Рішення

від 15.02.2024 по справі 910/18895/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.02.2024Справа № 910/18895/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рікон-Лайн» (20922, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Трущівці, вул. Черкаська, буд. 90; ідентифікаційний код: 36782866)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена долина полісся» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд. 7, офіс 27; ідентифікаційний код: 40944008)

про стягнення 240654,67 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Рікон-Лайн» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена долина полісся» про стягнення 240654,67 грн, з яких 226064,18 грн пені та 14590,49 грн 3% річних.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 прострочив оплату поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 226064,18 грн пені та 14590,49 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 відкрито провадження у справі №910/18895/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

29.12.2023 та 03.01.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що невиконання ним обов`язку з оплати продукції, поставленої позивачем, обумовлене суттєвими проблемами з веденням господарської операції, що пов`язано з блокуванням Чорноморської угоди по кінець вересня 2023 року, що вказує на існування форс-мажорних обставин. Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків пені та 3% річних, здійснених позивачем, та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

08.01.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

16.01.2024 та 22.01.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просив залишити без розгляду подану позивачем відповідь на відзив. Однак, оскільки жодного обгрунтувуання для залишення без розгляду відповіді на відзив відповідачем суду не наведено, вказане клопотання відхиляється судом у зв`язку з необґрунтованістю.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена долина полісся» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рікон-Лайн» (постачальник) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001.

Відповідно до умов п.1.1 Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти пшеницю 4 класу.

Згідно з п. 2.1 Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 кількість пшениці у вазі, що навантажено на транспорт, наданий покупцем, становить 550 (п`ятсот п`ятдесят) (+-10%) т, що визначить покупець.

У пункті 3.1 Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 сторони погодили, що ціна товару за 550 (+/-10%) т складає 4218499,89 грн. (сума з ПДВ, +/-5%).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 прострочив оплату поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 226064,18 грн пені та 14590,49 грн 3% річних.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач повідомив, що невиконання ним обов`язку з оплати продукції, поставленої позивачем, обумовлене суттєвими проблемами з веденням господарської операції, що пов`язано з блокуванням Чорноморської угоди по кінець вересня 2023 року, що вказує на існування форс-мажорних обставин. Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків пені та 3% річних, здійснених позивачем, та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято пшеницю на загальну суму 4292438,69 грн, що підтверджується видатковими накладними №132 від 31.03.2023 на суму 1557930,36 грн, №133 від 01.04.2023 на суму 369540,59 грн, №134 від 02.04.2023 на суму 797219,78 грн, №135 від 03.04.2023 на суму 772522,38 грн, №141 від 03.04.2023 на суму 795225,58 грн та товарно-транспортними накладними: №2903/01, №2903/02, №2903/03 №2903/04, №2903/05, №2903/06, №2903/10 від 29.03.2023, №3003/01, №3003/02, від 30.03.2023, №3103/03, №3103/04, №3103/05 від 31.03.2023, №0104/01, №0104/02, №0104/03, № 0104/04, №0104/05, №0104/06, №0104/07 від 01.04.2023, №0304/01, №0304/02, №0304/03 від 03.04.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.2 Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 покупець здійснює оплату 86% вартості переданої йому партії товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 банківських днів з моменту вивантаженню кожної з партій в сумі, що відповідає вартості кожної партії товару. Решту 14% покупець зобов`язується сплатити протягом 10 банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити 86% вартості кожної партії товару наступним чином:

1) за видатковою накладною №132 від 31.03.2023 на суму 1557930,36 грн - до 14.04.2023 86% вартості товару, що становить 1339820,06 грн,

2) за видатковою накладною №133 від 01.04.2023 на суму 369540,59 грн - до 14.04.2023 86% вартості товару, що становить 317804,91 грн,

3) за видатковою накладною №134 від 02.04.2023 на суму 797219,78 грн - до 14.04.2023 86% вартості товару, що становить 685609,01 грн,

4) за видатковою накладною №135 від 03.04.2023 на суму 772522,38 грн - до 17.04.2023 86% вартості товару, що становить 664369,25 грн,

5) за видатковою накладною №141 від 03.04.2023 на суму 795225,58 грн - до 17.04.2023 86% вартості товару, що становить 683894,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідна податкова накладна за видатковою накладною №132 від 31.03.2023 на суму 1557930,36 грн була доставлена позивачем до державної податкової служби 12.04.2023, податкова накладна за видатковою накладною №133 від 01.04.2023 на суму 369540,59 грн - 27.04.2023, податкова накладна за видатковою накладною №134 від 02.04.2023 на суму 797219,78 грн - 28.04.2023, податкова накладна за видатковою накладною №135 від 03.04.2023 на суму 772522,38 грн - 28.04.2023, податкова накладна за видатковою накладною №141 від 03.04.2023 на суму 795225,58 грн - 28.04.2023.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити решту 14% вартості кожної партії товару наступним чином:

1) за видатковою накладною №132 від 31.03.2023 на суму 1557930,36 грн - до 26.04.2023 14% вартості товару, що становить 218110,24 грн,

2) за видатковою накладною №133 від 01.04.2023 на суму 369540,59 грн - до 11.05.2023 14% вартості товару, що становить 51735,68 грн,

3) за видатковою накладною №134 від 02.04.2023 на суму 797219,78 грн - до 12.05.2023 14% вартості товару, що становить 111610,77 грн,

4) за видатковою накладною №135 від 03.04.2023 на суму 772522,38 грн - до 12.05.2023 14% вартості товару, що становить 108153,13 грн,

5) за видатковою накладною №141 від 03.04.2023 на суму 795225,58 грн - до 12.05.2023 14% вартості товару, що становить 111331,58 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 04.04.2023 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 1366605,58 грн, 04.04.2023 - грошові кошти у розмірі 324158,41 грн, 04.04.2023 - грошові кошти у розмірі 699315,60 грн, 04.0.42023 - грошові кошти у розмірі 677651,21 грн, 07.06.2023 - грошові кошти у розмірі 350000,00 грн.

Судом встановлено, що у липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рікон-Лайн» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена долина полісся» про стягнення заборгованості за Договором поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 (справа №910/11084/23).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі №910/11084/23, яке набрало законної сили, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена долина полісся» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рікон-Лайн» заборгованість за Договором поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 у розмірі 874707,89 грн.

Як вказує позивач у позовній заяві, стягнуту рішенням суду заборгованість за Договором поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 відповідач сплатив 26.10.2023.

Вказані обставини були визнані відповідачем у заявах по суті спору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв`язку з простроченням оплати відповідачем поставленого позивачем товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 226064,18 грн за період з 13.04.2023 по 26.10.2023.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.3 Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 у разі невиконання будь-якою стороною зобов`язань, визначених цим договором, сторона, яка не виконує умов цього договору, сплачує іншій стороні неустойку у вигляд пені за кожен день прострочення в розмірі 0,5% від суми несвоєчасно поставленого товару або суми несвоєчасної оплати за поставлений товар або дій, відповідно до умов п. 6.3 договору.

Згідно з п. 8.4 Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,05% від суми прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБ, яка діяла в період прострочення за кожний день прострочення.

Таким чином, умовами п. 7.3 договору визначено, що пеня становить 0,5% від суми простроченого платежу, а п. 8.4 договору - що пеня становить 0,05% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20).

Як пояснив позивач, текст Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 було розроблено Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена долина полісся», що не заперечувалось відповідачем у заявах по суті спору.

Отже, враховуючи принцип Contra proferentem, суд дійшов висновку, що умови договору про нарахування пені слід тлумачити не на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена долина полісся» (відповідача), тобто, відсутні підстави для нарахування пені у розмірі 0,05% від суми простроченого платежу.

При цьому судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

За наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що за прострочення виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого позивачем товару обгрунтованим нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Перевіривши розрахунок пені долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивач нараховує пеню з 13.04.2023, тоді як прострочення виникло з 18.04.2023 (враховуючи строки оплати та здійснені відповідачем оплати). Також, позивачем не враховано, що дата оплати не входить до періоду нарахування пені.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок пені та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені за прострочення оплати відповідачем товару за Договором поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 є 218134,49 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 14590,49 грн за період з 13.04.2023 по 26.10.2023.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивач нараховує 3% річних з 13.04.2023, тоді як прострочення виникло з 18.04.2023 (враховуючи строки оплати та здійснені відповідачем оплати). Також, позивачем не враховано, що дата оплати не входить до періоду нарахування 3% річних.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 3% річних за прострочення оплати відповідачем товару за Договором поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 є 14226,34 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на існування форс-мажорних обставин.

Зокрема, відповідач повідомив, що він мав суттєві проблеми із веденням господарської діяльності з початку повномасштабного вторгнення росії, а за час з моменту блокування Чорноморської угоди по кінець вересня 2023 року і до перших ризикових операцій наприкінці жовтня 2023 року він не реалізував жодного кілограму господарської продукції, що в свою чергу, значно вплинуло на фінансовий стан підприємства та спроможність вчасно виконувати зобов`язання перед контрагентами, через обставини, на які він не мав впливу.

При цьому, відповідач за першої ж нагоди, повідомив позивача про ряд обставин, які ускладнюють вчасне виконання зобов`язань за Договором поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023.

Відповідно до п. 9.1 Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо невиконання зобов`язань стало внаслідок дії обставин непереборної сили, які не дозволяють виконати сторонам свої зобов`язання і безпосередньо вплинули на можливість виконувати цей договір. При цьому строк виконання зобов`язань сторонами відстрочується відповідно до часу, протягом якого діють такі обставини.

Сторона, що не виконує свого зобов`язання внаслідок дії непереборної сили повинна невідкладно з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру наявних перешкод сповістити іншу сторону про перешкоду та її вплив на виконання зобов`язань за договором, а також в письмовій формі повідомити іншу сторону протягом 10 календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин. При невиконанні цих умов сторона звільняється від права посилатися на дії непереборної сили (п. 9.2 Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023).

Відповідно до п. 9.3 Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 достатнім підтвердження наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий відповідно до чинного законодавства України.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 Цивільного кодексу України), а за умовами пункту 8.3 договору і підставою для вчинення правочину - розірвання договору в односторонньому порядку, якщо обставини непереборної сили тривають більше тридцяти днів.

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що: - ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; - форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; - наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: - лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; - форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22, викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що: - ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); - вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні; - лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Таким чином, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин у правовідносинах між сторонами, які виникли при виконанні Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023.

Відповідного Сертифікату ТПП України, який би посвідчував виникнення обставин форс-мажору саме за Договором поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 відповідачем суду не надано.

Водночас суд зазначає, що сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.

У постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22, Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення обставин форс-мажору при виконанні Договору поставки сільськогосподарської продукції №БС-1001 від 28.03.2023 відповідачем суду не надано.

При цьому, судом враховано, що договір поставки було укладено між сторонами вже під час війни, а тому відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарської діяльності у воєнний стан.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Як зазначив відповідач, обставинами, які мають істотне значення у цій справі є дії росії, такі як блокування зернового коридору та відмова у погодженні руху суден до/з морських територій України по гуманітарному коридору, встановленому у рамках зернової угоди, які її свою чергу повністю перешкоджають повноцінній господарській діяльності не тільки відповідача, але й безлічі інших підприємств. Ці обставини не залежать від волі відповідача, і він абсолютно позбавлений можливості вилинути на їх усунення.

За таких обставин, відповідач звертає увагу, що мав суттєві проблеми із веденням господарської діяльності з початку повномасштабного вторгнення росії, а за час з моменту блокування Чорноморської угоди по кінець вересня 2023 року і до перших ризикових операцій наприкінці жовтня 2023 року він не реалізував жодного кілограму господарської продукції, що в свою чергу, значно вплинуло на фінансовий стан підприємства та спроможність вчасно виконувати зобов`язання перед контрагентами, через обставини, на які він не мав впливу.

Також, відповідач вважає за необхідне наголосити на соціальній значущості його підприємства. Адже, здійснюючи свою господарську діяльність відповідач не лише забезпечує людей робочими місцями, а й сприяє розвитку економіки держави, зокрема зростанню ВВП та створенню сприятливого економічного клімату, внаслідок експорту сільськогосподарської продукції. А також, сплачує податки і збори, які стають джерелом доходу для державного бюджету і використовуються для фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань для потреб забезпечення оборони нашої країни під час війни, що на сьогодні є вкрай важливим та необхідним.

Таким чином, з огляду вказане та з урахуванням того факту, що позивач жодними доказами не підтвердив понесення збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем договірних зобов`язань та з огляду на відсутність господарської діяльності протягом тривалого часу та її вилив на фінансовий стан відповідача, поважність причин затримки розрахунків, а також створення тимчасових коридорів і появу можливості здійснювати ризиковий експорт та розрахунки із позивачем здійснені у повному обсязі, відповідач просить суд не стягувати штрафні санкції, заявлені позивачем.

Втім, суд зауважує, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Заперечуючи проти задоволення заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, позивач вказав на те, що розраховані пеня разом із 3% річних у даному спорі не є надмірно великими, складають майже четверту частину від суми боргу. Однак, саме несвоєчасний розрахунок відповідача за поставлений товар призвів до надмірних витрат позивача, зокрема, в частині сплати позивачем відсотків за користування кредитом, які той повинен був платити банку, в той час як його коштами користувався відповідач.

Крім того, грошові кошти, які відповідач не повертав, не могли бути використані позивачем у господарській діяльності для розрахунку із своїми контрагентами або для отримання прибутку.

Крім того, позивач зауважив, що у період коли, як стверджує відповідач, він не міг відвантажувати продукцію, однак відповідач проводив розрахунки із іншими контрагентами.

При цьому, ще у червні 2023 року у відповіді на претензію щодо розрахунку по основній сумі боргу відповідач запевняв позивача, що має активи більш ніж на мільярд гривень, які дозволяють йому розрахуватись із останнім.

Однак, як наголосив позивач, розраховуватись за поставлений товар по договору відповідача спонукало лише рішення суду у справі 910/11084/23.

Позивач також звернув увагу суду на те, що відповідач безпідставно ставить у пряму залежність порушення рф Чорноморської зернової ініціативи невиконанню ним договору, так як у цьому немає прямого причинного зв`язку, адже відповідач не був позбавлений можливості виконати свої зобов`язання за рахунок своїх інших активів.

Як вказує позивач, він переконаний, що діяльність такого потужного оператора експорту зернових, як ТОВ «Зелена Долина Полісся», не залежить від однієї або декількох партій невідвантаженої продукції, як то намагається довести відповідач.

Суд зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін та ненадання відповідачем доказів, які б підтверджували прямий зв`язок між порушенням росією Чорноморської зернової ініціативи та невиконанням відповідачем обов`язку з оплати товару, беручи до уваги, що обґрунтований розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за перерахунком суду, не є значним, не перевищує розумні межі, а також те, що відповідач сплатив суму основного боргу лише після ухвалення судом відповідного рішення, а не в добровільному порядку, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

При цьому, із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена долина полісся» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд. 7, офіс 27; ідентифікаційний код: 40944008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рікон-Лайн» (20922, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Трущівці, вул. Черкаська, буд. 90; ідентифікаційний код: 36782866) пеню у розмірі 218134 (двісті вісімнадцять тисяч сто тридцять чотири) грн 49 коп., 3% річних у розмірі 14226 (чотирнадцять тисяч двісті двадцять шість) грн 34 коп. та судовий збір у розмірі 3485 (три тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн 59 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак