ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
01.02.2024Справа № 910/15000/23
За позовомКерівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-2002"простягнення 220 244,51 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:
від позивача: не з`явився;
від відповідача: не з`явився;
прокурор: Ханчич Г.О.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/15000/23 за позовом Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі також - позивач, КМР) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-2002" (далі також - відповідач, ТОВ "ДНІПРО-2002") про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 0,0486 га з кадастровим номером 8000000000:85:321:002 на вул. Кирилівській, 13-Д, у Подільському районі міста Києва в сумі 220 244,51 грн.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 01.02.2024.
Прокурор безпосередньо в судовому засіданні 01.02.2024 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.
Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 01.02.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідач відзиву на позов не надав.
Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач у строк, встановлений судом не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, а неявка представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 01.02.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.10.2021 за ТОВ «Дніпро-2002» на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.2021 № 2084, 2085 та договору № 1 про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.11.2021 № 2164, 2165, укладеного з Діна Дентамед Варенхандельс ГмбХ, зареєстровано право власності на нежилий будинок (літ. «А») загальною площею 504,8 кв.м на вул. Кирилівській, буд. 13-Д у Подільському районі міста Києва.
Згідно з пунктом 1.1 договору купівлі-продажу від 20.10.2021, нежилий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 площею 0,0486 га.
Відомості про земельну ділянку площею 0,0486 га з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 внесені до Державного земельного кадастру 06.07.2021 на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої на замовлення фірми «Діна Дентамед Варенхандельс ГмбХ».
Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України.
Також, встановлено, що рішенням Київської міської ради від 18.05.2023 № 6407/6448 ТОВ «Дніпро-2002» передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,0486 га з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 для експлуатації та обслуговування нежилого будинку на вул. Кирилівській, 13-Д у Подільському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з належністю ТОВ «Дніпро-2002» права власності на вищезазначене нерухоме майно.
На виконання вказаного рішення 13.07.2023 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Дніпро-2002» зареєстровано право оренди на вищенаведену земельну ділянку.
Вищезазначене свідчить, що Товариство, набувши 20.10.2021 у власність нерухоме майно, право користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване, оформило лише 13.07.2023.
За даними Головного управління ДПС у місті Києві від 11.08.2023 ТОВ «Дніпро-2002» податкові декларації по платі за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 до ДПС не подавало.
Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує прокурор, що, оскільки з 20.10.2021 (дата реєстрації права власності на нерухомого майно) по 13.07.2023 (до державної реєстрації договору оренди), ТОВ «Дніпро-2002», без достатніх правових підстав та не сплачуючи кошти, використовувало земельну ділянку площею 0,0486 га з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 на вул. Кирилівській, 13-Д у Подільському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування розташованого на ній нежилого будинку, у Товариства виник обов`язок сплатити Київській міській раді безпідставно збережені кошти на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, викладених у позовній заяві обставин не спростував.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).
Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.
За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.
Статтею 10 Закону визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 60 вказаного Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною і фінансовою основою якого є, у тому числі, доходи місцевих бюджетів та земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Враховуючи викладене, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста, уповноваженим діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є поняття «інтерес держави».
В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18.
Як наголошував прокурор під час розгляду справи та у письмових поясненнях, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель. Використання відповідачем земельної ділянки для розміщення та експлуатації нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю та без сплати до місцевого бюджету обов`язкових орендних платежів, на думку прокуратури, порушує інтереси територіальної громади в особі Київської міської ради, яка у даному випадку незаконно позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади регулювати земельні відносини з метою створення умов для поліпшення соціальної інфраструктури міста.
Інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17).
Крім того, спірні правовідносини фактично пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади міста Києва.
Так, доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно зі ст.ст. 10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком.
Відповідно п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать, в тому числі місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України.
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави.
Водночас, у разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням.
Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.
Heyкладення та несвоєчасне укладення суб`єктами господарювання договорів оренди землі призводить до значних втрат коштів місцевого бюджету.
Прокуратура вважає, що користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів не лише спричинило втрати місцевого бюджету, а є дискримінацією інших землекористувачів, які опиняються у гіршому економічному становищі поряд із суб`єктами, які ухиляються від належного оформлення відносин у земельній сфері та сплати орендної плати.
В силу ст. ст. 16, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 189 Земельного кодексу України, саме Київська міська рада як власник комунальної землі у м. Києві має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.
Виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов`язком прокурора вживати заходів щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.
Прокурором на доведення порушення інтересів держави наголошено, що Київською міською радою, як органом місцевого самоврядування, не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо стягнення з TOB «Дніпро-2002» безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати та відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до суду не пред`являвся.
Київська міська рада, як уповноважений власник земель територіальної громади, повинна та мала знати про безоплатне використання ТОВ «Дніпро-2002» спірної земельної ділянки.
Так, зі змісту рішення Київської міської ради від 18.05.2023 № 6407/6448 про передачу ТОВ «Дніпро-2002» в оренду на 15 років земельної ділянки площею 0,0486 га (кадастровий номер 8000000000:85:321:0002) для експлуатації та обслуговування нежилого будинку на вул. Кирилівській, 13-Д у Подільському районі міста Києва вбачається, що воно прийняте, у зв`язку з набуттям ТОВ «Дніпро-2002» права власності на нерухоме майно.
Таким чином, про факт розташування об`єктів нерухомого майна, що належать на праві власності ТОВ «Дніпро-2002», на вказаній земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 та необхідність сплатити Товариством коштів за її використання Київраді відомо щонайменше з лютого 2023 року, а саме з часу звернення Товариства з заявою до Київради про передачу вказаної земельної ділянки в оренду.
Водночас, будучи обізнаною про те, що на земельній ділянці площею 0,0486 га з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 на вул. Кирилівській, 13-Д у Подільському районі міста Києва розташований нежилий будинок 504,8 кв.м, який зареєстрований на праві приватної власності за ТОВ «Дніпро-2002», а відповідне речове право щодо зазначеної земельної ділянки за товариством не зареєстровано, Київська міська рада будь-яких заходів щодо стягнення з товариства безпідставно збережених коштів, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом, не вживала, в той час як ТОВ «Дніпро-2002» продовжувало користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002, на якій розташована належна йому будівля.
Ураховуючи викладене, порушення земельного законодавства, що полягає у безоплатному користуванні земельною ділянкою комунальної форми власності суб`єктом господарювання без правовстановлюючих документів на неї на теперішній час, не усунуто, недоотримані кошти з ТОВ «Дніпро-2002» Київрадою до місцевого бюджету не стягнуто.
Подільська окружна прокуратура міста Києва у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зверталась до Київської міської ради з листами віл 16.06.2023 № 45-5879ВИХ.23, 17.07.2023 № 45-7049ВИХ.23, 02.08.2023 №7910ВИХ.23, в яких повідомляла про порушення вимог земельного законодавства при використанні спірної земельної ділянки комунальної форми власності.
Водночас, з відповідей Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наданих за дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 12.07.2023, 28.07.2023, 07.08.2023 вбачається, що будь-які належні заходи цивільно-правового характеру щодо захисту інтересів держави Київрадою не вживались, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування.
Таким чином, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених інтересів держави.
Вказане свідчить про нездійснення Київською міською радою повноважень із захисту державних інтересів, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред`явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.
Па виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура листом від 20.09.2023 № 45-9542ВИХ.23 повідомила Київську міську раду про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах держави.
Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 зазначив: якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва передбачені абз. 1 ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
У постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 Верховний Суд вказав: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора), про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.
З наведеного слід зробити висновок, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.
Невжиття Київською міською радою жодних заходів протягом розумного строку після того, як їй стало відомо про порушення інтересів держави, повинно кваліфікуватись як бездіяльність щодо захисту державних інтересів.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва в суді.
Крім того, надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 № 806/1000/17, від 02.10.2018 № 4/166 «Б», від 17.10.2018 №910/11919/17, від 08.02.2019 №915/20/18, від 19.03.2019 у справі №925/1381/16.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Керівником Подільської окружної прокуратури міста Києва було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та подано позову заяву до суду в інтересах держави у зв`язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.
Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.
Як вже було вказано вище, 20.10.2021 за ТОВ «Дніпро-2002» на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.2021 № 2084, 2085 та договору № 1 про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.11.2021 № 2164, 2165, укладеного з Діна Дентамед Варенхандельс ГмбХ, зареєстровано право власності на нежилий будинок (літ. «А») загальною площею 504,8 кв.м на вул. Кирилівській, буд. 13-Д у Подільському районі міста Києва .
Згідно з пунктом 1.1 договору купівлі-продажу від 20.10.2021, нежилий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 площею 0,0486 га.
Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 при розгляді справи № 922/2060/20 з подібними правовідносинами, де серед інших встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Таким чином, положення глави 15, ст. 125 Земельного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельної ділянки без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно з приписами вказаної статті Земельного кодексу України, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 07.09.2022 у справі № 925/1081/20 та від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за користування якою міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові (Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18).
Таким чином, ураховуючи те, що земельна ділянка площею 0,0486 га з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 по вул. Кирилівська, 13-Д у Подільському районі міста Києва як об`єкт цивільних прав сформована та зареєстрована 06.07.2021 в Державному земельному кадастрі, а право власності на майно за відповідачем оформлено 20.10.2021, то саме з цього дня (20.10.2021) TOB «Дніпро-2002» як власник нерухомого майна стало фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок сплачувати орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою.
Водночас, як свідчать обставини справи, які не спростовані відповідачем, TOB «Дніпро-2002» з 20.10.2021 по 13.07.2023 користувалося сформованою земельною ділянкою комунальної форми власності за вищевказаною адресою для розміщення та експлуатації об`єктів нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів, а відтак, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало сплатити за користування нею, Товариство, відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, повинно повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді в особі Київської міської ради.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Отже, оскільки TOB «Дніпро-2002» не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки площею 0,0486 га (кадастровий номер 8000000000:85:321:0002) по вул. Кирилівська, 16-Д у Подільському районі міста Києва а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка товариством не сплачувалась.
Відповідно до наданого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розрахунку, розмір орендної плати за фактичне використання ТОВ «Дніпро-2002» земельної ділянки площею 0,0486 га на вул. Кирилівській, 13-Д у Подільському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:85:321:0002) за період з 20.10.2021 по 11.07.2023 становить 413 561,26 грн.
Однак, з Товариства доцільно буде стягнути безпідставно збережені ним кошти за періоди з 20.10.2021 по 31.12,2021, з 01.01.2022 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 12.07.2023, у зв`язку з чим, заявлений у позові розрахунок плати за користування ТОВ «Дніпро-2002» земельною ділянкою площею 0,0486 га відрізняється від розрахунку заборгованості, наданого Департаментом земельних ресурсів.
3 огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведення прокуратурою факту порушення інтересів держави, використання відповідачем спірної земельної ділянки для розміщення та обслуговування об`єкту нерухомості без достатньої правової підстави, що в свою чергу є підставою для стягнення з ТОВ "Дніпро-2002" в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати на загальну суму 220 244,51 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-2002" (04071, м. Київ, пров. Електриків, 15; код ЄДРПОУ 32111806) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою площею 0,0486 га з кадастровим номером 8000000000:85:321:0002 на вул. Кирилівській, 13-Д, у Подільському районі міста Києва в сумі 220 244,51 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-2002" (04071, м. Київ, пров. Електриків, 15; код ЄДРПОУ 32111806) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 303,66 грн.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідні накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 12.02.2024 року.
Суддя Ю.О.Підченко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 01.02.2024 |
Оприлюднено | 16.02.2024 |
Номер документу | 117009012 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Підченко Ю.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні