Рішення

від 07.02.2024 по справі 908/3002/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/282/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2024 Справа № 908/3002/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АДАМАНТ МОТОРС ЗАПОРІЖЖЯ (вул. Глісерна, б. 16, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код юридичної особи 42801907)

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства ПРОГРЕС (вул. Центральна, буд. 43, с. Салтичія, Чернігівський район, Запорізька область, ідентифікаційний код юридичної особи 30085680)

про стягнення 89 385 грн 03 коп.

представники сторін

від позивача: Осипчук Н.О. адвокат, довіреність від 13.11.2023 (в режимі відеоконференцзв`язку)

від відповідачів: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АДАМАНТ МОТОРС ЗАПОРІЖЖЯ звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства ПРОГРЕС 72 367 грн 72 коп. основного боргу, 13 930 грн 03 коп. інфляційного збільшення, 3 086 грн 52 коп. 3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2023, справу № 908/3002/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 02.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3002/23, присвоєно справі номер провадження 27/282/23. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

08.11.2023 відповідач надіслав на електронну адресу суду заяву про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.11.2023 визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі, призначено підготовче засідання на 11.12.2023.

Ухвалою суду від 15.11.2023 задоволена заява Товариства з обмеженою відповідальністю АДАМАНТ МОТОРС ЗАПОРІЖЖЯ про проведення судового засідання 11.12.2023 об 11 год. 30 хв. в режимі відеоконференції у справі № 908//3002/23 поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

15.11.2023 через підсистему Електронний суд представником Приватного сільськогосподарського підприємства ПРОГРЕС Губорєвим К.С. подано клопотання про витребування доказів.

11.12.2023 через підсистему Електронний суд представником Приватного сільськогосподарського підприємства ПРОГРЕС Губорєвим К.С. подані до суду:

- клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи;

- відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 11.12.2023 продовжено строк підготовчого провадження до 13.02.2024, відкладено підготовче судове засідання на 17.01.2024.

Ухвалою суду від 17.01.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті 07.02.2024.

07.02.2024 судове засідання проводилось в режимі відеоконференцзв`язку.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

07.02.2024 представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд стягнути з відповідача 72 367 грн 72 коп. основного боргу, 13 930 грн 03 коп. інфляційного збільшення, 3 086 грн 52 коп. 3 % річних.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не заперечує проти наявності господарських відносин між ним та позивачем за договором № 507/22 від 04.01.2022 та факти надання послуг позивачем за цим договором. В той же час, внаслідок окупації території де провадилась господарська діяльність підприємства, відповідач не має доступу до своєї документації первинного бухгалтерського обліку та не може отримати та перевірити оригінали первинних документів, що зберігались у нього. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. № 309, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2022р. за №1668/39004, яким затверджено перелік територій, на який ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською федерацією, території де знаходяться вищевказані підприємства віднесено до територій, що тимчасово окуповані країною агресором російською федерацією. Відповідач не має інформації відносно документів, які стали підставою для нарахування йому заборгованості за технічне обслуговування транспортних засобів. Відповідач у відзиві зазначив, що позивачем безпідставно включено до розрахунку Акти виконаних робіт № Н3200009624 від 04.04.2022р. на суму 16220,33 грн., №Н3200010080 від 20.05.2022р. на суму 174,00 грн., №Н3200010201 від 30.05.2022р. на суму 22 200,00 грн, разом 38594,33 грн., слідує, що наведений позивачем розрахунок заборгованості у розмірі 89385,03 грн з яких: 72367,72 грн сума основного боргу, 13930,79 грн інфляційних та 3086,86 грн є арифметично не вірним та необґрунтованим. Відповідач зазначив, що наряди замовлення та акти виконаних робіт, що стосуються безпосередньо транспортних засобів саме підприємства відповідача, датовані за період від 16 лютого по 18 лютого 2022 року і заборгованість за якими, відповідач може визнати, були складені до подій повномасштабного вторгнення. Як вже зазначалось, відповідно до наказу від 25.02.2022 року № 44/4 з 25.02.2022 року підприємство відповідача тимчасово призупинило господарську діяльність та дію трудових договорів з усіма працівниками з 25.02.2022, оскільки с. Салтичія, Запорізької області було фактично окуповано з перших днів повномасштабного вторгнення. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2022р. за № 1668/39004, яким затверджено перелік територій, на який ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, с. Салтичія, Чернігівської територіальної громади знаходиться в окупації з 26.02.2022. Втім, наряди - замовлення та акти виконаних робіт за якими позивач обслуговував транспортні засоби, що не належать відповідачу датовані у період з квітня по травень 2022р, тобто вже після призупинення господарської діяльності підприємства відповідача. Таким чином, зважаючи на численність поданих позивачем аналогічних позовних заяв до підприємств, що входять до складу агрохолдингу «ЛЕНДФОРТ» та знаходяться на тимчасово окупованій території, можливо зробити висновок, що позивач при зверненні до суду допустив помилку та невірно вирахував суму заборгованості за даним позовом, включивши до суми заборгованості, послуги, що надавались іншим підприємствам в інший період часу. Враховуючи наведене, відповідач, не визнає позовні вимоги, оскільки вони є необґрунтовані та не доведені позивачем належними доказами. Позицію щодо актів виконаних робіт, послуги за якими було надано транспортним засобам саме підприємства відповідача, можливо висловити виключно тільки після огляду оригіналів письмових доказів та переконання у їх справжності.

12.12.2023 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АДАМАНТ МОТОРС ЗАПОРІЖЖЯ надійшло клопотання від 11.12.2023 про долучення оригіналів документів (на виконання ухвали Господарського суду Запорізької області від 11.12.2023), а саме: договору про технічне обслуговування і ремонт № 507/22 від 04 01 2022; наряду-замовлення № Н3200018078 від 16.02.2022; акту виконаних робіт № Н3200009270 від 16.02.2022; наряду-замовлення № Н3200018103 від 18.02.2022; акту виконаних робіт № Н3200009326 від 18.02.2022; наряду-замовлення № Н3200018149 від 18.02.2022; акту виконаних робіт № Н3200009335 від 18.02.2022; наряду-замовлення № Н3200018148 від 18.02.2022; акту виконаних робіт № Н3200009354 від 18.02.2022; наряду-замовлення № Н3200018416 від 04.04.2022; акту виконаних робіт № Н3200009624 від 04.04.2022; наряду-замовлення № Н3200018899 від 20.05.2022; акту виконаних робіт № Н3200010080 від 20.05.2022; наряду-замовлення № Н3200018998 від 30.05.2022; акту виконаних робіт № Н3200010201 від 30.05.2022.

Відповідач у судове засідання 07.02.2024 не прибув та не оглянув надані позивачем оригінали документів.

В засіданні суду 07.02.2024 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

Дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

04.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю АДАМАНТ МОТОРС ЗАПОРІЖЖЯ (Виконавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством ПРОГРЕС (Замовник) укладено договір про технічне обслуговування і ремонт № 507/22.

Відповідно до п. 1.1 договору Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується виконувати роботи, надавати послуги з технічного обслуговування, встановлення додаткового обладнання та ремонту (надалі за текстом роботи) автомобіля (автобуса).

Згідно п. 1.2 договору робота, передбачена п. 1.1 цього договору, здійснюється виконавцем на своїй території (спеціально для цього призначеної), своїми силами та засобами. Конкретний вид і перелік робіт, що виконується за цим договором погоджується сторонами в наряд-замовленнях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що вартість робіт за цим договором включає вартість робіт, матеріалів і запасних частин, які будуть використанні виконавцем, при виконані робіт. Вартість робіт, а також вартість матеріалів і запасних частин, які будуть використані при виконання робіт, погоджується сторонами в наряд-замовленні на виконання конкретного виду робіт. Розрахунки за використанні виконавцем матеріали, запасні частини й виконану роботу, здійснюються замовником на підставі рахунку виконавця.

Розрахунки здійснюються замовником шляхом зарахування на рахунок виконавця грошових коштів на протязі двадцять одного календарного дня з моменту підписання сторонами Акту виконаних робіт (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2022, а в частині невиконаних зобов`язань сторін, що виникли в період дії договору, до повного виконання їх сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було погоджено та підписано наряди-замовлення, а саме:

- наряд-замовлення № Н3200018078 від 16.02.2022 на загальну суму 7 388 грн 71 коп. грн., щодо ремонтних робіт автомобіля марки ВАЗ 212140 (2012 рік випуску), д.р.н. НОМЕР_1 ;

- наряд-замовлення № Н3200018103 від 18.02.2022 на загальну суму 4 765 грн 27 коп., щодо ремонтних робіт автомобіля марки Renault Duster (2017 рік випуску), д.р.н. НОМЕР_2 ;

- наряд-замовлення № Н3200018149 від 18.02.2022 на загальну суму 16 880 грн 64 коп., щодо ремонтних робіт автомобіля марки Renault Duster (2017 рік випуску), д.р.н. НОМЕР_2 ;

- наряд-замовлення № Н3200018148 від 18.02.2022 на загальну суму 4 738 грн 12 коп., щодо ремонтних робіт автомобіля марки Renault Sandero (2017 рік випуску), д.р.н. НОМЕР_3 ;

-- наряд-замовлення № Н3200018416 від 04.04.2022 на загальну суму 16 220 грн 33 коп., щодо ремонтних робіт автомобіля марки Renault Duster (2018 рік випуску), д.р.н. НОМЕР_4 ;

- наряд-замовлення № Н3200018899 від 20.05.2022 на загальну суму 174 грн 00 коп., щодо ремонтних робіт автомобіля марки Renault Duster (2018 рік випуску), д.р.н. НОМЕР_4 ;

- наряд-замовлення № Н3200018998 від 30.05.2022 на загальну суму 22 200 грн 65 коп., щодо ремонтних робіт автомобіля марки Renault Duster (2018 рік випуску), д.р.н. НОМЕР_4 .

За результатами виконаних позивачем зобов`язань за договором між сторонами підписані Акт виконаних робіт на загальну суму 72 367 грн 72 коп., а саме:

- № Н3200009270 від 16.02.2022 суму 7 388 грн 71 коп.;

- № Н3200009326 від 18.02.2022 суму 4 765 грн 27 коп.;

- № Н3200009335 від 18.02.2022 суму 16 880 грн 64 коп.;

- № Н3200009354 від 18.02.2022 суму 4 738 грн 12 коп.;

- № Н3200009624 від 04.04.2022 суму 16 220 грн 33 коп.;

- № Н3200010080 від 20.05.2022 суму 174 грн 00 коп.;

- № Н3200010201 від 30.05.2022 суму 22 200 грн 65 коп.

Зазначені Акти виконаних робіт містить підписи уповноважених представників Замовника і Виконавця та скріплені печатками обох підприємств.

Отже, факт надання послуг позивачем відповідачу на суму 33391,70 грн. доведений, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на Актах виконаних робіт.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідач зобов`язання щодо оплати наданих послуг в установлений договором строк не здійснив, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за виконанні позивачем роботи в сумі 72 367 грн 72 коп.

Оскільки відповідачем оплата за надані послуги не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 72 367 грн 72 коп. основного боргу. Крім того, за невиконання грошового зобов`язання позивачем нараховані 13 930 грн 03 коп. інфляційного збільшення, 3 086 грн 52 коп. 3 % річних.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши надані позивачем письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін врегульовані договором про технічне обслуговування і ремонт № 507/22 від 04.01.2022, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором про технічне обслуговування і ремонт.

Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено Договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як передбачено ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п.п.1, 7 ст.193 ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов`язання не встановлений або зазначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги, якщо зобов`язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Предметом доказування у даній справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отримані послуги.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п. 3.2 Договору сторони узгодили, що розрахунки здійснюються замовником шляхом зарахування на рахунок виконавця грошових коштів на протязі двадцять одного календарного дня з моменту підписання сторонами Акту виконаних робіт.

Приймаючи до уваги умови п. 3.2 договору надані послуги відповідач мав оплатити у строк до: 09.03.2022, 11.03.2022, 11.03.2022, 11.03.2022, 25.04.2022, 10.06.2022, 20.06.2022 включно.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата послуг, у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за надані послуги за договором про технічне обслуговування і ремонт № 507/22 від 04.01.2022 становить 72 367 грн 72 коп.

Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов`язань за умовами договору в частині своєчасної і повної оплати за надані послуги належними і допустимими доказами, в розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України, не спростований.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зобов`язання відповідача оплатити надані йому позивачем послуги не припинено.

Відповідач доказів погашення заборгованості в повному обсязі суду не надав.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 72 367 грн 72 коп. за надані послуги станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 72 367 грн 72 коп. основного боргу підлягає задоволенню судом.

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих послуг, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Так, позивачем заявлена вимога про стягнення 3 086 грн 52 коп. 3 % річних, які розраховані за загальний період з 10.03.2022 по 22.09.2023.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство розрахунок 3 % річних, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3 086 грн 52 коп. 3 % річних.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 13 930 грн 79 коп. інфляційних втрат, які розраховані за період з березня 2022 по серпень 2023 року.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 13 930 грн 79 коп. інфляційних втрат.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості (в тому числі, основного боргу, річних відсотків та інфляційних нарахувань) заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати наданих позивачем послуг.

Будучи ознайомленим з умовами договору № 507/22 від 04.01.2022, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

В силу ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ця стаття встановлює особливості відшкодування збитків та штрафних санкцій у разі порушення грошових зобов`язань.

Визначення грошових зобов`язань надано в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань". Згідно п. 1.1 постанови грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦКУ, є виражене в грошових одиницях (національній валюті чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання свого обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатній поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1 постанови).

Головна особливість грошових зобов`язань полягає в тому, що вони мають специфічний предмет - гроші, які завжди є в обігу. Цим пояснюється особливість відповідальності за порушення грошових зобов`язань, яка полягає в тому, що учасник господарських відносин у разі такого порушення не звільняється від відповідальності через неможливість його виконання. Це правило не містить ніяких виключень, тому що відповідальність за неповернення грошових коштів розглядається як абсолютна, безмежна. Це означає, що боржнику не надано можливості уникнути її ні за яких умов, навіть при посиланні на відсутність своєї вини, дію обставин непереборної вили тощо.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов`язанням є сам факт порушення зобов`язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

При цьому, частина перша статті 229 ГК України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Позивач надав докази в підтвердження наявності заборгованості.

Відповідач не спростував доводи позивача, не надав доказів оплати заборгованості у спірному періоді. Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АДАМАНТ МОТОРС ЗАПОРІЖЖЯ до Приватного сільськогосподарського підприємства ПРОГРЕС задовольнити.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства ПРОГРЕС (вул. Центральна, буд. 43, с. Салтичія, Чернігівський район, Запорізька область, ідентифікаційний код юридичної особи 30085680) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АДАМАНТ МОТОРС ЗАПОРІЖЖЯ (вул. Глісерна, б. 16, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код юридичної особи 42801907) 72 367 (сімдесят дві тисячі триста шістдесят сім) грн 72 коп. основного боргу, 13 930 (тринадцять тисяч дев`ятсот тридцять) грн 79 коп. інфляційного збільшення, 3 086 (три тисячі вісімдесят шість) грн 52 коп. 3 % річних, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення оформлено та підписано 16.02.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.