Постанова

від 15.02.2024 по справі 320/6087/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/6087/22 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Василенка Я.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 р. у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заклад середньої освіти «Нова освіта» про стягнення штрафних (фінансових) санкцій,

У С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заклад загальної середньої освіти "Нова освіта" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заклад загальної середньої освіти "Нова освіта" грошової суми в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 47420,66 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Заклад загальної середньої освіти "Нова освіта" у 2021 році не було виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим, сума адміністративно-господарських санкцій, які підлягають сплаті відповідачем, становить 45214,29 грн.

Крім того, у зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій у повному обсязі у строк, встановлений Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів нараховано відповідачу пеню у сумі 2206,37 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 14.02.2024.

Розгляд апеляційної скарги 14.02.2024 не здійснювався, у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Заклад загальної середньої освіти "Нова освіта" 29.06.2016 зареєстровано, як юридична особа, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ТОВ "Заклад загальної середньої освіти "Нова освіта" було подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік від 21.02.2022, у якому відповідач зазначив такі показники: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 14 осіб, з яких осіб з інвалідністю - "-"; кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 1266,00 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 90428,57 грн.; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - « 45214,29» грн.

У позовній заяві позивач зазначив, що невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю зумовлює застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 45214,29 грн. та нарахування пені у розмірі 2206,37 грн.

Вказані суми адміністративно-господарських санкцій та пені не були сплачені відповідачем своєчасно та у повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про їх стягнення у примусовому порядку.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. За даних обставин, відповідачем виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідних центрів зайнятості з метою їх працевлаштування. Відповідачем вжито необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк саме виконанням встановленого законом нормативу працевлаштування осіб з інвалідність є працевлаштування такої особи, а не здійснення заходів із пропонування вільної вакансії. Відповідач мав довести свої намагання у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не лише через подання звітів до територіальних органів Державної служби зайнятості. Крім того, і це не було перевірено судом першої інстанції, зокрема, судом не було витребувано поданий до центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН за 2021 рік.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовані Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до норм статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно приписів ч. ч. 1 та 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом положень ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на відповідача, як працедавця, покладено обов`язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частина перша статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

У частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», установлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті, передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

З наведеного слідує, що, дійсно, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство (суб`єкта господарювання) покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство (фізичну особу) здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 28.05.2019 у справі № 807/554/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82080041) та від 28.05.2019 у справі № 820/2287/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82079285), від 24.02.2020 у справі № 820/2132/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87779435).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, зазначив, що Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Тож, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», юридична відповідальність у вигляді виникнення обов`язку суб`єкта господарювання сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів може мати місце у разі: 1) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів; 2) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що Київський обласний центр зайнятості листом від 14.06.2022 № 909/13/01-36, повідомив позивача про те, що у 2021 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Заклад загальної середньої освіти "Нова освіта" до КОЦЗ подано звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2021 рік».

Тож, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вищевказана вакантна посада у відповідача була наявна та розміщена до шукачів роботи у центрі зайнятості, що дає підстави стверджувати про вжиття залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. У ході судового розгляду справи судом також не здобуто доказів направлення відповідним центром зайнятості інвалідів до відповідача для працевлаштування, а також відмови останнім у працевлаштуванні інваліда на вищевказаній посаді.

Також, судом не встановлено, що за наслідками безпосереднього звернення інвалідів відповідачем було відмовлено у їх працевлаштуванні на указаній вище посаді.

У частині доводів апелянта про те, що суд не витребував у відповідача/центру зайнятості поданий товариством звіт за формою № 3-ПН та не надав йому оцінку, колегія суддів зазначає, що по перше, судом в ухвалі від 20.07.2022 було витребувано як в позивача, відповідача та у центру зайнятості, однак вимоги ухвали суду залишились без виконання; по друге, апелянт, звертаючи увагу на вказані обставини, не надав докази протилежного, що не дає підстави для сумніву в факті подання відповідачем вказаного звіту до центру зайнятості, що власне підтверджується і листом Київського обласного центру зайнятості від 14.06.2022, який було надано позивачем у додатках до позовної заяви (а.с. 12).

На противагу доводам апеляційної скарги, колегія суддів наголошує на тому, що позивачем не надано доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів збоку відповідача, а також, не надано доказів, що державна служба зайнятості в спірний період направляла інвалідів для працевлаштування відповідачу, яким було відмовлено у працевлаштуванні.

У цілому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 р. - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко