Ухвала

від 15.02.2024 по справі 905/1371/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649

У Х В А Л А

15.02.2024 Справа № 905/1371/23 Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М, розглянувши матеріали

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АГІА АННА»

про ухвалення додаткового судового рішення

в межах справи №95/1371/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АГІА АННА (код ЄДРПОУ 40131282, вул. Маршала Малиновського, буд.15/3, офіс 110)

до відповідача Державного підприємства Добропіллявугілля-видобуток (код ЄДРПОУ 43895975, пр..Шевченка, буд.2, м.Добропілля, Донецька область, 85001)

про стягнення заборгованості у розмірі 628484,11 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 по справі 905/1373/23 позов задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства Добропіллявугілля-видобуток на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГІА АННА кошти у розмірі 628484,11 грн, з яких: основний борг у розмірі 615000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 13484,11 грн та судовий збір 9427,27 грн.

29.01.2024, через канцелярію суду, надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю АГІА АННА адвоката Радзивіл Ірини Олександрівни б/н від 24.01.2024 (вх.№730/24), в якому остання просить суд: поновити пропущений процесуальний строк передбачений ч.8 ст.129 Господарським процесуальним кодексом України та ухвалити додаткове рішення по даній справі, яким стягнути з Державного підприємства Добропіллявугілля-видобуток на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГІА АННА витрат на правову допомогу адвоката в сумі 100000,00 грн. До клопотання надано копії: договору про надання правової допомоги №19/09-2023 від 19.09.2023; акту здачі-прийняття правової допомоги від 23.01.2024 та платіжної інструкції №480 від 20.09.2023.

Вказане клопотання було відправлено позивачем засобами поштового зв`язку 24.01.2024.

Аналогічне клопотання надійшло до суду, 30.01.2024, через підсистему Електронний суд.

Клопотання позивача мотивоване тим, що 21.12.2023 судом ухвалено рішення у справі №905/1371/23, проте судом при вирішенні справи по суті в рішенні не відображено питання про судові витрати, окрім судового збору. Позивачем зазначено, що оскільки він звертався за правовою допомогою до Адвокатським об`єднанням «Лекс Юстум» та відповідно поніс судові витрати на правову допомогу, то такі витрати підлягають стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ст. 129 ЦПК України. Витрати на правову допомогу підтверджуються договором від 19.09.2023, актом здачі -прийняття правової допомоги від 23.01.2024 та платіжним дорученням на суму 50000,00 грн. Також, позивачем звернуто увагу суду на те, що у позовній заяві ним зроблена заява про стягнення в майбутньому правової допомоги. Однак подати до суду клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у строк визначений ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, позивач не мав можливості, так як лише 23.01.2024 між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Лекс Юстум» було підписано акт здачі-приймання правової допомоги по договору №19/09-2023 від 19.09.2023, який і є прямим доказом понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.02.2024 постановлено: прийняти до розгляду заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю АГІА АННА б/н від 30.01.2024 (вх.№810/24) про ухвалення додаткового рішення по справі №905/1371/23; відповідачу надати до суду письмові пояснення щодо заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути з відповідача 100000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу у строк до 09.02.2024 шляхом надіслання через підсистему "Електронний суд".

Направлення ухвали суду здійснювалося до електронного кабінету позивача та відповідача, що підтверджується довідками Господарського суду Донецької області про доставку електронного листа до електронного кабінету.

08.02.2024, через підсистему «Електронний суд», надійшло клопотання Державного підприємства Добропіллявугілля-видобуток б/н від 08.02.2024 (вх..№07-07/1187/24) у відповідь на клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення.

У своєму клопотанні відповідач заперечує проти ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу та поновлення пропущеного процесуального строку.

Відповідач зазначає, що позивачем не наведено обставин, які б вказували на неможливість звернення у строк встановлений ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та відповідно не надано доказів на підтвердження таких обставин. Окрім цього, відповідач вказує на те, що позивачем не доведено належним чином неможливість підписання акту здачі-прийняття робіт між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Лекс Юстум» у строки визначені ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України для подання таких доказів. Також, відповідач не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу. На думку відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, які заявляє позивач є завищеними та необґрунтованим.

Вирішуючи клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення, суд виходить з наступного.

В ст. 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

В рішенні господарського суду міста Києва від 21.12.2023 було вирішено питання щодо витрат по сплаті судового збору, які відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладені на відповідача. Питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом не розглядалося.

Згідно з статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Перший етап

Частина 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Таким чином, за приписами Господарського процесуального кодексу України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З матеріалів справи вбачається, що першою заявою по суті спору є позовна заява, у п. 4 орієнтовний (попередній) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести якої позивачем зазначено, що він поніс витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 9427,27 грн та поніс витрат на правову допомогу, яку надає Адвокатське об`єднання «Лекс Юстум» позивачеві, докази чого будуть надані суду в строки визначені ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд відзначає, що позивачем не наданий розрахунок попередніх судових витрат позивача на правову допомогу. Також, позивачем не надано до позовної заяви жодного доказу на підтвердження здійснення ним витрат на правничу допомогу, а тільки зазначено про те, що докази будуть надані у строки визначені процесуальним законом. Разом з цим, суд погоджується з доводами позивача щодо здійснення ним заяви про те, що ним понесені витрати на правничу допомогу, хоча й без розрахунку та посилання на розмір і про те, що ним будуть подані додаткові докази.

Другий етап

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи викладені вимоги Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Водночас в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20.

Отже, позивачем до ухвалення судового рішення у цій справі зроблена заява про те, що докази на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу будуть подані у строк передбачений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду було ухвалено 21.11.2023. Отже строк на подання доказів закінчився 26.12.2023. Разом з цим, оскільки рішення ухвалювалось за відсутності учасників сторін, то судом враховано, те, що рішення суду отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «Агіа Анна» 21.12.2023 о 18:27 год., що підтверджується довідкою Господарського суду Донецької області про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Пунктами 2,5 Частини 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

За таких обставин, рішення Господарського суду Донецької області по справі №905/1371/23 від 21.12.2023 вручено позивачу 22.12.2023.

Отже, строк для подачі доказів на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу можливо було розраховувати враховуючи день отримання позивачем рішення суду та відповідно останній день на подачу таких документів був би 27.12.2023.

У строк передбачений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, позивачем не подані докази на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу.

Заява про ухвалення додаткового рішення, до якої долучено докази щодо розміру понесених судових витрат, направлена засобами поштового зв`язку 24.01.2024 та через підсистему «Електронний суд» 30.01.2024, тобто поза межами встановленого строку.

Водночас, позивачем заявлено клопотання про поновлення строку передбаченого ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначено судом вище, в обґрунтування підстав для поновлення такого строку позивач посилається на те, що подати до суду докази на підтвердження витрат понесених на правничу допомогу у строк визначений ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України не мав можливості, так як лише 23.01.2024 між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Лекс Юстум» був підписано акт здачі-приймання правової допомоги по договору №19/09-2023 від 19.09.2023, який і є прямим доказом понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Частина 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №910/22695/13.

Із правового контексту норм статей 118, 119 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/15481/17.

При цьому, Господарським процесуальним кодексом України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи.

Схожий за змістом правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 21.12.2019 у справі №910/6298/19, від 24.12.2019 у справі №909/359/19.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28.05.1985, § 96 рішення у справі «Krombach v. France» від 13.02.2001).

Також, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

Отже, як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Розглядаючи підстави подання позивачем клопотання про поновлення строку, судом при з`ясуванні обставин пов`язаних з поважністю пропуску строку позивачем для подачі доказів на понесення судових витрат на правничу допомогу, встановлено наступне.

Так, позивач у позовній заяві вказав про те, що ним понесені витрати на правову допомогу, докази на підтвердження чого будуть надані у строк передбачений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Рішення суду ухвалено 21.11.2023 та отримано ним 22.12.2023 року. Строк для подання доказів щодо розміру понесених позивачем судових витрат з урахуванням дати отримання судового рішення закінчився 27.12.2023. У вказаний строк, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу. Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подано позивачем тільки разом із клопотанням про ухвалення додаткового рішення, яке було відправлено на адресу суду засобами поштового зв`язку 24.01.2024.

Позивач, як на підставу для поновлення строку на подання доказів на підтвердження витрат понесених на правничу допомогу, посилається на те, що основний доказ, що підтверджує такі витрати, а саме акт був підписаний між сторонами тільки 23.01.2024. Судом при перевірці такого обгрунтування, не встановлено належного пояснення з доданням відповідних належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості підписання акту здачі -приймання правової допомоги по договору №19/09-2023 між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Лекс Юстум» у строк до 27.12.2023 замість 23.01.2024, а також не встановлено наявність інших поважних причини, щоб могли дати суду право вийти за межі загальних норм права про строки та застосувати винятковий інститут поновлення процесуальних строків не порушивши при цьому такі засада судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, верховенство права, законності та диспозитивність. Судом відзначається, що процесуальним законом чітко встановлений строк для подання відповідних доказів, і саме позивач та його адвокат повинні вчинити усі залежні від них дії для того, щоб реалізувати норму закону у порядок та строк визначений в цій нормі, а не нехтувати строком передбаченим законом. Отже, судом не підтримується позиція позивача про те, що сам факт підписання акту здачі - прийняття робіт не у строк передбачений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, є сам по собі поважною причиною для поновлення процесуального строку.

Також, позивачем у заяві також зазначено, що при вирішенні спору по суті позовних вимог, судом в рішенні не відображено питання про судові витрати, окрім судового збору.

Ухвалення судового рішення по суті позовних вимог та розподіл судових витрат у вигляді тільки судового збору здійснено судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів. При цьому, самим позивачем у позовній заяві зазначено тільки про те, що він поніс витрати на правову допомогу без зазначення розміру та подання доказів, на підтвердження вказаних обставин. Навпаки, сам позивач у позовній заяві вказав, що докази будуть подані у строки ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. До матеріалів позовної заяви позивачем додано копію платіжної інструкції №486 від 11.10.2023 на суму 9427,27 грн, доказів понесених витрат на правову допомогу позивачем до позовної заяви додано не було. Отже, не вирішення судом питання про розподіл судових витрат у вигляді правової допомоги при ухваленні судового рішення повністю відповідає заяві позивача та нормам чинного процесуального законодавства.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, позивачем не доведено поважність причин пропуску встановленого процесуального строку для подання доказів щодо розміру судових витрат на правничу допомогу адвоката у строки та в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає правових підстав для поновлення такого строку, а тому заява позивача вказана у позовній заяві про подання доказів на підтвердження витрат понесених позивачем на правову допомогу у строк визначений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається без розгляду.

Третій етап

Відповідно до п. 3 ч. 1 та ч.2 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Заява позивача про ухвалення додаткового рішення подана у строк до закінчення строку на виконання рішення.

Проте, оскільки судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подання доказів на підтвердження розміру судових витрат на правничу допомогу адвоката та як наслідок залишена без розгляду заява позивача про подання доказів на підтвердження витрат понесених позивачем на правову допомогу у строк визначений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, то відповідно витрати позивача на правничу допомогу не підтверджені жодними доказами, а тому відсутні правові підстави для розподілу таких витрат шляхом ухвалення додаткового рішення, оскільки судові витрати у цій справі розподілені судом у відповідності до наявних доказів та норм ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як передбачено ч.2 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій. Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено ст. 42 Господарського процесуального кодексу України до обов`язку учасників справи.

За таких обставин, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю АГІА АННА про ухвалення додаткового рішення (щодо витрат на професійну правничу допомогу) не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 118, 119, 129, 221, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю АГІА АННА у задоволенні клопотання про поновлення строку передбаченого ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

2. Залишити без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АГІА АННА про подання доказів на підтвердження витрат понесених позивачем на правову допомогу у строк визначений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

3. Відмовити у задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю АГІА АННА про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу.

3. Ухвала набирає чинності з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку у порядку та строки, передбачені ст.ст. 254 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу складено та підписано 15.02.2024 у зв`язку з тим, що Харківська територіальна громада перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров`ю судді та всім працівникам суду.

Суддя Д.М. Огороднік