Ухвала

від 18.01.2024 по справі 337/2104/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.01.2024 Справа № 337/2104/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/2104/22 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/454/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія ст.199 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який має середню-спеціальну освіту, не одружений, має на утриманні малолітню дитину 2016 року, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції EASYCON,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 - в режимі відеоконференції EASYCON,

обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 28 січня 2024 року включно.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухвалити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та задовольнити клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

В обґрунтування своєї скарги зазначає, що суд першої інстанції продовжив запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою лише на підставі письмового клопотання прокурора, оскільки інших доказів в обґрунтування своїх доводів прокурорам надано не було.

Також. зауважує, що суд першої інстанції частково проігнорував та не надав оцінки доводам сторони захисту про зміну запобіжного захисту, а частину доводів оцінив, не взявши до уваги відповідні докази, які надані буди захисником.

Вважає, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, щодо ОСОБА_6 в даному кримінальному провадженні відсутні, а сама тяжкість висунутого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень не є єдиною підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вказує, що висновки суду щодо ризику можливого впливу на свідків з боку обвинуваченого ОСОБА_6 є досить суперечливими, оскільки свідок ОСОБА_9 перебуває за кордоном, прокурор не зміг забезпечити явку свідка у судове засідання, більш того обвинувачений не має контактів свідка, що унеможливлює саму можливість тиску. Свідок ОСОБА_10 судові повістки не отримує.

Також, вважає необґрунтованим і висновок суду щодо не доведення стороною захисту стійкості соціальних зв`язків.

Зазначає, що у судовому засіданні були долучені до матеріалів справи докази наявності у матері обвинуваченого ОСОБА_6 житла, при цьому матір не заперечувала щодо того, що у разі зміни запобіжного заходу ОСОБА_6 буде проживати за її адресою. Також, суду були надані медичні документи матері ОСОБА_6 , які свідчать про те, що вона погано пересувається та має серйозні діагнози.

Враховуючи наявність місця проживання в м.Запоріжжі, наявність матері похилого віку, немає жодних підстав стверджувати про наявність ризику переховування ОСОБА_6 від правосуддя.

Також зауважує, що прокурором не додано будь-яких переконливих доказів, що ОСОБА_6 перешкоджає кримінальному провадженню.

Згідно з ухвалою суду, у судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосування запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те що, підстав для застосування йому більш м`якого запобіжного заходу не вбачається, раніше встановлені судом ризики, передбачені п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України у вигляді можливості переховуватися від суду, впливати на свідків, самим перешкоджати кримінальному провадженню, не відпали та продовжують існувати.

Обвинувачений ОСОБА_6 просить у задоволенні клопотання прокурора відмовити, змінити запобіжний захід на домашній арешт, посилаючись на те, що він не мав наміру збувати наркотичні засоби, отримані посилки належать не йому, зміст отриманих посилок йому не був відомий, допитані свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 надають неправдиві показання, на свідка ОСОБА_11 слідчий здійснював тиск; наміру переховуватися від суду та перешкоджати кримінальному провадженню він не має.

Захисник просить обрати більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, посилаючись на стійкість соціальних зв`язків між підзахисним та його матір`ю, якій за станом здоров`я протипоказана тяжка фізична праця, ризики, на які посилається прокурор, не є доведеними, жоден зі свідків з заявами про вчинення тиску з боку ОСОБА_6 не звертався, доводи щодо можливого переховування від суду та наміру перешкоджати кримінальному провадженні є голослівними.

Прокурор за клопотанням сторони захисту заперечив.

Заслухавши доповідь судді; думку обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника-адвоката ОСОБА_8 на підтримання апеляційної скарги; прокурора, який заперечував проти доводів апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).

Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.

Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.

Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, яке відносяться до особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання, пов`язане виключно з ізоляцією від суспільства на тривалий строк.

На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.

Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.

Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який не працює, не має постійного джерела доходів, в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків. Крім того, ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий в т.ч. за аналогічне кримінальне правопорушення, наразі останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов`язаного з незаконним обігом психотропних речовин в особливо великих розмірах з метою збуту, вчиненому в період іспитового строку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості інкримінованого останньому правопорушення та суворість можливого покарання.

Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі.

Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, на яку послався суд, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м`які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника-адвоката ОСОБА_8 , та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, в т.ч. обвинуваченим ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Твердження сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, перевірялись судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи захисника про протилежне суперечать змісту самої ухвали.

В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.

На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції, є обґрунтованими та підтвердженими наявними в справі доказами.

Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.

Відповідно і твердження апеляційної скарги сторони захисту про те, що у судовому засіданні були долучені до матеріалів справи докази наявності у матері обвинуваченого ОСОБА_6 житла, та те, що матір не заперечувала, що у разі зміни запобіжного заходу ОСОБА_6 буде проживати за її адресою, жодним чином не спростовує висновків суду першої інстанції та не свідчить про недоведеність ризиків.

Обставини, на які, посилається сторона захисту, а саме: наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 місця проживання в м.Запоріжжя та матері похилого віку, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки суттєво не зменшує встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.

Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінуються.

Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Разом з тим, щодо визначення судом першої інстанції строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Проте, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції помилково продовжив дію запобіжного заходу у виді тримання щодо обвинуваченого на строк, що перевищує 60 днів, визначивши строк дії ухвали до 28 січня 2024 року включно.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити вказану ухвалу на підставі ст.ст.407-408 КПК України і визначити, що строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , продовжений до 27 січня 2024 року включно.

В подальшому питання щодо запобіжного заходу щодо обвинуваченого має вирішуватися в порядку, передбаченому ст.331 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 28 січня 2024 року включно, змінити в частині строку дії зазначеної ухвали, встановивши цей строк до 27 січня 2024 року включно.

У решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3