Рішення

від 15.02.2024 по справі 620/18463/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2024 року Чернігів Справа № 620/18463/23

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Київського міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та стягнути з Київського міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 181 календарних днів з 13.01.2023 (наступний день після звільнення з військової служби) по 12.07.2023 в розмірі 323 155,59 грн (триста двадцять три тисячі сто п`ятдесят п`ять гривень 59 коп.).

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №620/10915/23 відповідачем було проведено остаточний розрахунок при звільненні та виплачено належні йому при звільненні кошти у розмірі 2 178,28 грн. А отже, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також зазначає, що згідно довідки ОК-5 розмір місячного грошового забезпечення позивача у листопаді 2022 року становив - 32 102,56 грн, у грудні 2022 року - 76 806,10 грн. Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 1 785,39 грн (32 102,56 грн. + 76 806,10 грн.) / 61 день (кількість днів у листопаді 2022 року та грудні 2022 року). Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 1 785,39 грн (середньоденна заробітна плата позивача) *181 (кількість днів затримки розрахунку - шість місяців з 13.01.2023 по 12.07.2023) = 323 155,59 грн.

Суд ухвалою від09.01.2024 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановив відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

Відповідачем, у встановлений судом строк, відзив на позов не подано. Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином, підтвердженням чому слугує довідка про доставку ухвали про відкриття провадження до Електронного кабінету відповідача та квитанція №392707 про доставку копії позовної заяви з додатками до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

З 08.10.2022 солдат ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від30.12.2022 №141/РС солдат ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від12.01.2023 №213 виключений зі списків особового складу частини.

Військова частина НОМЕР_1 розформована відповідно до директиви Міністерства оборони та Головнокомандувача Збройних Сил України від27.12.2022 №Д-321/29/дск. Правонаступником Військової частини НОМЕР_1 після її розформування є Київський міський Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Грошове забезпечення та інші виплати за період служби позивач отримував від Київського міського ТЦК та СП, оскільки військова частина перебувала на фінансовому забезпеченні в Київському міському ТЦК та СП.

Листом від21.05.2023 тимчасово виконуючий обов`язки начальника штабу - заступник командира Військової частини НОМЕР_2 повідомив про те, що Київським міським ТЦК та СП позивачу перераховано грошове забезпечення за січень 2023 року в т.ч. надбавка за особливості проходження служби та премія в сумі 5059,21 грн. Також заступник командира повідомив про те, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби ОСОБА_1 не нараховувалась у зв`язку з відсутністю наказу командира Військової частини НОМЕР_1 на їх виплату.

Позивач вважаючи, що його право на отримання при звільненні зі служби виплат, що входять до складу грошового забезпечення, порушене, звернувся до суду з позовом.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від05.10.2023 у справі №620/10915/23 (https://reestr.court.gov.ua/Review/113966031), яке не набрало законної сили, зобов`язано Київський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2022 рік.

На виконання зазначеного рішення відповідачем 30.11.2023 перераховано на картковий рахунок позивача кошти в сумі 2178,28 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Вважаючи, що відповідно до положень ст.116, 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, він звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу.

За приписами ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від22.02.2012 №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, осіб які проходять службу на контрактних умовах в підрозділі ДСНС України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення таких осіб.

Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені ст.117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.

З огляду на вказані обставини справи та доводи сторін, доводи відповідача щодо непоширення на заявлені спірні правовідносини норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.

Також суд звертає увагу, що обов`язок покладений на роботодавця згідно ст.ст.116, 117 КЗпП щодо виплати всіх сум, що належать працівнику у день звільнення не покладено у залежність від надходження/ненадходження відповідних грошових коштів на рахунок відповідача.

Суд зазначає, що виплата належних працівникові сум при звільненні на підставі судового рішення не змінює правової природи таких виплат, як коштів, що належали до виплати позивачу на день його звільнення зі служби. Право на отримання вказаної виплати у позивача виникло у зв`язку з проходженням служби, а судовими рішеннями відповідне право було лише підтверджене.

Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від26.02.2020 у справі №821/1083/17.

За змістом вказаного судового рішення, касаційна інстанція зазначила, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення, але не більше як за шість місяців.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Враховуючи, що відповідачем, всупереч норм чинного законодавства, не здійснено з позивачем повного розрахунку при звільненні, та не доведено відсутності в цьому своєї вини, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Щодо розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.

При визначенні розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають положення Порядку №100.

Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд вважає, що в даному випадку, при визначенні розміру стягнення середнього заробітку за час затримки, необхідно врахувати позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від26.02.2020 у справі №821/1083/17, а саме: під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Також, у постанові від26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду по справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом встановлено, що сума невиплачених коштів, що належала позивачу при звільненні та виплачена 30.11.2023 на виконання рішення суду становить 2178,28 грн. Всього кількість днів прострочення виплати належних при звільненні коштів складає 228 дні. При цьому суд враховує положення ч.1 ст.117 КЗпП України, згідно яких, період затримки, за який роботодавець має виплатити середній заробіток не повинен перевищувати 6 місяців. Таким чином, період затримки розрахунку при звільнення, який слід відраховувати з наступного дня за днем звільнення, становить 181 день (з 13.01.2023 по 12.07.2023). Суд також враховує, що з позовом про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу наступних сум при звільненні, а саме: одноразової грошової допомоги, що виплачується військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров`я; щомісячної премії за особистий внесок в загальні результати служби в розмірі 289% від посадового окладу; грошової компенсації невикористаної основної і додаткової відпустки за 2022 та 2023 роки позивач звернувся лише у липні 2023 року. Тобто правовідносини, які склалися між сторонами протягом періоду з 13.01.2023 до моменту звернення до суду в липні 2023 року не мали спірного характеру.

Суд також враховує, що виходячи з розрахунків позивача на підставі довідки ОК-5, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 1785,39 грн. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, має становити 323155,59 грн, що перевищує суму коштів, належних позивачу при звільненні майже у 150 разів.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що встановлюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно застосувати принцип співмірності та пропорційності та з метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці, визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшивши його до розміру невиплаченої при звільненні суми 2178,28 грн.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст.3 Конституції України.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від26.06.2018 №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від10.02.2010).

Враховуючи наведене, суд вважає що позов належить задовольнити частково.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3231,55 грн.

Відповідно до положень ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позову майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, за врахуванням наведених вище положень Закону України «Про судовий збір» та приймаючи до уваги приписи ч.3 ст.139 КАС України, судовий збір підлягає поверненню виходячи з мінімально встановленої ставки судового збору за позов немайнового характеру, що складає 1073,60 грн та є пропорційним відповідно до частини задоволених вимог.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Київського міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Київського міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Київського міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2178,28 грн (дві тисячі сто сімдесят вісім гривень 28 коп.).

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073,60грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.), відповідно до частини задоволених вимог.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Київський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Паркова-Сирецька, 19, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 05395828).

Повне рішення суду складено 15.02.2024.

Суддя Л.О. Житняк