", а також змінено земельні ділянки, які передаються у користування орендарю. (т.1, а.с. 27).

15.05.2014 року на підставі зазначених рішень Київради між відповідачем (орендодавець) та ТОВ "Фундація "Якісне житло" (орендар) була укладена угода про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок (т.1, а.с. 28-31), згідно з якою сторони домовились поновити на 10 років договір оренди земельних ділянок від 31.01.2004 року № 85-6-00097 та викласти його в новій редакції:

- об`єктом оренди є земельні ділянки, кадастрові номери 8000000000:85:381:0006 та 8000000000:85:381:0016, з такими характеристиками: місце розташування - урочище Гончари-Кожум`яки на вулицях Воздвиженській, Гончарній, Дегтярній, Кожум`яцькій у Подільському районі міста Києва; розмір земельних ділянок - кадастровий номер 8000000000:85:381:0006 площею 0,1962 га, 8000000000:85:381:0016 площею 0,7261 га; цільове призначення - для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-громадського призначення (пункт 2.1);

- договір укладено на десять років (пункт 3.1);

- орендар зобов`язаний, зокрема, завершити забудову земельних ділянок в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку; використовувати земельні ділянки відповідно до їх цільового призначення; своєчасно вносити орендну плату; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 11.06.2003 року № 19-519, Головного державного санітарного лікаря м. Києва від 18.06.2003 року № 08-8-20/4276, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 26.06.2003 року № 08-8-20/4872, Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт від 23.06.2003 року № 3286, Міністерства культури і мистецтв України від 01.07.2003 року № 22-441/31 (пункт 8.4);

- договір може бути розірваний: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду, в порядку встановленому законом; в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з ГК України, в разі коли орендар використовує земельні ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату, порушення строків завершення забудови земельних ділянок, встановлених пунктом 8.4 договору; здійснення без згоди орендодавця відчуження права користування земельними ділянками третім особам (пункт 11.4);

- договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення (пункт 14.1).

15.05.2014 року між Київрадою (орендар) та ТОВ "Фундація "Якісне житло" (орендодавець) був підписаний акт приймання-передачі земельних ділянок, на підставі якого орендодавець передав, а орендар прийняв у володіння та користування земельні ділянки, обумовлені договором оренди від 15.05.2014 року. (т.1, а.с. 36).

Договір оренди був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15.05.2014 року, тому, враховуючи пункт 14.1 договору, він діє до 15.05.2024 року.

08.02.2018 Київрадою було прийняте рішення № 4/4068 "Про розірвання договору оренди земельних ділянок від 31.01.2004, зареєстрованого за № 85-6-00097 (у редакції угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 15.05.2014 року, зареєстрованої за № 75), в частині земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:381:0006". (т.1, а.с. 37).

ТОВ "Фундація "Якісне житло", вважаючи вказане рішення відповідача незаконним, звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київради про визнання його незаконним (недійсним) та скасування рішення.

Зазначений позов ТОВ "Фундація "Якісне житло" рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 року та постановою Верховного Суду від 18.04.2019 року, був задоволений, рішення Київради від 08.02.2018 року № 4/4068 визнано незаконним та скасовано. (т.1, а.с. 38-72).

Таким чином, зважаючи на скасування рішення Київради від 08.02.2018 року № 4/4068 дію договору оренди було відновлено.

Крім того, Київською міською радою прийнято рішення № 982/5046 від 26.06.2018 року "Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 0,1962 га (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006), розташованій за адресою: вул. Дегтярна, 2-4 у Подільському районі м. Києва". (т.1, а.с. 248-249).

В подальшому, 15.05.2019 року, на підставі звернення депутата Київради Балицької О.С. (від 22.04.2019 року № 08/279/08/005-1574), головним спеціалістом відділу моніторингу та контролю Департаменту земельних ресурсів КМДА Ліневичем П. Л. було проведене обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:381:0006, розташованої по вул. Воздвиженській, Гончарній, Дегтярній, Кожум`яцькій у Подільському районі м. Києва, за результатами якого був складений акт від 15.05.2019 року № 19-0350/07, зі змісту якого вбачається, що ділянка вільна від забудови та огороджена парканом, як будівельний майданчик. (т.1, а.с. 73).

03.09.2020 року в порядку невідкладності на пленарному засіданні XI сесії Київради VIII скликання було прийняте оспорюване рішення № 449/9528, яким розірвано договір оренди земельних ділянок від 31.01.2004 року, зареєстрований за № 85-6-000097 (зі змінами та доповненнями), в частині земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:381:0006. (т.1, а.с. 74).

Підставою для прийняття оспорюваного рішення у пояснювальній записці до його проекту від 04.03.2020 року відповідач зазначив, що зазначена земельна ділянка знаходиться в Центральному історичному ареалі, земельна ділянка не забудована, засмічена будівельним сміттям та використовується всупереч екологічним вимогам, а також вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини, Земельного кодексу України, тощо. (т.1, а.с. 127-129).

Також в матеріалах справи наявний договір про надання послуг із благоустрою території № 2-12/20 від 04.12.2020 року, укладений між третьою особою та Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, з якого слідує, що на земельній ділянці по вул. Дегтярній, 2-4 та вул. Воздвиженській у Подільському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006) облаштований сквер, розміщені зелені у т.ч. багаторічні зелені насадження. (т.1, а.с. 251-252).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що він, як орендар добросовісно виконує свої обов`язки за договором оренди, будь-яких порушень договору в його діях немає, як і немає порушень вимог земельного, природоохоронного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини України, тому позивач просив скасувати спірне рішення Київради.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно із п. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту можуть бути визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором, а частиною 3 цієї норми визначено, що у разі односторонньої відмови від договору повністю або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно із частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частинами 3 та 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним нормативним актом, що регулює саме правовідносини щодо договорів оренди землі, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Отже, наведені норми законодавства не забороняють сторонам договору оренди земельної ділянки передбачити випадки його розірвання в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до п. 11.6 Договору розірвання цього договору здійснюється в установленому законом порядку.

Згідно з п. 11.4 Договору Договір може бути розірваний:

- за взаємною згодою сторін;

- за рішенням суду, в порядку встановленому законом;

-у разі необхідності використання земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, встановленому законодавством;

- в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з ГК України, в разі коли орендар використовує земельні ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату, порушення строків завершення забудови земельних ділянок, встановлених п.п. 8.4 договору, здійснення без згоди орендодавця відчуження права користування земельними ділянками третім особам.

Отже сторони вільно та на власний розсуд визначили такі підстави розірвання Договору саме в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця:

1. коли орендар використовує земельні ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням;

2. коли орендар систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату;

3. порушення орендарем строків завершення забудови земельних ділянок, встановлених п.п. 8.4 Договору;

4. здійснення орендарем без згоди орендодавця відчуження права користування земельними ділянками третім особам.

Інших підстав для розірвання Договору саме в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця умови Договору не містять.

Дійсно п. 11.5 Договору передбачено, що Договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 Договору, проте даним пунктом не передбачено можливості розірвання договору з вказаних підстав саме в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця.

Слід зазначити і про те, що, статтею 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України, проте розірвання договору у вказаному порядку також відбувається за рішенням суду.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, з спірного рішення вбачається, що при його прийнятті Київрада керувалась ст. 19 Конституції, ст.ст. 9, 93 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 24, 25, 31, 32 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 32, 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини", п.п. 5.1, 8.4, 11.4 договору оренди земельних ділянок від 31 січня 2004 р., зареєстрований за № 85-6-000097 (зі змінами та доповненнями), з метою врегулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини, земельних відносин та раціонального використання земельних ресурсів.

Отже, спірні відносини, що виникли між сторонами у зв`язку з прийняттям відповідачем вищевказаного рішення № 449/9528 від 3 вересня 2020 року врегульовані Законами України "Про оренду землі", "Про охорону культурної спадщини" у редакціях чинних станом на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2019 року, на підставі звернення депутата Київради Балицької О. С. (від 22.04.2019 № 08/279/08/005-1574), головним спеціалістом відділу моніторингу та контролю Департаменту земельних ресурсів КМДА Ліневичем П. Л. було проведене обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:381:0006, розташованої по вул. Воздвиженській, Гончарній, Дегтярній, Кожум`яцькій у Подільському районі м. Києва, за результатами якого був складений акт від 15.05.2019 року № 19-0350/07, зі змісту якого вбачається, що ділянка вільна від забудови та огороджена парканом, як будівельний майданчик. (т.1, а.с. 73).

При цьому, у пояснювальній записці до проекту спірного рішення Київради однією з підстав для одностороннього розірвання договору зазначено, що земельна ділянка використовується всупереч екологічним вимогам. (т.1, а.с. 127-129).

Статтею 5 Земельного кодексу України визначені основні принципи земельного законодавства, серед яких зазначено принцип раціонального використання та охорони земель.

Згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, направляючи дану справу на новий розгляд зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано оцінки зокрема обов`язку дотримання вимог яких визначений для орендаря у пункті 8.4 договору від 23.01.2004 року у редакції угоди від 15.05.2014 року, на що також посилається Орган самоорганізації населення "Вуличний комітет "Воздвиженка" у Подільському районі м. Києва у касаційній скарзі.

Відповідно до умов п. 8.4. угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок № 73 від 15.05.2014 року орендар зобов`язаний приступити до використання земельних ділянок в строк, встановлений договором, та після підписання цього договору і акта приймання-передачі земельних ділянок та державної реєстрації, права оренди даних земельних ділянок. Завершити забудову земельних ділянок в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до статті 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку права користування; 3) відмови землекористувача від права користування; 4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. Відповідно до частини 2 статті 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом. Отже, вказана стаття Цивільного кодексу України встановлює чотири випадки, у яких право землекористування припиняється автоматично, та містить посилання на можливість припинення права землекористування у судовому порядку в інших випадках.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 102-1 Земельного кодексу України, у відповідності до якої право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі, зокрема, невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.

Отже, вказані статті передбачають автоматичне припинення права землекористування у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Отже, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункт 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом забудова земельної ділянки означає організацію комплексної забудови території, розташування та будівництво окремих будинків і споруд згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем забудови земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006).

Зокрема відповідно до акту Департаменту земельних ресурсів КМДА № 19-0350/07 від 15.05.2019 року (складеного на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київради від № 16/890 від 25.09.2003 року) підтверджується, що земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006) станом на вказану дату була вільна від забудови, огороджена парканом, як будівельний майданчик. (т.1, а.с. 73).

На виконання визначених Порядком завдань при здійсненні самоврядного контролю, відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 Порядку, посадові особи Департаменту мають право: обстежувати земельні ділянки, в тому числі ті, що перебувають у користуванні (власності) суб`єктів, на предмет виявлення фактів порушення вимог земельного законодавства, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; складати акти обстежень земельних ділянок; а також подавати матеріали перевірок (обстежень) до відповідних органів і установ для притягнення порушників до відповідальності, а також до Київради для розгляду питань щодо користування (власності) земельними ділянками, в тому числі щодо поновлення договорів оренди земельних ділянок.

Також з матеріалів справи вбачається, що також позивачем не заперечується, проектна документація на будівництво, як того вимагає п. 8.4. договору в установленому порядку затверджена не була.

При цьому, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд слушно зауважив, що строк з 15.05.2014 року (приймання-передачі земельної ділянки) до 03.09.2020 року (прийняття рішення № 449/9528) був достатній для здійснення відповідних дій, оскільки становить понад 2/3 від загального строку оренди землі, визначеного спірним договором після його поновлення.

Колегія суддів звертає увагу, що отримання дозвільної документації на забудову земельної ділянки залежить від волі позивача, та такі обставини впливають на строки забудови земельної ділянки, оскільки позивач не має права вчиняти дії по будівництву не отримавши обумовленого законом обсягу погодження будівельної документації та відповідні погодження служб, на які законом покладено функції дотримання забудовниками вимог закону при будівництві об`єктів нерухомості.

По суті, з матеріалів справи вбачається про бездіяльність позивача в частині здійснення будівництва оскільки відсутність проектної документації на будівництво, як передумови забудови сама по собі не свідчить про дотримання позивачем розумних строків виконання встановлених обов`язків орендаря, а саме, що ним було своєчасно вжито усіх належних та можливих заходів для її розробки, а незатвердження такої було наслідком протиправного зволікання інших осіб, незалежного від волі позивача, та оскаржити яке в нього можливості не було.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на перешкоди з боку відповідача, ухвалення яким у 2018 році незаконного рішення про розірвання цього ж договору оренди землі зумовило виникнення між ними судового спору, оскільки вказане не свідчать про дотримання позивачем умов використання земельної ділянки, володіння якою на той час він позбавлений не був.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач як орган місцевого самоврядування міста Києва, який починаючи з 2004 року (часу передачі спірної землі попереднику позивача) розраховував на забудову спірної земельної ділянки, тобто формування міського середовища, яке забезпечувало б соціально-економічні та інші потреби мешканців міста, до часу ухвалення ним спірного рішення набув право на односторонню відмову від договору через наявне зволікання орендаря, що є істотним порушенням договору оренди землі.

Крім того, направляючи дану справу на новий розгляд Верховний Суд звернув увагу на висновок Верховного Суду викладений в постанові від 31.01.2023 року у справі № 640/8728/21, а саме:

« 85. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", однак це не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.

86. При цьому обов`язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого генерального плану.

87. Згідно з положеннями частини четвертої статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

88. Частиною першою статті 37-1 цього ж Закону також установлено, що об`єкти всесвітньої спадщини, що розташовані на території України, є предметом особливої охорони.»

Стаття 54 Конституції гарантує, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст. 11 якого і передбачає участь громадян в охороні культурної спадщини.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Зона охорони пам`ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Зона охоронюваного ландшафту - природна чи близька до природної незабудована територія за межами охоронної зони, з якою пам`ятка має активний візуальний зв`язок. Вона визначається для збереження і реабілітації природних утворень, які є характерним історичним середовищем пам`ятки, і відіграє важливу роль в образі населеного місця або окремому пейзажі, що містить пам`ятку. У зоні охоронюваного ландшафту забороняється будівництво капітальних будівель і споруд, шляхові і земляні роботи, що змінюють ландшафт, що охороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідників територій навколо них мають встановлюватись зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Частиною 2 ст. ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Згідно ч. 3 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст. 53 - 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Разом із тим відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

За змістом положень частини 1 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Така містобудівна документація на місцевому рівні відповідно до статті 16 зазначеного Закону розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру, який відповідно до статті 193 Земельного кодексу України є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Генеральний план розвитку м. Києва на період до 2020 року та проект планування його приміської зони було розроблено у 2001 році та затверджено Рішенням Київради № 370/1804 від 28.03.2002 року.

Відповідно до розділу 7 "Збереження та охорона історико-культурної спадщини" текстової частини Генерального плану міста Києва до 2020 року на історико-містобудівному плані позначено межі історичних районів та історичних ареалів міста, історико-архітектурних та історико-культурних заповідників, а на "Історико-містобудівному плані міста" (графічний додаток) відмічені межі історичного ареалу міста Києва.

Колегією суддів у даній справі не заперечується факт того, що станом на час розгляду даної справи, зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва повинні визначатись науково-проектною документацією, погоджуватись відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуватись Міністерством культури України у відповідності до ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Проте, згідно із Порядком визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 318, в редакції на час виникнення спірних відносин, (далі - Порядок № 318), історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Частина територій історичних ареалів, а саме території пам`яток та їх охоронних зон, території заповідників, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджуються Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини. У разі коли на території населеного місця є державний історико-культурний заповідник, його територія обов`язково включається до історичного ареалу. (п. 11, 12, 13 Порядку № 318).

Згідно із п. 14 Порядку № 318 в охоронних зонах здійснюється реставрація та реабілітація пам`яток, забезпечується охорона традиційного характеру середовища, усунення споруд і насаджень, які порушують традиційний характер середовища, відтворення втрачених цінних об`єктів. Нове будівництво можливе тільки у виняткових випадках за проектами, погодженими в порядку, визначеному законодавством. Зони охоронюваного ландшафту можуть використовуватися для рекреації з мінімальним упорядженням і для традиційної діяльності, що не порушує ландшафт.

Відповідно до п. 15 Порядку № 318 у зонах регулювання забудови здійснюється реконструкція будівель і споруд. Ступінь реконструкції визначається цінністю наявних об`єктів культурної спадщини, розташуванням зони в історичному ареалі, особливостями об`ємно-просторового устрою історичного населеного місця. В зоні регулювання забудови зберігаються цінні історичні розпланування і забудова, озеленення та упорядження, виразні елементи ландшафту; закріплюється та відтворюється значення пам`яток в архітектурно-просторовій організації історичного ареалу; забезпечуються сприятливі умови для огляду пам`яток та історичного ареалу в цілому. У зонах регулювання забудови нові будівлі регламентуються за розташуванням, прийомами організації, висотою, довжиною фасадів, масштабом, характером членувань, пластичним і кольоровим вирішенням, функціональним використанням. Реконструкція існуючих будівель і споруд регламентується відповідно до їх культурної та містобудівної цінності, а також відповідно до вимог збереження традиційного характеру середовища.

Згідно із п. 16 Порядку № 318 для кожного історичного ареалу визначаються режим використання та конкретні обмеження господарської діяльності на його території, які встановлюються правилами охорони та використання історичних ареалів населених місць. Правила охорони та використання історичних ареалів населених місць повинні враховуватися під час розроблення місцевих правил забудови.

З листа Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт від 23.06.2003 року, на який міститься посилання в договорі оренди вбачається, що земельна ділянка розташована в історичній місцевості Києва на території державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ" у Подільському районі м. Києва (постанова Ради Міністрів УРСР від 18 травня 1987 року № 183, рішення Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979); на території пам`ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра" (наказ Міністерства культури і туризму України від 3 лютого 2010 року № 58/0/16-10 у редакції наказу Міністерства культури і туризму України від 16 червня 2010 року № 453/0/16-10); на території пам`ятки археології "Культурний шар Копирева кінця ХІ-ХІІІ ст.", "Культурний шар Подолу ІХ-ХVІІІ ст.ст." та "Культурний шар ремісничих слобод Гончарі та Кожум`яки, ІХ-ХVІІ ст.ст." (рішення виконавчого органу Київської міськради народних депутатів від 17 листопада 1987 року № 1112, рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 27 січня 1970 року № 159). (т.3, а.с. 72-74).

Також в матеріалах справи наявний лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №05702-14791 від 14.08.2020 року до якого долучено схему меж Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», затверджену розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979. У даному листі Департамент також зазначає, що згідно з даними Міського земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:381:0006 входить в межі території, зазначеної на відповідній схемі. (т.3, а.с. 69-70).

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва, а також розташовується в архітектурній та археологічній охоронній зонах, та належить до земель історико-культурного призначення національного та місцевого значення на підставі положень ст. 53 Земельного кодексу України та ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", які визначають поняття та склад земель історико-культурного призначення.

Землі історико-культурного призначення згідно з ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України відносяться до особливо цінних земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається Земельним кодексом України, Законом України "Про охорону культурної спадщини", постановами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади і самоврядування.

Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 Земельного кодексу України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення.

Підпунктом 5.1 пункту 5 додатку № 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві" передбачено, що охорона ансамблів і комплексів пам`яток історії та культури, визначених згідно з законодавством заповідниками (історико-культурними, архітектурно- і історичними, історико-архітектурними, архітектурними та археологічними, історико-меморіальними тощо) здійснюється згідно з чинним законодавством з такими обов`язковими умовами: на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов`язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам`яток історії та культури.

Залежно від характеру історичного середовища на історико-культурні заповідники і зони охорони пам`яток історії та культури на території м. Києва поширюється принцип реставрації, реабілітації та режим регенерації з обмеженим перетворенням історичного середовища (пункт 3 додатку № 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979).

Пунктом 9 додатку № 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 встановлено, що в архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд з індивідуальними проектами, що регламентуються за висотою з урахуванням архітектурної та масштабної ув`язки з існуючою забудови і загальним силуетом міста.

Таким чином, відповідно до чинних нормативних актів на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов`язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників. Впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам`яток історії та культури, та дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами.

Натомість "житлові будинки з об`єктами соціально-громадського призначення", для будівництва якого було виділено спірну земельну ділянку, не відноситься до особливо важливих споруд, а тому відведення земельної ділянки для цієї мети є порушенням статей 53, 54 Земельного кодексу України і статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

В той же час, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, відповідно до акту огляду Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради огляду земельної ділянки на вул. Дегтярна, 2-4 у Подільському районі м. Києві від 21.02.2020 року, фото таблиць вбачається, що земельна ділянка захаращена сміттям, зокрема, зафіксовано земляні насипи з будівельним сміттям та залізобетонні будівельні матеріали. (т.1, а.с. 163-165).

Також, колегія суддів звертає увагу, що Київською міською радою прийнято рішення № 982/5046 від 26.06.2018 року "Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 0,1962 га (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006), розташованій за адресою: вул. Дегтярна, 2-4 у Подільському районі м. Києва". (т.1, а.с. 248-249).

Крім того в матеріалах справи наявний договір про надання послуг із благоустрою території № 2-12/20 від 04.12.2020 року, укладений між третьою особою та Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, з якого слідує, що на земельній ділянці по вул. Дегтярній, 2-4 та вул. Воздвиженській у Подільському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006) облаштований сквер, розміщені зелені у т.ч. багаторічні зелені насадження. (т.1, а.с. 251-252).

Щодо доводів скаржника про не врахування судом першої інстанції порушення Регламенту Київради при прийнятті спірного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник зазначає, що проект спірного рішення (з усіма погодженнями) було подано 03.09.2020 року, а обґрунтування невідкладності підписане Київським міським головою 02.09.2020 року, тобто на день раніше за офіційне звернення суб`єкта подання (Балицької О.С.) до Київської міської ради з відповідним проектом рішення.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ст. 34 Регламенту КМР не визначає чітких вимог до обґрунтування невідкладності проекту рішення, а також обов`язку публікації такого обґрунтування суб`єкта подання, навідміну від обов`язку публікації обґрунтування невідкладності, наданого Київським міським головою: «Письмове обґрунтування винятковості та невідкладності в день його підписання Київським міським головою розміщується на офіційному веб-сайті Київради (www.kmr.gov.ua) разом з відповідним проектом рішення Київради.»

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що Київським міським головою було підписано відповідне обґрунтування від 02.09.2020 року за № 001-01-93, яким вмотивовано розгляд проекту як невідкладного. (т.3, а.с. 76).

Таким чином, вбачається, що включення до порядку денного відбулось з дотриманням Регламенту КМР, що спростовує доводи скаржника в частині грубих процесуальних порушень при прийнятті спірного рішення.

Щодо доводів скаржник стосовно оскарження ним рішення VI сесії VIII скликання Київської міської ради від 26.06.2018 року №982/5046 «Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 0,1962 га (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006), розташованій за адресою: вул. Дегтярна, 2-4 у Подільському районі м. Києва колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2022 року у справі №640/39659/21 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло" до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування Рішення VI сесії VIII скликання Київської міської ради від 26.06.2018 року № 982/5046 "Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 0,1962 га (кадастровий номер 8000000000:85:381:0006), розташованій за адресою: вул. Дегтярна, 2-4 у Подільському районі м. Києва, провадження зупинено до набрання законної сили рішенням у господарській справі № 910/19442/21.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що наразі ж фактичне існування скверу унеможливлює використання земельної ділянки за її попереднім цільовим призначенням - для забудови, у будь-якому разі без знесення скверу та винищення зелених насаджень, які були висаджені силами місцевих жителів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що присвоєння статусу скверу відбулось в момент, коли земельна ділянка не перебувала у володінні позивача, а з оскарженням рішення КМР про присвоєння статусу скверу земельній ділянці позивач звернувся більше ніж через три роки та після фактичного створення скверу.

Також, як вже було вище встановлено, більше п`ятнадцяти років земельна ділянка, перебуваючи в оренді, взагалі не використовувалась та була завалена сміттям, жодного інтересу до неї позивач не проявляв, наміру забудови не підтвердив і під час розгляду спору.

Отже, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що саме по собі визнання недійсним спірного рішення № 449/9528 "Про розірвання договору оренди земельних ділянок від 31.01.2004 року, зареєстрованого за № 85-6-00097 (зі змінами та доповненнями)" від 03.09.2020 року не відновить прав позивача, пов`язаних із позбавленням його прав володіння та користування спірною земельною ділянкою.

З огляду на вказані обставини, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло" задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундація "Якісне житло" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року у справі №910/19442/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року у справі №910/19442/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року у справі №910/19442/21.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19442/21.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.02.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко