Рішення

від 05.02.2024 по справі 903/1009/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 лютого 2024 року Справа № 903/1009/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради

до відповідача: Акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення 122323,13 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Плечук О. П., адвокат, ордер серія АС № 1034728 від 19.09.2023;

від відповідача: Яковчук О. Д., адвокат, довіреність від 04.01.2024.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: 25.09.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 122323,13 грн матеріальної шкоди.

При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що 09.02.2023 у с. Іванівка Волинської області о 16 год. 10 хв. на залізничному переїзді відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автобуса марки ЕТАЛОН А08110Ш, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить Іваничівській селищній раді, під керуванням ОСОБА_1 та тепловоза 2М62У-0060, внаслідок чого автобус отримав механічні пошкодження. Постановою Іваничівського районного суду Волинської області від 01.03.2023 у справі № 156/192/23 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Вважають, що саме АТ Українська залізниця має відшкодувати позивачу збитки, оскільки дорожньо-транспортна пригода настала внаслідок відсутності заборонних сигналів чергового по переїзду, відсутності шлагбауму, несправності світлофору та звукової сигналізації, ускладненої видимості через наявність чагарників, неналежного утримання залізничного переїзду 78 км + 888 м перегону Іваничі - Володимир, який закріплений за Акціонерним товариством Українська залізниця на праві господарського відання.

Ухвалою суду від 02.10.2023 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати суду докази сплати судового збору у розмірі 1460,75 гривень.

10.10.2023 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатками приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 16.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.11.2023, запропоновано відповідачу подати суду відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив; позивачу відповідь на відзив.

03.11.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву від 30.10.2023 в якому просить у задоволені позову відмовити повністю. При цьому вказує, що переїзд, на якому сталася ДТП, експлуатується, як регульований переїзд, обладнаний переїзною сигналізацією відповідно до поділу залізничних переїздів згідно з п.2.5.1 Інструкції з улаштування та експлуатації залізничних переїздів (далі - Інструкція ЦП-0174). На даному переїзді не передбачено наявність чергового працівника та шлагбаумів, про відсутність яких наголошували свідки ДТП у своїх поясненнях. Щодо несправності світлової та звукової сигналізації на зазначеному залізничному переїзді вказує, що несправність релейної шафи управління сигналізацією виникла внаслідок допущеної ДТП автотранспортом, що зафіксовано в акті службового розслідування ДТП на залізничному переїзді від 09.02.2023. Щодо наявності ускладненої видимості на залізничному переїзді, через наявність чагарнику на підході до залізничного переїзду та відсутність знаку «СТОП», який має повідомляти водіїв про небезпеку, зазначає, що відповідно до п. 3.1.12 Інструкції ЦП-0174 при незадовільній видимості поїздів, що наближаються перед переїздами, з боку автомобільної дороги встановлюється знак 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», потреба в якому визначається представниками Державтоінспекцїї (на сьогодні - патрульної поліції), дорожньої організації та дистанції колії або власником переїзду. Звертає увагу, що 28.09.2022 під час комісійного обстеження зазначеного переїзду, комісія за участю працівників регіональної філії «Львівська залізниця», Укртрансбезпеки у Волинській області, служб автомобільних доріг та місцевих автомобільних доріг у Волинській області, Управління патрульної поліції у Волинській області про недоліки щодо незабезпечення видимості на залізничному переїзді та потребу у встановленні знаків 2.2 не зазначили. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.

13.11.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з неможливістю забезпечити явку представника відповідача в дане судове засідання, так як останній перебуває на лікарняному. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

14.11.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив, яку суд, враховуючи положення ст. 170 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), повернув без розгляду.

Ухвалою суду від 14.11.2023 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 05.12.2023.

14.11.2023 позивач через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив та клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив.

Суд, в судовому засіданні 05.12.2023, з врахуванням положень ст. 119 ГПК України, ухвалив на місці поновити строк на подання відповіді на відзив та приєднати дану до матеріалів справи.

В судовому засіданні 05.12.2023 оголошено перерву до 13.12.2023.

12.12.2023 відповідач через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.12.2023 суд ухвалив на місці продовжити строк підготовчого провадження на один місяць, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 16.01.2024.

В судовому засіданні 13.12.2023 оголошено перерву до 16.01.2024.

В судовому засіданні 16.01.2024 оголошено перерву до 05.02.2024.

05.02.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав додаткові пояснення.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України).

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята статті 161 ГПК України).

Позивач не просив дозволу подати письмові пояснення, а суд дозволу учаснику справи подати додаткові пояснення не надавав та не визнавав їх подання необхідними, тому ці пояснення суд ухвалив на місці залишити без розгляду.

В судовому засіданні 05.02.2024 представник позивача позов підтримав повністю, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

09.02.2023 о 16:10 год на залізничному переїзді 78 км+888 м перегону Іваничі-Володимир відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автобуса марки «ЕТАЛОН НОМЕР_2 », реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та тепловоза 2М62У-0060, внаслідок чого автобус, релейна шафа управління світлофорною та звуковою сигналізацією отримали механічні пошкодження.

За результатами даної ДТП поліцейськими Відділу поліцейської дільниці № 1 (сел.Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області складено відносно водія автобуса, ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення, а саме за ст. 124 КУпАП, порушення вимог п. 12.1, п. 20.2 Правил дорожнього руху, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306.

Постановою Іваничівського районного суду Волинської області від 01.03.2023 по справі № 156/192/23 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме службовими особами територіального органу поліції не доведено наявності у діях водія ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, отже, відсутні правові підстави для притягнення останнього до адміністративної відповідальності.

Предметом розгляду даної справи є спір про відшкодуванні шкоди, заподіяної майну позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю двох джерел підвищеної небезпеки (автобуса та тепловоза).

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, які відносяться до позадоговірних зобов`язань.

Право вимагати відшкодування шкоди, завданої майну, мають також особи, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право) (статті 386, 395, 396 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у статті 1187 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного звґязку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Положення статті 1188 ЦК України є спеціальними відносно статей 1166, 1187 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

У даній ситуації підлягає до застосування ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

З урахуванням зазначених норм чинного ЦК України, для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, в першу чергу необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, відтак цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.

За змістом ч.1 ст.74 ГПК України саме на сторони покладений обов`язок доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, враховуючи обставини настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України та положення ч.1 ст. 74 ГПК України у даній справі, як позивач так і відповідач повинні довести суду відсутність своєї вини у дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 09.02.2023 о 16:10 год на залізничному переїзді 78 км+888 м перегону Іваничі-Володимир.

Згідно ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом відхиляються посилання позивача, що постановою Іваничівського районного суду Волинської області від 01.03.2023 по справі № 156/192/23 встановлені преюдиційні обставини для даної справи, оскільки за змістом ч.6 ст. 75 ГПК України, для господарського суду є обов`язковою постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, а не про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, оскільки службовими особами територіального органу поліції не доведено наявності у діях водія ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.

Відтак, для вирішення даного спору мають бути встановлені факти наявності або відсутності вини у діях обох учасників дорожньо-транспортної пригоди чи в когось одного та факту заподіяння шкоди майну позивача.

Факт заподіяння шкоди майну позивача підтверджується висновком експерта №29-2023, де зазначено, що вартість відновлювального ремонту автобуса марки «ЕТАЛОН НОМЕР_2 », реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні на дату дослідження 27.06.2023 складає 122323,13 грн.

Хоча у даній дорожньо-транспортній пригоді релейна шафа управління світлофорною та звуковою сигналізацією відповідача також отримала механічні пошкодження, проте без шкоди для позивача.

Як і у справі № 156/192/23 про адміністративне правопорушення так і у даній справі додані поліцейським до протоколу матеріали підтверджують не вину учасників ДТП у скоєнні адміністративного правопорушення, кваліфікованого за ст. 124 КУпАП, а лише фіксування певної події в облікових документах територіального органу поліції, розташування тепловоза та автобуса безпосередньо після зіткнення на місці події, технічний стан тепловоза, наявність у машиністів тепловоза відповідних посвідчень, наявність у водія автобуса права на керування певною категорією транспортних засобів, належність автобуса Іваничівській селищній раді, страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

Твердження позивача, що причиною дорожньо-транспортної пригоди від 09.02.2023 були відсутність шлагбауму, несправність світлофору та звукової сигналізації, ускладнена видимість через наявність чагарників, відхиляються судом, оскільки не підтверджена належними та допустимими доказами.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд також наголошує, що ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

При ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Водночас матеріали справи не містять доказів наявності вини відповідача, та однозначної відсутності вини водія автобуса, оскільки протокол про адмінправопорушення було складено лише щодо водія автобуса, проте постановою Іваничівського районного суду Волинської області від 01.03.2023 по справі № 156/192/23 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, через не доведеність службовими особами територіального органу поліції наявності у діях водія ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, натомість в матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких суд може прийти до беззаперечного висновку про наявність вини відповідача, внаслідок чого відбулось зіткнення двох транспортних засобів. Позовна заява не містить фактів чи засобів доказування, які б однозначно стверджували наявність вини відповідача у ДТП. На переконання суду у разі не доведеності (відсутності) вини володільців у завданні пошкоджень один одному жоден із них не має права на її відшкодування.

Враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а матеріали справи не містять доказів наявності вини відповідача, яка не може бути самостійно встановлена судом, причин дорожньо-транспортної пригоди, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити через необґрунтованість.

В силу положень ст.129 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору залишаються за ним.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

ВИРІШИВ:

у позові Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 122323,13 грн відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення 15.02.2024.

СуддяА. С. Вороняк