Постанова

від 05.02.2024 по справі 569/23603/23

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/23603/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2024 року

Рівненський міський судРівненської області в складі:

головуючого судді - Тимощука О.Я.,

при секретарі Корень М.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Коробки М.А.,

представника відповідача Кученець О.М.,

pозглянувши в порядку письмового провадження в м. Рівне адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позову зазначив, що 26.11.2023 року постановою серії RVN № 028801 його визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122КУпАП та накладено штраф в розмірі 340 грн. 00 коп.

Згідно постанови, 26.11.2023 року об 14 год. 19 хв., по вул. Здолбунівській, 17/1 в м. Рівне ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом Peugeot 307, д.н.з. НОМЕР_1 порушив вимогу дорожнього знаку, а саме здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», чим порушив п. 3.34 додатку 1 розділу 33 ПДР.

Позивач з даною постановою не згідний, оскільки вважає, що вона є незаконною та підлягає скасуванню.

Зазначає, що 26.11.2023 року близько 14 год. він рухався своїм транспортним засобом Peugeot 307, д.н.з. НОМЕР_1 зі сторони вул. Степана Бандери в м. Рівне до ринку «Дикий», що знаходиться по вул. Здолбунівській в м. Рівне. Вказує, що він заїхав на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бандери та проїхавши по ній вперед приблизно по середині вулиці повернув наліво та припаркував свій транспортний засіб з лівої сторони дороги, так як там достатньо місця для паркування транспортних засобів і це не буде заважати руху транспортних засобів. Вказує на те, що жодного обмежувального знаку та безпосередньо дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена» з правої сторони дороги при в`їзді на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бендери не встановлено, а будь-яка розмітка на проїзній частині відсутня.

Зазначає, що обмежувальний дорожній знак 3.34 «Зупинка заборонена», встановлений з протилежної сторони дороги на в`їзді вул. Здолбунівської зі сторони вул. Театральної в м. Рівне. Однак, в зв`язку з тим, що він заїхав на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бандери, то він не міг бачити цей дорожній знак і не міг знати про його існування. Про зазначену обставину він дізнався вже після того, як інспектор виніс оскаржувану постанову. Вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

11.01.2024року через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області в.о. директора Департаменту І.Матаєвою подано відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що 26.11.2023 року о 14 год. 19 хв. інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Тудзьо Романом В`ячеславовичем було виявлено по вул. Здолбунівській, 17/1 в м. Рівне транспортний засіб Peugeot 307, д.н.з. НОМЕР_1 , водій якого здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», чим порушив п. 3.34 ПДР України та ч. 1 ст. 122 КУпАП. Вказує, що дорожній знак 3.34 «Зупинка заборонена» є заборонним дорожнім знаком, оскільки забороняє зупинку та стоянку транспортних засобі, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів у зоні його дії. Зазначає, що висновок позивача, про те що його транспортний засіб був припаркований з дотриманням всіх вимог ПДР України та про відсутність факту скоєння правопорушення не відповідає фактичним обставинам справи. Посилається на screen адміністративних матеріалів, розміщених на сайті Рівненської міської ради, які були додані до відзиву, та вказує, що позивачем було здійснено зупинку в зоні дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена». Вважає, що твердження позивача про відсутність знаку 3.34 «Зупинка заборонена» з правої сторони дороги по вул. Здолбунівській при заїзді з вул. Степана Бандери в м. Рівне не має значення до обставин справи. Зазначає, що постанова була винесена уповноваженою на те особою, а зібраних та долучених доказів достатньо для висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, доводи позивача вважає безпідставними та необґрунтованими, а тому просить в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

05.02.2024 р. через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області від представника позивача надійшло письмове клопотання про уточнення позовних вимог.

Позивач та його представник - адвокат Коробка М.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять їх задовольнити. Позивач вказує на те, що жодного обмежувального знаку та безпосередньо дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена» з правої сторони дороги при в`їзді на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бендери в м. Рівне не встановлено, а тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.

Представник відповідача - Кученець О.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просить в їх задоволенні відмовити з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Не оспорює відсутність дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена» з правої сторони дороги при в`їзді на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бендери в м. Рівне.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05.02.2024 року здійснено перехід в письмове провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається із постанови серії RVN № 028801 від 27.11.2023 року, яка міститься в матеріалах справи, об 14 год. 19 хв. 26.11.2023 року, по вул. Здолбунівській, 17/1 в м. Рівне ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом Peugeot 307, д.н.з. НОМЕР_1 порушив вимогу дорожнього знаку, а саме здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», чим порушив п. 3.34 додатку 1 розділу 33 ПДР за що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Згідно постанови серії RVN № 028801 від 27.11.2023 року, винесеної Інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Тудзьо Р.В. накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993 року зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 8.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Відповідно до п. 8.2-1 ПДР дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини. Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху.

Згідно пункту 8.4 «в» ПДР заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

До заборонних знаків віднесено знак 3.34 «Зупинку заборонено» - забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Дія знаків 3.9, 3.10, 3.34 3.37 поширюється лише на той бік дороги, на якому вони встановлені. Знак 3.34 «Зупинку заборонено» встановлюють з того боку дороги, на якому вводять заборону.

Відповідно до п. 15.3 Правил дорожнього руху, у населених пунктах зупинка і стоянка транспортних засобів дозволяються на лівому боці дороги, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку (без трамвайних колій посередині) і не розділена розміткою 1.1, а також на лівому боці дороги з одностороннім рухом.

Як зазначено в п. 15.5 Правил дорожнього руху, ставити транспортні засоби під кутом до краю проїзної частини дозволяється в місцях, де це не буде перешкоджати руху інших транспортних засобів.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП, відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи із змісту п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Частиною 3 ст. 219 КУпАП встановлено, що від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною 1 статті 122 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.

Відповідно до ст. 279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису) інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.

Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки) цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису) інспектор з паркування зобов`язаний розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині 1 статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині 1 статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).

Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається відповідальній особі, зазначеній у частині 1 статті 14-2 цього Кодексу, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).

Позивач в судовому засіданні заперечує щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, в зв`язку з тим, щожодного обмежувального знаку та безпосередньо дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена» з правої сторони обабіч дороги при в`їзді на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бендери не встановлено, а будь-яка розмітка на проїзній частині відсутня, а тому він вважає, що припаркував свій транспортний засіб із дотриманням правил ПДР України.Вказує, що обмежувальний дорожній знак 3.34 «Зупинка заборонена, встановлений з протилежної сторони дороги на в`їзді вул. Здолбунівської зі сторони вул. Театральної в м. Рівне. Однак, в зв`язку з тим, що він заїхав на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бандери, то він не міг бачити цей дорожній знак і не міг знати про його існування. При цьому зазначає, що відповідачем в порушення вимог законодавства, не була надіслана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності, а отримав її він з відзивом на його адміністративний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечувала відсутність дорожнього знаку дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена» з правої сторони обабіч дороги при в`їзді на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бендери в м. Рівне.

З оглянутого судом відеозапису з камери відеоспостереження, що був витребуваний представником позивача адвокатом Коробкою М.А. шляхом подачі адвокатського запиту та міститься в матеріалах справи, вбачається як об 13 год. 32 хв. 22 с. транспортний засіб Peugeot 307, д.н.з. НОМЕР_1 заїхав на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бандери в м. Рівне.

Судом встановлено, що дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена» з правої сторони дороги при в`їзді на вул. Здолбунівську зі сторони вул. Степана Бендери не встановлено, а відтак позивач не міг знати про існування цього знаку з протилежної сторони дороги. Розмітка на проїзній частині вул. Здолбунівської в м. Рівне відсутня, відтак в діях позивача відсутній склад адміністративного порушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Разом з тим, інспектор з паркування Департаменту муніципальної варти має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою (водієм) адміністративного правопорушення.

В свою чергу, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Однак, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем вказаного адміністративного правопорушення, а сам по собі його опис не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом наявності складу порушення, оскільки постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує процедура його фіксування.

Відповідно до ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов`язок доказування по зазначеній адміністративній справі Законом покладено на відповідача, тобто відповідач повинен довести суду правомірність складання вищезазначеної постанови, чого в даному випадку зроблено не було.

У свою чергу, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, зроблені не на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 3ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Частиною 3ст.62Конституції Українивстановлено,обвинувачення неможе ґрунтуватисьна доказах,одержаних незаконнимшляхом,а такожна припущеннях.Усі сумнівищодо доведеностівини особитлумачиться на її користь.

В даному випадку належним захистом порушеного права позивача є скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

З врахуванням наведеного, склад адміністративного правопорушення у діях позивача не підтверджується доказами по справі, відповідачем не доведений, доводи позивача відповідачем не спростовано, тому позовні вимоги щодо скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії RVN № 028801 від 27.11.2023 року слід задовольнити, а провадження по справі закрити.

Пунктом 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, як зокрема, відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.

Про витрати на професійну правничу допомогу зазначено у ст. 134 КАС України.

Так, частиною 1 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами ч.ч. 4-6 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 року у справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

З огляду на викладене, беручи до уваги малозначність і не складність цієї справи, обсяг наданих адвокатом послуг, розгляд справи в одному судовому засіданні, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1 000,00 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Окрім того, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений останнім судовий збір в розмірі 536,80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 9, 19, 77, 241-246, 255, 286, 292, пп. 15.5) ч.1 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення серії RVN № 028801від 27.11.2023 року, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП - скасувати а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради (м. Рівне, вул. Ст. Бандери, 44, код ЄДРПОУ 44350009) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 536 грн. 80 коп. та понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його складення до Восьмого апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області 17.04.1997 року, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Департамент муніципальної варти Рівненської міської ради (33014, м. Рівне, вул. Ст. Бандери, 44, код ЄДРПОУ - 44350009).

Суддя Рівненського

міського суду Тимощук О.Я.