Рішення

від 09.02.2024 по справі 442/1225/23

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/1225/23

Провадження №2/442/51/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Павлів З.С.

з участю секретаря судового засідання Голяк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» та ОСОБА_1 з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДП «Ліси України» та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести об`єкти самочинного будівництва,

встановив:

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати недійсним правочин, оформлений протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» №3 від 02.07.2020 (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрований у реєстрі за №3214, 3215, 3216) та актом приймання передачі нерухомого майна від 02.07.2020, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. та зареєстрований в реєстрі за №3217,3218) в частині внесення ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» нежитлових приміщень: нежитлова будівля загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлова будівля загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлова будівля загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлова будівля загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлова будівля загальною площею 40,1 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлова будівля загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлова будівля загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Осоння Карпати» (вул.Галицька, 23А, м.Львів Винники, 79495, код ЄДРПОУ 42832041) з припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на вищевказані нежитлові приміщення;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлову будівлю загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлову будівлю загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлову будівлю загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлову будівлю, загальною площею 40, 1кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлову будівлю загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлову будівлю, загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212.

В обгрунтуванняпозовних вимогпокликається нате,що напідставі рішенняДрогобицького міськрайонногосуду Львівськоїобласті від20.03.2020у справі№442/5556/19за ОСОБА_1 визнано правовласності ОСОБА_1 право власностіна:нежитлову будівлюліт.Г-1,загальною площею40,10кв.м.,яка знаходитьсяна АДРЕСА_7 ;нежитлову будівлюліт.И-1,загальною площею44,80кв.м.,яка знаходитьсяна АДРЕСА_6 ;нежитлову будівлюліт.Ї-1,загальною площею26,40кв.м.,яка знаходитьсяна АДРЕСА_5 ;нежитлову будівлюліт.І-1,загальною площею26,50кв.м.,яка знаходитьсяна АДРЕСА_4 ;нежитлову будівлюліт.Е-1,загальною площею52,50кв.м.,яка знаходитьсяна АДРЕСА_9 ;нежитлову будівлюліт.Є-3,загальною площею205,8кв.м.,яка знаходитьсяна АДРЕСА_1 ;нежитлову будівлюліт.Ж-2,загальною площею76,40кв.м.,яка знаходитьсяна АДРЕСА_2 ;нежитлову будівлюліт.Д-4,загальною площею397кв.м.,яка знаходитьсяна АДРЕСА_8 ;нежитлову будівлюліт.Й-1,загальною площею26,40кв.м.,яка знаходитьсяна АДРЕСА_3 .Згідно відомостейз Державногореєстру речовихправ нанерухоме майно29.04.2020за ОСОБА_1 зареєстровано правовласності навищевказане нерухомемайно.Підстава реєстрації:технічний паспортвід 18.03.2019та вищевказанерішення суду№442/5556/19.02.07.2020загальними зборамиучасників ТОВ«Осоння Карпати»вирішено вищевказаніоб`єкти нерухомості,які належать ОСОБА_1 ,передати достатутного капіталу товариства.Актом приймання-передачімайна від02.07.2020 ОСОБА_1 (учасниктовариства)передала,а ОСОБА_2 (директорТОВ «ОсонняКарпати»)прийняв спірненерухоме майно.Постановою Львівськогоапеляційного судувід 23.08.2022вищевказане рішеннясуду скасовано.З такихпідстав,вважає,що ТОВ«Осоння Карпати» набуло майно від особи, яка не мала на нього права. Тобто, державна реєстрація права власності на спірні об`єкти нерухомості здійснена на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 20.03.2020, яке скасоване постановою Львівського апеляційного суду від 23.08.2022. Водночас, сам запис не скасовано. Між дійсними і зареєстрованими правами існує суперечність. Cкасування законних підстав набуття права власності на спірне нерухоме майно позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення. Відомості реєстру про набуття права власності відповідачами на вказані об`єкти нерухомості не можуть братися до уваги як офіційні і достовірні. Факт існування такого рішення загальних зборів учасників та акта приймання-передачі майна стали перешкодою для реалізації державою в особі ЛОДА права власності на лісову ділянку, на якій незаконно розташовані самочинно збудовані нежитлові будівлі, а тому вищезазначені рішення загальних зборів та акт мають бути визнані недійсними. Враховуючи те, що судом скасовано підставу реєстрації права власності за ОСОБА_1 , то протиправна і подальша реєстрація права власності на ці обєкти за ТОВ «Осоння Карпати». Вваажає, що втручання шляхом постановлення судового рішення про недійсність правочину (оформленого протоколом загальних зборів), скасування права власності та знесення самочинно збудованих об`єктів буде відповідати критерію законності.

Крім цього, у лютому 2021 року заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» до ОСОБА_1 з позовом про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення лісової ділянки від 01.06.2017, укладеного між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та фізичною особою ОСОБА_1 . Підставою для розірвання даного договору було те, що тимчасовим лісокористувачем ОСОБА_1 порушено його істотні умови, оскільки остання на земельній ділянці самовільно побудувала вищевказані нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.09.2021 позов задоволено; розірвано договір довгострокового тимчасового користування лісами №7 від 01.06.2017, укладений між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 , який зареєстровано 19.07.2017 за №96 у Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства; зобов`язано ОСОБА_1 повернути лісову ділянку загальною площею 1,5 га, яка розташована в кварталі 65, виділі 85, 95 Східницького лісництва на території Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району у володіння розпорядника земельної ділянки - Львівської обласної державної адміністрації та у користування - ДП «Дрогобицьке лісове господарство». 15.11.2022 Львівським апеляційним судом дане судове рішення в частині задоволення вимог заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури в інтересах Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» до ОСОБА_1 про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення лісової ділянки скасовано, позов у цій частині залишено без розгляду. В іншій частині рішення залишено без змін. Тобто, вищевказаний договір тимчасового користування лісами розірвано та зобов`язано ОСОБА_1 повернути лісову ділянку у володіння розпорядника ЛОДА. Станом на день звернення до суду, дана лісова ділянка зайнята будівлями і спорудами, право власності на які зареєстровано за ТОВ «Осоння Карпати» - фактичним власником об`єктів самочинного будівництва, що унеможливлює використання її ні ЛОДА, ні ДП «Дрогобицьке лісове господарство». Вважає, що існує достатньо підстав для законності звернення власника такої земельної ділянки до суду з позовом про усунення будь-яких перешкод в порушенні його права власності, в тому числі й звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Процесуальні дії суду:

Ухвалою судувід 24.02.2023прийнято дорозгляду тавідкрито провадженняу данійсправі,постановлено проводитирозгляд впорядку загальногопозовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 27 березня 2023 року. Залучено до участі в справі третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» та Державної інспекції архітектури та містобудування України.

20.03.2023 представник Державної інспекції архітектури та містобудування України подав до суду пояснення щодо позову.

19.04.2023 Львівською обласною прокуратурою подано до суду відповідь на відзив, в якому, зокрема, обґрунтовує наявність підстав для застосування прокурором представницьких повноважень та права на звернення до суду з даним позовом.

21.04.2023 представник ТОВ «Осоння Карпати» адвокат Козій І.Ю. подав до суду письмові пояснення, в яких просить поновити строк для подання відзиву на позов, а також виклав свої заперечення на відзив, вважаючи його неаргументованим. Вважає позов безпідставним, як такий, що спрямований на порушення прав власника, ТОВ «Осоння Карпати» набуло правомірно, без будь-яких порушень закону у власність нерухомість. Вважає, що рішення суду про витребування земельної ділянки не можна вважати преюдиційним для ТОВ «Осоння Карпати», оскільки в такому разі будуть порушені права Товариства, які гарантовані ст..55 Конституції України, так як у спорі про витребування ділянки Товариство не приймало участь. Право користування лісовою ділянкою засновано на договорі №7 від 01.06.2017 і ТОВ «Осоння Карпати», як правонаступник вибулої сторони звернулось з відповідним позовом в Господарський суд Львівської області до постійного землекористувача про усунення перешкод користування табором для відпочинку шляхом передачі Товариству відповідної земельної ділянки. Судова практика, за якою підлягає скасуванню запис про право власності в реєстрі речових прав на нерухомість, який вчинено на підставі скасованого рішення, не може застосовуватись до даних правовідносин, оскільки запис про право власності зроблено з підстав зборів учасників та відповідних актів, після підписання яких цивільні правовідносини трансформувались в господарські, тому і спір не може розглядатись за правилами ЦПК України.

Окрім цього, 21.04.2023 представником ТОВ «Осоння Карпати» адвокатом Козій І.Ю. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позов заперечує, просить продовжити строк на подання відзиву, передати справу для її розгляду в порядку господарського судочинства в Господарський суд Львівської області та в задоволенні позову відмовити. Свої заперечення обґрунтовує тим, що прокурор не має права звертатись до суду з даним позовом, оскільки ним не обґрунтовано та не доведено бездіяльність компетентного органу, в інтересах якого віз звертається із даним позовом, а звернення на підставі прохання ЛОДА до прокурора подати відповідних позов, суперечить рішенню Конституційного Суду №4-р(ІІ)/2019 від 05.06.2019 та призводить до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень, і однозначно порушує рівність прав сторін у цьому спорі, оскільки прокуратура виступає на одній зі сторін створює своєрідну перевагу на тій чи іншій стороні. Крім цього, вважає, що даний позов прокурора заявлено із порушенням процесуального закону. Ще однією підставою для відмови в задоволенні позову вважає необґрунтованість позовних вимог, оскільки спірна ділянка перебуває у законному користуванні ТОВ «Осоння Карпати». Прокурор приховує той факт, що ще до укладення договору про тимчасове користування лісовою ділянкою, дана земля була забудована іншими об`єктами нерухомості та обтяжена правом ТОВ «Осоння Карпати» правом користування цією землею з метою обслуговування такої нерухомості. Крім цього, прокурором не представлено доказів того, що саме ЛОДА є власником земельної ділянки про яку йдеться в позову. Стороною договору про тимчасове користування лісовою ділянкою №7 від 01.06.2017, який зареєстровано за №96 від 19.07.2017 були ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 , яку в подальшому замінило в порядку правонаступництва ТОВ «Осоння Карпати». Даний договір укладався з метою обслуговування і використання на цій земельній ділянці нежитлових приміщень ідентифіковано сторонами договору, як табір для відпочинку. Вподальшому спірні нежитлові приміщення на підставі акту приймання передачі від 02.07.2020 та протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Осоння Карпати» було передано у власність позивача в якості внеску їх в статутний фонд Товариства. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Із укладенням договору, який передбачає набуття права власності на нерухомість разом із цією нерухомістю до нового власника переходить право користування земельною ділянкою автоматично без будь-яких додаткових умов. Станом на день подання відзиву рішення суду від 10.09.2021 про повернення лісової ділянки не виконано, в тому числі з тих підстав, що ТОВ «Осоння Карпати» не було стороною спору у справі №442/1208/21 і є фактичним користувачем лісової ділянки згідно чинного договору №7 від 01.06.2017, який зареєстровано за №96 від 19.07.2017. ТОВ «Осоння Карпати» не було учасником розгляду справи №442/1208/21, тому обставини, які встановлено рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.09.2021 є невстановленими та підлягають доказуванню в загальному порядку. З таких підстав, вважає, що дана земельна ділянка правомірно з підстав чинного договору перебуває в користуванні ТОВ «Осоння Карпати».

Ухвалою суду від 05.05.2023 для належної підготовки справи для розгляду по суті продовжено строк підготовчого провадження до 30 днів.

На підставі ухвали суду від 04.08.2023 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з ДП «Дрогобицьке лісове господарство» правонаступником ДП «Ліси України».

На підставі ухвали суду від 08.09.2023 підготовче провадження в справі закрито, призначено справу до судового розгляду на 16.10.2023.

Ухвалою суду від 04.12.2023 задоволено клопотання адвоката І.Козія в частині поновлення ТОВ «Осоння Карпати» процесуальних строків на подання доказів, а саме: висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №50/23 від 27.09.2023.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задоволити.

Представник Львівської обласної державної адміністрації в судовому засіданні позов підтримав, просить такий задоволити.

Представник відповідачів адвокат І.Ю.Козій в судовому засіданні позов заперенчив, покликаючись на обставини викладені у відзиві на позов, а також те, що згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №50/23 від 27.09.2023 спірні будівлі не є капітальними спорудами.

Представник ДП «Ліси України» подав до суд клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Представник Державної інспекції архітектури та містобудування України подав до суду клопотання про проведення розгляд справи у його відсутності та при ухваленні судом рішення просить врахувати його позицію про те, що єдиною умовою для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості є рішення суду. До початку реаліації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку. Вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Позивачами у справах про знесення самочинного будівнитцва можуть бути: відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ст.376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством Укроаїни заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова обєкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зокрема, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»).

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Згідно ст.19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Земельна лісова ділянка - це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства (частина восьма статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України)).

Відповідно до статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (частина перша статті 16 ЛК України).

Об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності (частина перша статті 18 ЛК України).

Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року (частина друга статті 18 ЛК України).

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт (частина третя статті 18 ЛК України).

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (частина четверта статті 18 ЛК України).

Суб`єктами правовідносин тимчасового користування лісами є власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (частина сьома статті 18 ЛК України).

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації (частина перша статті 20 ЛК України).

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов`язані: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 6) не порушувати прав інших лісокористувачів (частина друга статті 20 ЛК України).

Законом та договором можуть бути передбачені й інші права та обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування (частина третя статті 20 ЛК України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст.81КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу, своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 11ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У рішенні Конституційногосуду України№18-рп/2004від 01грудня 2004року визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, передбачений законом, зокремастаттею 16 ЦК України, або у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

Належний спосіб захисту повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як визначає Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 у справі № 676/58/17-ц, спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Обрання конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Європейської конвенції про права людини. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, ч.3 ст.17 Цивільного Кодексу України встановлено, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Відповідно до ст.131-1Конституції України органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3ст.56ЦПК Українипередбачено,що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з вимог ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави, у випадках, передбачених законом (ч. 1).

У відповідності до вимог ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави,якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснюєорган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні № 3-рп/99 від 8.04.1999, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Таким чином, з урахуванням вимог чинного законодавства прокуратурою заявляючи позов слід зазначити: 1) в чому полягає інтерес держави та 2) нездійснення чи неналежне здійснення захисту такого інтересу уповноваженим органом.

Виходячи із наведених норм законодавства, «державним» (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - припинення користування державною лісовою ділянкою.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст.1,3,6-8,13,14,41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних заходів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на майно.

Згідно Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 року, ратифікованої Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР, органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (publicaffairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст.3, ст.8).

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст.ст.6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

На виконання вимог правових позицій Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Львівською обласною прокуратурою представлено суду лист-звернення до ЛОДА №15/4-1013 від 11.11.2022 з проханням повідомити чи вживались нею заходи щодо звільнення земельної ділянки шляхом знесення цих об`єктів нерухомості, право власності на які скасовано постановою Львівського апеляційного суду №442/5556/19 від 23.08.2022, та щодо скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Осоння Карпати» на спірні об`єкти нерухомості. Також, просила зазначити про наміри ЛОДА щодо вжиття заходів до захисту державних інтересів в даному випадку в суді, а якщо такі вживатись не будуть, то зазначити причини (з юридичним обґрунтуванням).

Листом від 21.11.2022 ЛОДА повідомила обласну прокуратуру про те, що в адміністрації відсутні матеріали та інформація щодо внесення ОСОБА_1 до статутного фонду ТОВ «Осоння Карпати» спірних об`єктів нерухомості для пред`явлення позову, що не забезпечить своєчасного та ефективного захисту порушених прав та повідомила, що вважає за доцільне Львівській обласній прокуратурі розглянути можливість вжиття заходів реагування позовного характеру.

З таких підстав, суд вважає, що прокурором доведено правову необхідність та під ставність звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що питання звернення прокурора до суду з позовом в інтересах Львівської обласної державної адміністрації у даних правовідносинах було предметом розгляду Верховного Суду у справі №442/5556/19, який у своїй постанові зазначив, що Львівська обласна державна адміністрація є розпорядником земельної ділянки, на якій побудоване спірне нерухоме майно, вказану лісову ділянку виділено у довгострокове користування ОСОБА_1 за розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року №309/0/5-17, а тому прокурор вправі звертатись до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що 01.06.2017 між Державним підприємством «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 укладено договір довгострокового тимчасового користування лісами №7, згідно з яким остання прийняла у строкове платне довгострокове тимчасове користування лісову ділянку від ДП «Дрогобицьке лісового господарство» з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних та культурно - оздоровчих цілей.

У користування виділяється лісова ділянка, загальною площею 1,5 га, яка розташована в кварталі 65, виділ 85, 95 Східницького лісництва, на території Новокропивницької сільської ради, в адміністративних межах Дрогобицького району, згідно з планом - схемою.

Як вбачається з п.3 вказаного договору на момент передачі в користування на лісовій ділянці розміщені такі об`єкти: табір для відпочинку.

Договір укладено строком на 15 років ( п.24 Договору).

У п.29 вищевказаного договору визначено, що дія договору припиняється у випадку: закінчення строку, на який його було укладено, припинення дії Договору за взаємною згодою сторін, припинення діяльності однієї із сторін, випадкового знищення, пошкодження лісової ділянки, що істотно перешкоджає її використанню стороною 2, систематичного невиконання стороною 2 обов`язків, що передбачені цим договором та законом, використання лісової ділянки способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів або призводять до погіршення навколишнього природного середовища, вилучення у сторони 1 у встановленому законом порядку земельної ділянки, на якій розташована виділена в користування Стороні 2 лісова ділянка, використання Стороною 2 лісової ділянки у цілях, не передбачених цим Договором, використання Стороною 2 відповідної земельної лісової ділянки не за цільовим призначення, проведення Стороною будь-якого будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди Сторони 1, з інших підстав, визначених законодавством.

Львівським апеляційним судом у постанові від 15.11.2022 та постановою Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №442/1208/21 за позовом заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, Державного підприємства „Дрогобицьке лісове господарство до ОСОБА_1 про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення лісової ділянки встановлено, що вищевказаний договір укладено на виконання п.4 розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року №309/0/5-17 «Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування» виділено ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове платне користування лісову ділянку, площею 1,5 га, розташовану в кварталі 65, виділи 85, 95, Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство», терміном на 15 років для рекреаційних цілей.

Згідно із пунктом 7 договору передача лісової ділянки не тягне за собою виникнення у ОСОБА_1 права власності на відповідну земельну лісову ділянку.

За умовами пункту 22 договору ОСОБА_1 має такі права: здійснювати господарську діяльність на лісовій ділянці з дотриманням умов цього договору та законодавства; за погодженням із ДП «Дрогобицьке лісове господарство» в установленому порядку зводити тимчасові будівлі, споруди, паркани та інші споруди лінійного типу, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи від її реалізації; приступити до використання лісової ділянки у термін, визначений пунктом 9 цього договору; отримувати від ДП «Дрогобицьке лісове господарство» необхідну усну та письмову інформацію стосовно режиму та порядку використання лісової ділянки; вносити пропозиції щодо перегляду умов цього договору або його розірвання у випадках, передбачених цим договором та законом; здійснювати інші права, надані законом.

Обов`язки ОСОБА_1 визначені у пункті 23 договору, до яких, зокрема, належить проводити використання лісової ділянки у порядку, визначеному цим договором та законодавством; своєчасно вносити плату за користування лісовою ділянкою; не порушувати прав інших лісокористувачів; у разі припинення договірних відносин повернути лісову ділянку ДП «Дрогобицьке лісове господарство» з урахуванням умов, визначених пунктами 1418 цього договору; після закінчення терміну дії договору, а також в інших випадках припинення його дії, повернути ДП «Дрогобицьке лісове господарство» лісову ділянку протягом десяти днів із дати припинення у стані, придатному для ведення лісового господарства, виконувати інші обов`язки відповідно до законодавства.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 на земельній ділянці самовільно побудувала нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти, видані Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», а саме на: нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40,10 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 ; нежитлову будівлю літ.И-1, загальною площею 44,80 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ; нежитлову будівлю літ.Ї-1, загальною площею 26,40 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_5 ; нежитлову будівлю літ.1-1, загальною площею 26, 50 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_4 ; нежитлову будівлю літ.Е-1, загальною площею 52,50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_9 ; нежитлову будівлю літ.Є-3, загальною площею 205, 8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ.Ж-2, загальною площею 76,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю літ.Д-4, загальною площею 397,00 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_8 ; нежитлову будівлю літ.И-1, загальною площею 26,40 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_3 .

02.08.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання за нею права власності на вищевказане самочинно збудоване майно.

22.02.2023 рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі №442/5556/19 від 20.03.2020 позов задоволено.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.04.2020 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно. Підстава реєстрації: технічний паспорт від 18.03.2019, рішення суду №442/5556/19, видане 20.03.2020.

В подальшому, постановою Львівського апеляційного суду від 23.08.2022 вищевказане рішення суду скасовано, ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного суду від 03.08.2023 вищевказану постанову Львівського апеляційного суду залишено без змін.

Рішення судів про відмову в задоволенні позову про визнання права власності на вищевказані об`єкти нерухомості мотивовано тим, що такі об`єкти нерухомості є самочинним будівництвом, проте належні та допустимі докази про звернення ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку до компетентного органу державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття самочинно збудованих об`єктів до експлуатації, а також доказів прийняття в експлуатацію спірного нерухомого майна, відсутні.

Водночас, як вбачається з Протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» 02.07.2020 вирішено: збільшити статутний капітал ТОВ «Осоння Карпати» до 1000000 грн, ОСОБА_1 включено до складу учасників ТОВ «Осоння Карпати», затверджено розподіл часток учасників ТОВ «Осоння Капати», визначено, що ОСОБА_1 сплачує вартість частки в статутному капіталі у ТОВ «Осоння Капати» на суму 380000 грн шляхом передачі до статутного капіталу нерухомого майна, що належить їй на праві власності: нежитлова будівля загальною площею 205,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційни й номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212, нежитлова будівля загальною площею 52,5 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212, нежитлова будівля загальною площею 76,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212, нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлова будівля загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлова будівля загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлова будівля загальною площею 40, 1кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; Нежитлова будівля загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212, нежитлову будівлю відпочинку №1 загальною площею 29,9 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2553697, нежитлову будівлю відпочинку №2 загальною площею 29,9 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2553721, нежитлову будівлю відпочинку №3 загальною площею 34,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2553771, нежитлова будівля павільйону загальною площею 14,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2553791.

Даний протокол загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» посвідчено нотаріально 02.07.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І.

Актом приймання-передачі майна від 02.07.2020 ОСОБА_1 (учасник товариства) передала, а ОСОБА_2 (директор ТОВ «Осоння Карпати») прийняв спірне нерухоме майно.

На підставі вищеназваних протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» від 02.07.2020 та акту приймання передачі від 02.07.2020, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено дані про реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення за ТОВ «Осоння Карпати».

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.09.2018 справа №918/1377/16, згідно з частинами 1-4 статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1). Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч.3). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4).

Отже, саме двосторонній акт у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін даного двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому у даних правовідносинах саме оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України), є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши наведене, суд вважає слушним покликання сторони позивача на наявність суперечності між дійсними обставинами і зареєстрованими правами, оскільки право власності за ОСОБА_1 на спірні нежитлові будівлі не виникло (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності). Право власності на спірний об`єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 ЦК України порядку.

У звязку з наведеним, спірні нежитлові будівлі не могли бути предметом вищевказаного правочину, що має наслідок визнання його недійсним.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження. (справа №916/1174/22, провадження №12-39гс23)

Отже, здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва спірних об`єктів нерухомості порушує права Львівської обласної адміністрації на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій спірні об`єкти нерухомості побудовані.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів,встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування нормЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає підстави вважати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Зважаючи на те, що суд визнав оскаржуваний протокол зборів недійсним, суд вважає, що державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ «Осоння Карпати», здійснену на підставі такого правочину, також слід скасувати.

Рішення суду про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Відповідно до ч.3 ст.26 вказаного закону, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16, від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 20.07.2022 у справі №923/196/20 зроблено висновок про те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Враховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 ЗК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованогостаттею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. При цьому право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення діями відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). Проте в окремих випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно як за особою, яка здійснила самочинне будівництво, так і за власником (користувачем) земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або спорудиправо власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року зазначив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Даний висновок відповідає висновку Верховного суду, викладеному у постанові у справі №320/1889/17-ц, в якому зокрема зазначив, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор характеризує спірні нежитлові споруди як капітальні. Крім цього, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване майно, позов обґрунтовувала тим, що будівлі побудованобез порушеннябудівельних нормта правил,а такожсанітарних норм,основні будівельніконструкції будівель(фундаменти,стіни)знаходяться удоброму стані,експлуатація мережнежитлових будівельрекреаційно-оздоровчогокомплексу технічноможливо,що підтверджуєтьсятехнічним висновкомпро станубудівельних конструкційта інженернихмереж від2019.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, в розділі «тип об`єкта» зазначено: «будівля».

Допитані в судовому засіданні свідки працівники КП ЛОР «МБТІ а ЕО» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надали фактично аналогічні за своїм змістом покази про те, що у 2018 році між КП та замовником ОСОБА_1 було укладено договір щодо виготовлення технічних паспортів на об`єкти на території, яка межувала з власністю замовника. Це відпочинкові будинки одно- та двоповерхові. За наслідками огляду було виготовлено технічні паспорти на капітальні нежитлові споруди.

Згідно позиції свідків, при наявності будь-якого фундаменту, споруда вже вважається капітальною, а не тимчасовою. Якщо ж споруда була б без фундаменту, фахівцем, при виїзді на огляд, було б складено акт і не проводилася б інвентаризація.

Однак, беручи до уваги той факт, що рішення суду про визнання права власності за ОСОБА_1 на самочинно збудоване майно, яке було фактично винесено з врахуванням виготовленої технічної документації, скасовано, у суду відсутні належні та достовірні докази на підтвердження типу спірного майна.

Разом з тим, суд не може залишити поза увагу й представлений стороною відповідача Висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за зверненням ТОВ «Осоння Карпати» №50/23 від 27.09.2023, згідно з яким спірні нежитлові будівлі на час проведення дослідження відносяться до тимчасових будівель, споруд. Однак, вважає за необхідне й зазначити те, що даний висновок експерта не має для суду наперед визначеної доказової сили, чи більш доказового значення в порівнянні з іншими наданими сторонами доказами.

З метою уточнення вищевказаного висновку в судовому засіданні допитано експерта ОСОБА_6 , який додатково підтвердив, що за результатами проведеної експертизи дійшов висновку, що спірні будівлі є тимчасовими.

З таких підстав, суд позбавлений можливості визначити статус спірного майна (тимчасова чи капітальна споруда) та встановити чи обраний прокурором спосіб захист, в даному випадку, знесення самочинно збудованого майна, є належним та таким, що відповідатиме критеріям сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Також, суд, беручи до уваги позицію Державної інспекції архітектури та містобудування та вищевикладені правові висновки, вважає, що заявлена прокурором вимога про знесення самочинно збудованого майна не співмірна із суспільними інтересами в даному випадку, та є крайнім заходом в таких правовідносинах, оскільки законодавцем передбачені альтернативні способи захисту прав як користувача, так і власник земельної ділянки, в тому числі й визнання права власності за останнім на самочинно збудоване майно.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст.141 ЦПК України з відповідачів слід солідарно стягнути в користь позивача 5368 гривень сплаченого судового збору, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись 10,12,81, 258,263-265,268ЦПК України,

вирішив:

Позов заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» та ОСОБА_1 з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДП «Ліси України» та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести об`єкти самочинного будівництва задоволити частково.

Визнати недійсним правочин, оформлений протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» №3 від 02.07.2020 (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрований у реєстрі за №3214, 3215, 3216) та актом приймання передачі нерухомого майна від 02.07.2020, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. та зареєстрований в реєстрі за №3217,3218) в частині внесення ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» нежитлових приміщень: нежитлова будівля загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлова будівля загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлова будівля загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлова будівля загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлова будівля загальною площею 40,1 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлова будівля загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлова будівля загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212.

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Осоння Карпати» (вул.Галицька, 23А, м.Львів Винники, 79495, код ЄДРПОУ 42832041) з припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на: нежитлову будівлю загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлову будівлю загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлову будівлю загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлову будівлю загальною площею 44, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлову будівлю, загальною площею 40, 1кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлову будівлю загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлову будівлю, загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212.

Стягнути солідарно з ТОВ «Осоння Карпати» та ОСОБА_1 5368 гривень судових витрат.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.02.2024.

Суддя Павлів З.С.