Рішення

від 14.02.2024 по справі 420/571/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/571/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та карти відмови,

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» до Львівської митниці, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900628/2 від 03.07.2023 року;

визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2023/002305 від 03.07.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що декларантом подано митні декларації на товари, які надійшли на виконання умов зовнішньоекономічного контракту. Разом з митними деклараціями до митного органу подані зовнішньоекономічний контракт та доповнення, а також інші документи відповідно до Митного кодексу України. Однак спірними рішеннями про коригування митної вартості збільшено вартість товару та застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів. В той же час, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім аргументом для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм Митного Кодексу. Усі документи, які зазначені у вищевказаної статті 53 МКУ як основні, були надані декларантом. Позивач вважає, що митний орган не надав пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії товарів, умов поставки, комерційних умов, що підтверджує необґрунтованість оскаржуваних рішення про коригування митної вартості.

Ухвалою суду від 05.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості. Декларантом було надіслано електронні повідомлення, в яких вказано, що додаткові документи надати не мають можливості та прохання здійснити митне оформлення на підставі наданих документів. Таким чином, розбіжності усунені не були, а декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ. Також декларантом не було за власним бажанням надано додаткові, наявні у нього, інші документи, які б переконливо спростували (пояснили) розбіжності у наданих документах, а також не було надано всі витребувані митним органом документи, зокрема: каталоги, специфікації фірми - виробника товару; виписку з бухгалтерської документації та висновок про вартісні характеристики товарів. Отже, декларант не скористався правом відповідно п.3 ст. 53 МКУ надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості. За результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом, було обрано метод визначення митної вартості резервний. Оскільки, відповідно до п.2 статті 58, використані декларантом відомості не підтверджені документально, відповідно до п.3 статті 58 застосовують другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 Кодексу. В митному органі відсутня інформація щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, тому, відповідно до статей 59,60 МКУ, неможливо застосувати методи за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів. Відповідно до статей 62,63 МКУ методи визначення митної вартості на основі віднімання та додавання вартості не можуть бути використані, оскільки в митному органі відсутня інформація щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів. Відповідно до п.1 статті 59 МКУ у разі якщо митну вартість товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 МКУ, оскільки, відповідно до п.2 статті 58, використані декларантом відомості не підтверджені документально, митна вартість оцінюваних товарів буде визначена, з використанням другорядних способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ), а саме: резервним методом.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності 21.03.2022 року позивачем ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» укладений з DASHTRADE B.V. контракт на поставку №22/22.

Декларант позивача здійснив декларування поставленого в Україну товару за митною декларацією № 23UA209140010238U1 від 24.04.2023 року, в якій митну вартість товару було визначено за першим методом - за ціною договору. Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з МКУ.

Проте відповідачем прийняте оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900628/2 від 03.07.2023 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що подані позивачем документи містять розбіжності:

1) відповідно до п.1.1 контракту №22/22 від 21.03.2022 (далі Контракт) постачальник зобов`язується поставити товар, а покупець прийняти та оплатити товар, вказано, що умови поставки кожної партії товару вказується окремо в замовленні і в інвойсі на неї;

2) в п.4.6 - 4.7 Контракту зазначено, що товар поставляється окремими партіями на підставі і відповідно до замовлень покупця, в якій має бути вказано «умови поставки/ місце поставки, реквізити контракту, номер і дата замовлення, найменування постачальника і покупця, найменування товару, кількість товару, вага товару»;.

3) відповідно до п.4.8 Контракту інвойс, що містить розбіжності із Замовлення Покупця, вважається таким, що не підтверджує умови поставки, зазначені у такому Замовленні. Таке замовлення не надавалось до митного оформлення;

4) перевізником відповідно до CMR від 30.06.2023 № NL68282 є ТзОВ «Геосан», проте рахунок на транспортні послуги від 30.06.23 № 142 виданий ФОП ОСОБА_1 . Відсутні жодні договірні відносини з ТзОВ «Геосан»;

5) відповідно до п. 2.1 договору на перевезення від 01.03.2019 №2/19 на кожне перевезення оформлюється транспортне замовлення (заявка), в якому зазначається найменування вантажу, вид, вага, тара та об`єм вантажу, маршрут перевезення, вартість перевезення тощо. Таке замовлення до митного оформлення не подавалось.

В рішенні зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, а саме: договір (угоду) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору; виписку з бухгалтерської документації; ліцензиціний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, спейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову згідно ст. 254 МКУ; висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Одеська митниця приймаючи Рішення про коригування митної вартості товарів визначила їх митну вартість другорядним резервним методом, на підставі баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України у ввезення товарів, заявлених до митного оформлення, яка є більшим ніж заявлено декларантом.

Позивачу, як декларанту, роз`яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням права на його оскарження до органу вищого рівня відповідно до глави 4 МКУ або суду, а також права викладені у ч. 3 ст. 52 цього МКУ.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів та зборів.

До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Згідно з п.23,24 ст.4 МК України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 2 ст.53 МК України визначений перелік документів, які декларант подає митному органу щодо підтвердження митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Такими документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, перелік яких визначений в даній нормі закону.

Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткових документів лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч.3 ст.53 МКУ (- розбіжності у документах, - ознаки підробки документів, - або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що подані позивачем документи містять розбіжності.

Проте жодного належного та допустимого доказу, що надані позивачем документи містять розбіжності не надано. Розбіжність це відсутність однаковості в документах щодо митної вартості товару.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, що зазначені в оскаржуваному рішенні № UA209000/2023/900628/2 від 03.07.2023 року підстави для його прийняття, як розбіжності в документах, які не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, є неспроможними.

Суд вважає, що позивачем надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару була визначена позивачем згідно з умовами контракту. В той же час обставини, якими мотивоване рішення митного органу про необхідність витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки надані документи у сукупності підтверджують визначену митну вартість товару позивачем (декларантом) за першим методом визначення митної вартості.

Щодо ненадання Декларантом замовлення (відповідно до Контракту та до договору перевезення) до митного оформлення, суд зазначає наступне.

Так, у п. 4.6 Контракту прямо передбачено, що Товар поставляється окремими партіями на підставі і відповідно до Замовлень Покупця, які направляється Покупцем Постачальнику електронною поштою. Замовлення не складаються у вигляді окремого документу, замовлення це текстове повідомлення, яке надсилається електронною поштою, в якому узгоджуються умови та номенклатура поставки, та за підсумками такого листування, відповідно до п. 4.8 Контракту, складається інвойс, який підтверджує замовлення та відображає усі необхідні дані стосовно певної поставки товару. У випадку постачання товарів за Контрактом для його сторін замовлення виконує виключно інформаційну та погоджувальну функції, з точки зору документа, який має юридичну значущість, замовлення сторонами Контракту не розглядається. Юридично значущим документом є інвойс, який закріплює підсумки перемовини щодо поставки певної партії товару та відображає дані щодо такої поставки повною мірою. А що стосується замовлення на перевезення до договору перевезення, то сторонами цього договору замовлення в письмовій формі не укладалося.

В свою чергу Контракт та інвойс надавався митному органу до митного оформлення та він був ознайомлений з його змістом, що підтверджено матеріалами справи.

Стосовно зауважень митниці до вантажної накладної (CMR), суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що під час митного оформлення відповідачу надавався договір № 2/19 від 01.03.2019 року на перевезення внутрішніх та міжнародних вантажів автомобільним транспортом, що укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ). Відповідно до п. 6.2.15 Договору перевезення «Перевозчик имеет право заключать договора с третьими лицами для надлежащего и своевременного исполнения взятых на себя обязательств по настоящему Договору. Все расходы по взаимоотношению с третьими лицами берет на себя Перевозчик и возмещению со стороны Заказчика последние не подлежат. Ответственность за действия третьих лиц лежит на перевозчике». Таким чином, Перевізник залучив до перевезення на підставі п. 6.2.15 Договору перевезення третю особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Геосан», код ЄДРПОУ 39459258. Відповідно до того ж пункту Договору перевезення Позивач не має жодних зобов`язань перед третіми особами, що залучені Перевізником, а має лише зобов`язання перед самим Перевізником. Отже, Перевізником в межах Договору перевезення було виставлено рахунок-фактуру № 141 від 30.06.2023 року на ім`я позивача, який надавався відповідачу та який підтверджує витрати, що були понесені Позивачем на доставку Товару до місця його ввозу на митну територію України, а саме, до митного переходу Корчова-Краківець, розташованому на польсько-українському кордоні.

Таким чином, зауваження відповідача до вантажної накладної (CMR) є необґрунтованими та безпідставними.

Решта виявлених відповідачем розбіжностей жодним чином не впливають на митну вартість товару. Крім того, оскаржуване рішення та відзив на позовну заяву не містять обґрунтувань, яким саме чином решта виявлених відповідачем порушень може впливати на митну вартість товару.

Водночас приписи МКУ зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Крім цього суд зазначає, що решта доводів та заперечень відповідача приведених у відзиві не спростовують висновки суду по суті заявлених позовних вимог.

Приписи МКУ зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено наявність підстав для витребування додаткових документів у позивача.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах (постанови ВС від 27.04.2020 року по справі №140/804/19, від 11.06.2020 року по справі №815/5464/16, від 30.04.2020 року по справі №820/231/16, від 31.03.2020 року, від 19.03.2020 року по справі №808/4127/15)

МК України встановлено, що при відсутності застережень щодо застосування основного методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу та наявності документів, перелік яких зазначений в ч.2 ст.53 МК України застосовується саме основний метод визначення митної вартості товарів.

Згідно ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними методами: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частинами 3,6 цієї статті визначено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Частиною 8 статті 57 МКУ встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, проте такі функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди з задекларованою митною вартістю, до яких відносить, зокрема, проведення консультацій та обов`язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.

Відповідно до п.2,4 ст.55 МКУ прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Між тим, спірне рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 ч.2 ст.55 МКУ.

Оцінюючи вказане рішення відповідача суд вважає за необхідне врахувати також правові висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд наголошував у своїх правових висновках, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Верховний Суд вважав за необхідне зауважити, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанова від 25 лютого 2020 року справа №260/718/19; 27 квітня 2020 року справа №140/804/19).

У постанові від 30.04.2020 року по справі №820/231/16 Верховний Суд вказує, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування(якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом. Тоді як матеріали справи таких доказів не містять.

Такі докази не містяться і в матеріалах справи.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не надав відзив на позов. Суд в силу приписів ч.4 ст.159 КАС України неподання відповідачем відзиву на позов без поважних причин кваліфікує як визнання позову.

Відповідно до ст. 72, 73, 75, 76 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає, що по даній справі з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягає стягненню на користь позивача сплачений ним судовий збір.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд дійшов наступного висновку.

У відповідності з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У той же час відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи представником позивача надані: копія договору про надання юридичних послуг №0101-23/ЮП від 01.01.2023, копія додатку №1 до цього договору, згідно з яким їх вартість склала 6500 грн.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи представником позивача фактично були вчинені дії з підготовки та подання адміністративного позову.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Суд критично ставиться до посилання адвоката, що вартість роботи по підготовці адміністративного позову у вказаній справі становить 6500 грн. Дана адміністративна справи є типовою справою незначної складності та така вартість не є обґрунтованою у контексті дослідження обсягу таких послуг із урахуванням складності справи.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

На підставі вищезазначеного, суд вважає, що співмірним розміром судових витрат пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 1000,00 грн, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13, 241-246 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (вул. Центральна, 1, село Бурлача Балка, м. Чорноморськ, Одеська область, 68094, код ЄДРПОУ 40017905) до Львівської митниці (79000, Львівська обл., місто Львів, вул.Костюшка Т., будинок 1), про визнання протиправним та скасування рішення та карти відмови - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900628/2 від 03.07.2023 року, картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2023/002305 від 03.07.2023 року.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» судовий збір у розмірі 4844,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя О.О. Хурса