Рішення

від 12.02.2024 по справі 926/326/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

12 лютого 2024 року Справа № 926/326/24

За позовом керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тереблеченської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С"

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Рогатинчук О.В.

Представники:

від прокуратури Кацап-Бацала Ю.М.

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернівецької окружної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Тереблеченської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С", в якому просить суд: розірвати договір оренди землі, укладений між Тереблеченською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" 26 березня 2008 року, зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії ДП Центр ДЗК, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок №4AA001025 від 14 квітня 2008 року вчинено запис за №040881200002; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" повернути Тереблеченській територіальній громаді в особі Тереблеченської сільської ради земельну ділянку за кадастровим номером 7321085400:01:005:0428 загальною площею 2,0000 га за актом приймання-передачі у стані, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що у відповідності до рішення VI сесії VIII скликання №131 - 6/21 від 28 травня 2021 року договір оренди земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 7321085400:01:005:0428 в с. Тереблече, укладений між Тереблеченською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" від 26 березня 2008 року, вирішено достроково розірвати за взаємною згодою двох сторін, а також зобов`язано директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" Добровольського В.І. зареєструвати припинення договору оренди відповідно до норм чинного законодавства.

Однак, не зважаючи на взяті на себе зобов`язання, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" не зареєструвало припинення договору оренди і не повернуло відповідно до вимог чинного законодавства земельну ділянку з кадастровим номером 7321085400:01:005:0428, означене стало підставою для звернення із відповідним позовом до суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2024 року, позовну заяву по справі №926/326/24 передано судді Тинку О.С.

Ухвалою суду від 24 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12 лютого 2024 року.

08 лютого 2024 року представник позивача подав до суду заяву (вх. №264), в якій позивач повідомляє суд, що позовні вимоги заявлені прокурором підтримує, а також просить суд розгляд справи здійснювати без участі позивача.

09 лютого 2024 року відповідач через систему «Електронний суд» подав до суду заяву про визнання позову (вх.№493), в якій зазначає, що заявлені прокурором позовні вимоги визнає в повному обсязі до початку розгляду даної справи по суті і вважає такими, що підлягають задоволенню.

Визнання позову вмотивовано тим, що відповідач став ініціатором дострокового розірвання договору оренди землі від 26 березня 2008 року. Проте, фактичне її повернення не відбулось по ряду об`єктивних причин. Дана земельна ділянка відповідачем не використовується за її цільовим призначенням більше 10 років, і на даний час відповідач готовий її передати Тереблеченській сільській раді за актом приймання-передачі у стані, у якому він одержав цю земельну ділянку в оренду.

Прокурор у судовому засіданні 12 лютого 2024 року підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити в повному обсязі, а також просила суд повернути 50 % сплаченого судового збору враховуючи визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті.

У судове засідання 12 лютого 2024 року з`явився землевпорядник Тереблеченської сільської ради, надавши лист позивача (вх.№289), в якому останній просить суд дану справу розглянути у присутності представника сільської ради землевпорядника Єпуре В.К.

Однак, дослідивши матеріали справи суд встановив, що позивачем до матеріалів справи не долучено будь яких належних, допустимих та достовірних доказів уповноваженості Єпуре В.К. на представлення прав та інтересів Тереблеченської сільської ради в Господарському суді Чернівецької області, а тому, за наслідком дослідження матеріалів справи Єпуре В.К. був у якості вільного слухача.

Відповідач явку належного представника у судове засідання 12 лютого 2024 року не забезпечив, однак звертався до суду із заявою, в якій просив суд розглянути справу без його участі.

Частиною 3 статті 185 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Розглянувши подані учасниками у справі документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

26 березня 2008 року між Тереблеченською сільською радою (далі- орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" (далі- орендар) укладений договір оренди землі (далі - договір), згідно умов якого орендодавець надає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку (код 1.11.6 - іншої комерційної діяльності), яка знаходиться в межах населених пунктів с. Тереблече Глибоцького району, Чернівецької області.

Відповідно до пункту 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка площею 2,0000 га (20000 м2) - іншої комерційної діяльності, (для влаштування стоянки крупно габаритних вантажних автомобілів з об`єктами сервісу (готель-магазин-кафе-офіси та пункту ТО) згідно проекту відведення.

Згідно пункту 5 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: до введення об`єкта в експлуатацію 41120 (сорок одна тисяча сто двадцять) гривень 00 копійок, після введення об`єкта в експлуатацію 205600 (двісті п`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Договір укладено на 30 (тридцять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У іншому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжній його дію (пункт 8 Договору).

Положеннями пункту 20 Договору передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-ти денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання передачі.

Згідно пункту 21 Договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Пунктами 37-38 Договору встановлено, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43 Договору).

Означений договір оренди землі підписаний сторонами по справі, скріплений відтисками печаток сторін та зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК», що про у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок № 4АА001025 від 14 квітня 2008 року, вчинено запис за № 040881200002.

Відповідно до Акту приймання - передачі об`єкта оренди, на підставі рішення Тереблеченської сільської ради 17 сесії 5 скликання від 18 грудня 2007 року за №216-17/07 Тереблеченська сільська рада передала земельну ділянку в натурі (на місцевості) землекористувачу - орендарю Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" в особі директора Добровольського І.М. загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 7321085400:01:005:0428. Земельна ділянка знаходиться на території Тереблеченської сільської ради за межами населеного пункту с. Тереблече Чернівецької області згідно схеми.

Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7306586272021 від 08 грудня 2021 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" вказується як орендар земельної ділянки загальною площею 2,0000 га за кадастровим номером 7321085400:01:005:0428.

Рішеннями Тереблеченської сільської ради ХХХIII сесії VI скликання №12-33/2015 від 09 лютого 2015 року та ХХХХIII сесії VII скликання №43-43/20 від 19 лютого 2020 року змінювалась нормативно грошова оцінка орендованої земельної ділянки.

23 березня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" звернулося до Тереблеченської сільської ради з листом про розірвання договору оренди від 26 березня 2008 року за згодою сторін з 01 квітня 2021 року та намір повернути дану земельну ділянку до земель сільської громади в первісному вигляді відповідно до того, в якому дана земельна ділянка була передана підприємству.

Відповідно до рішення Тереблеченської сільської ради VI сесії VIII скликання № 131-6/21 від 28 травня 2021 року договір оренди земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 7321085400:01:005:0428 в с. Тереблече, укладений між Тереблеченською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" від 26 березня 2008 року, вирішено достроково розірвати за взаємною згодою двох сторін. Зобов`язано директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" Добровольському В.І: - провести повну орендну плату за користування земельною ділянкою згідно договору; - зареєструвати припинення договору оренди відповідно до норм чинного законодавства. Вирішено сільському голові Сака В.Ф. з директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" Добровольського В.І укласти додаткову угоду про дострокове розірвання, за взаємною згодою двох сторін, договору оренди землі від 26 березня 2008 року, та підписати акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки.

27 листопада 2023 року члени комісії Тереблеченської сільської ради склали Акт обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 7321085400:005:0428, яким встановлено, що вказана земельна ділянка цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07.) площею 2,0000 га., тривалий час та на момент складання акту не використовується за призначенням.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, крім інших, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 792 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічні положення викладено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відносини, пов`язані з орендною землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 604 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частина третя статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Розірвання договору за взаємною згодою сторін є двостороннім правочином, до якого застосовуються загальні правила про вчинення правочину.

Розірвання договору є вольовою дією, яка спрямована на припинення на майбутнє зобов`язань, які виникли з договору. Сутність розірвання договору виражається відмовою від виконання умов договору і від прийняття виконання за цим договором. Розірвання договору спричиняє повне припинення на майбутнє зобов`язань сторін договору.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За змістом статті 4 Господарського процесуального кодексу України гарантується право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 Земельного кодексу України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).

Відповідно частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 статті 785 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене вище в сукупності, з огляду на визнання відповідачем заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо розірвання договору оренди землі від 26 березня 2008 року та повернення орендодавцеві земельної ділянки за кадастровим номером 7321085400:01:005:0428 загальною площею 2,0000 га за актом приймання-передачі у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду, судом визнається обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки, повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, слід відзначити, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Судом встановлено, що Чернівецька окружна прокуратура на підставі частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» неодноразово зверталась з листами до Тереблеченської сільської ради щодо самостійного врегулювання даного спору, а саме: лист № 52/2-503вих-21 від 11 серпня 2021 року; лист №52/2-573вих-21 від 31 серпня 2021 року; лист №52/2-696вих-21 від 22 вересня 2021 року; лист №52/2-797вих-21 від 12 жовтня 2021 року; лист №52/2-990ВИХ-23 від 23 листопада 2023 року.

У відповідь на отримані від Чернівецької окружної прокуратури листи Тереблеченська сільська рада направляла листи-відповіді, а саме: лист №364 від 26 серпня 2021 року; лист №582 від 07 вересня 2021 року; лист №586 від 09 вересня 2021 року; лист №611 від 24 вересня 2021 року; лист №658 від 19 жовтня 2021 року; лист №361 від 27 листопада 2023 року, де вказували, що сільська рада не планує звертатись до суду для примусового повернення вказаної земельної ділянки через наявність інших нагальних питань в діяльності територіальної громади.

Таким чином, маючи відповідні повноваження, Тереблеченська сільська рада протягом тривалого часу не вжила належних та ефективних заходів цивільно-правового характеру щодо звернення з позовом до суду.

12 січня 2024 року Чернівецька окружна прокуратура звернулась із листом №52/2-47ВИХ-24 до Тереблеченської сільської ради з повідомленням про прийняття рішення щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Тереблеченської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

16 січня 2024 року Тереблеченська сільська рада направила Чернівецькій окружній прокуратурі лист-відповідь №21, в якому проти подання позову не заперечувала.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у прокурора є обґрунтовані підстави для пред`явлення позовної заяви в інтересах держави в особі Тереблеченської сільської ради, у зв`язку із здійсненням останнім захисту інтересів держави неналежним чином.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частинами 1, 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, а також беручі до уваги визнання відповідачем позову у повному розмірі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Положеннями статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у разі задоволення позову - на відповідача.

При цьому, відповідно до приписів частини 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» та статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку повернути Чернівецькій обласній прокуратурі 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову за платіжною інструкцією №5 від 11 січня 2024 року, що складає 3028,00 грн, решту судового збору в сумі 3028,00 грн покласти на відповідача, з вини якого спір доведено до вирішення в судовому порядку.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 191, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги керівника Чернівецької окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Тереблеченської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки задовольнити в повному обсязі.

2. Розірвати договір оренди землі, укладений між Тереблеченською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" 26 березня 2008 року, зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок №4AA001025 від 14 квітня 2008 року вчинено запис за №040881200002.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" повернути Тереблеченській територіальній громаді в особі Тереблеченської сільської ради земельну ділянку за кадастровим номером 7321085400:01:005:0428 загальною площею 2,0000 га за актом приймання-передачі у стані, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-С" (60412, Чернівецька область, с. Чагор, вул. Приміська, буд. 1А, код 31004005) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58002, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. М. Кордуби, буд. 21, код 02910120) витрат зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн на р/p UA3782017203431100010000044946, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172, класифікація видатків бюджету 2800.

5. Повернути Чернівецькій обласній прокуратурі (58002, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. М. Кордуби, буд. 21, код 02910120) з державного бюджету України 3028,00 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №5 від 11 січня 2024 року до Господарського суду Чернівецької області за подання позову.

У судовому засіданні 12 лютого 2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 15 лютого 2024 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК