Постанова

від 06.02.2024 по справі 926/2284/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 926/2284/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ТОВ "Гіпербуд": Стороженко Ю.В. (в режимі відеоконференції),

Чернівецької міської ради: Юзьків М.І. (в режимі відеоконференції),

ОК ЖБК "ПРОСПЕКТ": Шевченко М.М.,

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Чернівецької міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.08.2023

та рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.02.2023

у справі № 926/2284/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд"

до Чернівецької міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив "ПРОСПЕКТ"

про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Чернівецької міської ради про поновлення договору оренди землі № 7800 від 04.05.2012 в редакції, відповідно до якої договір поновлюється на 10 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 04.05.2012 між ним та відповідачем укладено договір оренди землі № 7800, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями, яка знаходиться у АДРЕСА_1, загальною площею 1,3000 га, кадастровий номер 7310136300:11:001:0022. Означений договір укладено строком на десять років по 04.05.2022 включно. 07.03.2022 позивачем було направлено на адресу відповідача та Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк (поновлення), до яких було додано проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. Будь-яких відповідей на адресу позивача від відповідача не надходило. На адресу позивача надійшло повідомлення Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради від 07 квітня 2022 року про те, що звернення ТОВ «Гіпербуд» потребує додаткового вивчення, про результати його розгляду буде повідомлено додатково. Інших відповідей позивач не отримував. З огляду на те, що ТОВ «Гіпербуд» належно виконує свої обов`язки за договором; повідомив орендодавця про намір поновити договірні відносини; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди; продовжує користуватись земельною ділянкою, що підтверджується сплатою за неї орендної плати, протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору від Чернівецької міської ради не надходило, то договір оренди землі № 7800 від 04.05.2012 є поновленим відповідно до абзацу четвертого розділу IX, частини 6 статті 33 (в редакції станом на дату укладення договору) Закону України «Про оренду землі». Однак, додаткову угоду про поновлення договору оренди землі відповідач не підписує, що стало причиною звернення до суду із позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 01.02.2023 (колегія суддів у складі: Тинок О.С. - головуючий, Байталюк В.Д., Гурин М.О.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 (колегія суддів у складі: Малех І.Б. - головуючий, Гриців В.М., Зварич О.В.), позов задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі № 7800 від 04.05.2012 у відповідній редакції, за якою поновлено договір оренди землі на 10 років до 04.05.2032. Днем укладання договору визначено вважати день набрання рішенням суду законної сили.

Судами обох інстанцій встановлено, що Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 10.04.2007 №288/6 TOB «Хмельницькбудінвест» визнано переможцем відкритого інвестиційного конкурсу будівництва житлового кварталу на АДРЕСА_1 та передано в оренду земельну ділянку за даною адресою.

Рішенням засновника TOB «Хмельницькбудінвест» від 07.02.2011, шляхом виділу зі складу TOB «Хмельницькбудінвест» створено TOB «Гіпербуд», яке є правонаступником TOB «Хмельницьбудінвест» в частині розподільчого балансу.

Пунктом 12 рішенням 22 сесії VI скликання Чернівецької міської ради № 457 від 29.03.2012 вирішено надати ТОВ «Гіпербуд» земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, площею 1,3000 га в оренду на 10 років для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями.

04.05.2012 між Чернівецькою міською радою та ТОВ «Гіпербуд» укладено договір оренди землі № 7800, згідно з п. 1.1. якого унормовано, що на підставі рішення 22 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29.03.2012 № 457 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями, яка знаходиться у АДРЕСА_1.

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договору оренди, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,3000 га. Кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:11:001:0022.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що договір укладено строком на десять років і діє по 04.05.2022 включно.

Відповідно до положень пункту 13.1. договору, договір набирає чинності, з моменту укладення та його державної реєстрації. Моментом укладення договору є дата його реєстрації в Чернівецькій міській раді.

Як вбачається зі штампу, що міститься на копії договору оренди землі №7800 від 04.05.2012, засвідченого підписом реєстратора, договір зареєстрований у Управлінні Держкомзему у місті Чернівці, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди вчинено запис за номером 731010004001004 від 14.06.2012.

Відповідно до акта прийому-передачі земельної ділянки на місцевості в оренду для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями від 04.05.2012, орендодавець, у відповідності з технічною документацією, розробленою приватним підприємством «Акр-Плюс» передає земельну ділянку на місцевості, яка знаходиться на проспекті Незалежності, 131, площею 1,3000 га, а орендар приймає в оренду земельну ділянку на місцевості у відповідності з актом встановлення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що після закінчення терміну дії договору орендар, якщо він належно виконував обов`язки відповідно до умов цього договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк (поновлення договору). У разі наміру орендаря скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, він зобов`язаний не пізніше, ніж за 60 (шістдесят) календарних днів до закінчення строку дії договору звернутись в департамент містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради із заявою про поновлення договору.

Згідно з п. 3.4 договору у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах (крім розміру орендної плати), які були передбачені договором. У цьому випадку додаткова угода про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору може бути оскаржено в суді.

07.03.2022 представник позивача за довіреністю від 05.01.2022 направив на адресу Чернівецької міської ради та Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення на новий строк (поновлення) договору оренди землі №7800 від 04.05.2012, щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 до якого додав проект додаткової угоди №1 про поновлення договору оренди землі №7800 від 04.05.2012, що підтверджується експрес-накладними нова пошта №59000799599861 та №59000799600855 від 07.03.2022.

07.04.2022 на адресу позивача надійшов лист №24/01-08/1-951, №24/01-08/1-987 від Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, в якому останнім зазначено, що звернення TOB «Гіпербуд» до Чернівецької міської ради та Департаменту, щодо укладення на новий строк договору оренди земельної ділянки на просп. Незалежності, 131 потребує додаткового вивчення, про результати їх розгляду ТОВ «Гіпербуд» буде поінформовано додатково. Інших відповідей позивач не отримував.

Як вбачається з пояснень сторін, після закінчення дії договору оренди землі №7800 від 04.05.2012 позивач продовжує користуватися земельною ділянкою, на підтвердження чого ним надано квитанції № 318 від травня 2022 року на суму 10000,00 грн (призначення платежу орендна плата за землю за 2022 рік); № ПН317 від травня 2022 року на суму 65640,00 (призначення платежу орендна плата за землю за 2022 рік).

В свою чергу, відповідач стверджував, що позивач мав звернутись до орендодавця не пізніше 04.03.2022, однак звернувся лише 07.03.2022, а тому останнім порушено погоджені сторонами умови договору щодо строку звернення до орендодавця із заявою про продовження договору оренди.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що днем закінчення строку на подання заяви про намір скористатися переважним правом на укладення на новий строк (поновлення) договору оренди землі був перший за 06.03.2022 робочий день - понеділок 07.03.2022. В цей день позивач і направив повідомлення відповідачу та Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин. Позивач направив на адресу Чернівецької міської ради та Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради повідомлення про намір поновити договірні відносини 07.03.2022. Дана обставина відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України визнана такою, що не підлягає доказуванню як така, що визнана учасниками справи. Відповідач визнавав її у заявах по суті справи, представник третьої особи на стороні відповідача визнав під час вступного слова, зазначивши, що повністю підтримує позицію відповідача. При цьому, на стадії дослідження доказів представники відповідача та третьої особи на стороні відповідача відмовились від визнання цієї обставини, однак всупереч вимог ч. 2 ст. 75 ГПК України не навели, що визнали обставину внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Крім цього, з огляду на положення Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі", суди вказали, що поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судами помилково вказано про своєчасне направлення відповідної заяви позивачем про поновлення договору, оскільки першим днем для підрахунку 60-ти денного строку, що визначений договором, буде 03.03.2022. В обґрунтування обставин надіслання 07.03.2022 повідомлення про намір скористатись своїм переважним правом на укладення договору оренди на новий строк позивач надав експрес накладні ТОВ «Нова пошта» від 07.03.2022 №59000799599861, №59000799600855, однак дані докази не можуть вважатись належними та достовірними в розумінні ст.ст. 76, 78 ГПК України, оскільки свідчать про листування між приватними особами, а не про листування між позивачем ТОВ «Гіпербуд» та відповідачем Чернівецькою міською радою. Натомість, суди попередніх інстанцій з посиланням на ч. 1 ст.75 ГПК України вказали, що дана обставина не підлягає доказуванню, оскільки відповідач на їх думку визнав її у заявах по суті справи, а представник третьої особи на стороні відповідача під час вступного слова, проте у справі участь приймало 24 учасника, з яких заяви по суті справи подали 2, виступили із вступним словом та у дебатах 3. Peшта учасників ні заяв по суті справи, ні будь-яких пояснень суду не подавали. З огляду на зазначене, позивач не був звільнений від обов`язку доказування обставин, на які він посилається на обґрунтування своїх позовних вимог. Також скаржник вказує на необхідність відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2021 у справі № 910/1035/20 щодо застосування положень розділу XI «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», відповідно до якого поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.07.2023 у справі №904/8884/21, від 15.02.2022 у справі №915/1434/20, від 10.11.2020 у справі № 915/1796/19, від 19.11.2020 у справі № 914/236/18, від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20, від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20, від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21, від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20. Також скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 75 та ч. 1 ст. 177 ГПК України, в тому числі у їх взаємозв`язку, оскільки правильне застосування вказаних процесуальних норм є важливим для цілей правильного вирішення цієї справи. Крім того, на думку скаржника, є обґрунтовані підстави для відступу від висновків Касаційного господарського суду, що наведені у постанові від 21.12.2021 у справі № 910/10351/20 щодо застосування положень розділу XI «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі».

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 906/1314/21.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.01.2024 поновлено провадження у справі, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.02.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 29.01.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 23.01.2024 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів змінити, виклавши їх мотивувальні частини з урахуванням правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21. В решті судові рішення просить залишити без змін.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.01.2024 від скаржника надійшли додаткові пояснення, у яких він також просить врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, та наявність рішення Чернівецької сільської ради від 30.08.2022 про відмову в укладенні договору на новий строк.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо відступу від висновків Верховного Суду.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступити від висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10351/20 (п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень, є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, де відзначено: «з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».

Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Водночас Верховний Суд вказує на те, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 справу № 906/1314/21 за позовом Фермерського господарства "Олгрис" до Андрушківської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди за касаційною скаргою Андрушківської сільської ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2021 у cправі № 910/10351/20 щодо застосування положень розділу IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі".

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21 (до вирішення якої зупинялося касаційне провадження у справі № 926/2284/22) зазначено таке:

«За змістом частини другої статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон про оренду землі.

Суд враховує, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону про оренду землі, яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.

Розділ IX "Перехідні положення" Закону про оренду землі доповнений абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно за змістом статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону про оренду землі).

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом про оренду землі врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону про оренду землі).

Частина шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У пункті 38 постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року зазначено таке: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

38.1. За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону про оренду землі, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

38.2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону про оренду землі, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення."

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій- восьмій, одинадцятій статті 33 Закону про оренду землі додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Тож статтею 33 Закону про оренду землі було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінив редакцію статті 33 Закону про оренду землі, яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини перша-п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції статті 33) тепер регулюється статтею 126-1 ЗК.

При цьому відповідно до абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Згідно з частиною другою статті 126-1 ЗК України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Також відповідно до частини першої статті 126-1 ЗК умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 ЗК передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

Разом з тим, як вже вказано вище, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених частиною першою статті 126-1 ЗК України. Тобто, поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності в процедурі, зазначеній в статті 126-1 ЗК України, за загальним правилом заборонено.

З наведеного вбачається, що зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 розділу Перехідних положень Закону про оренду землі базується саме на положеннях стаття 126-1 ЗК України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.

Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною першою статті 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

Тому поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 Розділу Перехідні положення Закону про оренду землі та поняття "поновлення договору оренди", яке містилось у Законі про оренду землі у попередній редакції, є змістовно різними.

Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги не є застосовними положення абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі". Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону про оренду в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, на час виникнення спірних правовідносин з укладення договору оренди землі на новий строк, звернення позивача з позовом до суду та ухвалення судових рішень у справі діяла нова редакція Закону про оренду землі із внесеними змінами, а тому суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону про оренду землі в редакції, чинній на момент укладання договору оренди».

Колегія суддів зазначає, що скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.12.2021 у cправі №910/10351/20, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які викладені у постанові у справі № 910/10351/20. У той же час доводи скаржника не містять фундаментальних обґрунтувань, щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначеній постанові.

З огляду на викладене та ту обставину, що спірне питання (застосування відповідної редакції Закону України «Про оренду землі») вже розглянуто Верховним Судом у справі № 906/1314/21, доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження та підстави, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), а також для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, відсутні.

В свою чергу, на відміну від справи № 906/1314/21, у якій були внесені зміни до договору оренди землі після 16.07.2020, про що зазначено у п.п. 5.13, 5.14 постанови від 23.11.2023, у справі № 926/2284/22 таких змін не було, а тому відповідно до абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі", поновлення договору оренди землі цьому випадку, який був укладений до набрання чинності відповідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», здійснюється на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що у справі № 926/2284/22 судами обох інстанцій встановлено, що позивач дотримався процедури поновлення договору оренди на новий строк, у встановлені строки повідомив орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини з додаванням проекту відповідної додаткової угоди, орендар продовжує належним чином користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, проте відповідач не прийняв рішення про поновлення договору оренди або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору у строки, встановлені законом.

Проте скаржник не погоджується з висновками судів в контексті дотримання строку повідомлення орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини з додаванням проекту відповідної додаткової угоди, посилаючись при цьому на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.07.2023 у справі №904/8884/21, від 15.02.2022 у справі №915/1434/20, від 10.11.2020 у справі №915/1796/19, від 19.11.2020 у справі №914/236/18, від 03.02.2021 у справі №915/1003/20, від 21.09.2022 у справі №926/2720/21, від 03.11.2021 у справі №910/7864/20 щодо вчасного повідомлення орендарем.

Так правова позиція щодо необхідності повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк з дотриманням строку, передбаченого умовами договору, викладена в постановах Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №915/1796/19 та від 19.11.2020 у справі № 914/236/18, а також від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20.

При цьому перевагу має договірний строк, визначений та встановлений сторонами в договорі оренди землі.

У пункті 49, 50 постанови Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №910/7864/20 наголошено, що для реалізації переважного права на поновлення договору оренди принципово важливим є дотримання обома сторонами договору визначених статтею 33 Закону № 161-XIV строків: орендарем - для повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди, орендодавцем - для відповіді на своєчасно надіслане звернення орендаря. Обов`язок орендодавця розглянути в місячний строк звернення орендаря виникає тільки у випадку виконання орендарем взятого на себе обов`язку повідомлення орендодавця про свій намір у строк, погоджений сторонами в договорі оренди. Несвоєчасне повідомлення орендаря про намір поновлення договору є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні заявленого позову.

Крім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №926/2720/21 узагальнено позиції Великої Палати Верховного Суду щодо алгоритму вирішення спорів про застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі та зокрема вказано, якщо орендар у строки встановлені договором або, за відсутності інших строків встановлених договором, у строки встановлені законом не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проект договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки саме на орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону (п.5.12 постанови).

Так судами обох інстанцій встановлено, що пунктом 3.2 договору передбачено, що після закінчення терміну дії договору орендар, якщо він належно виконував обов`язки відповідно до умов цього договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк (поновлення договору). У разі наміру орендаря скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, він зобов`язаний не пізніше, ніж за 60 (шістдесят) календарних днів до закінчення строку дії договору звернутись в департамент містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради із заявою про поновлення договору.

Тобто сторонами в договорі передбачено про необхідність звернення орендаря до орендодавця у разі наявності наміру продовжити договір не пізніше, ніж зо 60 (шістдесят) календарних днів до закінчення строку дії договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору його укладено строком на десять років і діє такий по 04.05.2022 включно.

Отже, суди обох інстанцій дійшли висновку, що останнім днем строку (не пізніше, ніж за шістдесят календарних днів до закінчення строку дії договору) на подання заяви про намір скористатися переважним правом на укладення на новий строк (поновлення) договору оренди землі є 06.03.2022. При цьому, 06.03.2022 був вихідний день - неділя.

Частиною 5 ст. 254 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже правильними є висновки судів про те, що днем закінчення строку на подання заяви про намір скористатися переважним правом на укладення на новий строк (поновлення) договору оренди землі був перший за 06.03.2022 робочий день - понеділок 07.03.2022. В цей день позивач і направив повідомлення відповідачу та Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин.

Посилання скаржника на те, що ст. 254 ЦК України в даному випадку не застосовується є власним тлумаченням норм права, яке не відповідає дійсній природі відповідного регулювання вказаної норми права.

Відтак, висновки судів щодо дотримання орендарем строку повідомлення орендодавця з дотримання умов п. 3.2 договору жодним чином не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, на які скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а тому колегія суддів робить висновок, що вказана підстава касаційного оскарження не знайшла своє підтвердження.

Що ж до доводів скаржника про те, що в обґрунтування обставин надіслання 07.03.2022 повідомлення про намір скористатись своїм переважним правом на укладення договору оренди на новий строк позивач надав експрес накладні ТОВ «Нова пошта» від 07.03.2022 №59000799599861, №59000799600855, однак дані докази не можуть вважатись належними та достовірними в розумінні ст.ст. 76, 78 ГПК України, оскільки свідчать про листування між приватними особами, а не про листування між позивачем ТОВ «Гіпербуд» та відповідачем Чернівецькою міською радою і суди помилково виснували, що дана обставина не підлягає доказуванню, оскільки відповідач на їх думку визнав її у заявах по суті справи, колегія суддів зазначає таке.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник в контексті вказаних доводів посилається на відсутність висновку Верховного суду щодо застосування ч. 1 ст. 75 та ч. 1 ст. 177 ГПК України, в тому числі у їх взаємозв`язку.

Водночас згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Однак, колегія суддів зазначає, що підстав для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права у подібних правовідносинах немає, оскільки попередніми судовими інстанціями встановлені у цій справі обставини факту повідомлення орендарем орендодавцем, а відповідні доводи скаржника зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на визначені у ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.

Так місцевий господарський суд виснував, що позивач направив на адресу Чернівецької міської ради та Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради повідомлення про намір поновити договірні відносини 07.03.2022. Дана обставина відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню як така, що визнана учасниками справи. Відповідач визнавав її у заявах по суті справи, представник третьої особи на стороні відповідача визнав під час вступного слова, зазначивши, що повністю підтримує позицію відповідача.

При цьому, на стадії дослідження доказів представники відповідача та третьої особи на стороні відповідача відмовились від визнання цієї обставини, однак всупереч вимог ч. 2 ст. 75 ГПК України не навели, що визнали обставину внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною.

Вказане повністю положенням ч. 2 ст. 75 ГПК України, якою передбачено, що відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Отже, зважаючи на встановлені господарськими судами обставини справи та підстави для задоволення позовних вимог у цій справі, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржниками норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про те, що позивач дотримався процедури поновлення договору оренди на новий строк, у встановлені строки повідомив орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини з додаванням проекту відповідної додаткової угоди, орендар продовжує належним чином користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, проте відповідач не прийняв рішення про поновлення договору оренди або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору у строки, встановлені законом. Тобто позивач дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, натомість орендодавець знехтував своїм обов`язком добросовісно провести переговори, не пропонуючи жодних умов орендарю, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди у відповідній редакції.

Що ж до посилань скаржника у додаткових поясненнях на наявність рішення Чернівецької сільської ради від 30.08.2022 про відмову в укладенні договору на новий строк, то доводи в цій частині по суті є доповненнями до касаційної скарги, проте відповідно до ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. При цьому, предметом вказаного спору є поновлення договору оренди землі № 7800 від 04.05.2012, і провадження у справі було порушено судом першої інстанції ще в липні 2022 року, тоді як датою прийняття відповідного рішення, як зазначає скаржник, є 30.09.2022.

Враховуючи викладене, оскільки підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження, Верховний Суд вбачає за належне залишити без змін оскаржені судові рішення.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.02.2023 у справі № 926/2284/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.