Ухвала

від 14.02.2024 по справі 755/1654/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/1654/24

Провадження №: 2/755/2165/24

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

"14" лютого 2024 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П., розглянувши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ТОВ «АГЕНЦІЯ НЕРУХОМОСТІ НОВА ЗЕМЛЯ», ТОВ «ЄВРОКОНСАЛТ» про припинення трудових відносин, -

В С Т А Н О В И В :

26.01.2024 до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ТОВ «АГЕНЦІЯ НЕРУХОМОСТІ НОВА ЗЕМЛЯ», ТОВ «ЄВРОКОНСАЛТ» про припинення трудових відносин, яка 29.01.2024 була передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2024.

Відповідно до заявлених вимог позивач просить суд: визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Асоціацією «УКРЗЕМРЕСУРС» з 04 травня 2020 року, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади президента (керівника) Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС» за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст.38 КЗпП України.

Вивчивши матеріали поданої заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною позовною заявою до суду, суддя дійшла наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд, в якому право доступу, тобто право порушити провадження у цивільній справі в суді, є одним із аспектів поряд з організаційними та процесуальними гарантіями (рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте наведене право не є абсолютним та може підлягати обмеженням (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії [ВП]» (Stanev v. Bulgaria [GC]), заява № 36760/06, § 230).

Обґрунтовуючи звернення до даного суду позивач посилається на ст. 19 ЦПК України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до Протоколу № 1 Установчих зборів засновників Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС» від 17.11.2008 ОСОБА_1 було обрано президентом Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС». Також, відповідний запис про керівника Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС» було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до відомостей ЄДР, засновниками Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС» є Товариство з обмеженою відповідальністю «АГЕНЦІЯ НЕРУХОМОСТІ НОВА ЗЕМЛЯ» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКОНСАЛТ». Відповідно до п. 10.2 ст. 10 статуту Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», президент обирається загальними зборами строком на 5 (п`ять) років, тобто її повноваження відповідно до статуту відповідача закінчились ще 17.11.2013. Згодом, ОСОБА_1 прийняла рішення звільнитися за власним бажанням з 30.05.2013 з посади керівника (президента) Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС» так, як втратила матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на вищевказаній посаді. Про своє рішення повідомила письмовою заявою від 15.05.2013 співзасновника ТОВ «АГЕНЦІЯ НЕРУХОМОСТІ НОВА ЗЕМЛЯ» гр. ОСОБА_2 , передавши при цьому печатку та інші фінансово-господарські документи відповідача. Згодом, їй з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України стало відомо про те, що станом на 04.05.2020 та дотепер вона перебуває на посаді керівника (президента) Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», хоча всі трудові відносини із відповідачем нею були припинені з 2013 року, про що свідчить її заява про звільнення за власним бажанням. У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 вважала, що її було звільнено за власним бажанням, так як ніякої підприємницької чи трудової діяльності вже не вела у Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС» з 2013 року, однак, зрозумівши те, що фактично цього зроблено не було, та що для вирішення питання припинення трудових відносин, їй потрібно ініціювати загальні збори, 04.05.2020 нею було направлено повідомлення на адресу відповідача та третіх осіб з вимогою проведення загальних зборів асоціації. Проте, на вказане прохання та вимогу загальні збори так і не було проведено, всі сторони його проігнорували, а відповідно питання щодо її звільнення так і не було вирішено. Вважає, що ефективним способом захисту для визнання трудових відносин між нею (керівником) та відповідачем є припинення трудових відносин. Таким чином, наявні обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між нею та відповідачем фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, тому, враховуючи особливості правового регулювання зняття з державної реєстрації трудового договору, позбавлена можливості самостійно зняти його з реєстрації і захистити своє порушене право, відтак звертається до суду із даним позовом.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ТОВ «АГЕНЦІЯ НЕРУХОМОСТІ НОВА ЗЕМЛЯ», ТОВ «ЄВРОКОНСАЛТ» про припинення трудових відносин, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з урахуванням наступного.

У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які діють за правилами цивільного і кримінального судочинства, а також господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12.10.2022 у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 КЗпП України зазначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Правове регулювання питання розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення у результаті припинення трудових правовідносин.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема, у постановах від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 08.11.2019 у справі № 667/1/16, від 19.02.2020 у справі № 145/166/18.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.

Відтак, припинення повноважень керівника (президента) асоціації врегульоване не трудовим законодавством, а відповідним статутом асоціації та Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зазначена керівником Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», яка може вчиняти дії від імені цієї юридичної особи.

У ОСОБА_1 з відповідачем виникли відносини, пов`язані з управлінням Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», відтак такі відносини, «зважаючи на відсутність укладеного між ними трудового договору», не є трудовими.

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (частина перша статті 39 Закону № 2275-VIII).

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (речення перше частини другої статті 99 ЦК України). Виконавчий орган товариства є одноосібним (речення перше частини четвертої статті 39 Закону № 2275-VIII). Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад (речення перше частини п`ятої статті 39 Закону № 2275-VIII).

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України).

Згідно п. 8.11.5. Статуту, до компетенції зборів належить: вибори членів ради, ревізійної комісії, президента асоціації та дострокове припинення їх повноважень.

Відповідно до п. 10.1, 10.2. Статуту, президент є головною посадовою особою Асоціації. Президент без довіреності вчиняє від імені Асоціації всі юридичні дії, що не протирічать положенням і рішенням Асоціації, представляє її перед усіма установами і організаціями. Президент обирається загальними зборами строком на 5 (п`ять) років.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили (частини перша та третя статті 38 КЗпП України).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц).

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що заявлений ОСОБА_1 спір пов`язаний з управлінням та діяльністю Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», а наслідки вирішення цього спору ,відтак носить корпоративний характер.

Доцільним є зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства для формування стабільної та послідовної судової практики щодо належності таких спорів до господарської юрисдикції.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 09.11.2022 у справі № 761/25659/21 (провадження № 14-4цс22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №448/362/22 надано висновок щодо застосування норм процесуального права, відповідно до якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України). За змістом цього припису перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, і охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов`язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги усі істотні обставини заявленого позову, предмет та підстави позову, суддя доходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ТОВ «АГЕНЦІЯ НЕРУХОМОСТІ НОВА ЗЕМЛЯ», ТОВ «ЄВРОКОНСАЛТ» про припинення трудових відносин, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а заявлені вимоги мають бути вирішені господарським судом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкриті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 186, 258-261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Асоціації «УКРЗЕМРЕСУРС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ТОВ «АГЕНЦІЯ НЕРУХОМОСТІ НОВА ЗЕМЛЯ», ТОВ «ЄВРОКОНСАЛТ» про припинення трудових відносин.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені ст. 354 ЦПК України.

Суддя: