Постанова

від 15.02.2024 по справі 500/3953/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 500/3953/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кролевець О. А.,

за участю секретаря Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1

на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Зварич О.В., Гриців В.М., Малех І.Б.,

від 04.12.2023

у справі за позовом ОСОБА_1 ,

до Коропецької селищної ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Опорного закладу "Коропецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Марка Каганця"

про визнання протиправними та скасування рішень Коропецької селищної ради,

представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача: не з`явилися,

від третьої особи: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та постановлених у справі рішень

У липні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Коропецької селищної ради про визнання протиправними та скасування рішень Коропецької селищної ради від 14.05.2021 № 380 «Про створення опорного закладу освіти у Коропецькій територіальній громаді», від 04.06.2021 №405 «Про створення опорного закладу освіти», від 15.06.2021 №464 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантної посади директора Опорного закладу «Коропецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. Марка Каганця Коропецької селищної ради Тернопільської області».

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні рішення Коропецької селищної ради порушують їх права як громадян та членів Коропецької об`єднаної територіальної громади. Відповідач при прийнятті спірних рішень порушив положення cтатті 19 Конституції України, внаслідок чого сьома та восьма позачергові сесії Коропецької селищної ради VIII скликання, на яких приймалися спірні рішення, були проведені без достатньої правової підстави, необхідності та будь-яких мотивованих пропозицій про скликання позачергових сесії ради, без зазначення питань порядку денного та проектів документів, розгляд яких пропонувався, з порушенням розумних строків підготовки до сесії. Питання створення опорного закладу освіти у Коропецькій територіальній громаді вже було предметом розгляду на сьомій позачерговій сесії Коропецької селищної ради VIII скликання. Відповідач порушив процедуру прийняття спірних рішень. Також при прийнятті спірних рішень не дотримано положень Закону України "Про освіту", Закону України "Про загальну середню освіту", Положення про опорний заклад освіти, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №532, Порядку проведення конкурсу на визначення опорного закладу освіти Коропецької селищної ради в частині, що стосується організації, проведення та затвердження результатів конкурсу про визначення опорного закладу освіту. Також відповідач провів підміну тексту рішення Коропецької селищної ради від 04.06.2021 № 405 "Про створення опорного закладу освіти".

З підстав, зазначених в ухвалі Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 року закрито провадження у справі № 500/3953/21 в частині позовних вимог, заявлених ОСОБА_2 .

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 500/3953/21 повністю відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2022 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 500/3953/21 та закрито провадження у справі. Роз`яснено позивачеві, що даний спір належить до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2023 у справі № 500/3953/21 задоволено заяву ОСОБА_1 про передачу справи за встановленою юрисдикцією. Справу № 500/3953/21 передано на розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 10.04.2023 прийняв матеріали справи №500/3953/21 до розгляду та відкрив провадження у справі, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.06.2023 у справі № 500/3953/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2023, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Судові витрати покладено на позивача.

Верховний Суд постановою від 18.01.2024 рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.06.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 у справі № 500/3953/21 залишив без змін.

Короткий зміст заяви відповідача та додаткової постанови суду апеляційної інстанції

10.11.2023 до Західного апеляційного господарського суду від Коропецької селищної ради надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача судових витрат у справі № 500/3953/21, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Західний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 04.12.2023 у справі № 500/3953/21 заяву Коропецької селищної ради задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Коропецької селищної ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №500/3953/21 та додані до неї документи, дійшов висновку, що розмір заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн є завищеним, неспівмірним із складністю цієї справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами). Обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у суді апеляційної інстанцій не у повній мірі відповідає критерію обгрунтованості, реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та витраченому адвокатом часу, оскільки інтереси відповідача в суді першої та апеляційної інстанції представляв один адвокат, який у відзиві на апеляційну скаргу відобразив незмінну правову позицію відповідача. Крім того, подання відзиву на апеляційну скаргу, участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційними скаргами на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі № 500/3953/21 (одну касаційну скаргу подано скаржником через систему "Електронний суд" та зареєстровано 27.12.2023, а іншу направлено засобами поштового зв`язку, та зареєстровано 03.01.2024), у яких просила її скасувати, та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір судових витрат до 1 000 грн.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287, Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень позивачка зазначила, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме вимоги статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій ухвалі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 16.03.2023 у справі № 927/153/22, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Позивачка зазначила, що судом апеляційної інстанції не досліджено та не враховано такі обставини:

- правова позиція відповідача у справі сформована ще у суді першої інстанції окружного адміністративного суду та з цього часу є незмінною, а відзив на апеляційну скаргу за своїм змістом дублює відзив на позовну заяву, тому розмір оплати за написання та подання відзиву - 5500 грн є надуманим та перевищеним у кілька разів. Сам відзив сформовано у системі електронного суду, тобто у адвоката відсутні навіть канцелярські витрати на його написання та подання;

- представник відповідача з`явився на судове засідання лише один раз в режимі відеоконференції, а тому був звільнений від витрат на прибуття до суду, як грошових так і витрат часу. Відтак розмір оплати за представництво у суді - 3000 грн є завищеним;

- представнику відповідача не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, судову практику, що регулює спір у справі, оскільки апеляційна скарга ґрунтується на правовій позиції, сформованій позивачем у суді першої інстанції, відтак і розмір оплати за ознайомлення із апеляційною скаргою та вироблення правової позиції відповідно до судової практики - 2500 грн є завищеним щонайменше у 10 разів.

Відповідач та третя особа відзиви на касаційні скарги позивачки не надали, що не перешкоджає здійсненню касаційного перегляду судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Предметом касаційного оскарження у цій справі є додаткова постанова суду апеляційної інстанції, якою заява відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволена частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Коропецької селищної ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

За змістом статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки, викладені, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Подібні висновки викладені в пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21, а саме: що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану додаткову постанову, входив з того, що відповідач просив стягнути з позивачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано до суду: ордер серії ВО №1058707 від 21.08.2023 року на надання правничої (правової) допомоги Коропецькій селищній раді адвокатом Коцюба Н.Я., що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, у Західному апеляційному господарському суді; договір про надання послуг з юридичного консультування та юридичного представництва від 21.08.2023 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2023 року до договору про надання послуг з юридичного консультування та юридичного представництва від 21.08.2023 року на суму 12000,00 грн.

Згідно з п. 4 договору про надання послуг з юридичного консультування та юридичного представництва від 21.08.2023 року, укладеного між Коропецькою селищною радою (клієнт) та адвокатом Коцюба Н.Я., за надання адвокатом правничої допомоги за цим договором, що вказана в п. 1 договору, клієнт зобов`язаний оплатити надані послуги по виконанню цього договору в розмірі та на умовах, визначених договором в сумі 12000,00 грн.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2023 року до договору про надання послуг з юридичного консультування та юридичного представництва від 21.08.2023, адвокат Коцюба Н.Я. надав Коропецькій селищній раді правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи №500/3953/21, яка включає такі послуги: ознайомлення з апеляційною скаргою та вироблення правової позиції, відповідно до судової практики 2500,00 грн, підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу 5500,00 грн, складання інших документів процесуального характеру та усні консультації в ході розгляду справи 1000,00 грн, участь у судових засіданнях 3000,00 грн. Всього адвокатом надано, а клієнтом прийнято правничу допомогу, згідно з наведеним переліком виконаних послуг, на суму 12000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачеві понесених ним витрат на правничу допомогу, за рахунок іншої сторони, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи та оцінивши надані на їх підтвердження докази, наведені позивачем заперечення, дійшов висновку, що розмір заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн є завищеним, неспівмірним із складністю цієї справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).

Врахував, що обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у суді апеляційної інстанцій не у повній мірі відповідає критерію обґрунтованості, реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та витраченому адвокатом часу, оскільки інтереси відповідача в суді першої та апеляційної інстанції представляв один адвокат, який у відзиві на апеляційну скаргу відобразив незмінну правову позицію відповідача.

Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені відповідачем вимоги про відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягають частковому задоволенню в розмірі 6 000,00 грн.

Тобто, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції керувався критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення всі її витрати на професійну правову допомогу.

У контексті вирішення питання про розподіл судових витрат зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не втручається у договірні відносини, що склалися між адвокатом і його клієнтом, які безперечно повинні виконуватись сторонами цього договору відповідно до погоджених ними умов, у тому числі і щодо сплати погодженого розміру гонорару адвоката.

Тобто, застосування судом апеляційної інстанції норм права відбулося у відповідності з правовими висновками, викладеними у наведених позивачкою у касаційних скаргах постановах Верховного Суду, та їм не суперечить.

Щодо доводів позивачки про те, що оскаржена додаткова постанова суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, то вони є помилковими, засновані на власному тлумаченні окремих абзаців постанови, без їх взаємозв`язку з попередніми висновками.

У справі № 826/1216/16 вирішувалось питання щодо можливості застосувати аналогію закону, застосувавши норми статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» до вказаних правовідносин в частині розповсюдження встановленого граничного розміру компенсації на види правової допомоги, наданої позивачу, а саме обмеження розміру компенсації витрат на правову допомогу яка має бути здійснена на користь іншої сторони в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень.

У цій справі судом зазначено про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, а також, що документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, є документальним підтвердженням витрат на правову допомогу.

Разом з тим, висновку, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу, обов`язковим є наявність документу, що підтверджує фактичну сплату заявником гонорару адвоката, наведена постанова не містить.

Натомість, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Такі висновки містяться в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/996/18 і така позиція Верховного Суду є сталою.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на переоцінку цих доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що воно ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Щодо судових витрат

Розподіл судових витрат за наслідками перегляду додаткової постанови суду апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі № 500/3953/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

О. Кролевець