Рішення

від 05.02.2024 по справі 460/23166/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 лютого 2024 року м. Рівне№460/23166/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., за участю секретаря судового засідання Ясковець О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідачів: представник Романюк Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі відповідач-1), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі відповідач-2), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач-3), в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 23.08.2023 №1345/к «Про звільнення» та пункт 1 наказу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 29.08.2023 №13/к «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 23.08.2023 №1345/к «Про звільнення»»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 31.08.2023 iз внесенням відповідного запису до трудової книжки;

- стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.10.2023 по дату винесення рішення судом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що 30.05.2017 він був призначений на посаду заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Однак, 26.12.2019, на підставі наказу Міністерства юстиції України (Мін`юст), позивача було звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Натомість, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі №460/483/20 визнано протиправними та скасовано накази про звільнення позивача з роботи, поновлено його на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Разом з тим, позивач зазначив, що 31.08.2023 наказом Мін`юсту його повторно звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області вже у зв`язку із реорганізацією цього ж територіального управління. При цьому, зауважив, що у період з 25.01.2022 до 14.02.2023 йому неодноразово пропонували вакантні посади, але лише ті, які Мін`юст вважав за потрібне, а не усі наявні, жодна із яких не відповідала посаді, яку позивач займав до першого його незаконного звільнення. Стверджує, що після реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з`явились нові вакантні посади, в тому числі посада заступника, але незважаючи на це, позивачу її не було запропоновано. А тому, на переконання позивача, Мін`юстом не виконано встановленого чинним законодавством зобов`язання по працевлаштуванню працівників реорганізованої чи ліквідованої установи, оскільки призначення на посади за новим або зміненим штатним розписом інших осіб має здійснюватися після забезпечення гарантій на залишення на роботі працівників, які вже працюють в установі, організації, інакше роботодавець створює умови, за яких можливість реалізації права на залишення на роботі, фактично, нівелюється внаслідок зменшення вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю. У зв`язку з цим, позивач вважає, що накази відповідачів про його звільнення з роботи підлягають скасуванню судом як такі, що прийняті з порушенням законодавства України. З наведених підстав, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 10.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/23166/23 та вирішено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження. Цією ж ухвалою суду призначено підготовче судове засідання у справі на 13.11.2023 та витребувано у відповідачів додаткові докази.

25.10.2023, у межах встановленого судом строку, від Міністерства юстиції України до суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач-1 заперечив заявлені позовні вимоги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що на виконання судових рішень в адміністративній справі №460/483/20, Мін`юстом видано наказ від 22.12.2021 про поновлення позивача на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 26.12.2019, який доведено до його відома у встановленому законодавством порядку. При цьому, вказав, що оскільки 30.09.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, то після поновлення ОСОБА_1 на посаді йому неодноразово пропонувались вакантні посади державної служби як у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів), так і в Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції, з урахуванням приписів частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу». Разом з тим, позивачем не було надано письмової згоди або відмови від зайняття однієї із запропонованих посад у зазначених міжрегіональних управліннях Міністерства юстиції, а ненадання ОСОБА_1 згоди на переведення на одну із запропонованих посад, на переконання відповідача-1, вважається відмовою від таких посад, про що позивача було попереджено. Враховуючи зазначене, наказом Мін`юсту від 23.08.2023 ОСОБА_1 звільнено 31.08.2023 з посади з дотриманням процедури звільнення, передбаченої вимогами Закону України «Про державну службу». Крім того, відповідач-1 зауважив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 №912, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) реорганізовано шляхом приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з перейменуванням у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції. Внаслідок реалізації вказаної постанови Уряду, у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції, яке перейменувалося, відбулося скорочення посад державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б2», без припинення (реорганізації, ліквідації) юридичної особи, а у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) припинення юридичної особи внаслідок реорганізації, що призвело до повного скорочення штату та чисельності. А тому, відповідач-1 вважає твердження позивача про порушення Мін`юстом статей 40, 49-2 Кодексу законів про працю України стосовно працевлаштування такими, що не базуються на приписах чинного законодавства. Таким чином, відповідач-1 стверджує, що ним дотримано процедуру звільнення позивача з посади, що, у свою чергу, свідчить про правомірність оскаржуваних наказів та відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є похідними вимогами. З огляду на викладене, відповідач-1 просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, 25.10.2023 відзив на позовну заяву до суду подало й Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів), за змістом якого також заперечило щодо позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість і безпідставність. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач-2 вказав, що структурою та штатною чисельністю Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) було передбачено 5 посад державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б2», однак на момент поновлення позивача на роботі були відсутні вакантні посади, рівнозначні посаді, займаній ОСОБА_1 у Головному територіальному управління юстиції у Рівненській області. Зазначене слугувало підставою для застосування правил частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», а саме пропонування позивачу, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до рівня його професійної підготовки та професійних компетентностей. Разом з тим, незважаючи на неодноразові пропозиції посад, наявних в Управлінні протягом 2022 року, позивачем не надано письмової згоди або відмови від зайняття будь-якої із запропонованих посад. Тобто, позивач не приступив до виконання посадових обов`язків у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів), що, на переконання відповідача-2, підтверджує відсутність трудових зв`язків між ОСОБА_1 та цим Управлінням. Враховуючи наведене, відповідач-2 вважає, що процедура звільнення позивача з роботи проведена відповідно до вимог законодавства, а оскаржуваний наказ Мін`юсту прийнятий із дотриманням чіткої процедури, встановленої Законом України «Про державну службу», є правомірним та не підлягає скасуванню. З наведених підстав, відповідач-2 просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Також, 25.10.2023 на адресу суду надійшов відзив Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги є безпідставними й необґрунтованими. Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач-3 вказав, що Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції не є суб`єктом поновлення позивача на посаді, не виконувало і не має обов`язку виконувати щодо нього жодних публічно-владних функцій; позивач не перебував у трудових відносинах із Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів), а тому підстави для задоволення позовних вимог до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в тому числі щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відсутні. Таким чином, відповідач-3 просив у задоволенні позову відмовити повністю.

10.11.2023 відповідачем-1 надано суду додаткові пояснення у справі, зміст яких узгоджується із доводами та аргументами, викладеними Мін`юстом у відзиві на позовну заяву.

У підготовчому судовому засіданні 13.11.2023 позивач підтримав заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі, щодо закриття підготовчого провадження не заперечував.

У свою чергу, представник відповідача заперечила щодо позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні позову, щодо закриття підготовчого провадження не заперечувала.

Ухвалою суду від 13.11.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 14.12.2023.

У судовому засіданні 14.12.2023 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та призначено розгляд справи по суті на 08.01.2024. Цією ж ухвалою суду зобов`язано представника відповідачів повторно надіслати позивачу додаткові докази по справі.

У судовому засіданні 08.01.2024 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, задоволено клопотання позивача про витребування у відповідачів додаткових доказів у справі, а саме переліку наявних вакантних посад державної служби, рівнозначних посаді позивача, у відповідні періоди, у зв`язку з чим розгляд справи по суті відкладено до 01.02.2024.

У судовому засіданні 01.02.2024 позивач підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та суду пояснив, що рішенням суду від 01.06.2020 у справі №460/483/20 його поновлено на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 26.12.2019, однак фактичне поновлення на роботі відбулось лише у грудні 2021 року на підставі відповідного наказу Міністерства юстиції України. Після цього, у січні 2022 року Мін`юстом було надіслано на його адресу копію наказу про поновлення на роботі, попередження про наступне вивільнення із займаної посади та одночасно надано для ознайомлення перелік вакантних посад Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) категорій «Б» та «В», які позивач міг обійняти в порядку переведення. Зазначив, що отримавши згадані вище документи, він звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про надання інформації щодо адреси належного йому робочого місця, порядку виплати заробітної плати та щодо надання відпустки, у відповідь на яку відповідач-1 листом повідомив, що вирішення зазначених питань можливо лише у випадках фактичного поновлення на посаді. Вказав, що у період з січня 2022 року до січня 2023 року Мін`юстом неодноразово пропонувались йому для ознайомлення переліки наявних у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) та Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції вакантних посад державної служби, проте такі переліки не містили посад, рівнозначних тій, яку він обіймає, незважаючи на їх наявність, а тому він не надавав згоди на зайняття жодної із пропонованих нижчих посад державної служби. Стверджував, що відповідачем-1 свідомо не пропонувались йому вакантні посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б2» у період з моменту надання попередження про звільнення з посади до дня фактичного звільнення зі служби, що, на його переконання, свідчить про недотримання Мін`юстом вимог законодавства про державну службу. Зауважив, що наявність відповідних посад, в тому числі й після початку реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), підтверджується, зокрема, наданим Мін`юстом штатним розписом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідачів проти позову заперечила та пояснила суду, що у період з моменту поновлення ОСОБА_1 на посаді і до початку реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у вказаному міжрегіональному управлінні були відсутні рівнозначні вакантні посади державної служби, тобто посади категорії «Б» підкатегорії «Б2», а тому, з урахуванням вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», позивачу були запропоновані нижчі посади державної служби відповідно до рівня його професійної підготовки та професійних компетентностей. Після початку реорганізації міжрегіонального управління будь-які вакантні посади у ньому позивачу не пропонувались у зв`язку із початком здійснення ліквідаційної процедури. У свою чергу, наявні у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції вакантні посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б2» не пропонувались ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що рішенням суду у справі №460/483/20 позивача поновлено на посаді в Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області, а на посаду у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) його переведено не було. Крім того, представник відповідачів зауважила, що за наслідками реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відбулось скорочення кількості посад категорії «Б» підкатегорії «Б2» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції, а саме штатним розписом вказаного міжрегіонального управління передбачено лише три посади відповідної підкатегорії, на які призначено осіб, що мали переважне право на зайняття таких посад. Враховуючи наведені обставини, а також те, що позивач не надав згоди на зайняття будь-якої із пропонованих йому посад і не повідомив про відмову від переведення на запропоновані посади, представник відповідачів стверджувала, що Мін`юстом правомірно звільнено ОСОБА_1 із займаної ним посади з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 01.02.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у судовому засіданні оголошено перерву до 05.02.2024 у зв`язку із необхідністю учасників справи підготуватися до судових дебатів.

У судовому засіданні 05.02.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши заяви по суті справи, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 в адміністративній справі №460/483/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та, зокрема, поновлено позивача на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 26.12.2019; стягнуто на користь ОСОБА_1 з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 01.06.2020 у сумі 65112,60 грн.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі №460/483/20 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі №460/483/20 в частині задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та в цій частині прийнято постанову, якою позов задоволено частково; стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 01.06.2020 у сумі 65112 (шістдесят п`ять тисяч сто дванадцять) грн 60 коп. без утримання податку на доходи та обов`язкових до сплати платежів; у решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 залишено без змін.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Мін`юст і Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області подали касаційні скарги, за результатами розгляду яких постановою Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №460/483/20 касаційні скарги залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного судувід 01.06.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2020 без змін.

Таким чином, 09.09.2020 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 в адміністративній справі №460/483/20 набрало законної сили (у частині, не зміненій судом апеляційної інстанції).

На виконання згаданих вище судових рішень, наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2021 №3184/к скасовано наказ Мін`юсту від 23.12.2019 №4166/к «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 26.12.2019 (т.1, а.с.8).

У зв`язку з цим, 13.01.2022 позивач звернувся до відповідача-1 із листом щодо надання інформації про адресу належного йому робочого місця, особи, відповідальної за виплату йому заробітної плати, та з приводу надання відпустки (т.1, а.с.96).

У відповідь на вказане звернення, листом від 20.01.2022 №7376/6683-31-22/14.3 Державним секретарем Міністерства юстиції України повідомлено ОСОБА_1 , що вирішення порушених ним питань можливо лише у випадках фактичного поновлення на посаді, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області ліквідовано як юридичну особу публічного права та 30.09.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення вказаного управління (т.1, а.с.9-10).

Тому, одночасно з відповіддю на звернення позивача Мін`юстом надіслано на адресу ОСОБА_1 попередження про його наступне звільнення із займаної посади не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням та припинення державної служби відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із ліквідацією державного органу, а також запропоновано переведення на одну із вакантних посад державної служби категорій «Б» та «В» Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) згідно з відповідним переліком посад.

При цьому, зазначено, що посада заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, на якій поновлено позивача, віднесена до посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б2», однак рівнозначні посади станом на день попередження позивача про звільнення відсутні (т.1, а.с.11, 12-20).

Листом від 15.08.2022 за вих. №68629/14.3/31-22 Державним секретарем Міністерства юстиції України повторно проінформовано позивача про вакантні посади державної служби категорій «Б» та «В» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) згідно з відповідним переліком та запропоновано протягом п`яти календарних днів з дня доведення цієї інформації подати заяву про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу» або відмову від переведення для прийняття рішення щодо подальшої трудової діяльності позивача (т.1, а.с.21, 22-32).

Суд зауважує, що повторно запропонований позивачу перелік вакантних посад також не містив вакантних посад категорії «Б» підкатегорії «Б2», тобто посад, рівнозначних посаді ОСОБА_1

16.08.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» (набрала чинності 18.08.2022), якою вирішено, зокрема, реорганізувати такі міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) шляхом його приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з перейменуванням у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

Установлено, що здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції.

Судом встановлено, що на виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України, 26.09.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про початок припинення Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в результаті його реорганізації.

З огляду на відсутність згоди або відмови позивача від зайняття однієї із раніше запропонованих йому посад у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) та з урахуванням постанови Уряду від 16.08.2022 №912, листом від 14.02.2023 за вих. №17189/14.3/31-23 Державним секретарем Міністерства юстиції України проінформовано позивача про вакантні посади державної служби категорій «Б» та «В» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції згідно з відповідним переліком та запропоновано протягом п`яти календарних днів з дня доведення цієї інформації подати заяву про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу» або відмову від переведення (т.1, а.с.33, 34-50).

Листом від 09.08.2023 за вих. №105263/14.3/31-23 в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України повторно проінформовано позивача про можливість переведення на вакантні посади державної служби категорій «Б» та «В» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції згідно з відповідним переліком та запропоновано протягом п`яти календарних днів з дня доведення цієї інформації подати заяву про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу» або відмову від переведення.

При цьому, повідомлено, що ненадання позивачем письмової згоди на переведення на одну із запропонованих посад у термін до 18.08.2023 вважатиметься відмовою від таких посад (т.1, а.с.150-151, 153-171).

Суд звертає увагу, що у переліках вакантних посад, які додані до листів від 14.02.2023 за вих. №17189/14.3/31-23 та від 09.08.2023 за вих. №105263/14.3/31-23, Мін`юстом запропоновано ОСОБА_1 переведення лише на нижчі посади державної служби по відношенню до посади, яку він обіймав (на якій був поновлений). Водночас, рівнозначні посади державної служби, тобто посади категорії «Б» підкатегорії «Б2» у вказаних переліках відсутні, що не заперечувалось й представником відповідачів у судовому засіданні.

Разом з тим, 23.08.2023 Міністерством юстиції України видано наказ №1345/к «Про звільнення», яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 31.08.2023 відповідно до пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби та виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат згідно з частиною четвертою статті 87 цього Закону.

При цьому, підставою для видачі такого наказу визначено «наказ Міністерства юстиції України від 22.12.2021 №3184/к «Про поновлення», попередження про звільнення від 20.01.2022 з пропозицією посад державної служби, листи Мін`юсту від 15.08.2022 №68629/14.3/31-22, від 14.02.2023 №17189/14.3/31-23 та від 09.08.2023 №105263/14.3/31-23 з пропозиціями посад державної служби» (т.1, а.с.51).

У свою чергу, 29.08.2023 головою Комісії з реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) видано наказ №13/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 23.08.2023 №1345/к «Про звільнення»» (т.1, а.с.52).

Вважаючи наказ Мін`юсту від 23.08.2023 №1345/к та пункт 1 наказу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 29.08.2023 №13/К протиправними, ОСОБА_1 звернувся з суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

При вирішенні цього публічно-правового спору суд ураховує, що обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, предметом судового контролю у цій справі є правомірність наказів Мін`юсту від 23.08.2023 №1345/к та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 29.08.2023 №13/К про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 31.08.2023 відповідно до пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Як встановлено вище судом, підставою для прийняття Мін`юстом спірного рішення про звільнення позивача, реалізованого оскаржуваним наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), слугували наказ Міністерства юстиції України від 22.12.2021 №3184/к «Про поновлення», попередження про звільнення від 20.01.2022 з пропозицією посад державної служби, листи Мін`юсту від 15.08.2022 №68629/14.3/31-22, від 14.02.2023 №17189/14.3/31-23 та від 09.08.2023 №105263/14.3/31-23 з пропозиціями посад державної служби».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

За змістом статті 43 Основного Закону, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спеціальним законом, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

За змістом частин другої, третьої статті 5 Закону №889-VIII, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені статтею 87 Закону №889-VIII.

Так, відповідно до пунктів 1, 1-1 частини першої цієї статті, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Виходячи з системного аналізу наведених законодавчих норм, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, з підстав реорганізації або ліквідації державного органу.

Судом встановлено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі Постанова № 870) ліквідовані головні територіальні органи Мін`юсту, зокрема, і Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області, з одночасним визначенням правонаступника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Разом з тим, суд враховує, що за результатами розгляду й вирішення адміністративної справи №460/483/20, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погодився й суд касаційної інстанції, що фактично відбулася реорганізація територіального органу Мін`юсту Головного територіального управління юстиції у Рівненській області як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника новоствореної юридичної особи Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися вказаним територіальним управлінням, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припинилася.

Водночас, оскільки Мін`юстом не було виконано обов`язку щодо працевлаштування ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося протиправно, у зв`язку з чим скасував спірні накази відповідачів та поновив позивача на посаді.

Як встановлено вище судом, на виконання судових рішень в адміністративній справі №460/483/20, наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2021 №3184/к скасовано наказ Мін`юсту від 23.12.2019 №4166/к «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 26.12.2019. (т.1, а.с.8).

Таким чином, суд зазначає, що фактичне поновлення позивача на посаді з 26.12.2019 відбулось лише 22.12.2021 на підставі відповідного наказу відповідача-1, що не заперечувалось й учасниками справи під час розгляду справи по суті.

У той же час, суд зауважує, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 30.09.2021 внесено запис про припинення Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

А тому, враховуючи положення частини п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), з 30.09.2021 Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області вважається таким, що припинило свою діяльність та виконання покладених на нього функцій.

Наведені обставини, на переконання суду, слугували обґрунтованою підставою для здійснення Мін`юстом передбаченої законодавством процедури вивільнення позивача з посади, на якій його було поновлено рішенням суду у справі №460/483/20, що набрало законної сили, у зв`язку з реорганізацією та фактичним припиненням діяльності Головного територіального управління юстиції у Рівненській області як юридичної особи публічного права, а також здійсненням повноважень Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів) як його правонаступником.

06.03.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285-IX (далі Закон №1285-IX), яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ і виклав частину третю цього Закону у такій редакції:

«Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».

Положення частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ узгоджуються з правилами частини п`ятої статті 22 цього ж Закону, за змістом якої у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Отже, після внесення Законом №1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №640/24023/21, від 23.02.2023 у справі №140/9066/21, від 11.05.2023 у справі №380/9574/21, від 27.06.2023 у справі №120/3712/21-а, від 14.09.2023 у справі №640/15737/22 та від 31.01.2024 у справі №400/4445/22, який враховується судом в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

Суд звертає увагу, що за змістом статті 5 Закону №889-VІІІ, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Однак, у даному випадку частиною третьою статті 87 Закону №889-VІІІ, який є спеціальним законодавчим актом у спірних правовідносинах, повністю унормовано порядок вивільнення державних службовців, зокрема, у випадку реорганізації державного органу, а відтак, норми трудового законодавства застосовуються до спірних правовідносин лише у частині, не врегульованій Законом №889-VІІІ.

Отже, вирішуючи даний спір, перевірці судом підлягає дотримання відповідачами порядку вивільнення ОСОБА_1 з посади державної служби у зв`язку з реорганізацією державного органу, у розрізі вищенаведених положень Закону №889-VІІІ.

Насамперед, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 6 Закону №889-VІІІ, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

Між тим, за наведеним у пункті 6 частини першої статті 2 цього Закону визначенням, рівнозначна посада це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 25.01.2022 ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням від 20.01.2022 про наступне звільнення з посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Одночасно з попередженням про наступне припинення державної служби та звільнення з посади, позивачу було запропоновано перелік вакантних посад державної служби категорій «Б» та «В» Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (т.1, 11-20).

При цьому, у попередженні Мін`юстом зазначено про відсутність у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) рівнозначних вакантних посад державної служби станом на день попередження позивача про звільнення, у зв`язку з чим йому було запропоновано нижчі посади державної служби відповідно до рівня професійної підготовки та професійних компетентностей.

Однак, згоди на переведення на будь-яку із запропонованих посад позивач не надавав, з огляду на невідповідність таких посад рівню його кваліфікації та професійної підготовки, що підтверджено ним також у судовому засіданні.

У цьому аспекті суд зазначає, що позивач до свого звільнення обіймав посаду заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, яка відноситься до категорії «Б» підкатегорії «Б2». Між тим, станом на 20.01.2022 вакантні посади категорії «Б» підкатегорії «Б2» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) були відсутні, з огляду на що не могли бути запропоновані ОСОБА_1 .

Доказів протилежного матеріали судової справи не містять, і судом не встановлено.

Суд зауважує, що як у позовній заяві, так і в ході судового розгляду даної справи позивач покликався на те, що відповідачем-1 йому не були запропоновані усі вакантні посади, зокрема, рівнозначні посади заступника.

У свою чергу, представник відповідачів, на підтвердження відсутності у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) на момент попередження позивача про звільнення посад, рівнозначних його посаді, вказала, що у відповідний період такі посади не були вакантними. Крім того, стверджувала про відсутність у суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язку додатково пропонувати працівнику будь-які інші посади державної служби (як рівнозначні, так і нижчі посади), окрім тих, що були запропоновані йому одночасно з попередженням про звільнення.

Оцінюючи вказані вище твердження представника відповідачів, суд враховує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення (постанови Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №807/3588/14, від 27.05.2020 у справі №813/1715/16 та інші).

Вказана правова позиція прослідковується також у більш пізніх рішеннях Верховного Суду, в яких наголошено, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення (постанови від 16.02.2022 у справах №380/3389/20, №380/3435/20, №380/3654/20, №380/4357/20, від 07.07.2022 у справі №380/3754/20, від 28.07.2022 у справі №380/6958/20, від 17.07.2023 у справі №340/5566/20).

А тому, суд критично оцінює покликання представника відповідачів на відсутність у Мін`юсту обов`язку пропонувати ОСОБА_1 інші рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до рівня його професійної підготовки та професійних компетентностей у період після попередження про звільнення з посади та до дня фактичного звільнення зі служби, тобто з 25.01.2022 до 31.08.2023.

Суд констатує, що незважаючи на закінчення (сплин) передбаченого абзацом першим частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ 30-денного строку та неотримання від позивача згоди або відмови на переведення на запропоновані йому посади, відповідачем-1 протягом більше, ніж п`яти календарних місяців не вживалися будь-які заходи щодо звільнення позивача з державної служби.

Натомість, матеріалами справи підтверджується, що листом від 15.08.2022 за вих. №68629/14.3/31-22 Державним секретарем Міністерства юстиції України повторно проінформовано позивача про вакантні посади державної служби категорій «Б» та «В» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) згідно з відповідним переліком та запропоновано протягом п`яти календарних днів з дня доведення цієї інформації подати заяву про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до статті 41 Закону №889-VІІІ або відмову від переведення для прийняття рішення щодо його подальшої трудової діяльності (т.1, а.с.21, 22-32).

На переконання суду, така поведінка відповідача-1 у спірних правовідносинах свідчить лише на користь наведених вище правових висновків.

Також, відповідно до наявного в матеріалах справи переліку вакантних посад державної служби підкатегорії «Б2» Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за період з 22.12.2021 по 23.08.2023, у період з 08.11.2022 до 31.12.2022 була вакантною посада заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (т.1, а.с.189).

У судовому засіданні позивач повідомив суду, що вказана посада не пропонувалася йому відповідачами з невідомих для нього підстав, у зв`язку з чим стверджував про порушення ними вимог законодавства.

У той же час, представник відповідачів пояснила суду, що згадана вище посада ОСОБА_1 не пропонувалася, оскільки з 26.09.2022 щодо Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) розпочато ліквідаційну процедуру на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» від 16.08.2022 №912 (далі Постанова №912).

Аналізуючи наведені вище доводи сторін, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено будь-яких обмежень та/або заборон для суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо пропонування особі, яка підлягає звільненню з державної служби у зв`язку з реорганізацією державного органу, рівнозначної вакантної посади державної служби у державному органі, щодо якого розпочато процедуру припинення, позаяк внесення до єдиного державного реєстру запису про початок припинення (ліквідаційної процедури) юридичної особи публічного права не свідчить про фактичне припинення виконання таким державним органом покладених на нього функцій (повноважень) та завдань.

Як зазначено відповідачами у поданих ними заявах по суті справи та підтверджено їх представником у судовому засіданні, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) здійснювало покладені на нього функції до 31.12.2022, незважаючи на початок процедури реорганізації, а відтак, суд дійшов висновку, що відповідачами безпідставно не запропоновано позивачу рівнозначної вакантної посади заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), наявної у період з 08.11.2022 до 31.12.2022, чим не дотримано вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ.

Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Судом встановлено, що 18.08.2022 набрала чинності Постанова №912, на підставі якої вирішено, зокрема, реорганізувати такі міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) шляхом його приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з перейменуванням у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

Таким чином, правонаступником Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) є Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, яке розпочало здійснювати покладені на нього функції з початку 2023 року за наслідками реорганізації міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.

Наказом Мін`юсту від 07.10.2022 №437/к «Про затвердження структури та штатної чисельності» затверджено структуру та штатну чисельність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яку введено в дію з 13.10.2022 на підставі наказу Мін`юсту від 13.10.2022 №01/03 та якою передбачено у вказаному Міжрегіональному управлінні, зокрема, три посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б2», а саме: 2 посади заступників начальника міжрегіонального управління та 1 посада заступника начальника міжрегіонального управління начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області (т.2, а.с.43-46, 70).

Наказом Мін`юсту від 13.10.2022 №01/03 з 13.10.2022 введено в дію також і штатний розпис Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (т.2, а.с.71-76).

Згідно з наданим відповідачем-1 переліком вакантних посад державної служби підкатегорії «Б2» Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за період з 13.10.2022 по 23.08.2023 Івано-Франківська область:

- у період з 13.10.2022 до 31.10.2022 були вакантними дві посади заступників начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які були заповнені на підставі наказів Мін`юсту «Про переведення» від 28.10.2022 №4815/5 та №4816/5 відповідно;

- у період з 13.10.2022 до 29.12.2022 була вакантною посада заступника начальника міжрегіонального управління начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка була заповнена на підставі наказу Мін`юсту «Про переведення» від 13.12.2022 №5574/5 (т.1, а.с.188).

У судовому засіданні позивач стверджував, що вказані вакантні рівнозначні посади йому також не пропонувалися відповідачами.

У свою чергу, представник відповідачів пояснила суду, що згадані вище посади ОСОБА_1 не пропонувалася, позаяк останнього не було переведено до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Суд відхиляє такі твердження представника відповідачів, оскільки, як встановлено вище судом, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції є правонаступником Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), щодо якого 26.09.2022 розпочато процедуру припинення в результаті реорганізації (шляхом приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)), а тому, з моменту введення в дію структури і штатної чисельності та штатного розпису Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, тобто з 13.10.2023, визначені у ньому посади набули статусу вакантних.

При цьому, з урахуванням приписів частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ, призначення працівників на вказані посади (заповнення посад) мало здійснюватись Мін`юстом відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей усіх працівників, які попередньо обіймали рівнозначні посади відповідної категорії та підкатегорії, в тому числі й позивача, з урахуванням переважного права на залишення таких працівників на роботі, передбаченого законодавством про працю.

Водночас, матеріалами справи стверджено та не спростовано відповідачами у процесі розгляду справи по суті, що згадані вище рівнозначні вакантні посади позивачу не пропонувались.

За результатами аналізу змісту штатних розписів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, суд погоджується з твердженнями відповідачів про скорочення кількості посад категорії «Б» підкатегорії «Б2» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції внаслідок реорганізації міжрегіональних територіальних органів Мін`юсту.

Разом з тим, суд зазначає, що приписи частини третьої статті 87 Закону №889-VIII покладають обов`язок на суб`єкта призначення/керівника державної служби враховувати переважне право працівників на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, й ця вимога викладена достатньо чітко і зрозуміло, що не залишає місця для її неоднозначного (множинного) розуміння та/чи застосування.

Недотримання цього обов`язку, як і невмотивоване (необґрунтоване) надання переваги одному державному службовцю над іншим (коли йдеться про переведення в рамках скорочення чисельності і штату державних службовців, в тому числі внаслідок реорганізації державного органу) має наслідком також порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, який закріплений у статті 4 Закону №889-VIII.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.01.2023 у справі №600/752/22-а.

Суд констатує, що відповідачами не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів на підтвердження врахування ними гарантії, передбаченої статтею 42 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), при заповненні вакантних посад категорії «Б» підкатегорії «Б2» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (після його реорганізації); не аргументовано, коли та кому з працівників міжрегіональних управлінь, що реорганізовувалися, ці посади були запропоновані та ким із них зайняті; чи проводив суб`єкт призначення порівняльний аналіз працівників (в тому числі, позивача) та чи встановлював, хто з них має переважне право на залишення на роботі, яке, відповідно до статті 42 згаданого вище Кодексу, надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а при рівних показниках - з урахуванням інших умов, визначених у частині другій цієї статті.

Без можливості установлення вказаних обставин суд не має переконливих підстав вважати, що визначені переліком (т.1, а.с.188) вакантні посади категорії «Б» підкатегорії «Б2», рівнозначні посаді позивача, не запропоновані ОСОБА_1 суб`єктом призначення з об`єктивних та обґрунтованих причин.

Твердження відповідачів щодо відсутності підстав для пропонування позивачу вакантних рівнозначних посад у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції, зокрема, посад категорії «Б» підкатегорії «Б2», спростовуються також і тим, що у лютому та серпні 2023 року Мін`юстом проінформовано позивача про вакантні посади державної служби категорій «Б» та «В» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції згідно з відповідними переліками та запропоновано протягом п`яти календарних днів з дня доведення цієї інформації подати заяву про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до статті 41 Закону №889-VІІІ або відмову від переведення.

Однак, зазначені переліки містили лише нижчі посади державної служби по відношенню до посади позивача, що не заперечувалось і представником відповідачів у судовому засіданні.

Зокрема, листом від 09.08.2023 за вих. №105263/14.3/31-23 в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України повторно проінформовано позивача про можливість переведення на нижчі вакантні посади державної служби категорій «Б» та «В» у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції та зазначено, що ненадання позивачем письмової згоди на переведення на одну із запропонованих посад у термін до 18.08.2023 вважатиметься відмовою від таких посад.

Поряд з цим, з аналізу змісту частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ слід дійти висновку, що суб`єкт призначення або керівник державної служби наділений правом звільнити державного службовця на підставі пункту 1 частини першої цієї статті виключно у випадках, коли у нього відсутня можливість запропонувати такому працівнику інші рівнозначні або, як виняток, нижчі посади державної служби, а також у разі надання державним службовцем відмови від переведення на запропоновані посади.

У той же час, відповідачами не надано суду будь-яких доказів на підтвердження відсутності у Мін`юсту можливості запропонувати позивачу відповідні посади, або доказів надання ним відмови від переведення на запропоновані у листі від 09.08.2023 посади.

Крім того, суд зауважує, що положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ чітко визначено обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо попередження державного службовця про його наступне звільнення, зокрема, у випадку реорганізації державного органу (у даному випадку, реорганізації Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та його правонаступника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)) у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів до такого звільнення, з одночасним пропонуванням такому державному службовцю інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби (за їх наявності) відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей працівника.

Тобто, у разі надання державному службовцю пропозиції щодо зайняття ним інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби, суб`єкт призначення або керівник державної служби не вправі звільнити такого державного службовця із займаної ним посади раніше, ніж через 30 календарних днів з дня доведення до відома останнього відповідного переліку посад.

Наведене, на переконання суду, є однією із гарантій державних службовців при звільненні зі служби, що має на меті забезпечення права працівника на продовження перебування на державній службі задля належного виконання завдань і функцій певного державного органу.

Матеріалами справи стверджено, що лист від 09.08.2023 за вих. №105263/14.3/31-23 та інформування щодо вакантних посад надіслані на адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим повідомленням 10.08.2023, а відтак, вважаються доведеними до відома позивача на п`ятий календарний день з моменту відправлення, тобто 15.08.2023 (з урахуванням положень частини четвертої статті 9-1 Закону №889-VІІІ).

У той же час, відповідач-1 не дотримався передбаченого законом строку та звільнив позивача із займаної ним посади раніше ніж за 30 календарних днів з дня надання йому пропозиції щодо зайняття вакантних посад державної служби, тобто раніше 15.09.2023, за відсутності згоди позивача на переведення на одну із запропонованих посад або відмови від такого.

Наведене вище у своїй сукупності свідчить про недотримання Мін`юстом порядку звільнення ОСОБА_1 з посади державної служби у зв`язку з реорганізацією державного органу (Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та його правонаступника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)), передбаченого положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ.

Згідно з оскаржуваним наказом від 23.08.2023 №1345/к, Мін`юстом звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 31.08.2023 відповідно до пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 22.12.2021 №3184/к «Про поновлення», попередження про звільнення від 20.01.2022 з пропозицією посад державної служби, листів Мін`юсту від 15.08.2022 №68629/14.3/31-22, від 14.02.2023 №17189/14.3/31-23 та від 09.08.2023 №105263/14.3/31-23 з пропозиціями посад державної служби.

Поряд з цим, наявними у матеріалах справи письмовими доказами та встановленими судом фактичними обставинами підтверджено порушення відповідачем-1 установленого законом порядку звільнення позивача з посади, що свідчить про незаконність такого рішення.

Мін`юстом як суб`єктом владних повноважень не надано суду належних та достатніх доказів правомірності прийнятого ним наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, а тому, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу та необхідність його скасування.

Крім того, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідачів як суб`єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування в цілому наказу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 29.08.2023 №13/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 23.08.2023 №1345/к «Про звільнення»», оскільки останній є похідним від основного наказу про звільнення позивача та виданий на його підставі.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. (…)

Таким чином, належним способом відновлення порушених прав позивача є поновлення його на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 01.09.2023 (наступний робочий день за днем звільнення) та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.09.2023 до 05.02.2024 (період з дня, наступного за днем звільнення позивача з посади, по день ухвалення судом рішення про його поновлення).

Середній заробіток працівника, відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР, визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100).

Так, відповідно до абзаців третього та четвертого пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зважаючи на те, що звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося 31.08.2023, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за червень та липень 2023 року.

Разом з тим, покликаючись на незмінність рівня своєї заробітної плати у період з моменту його поновлення на посаді та до дня звільнення зі служби, до матеріалів справи позивачем долучено довідку Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 19.02.2020 №159, яка містить відомості щодо заробітної плати ОСОБА_1 за жовтень 2019 року (13486,83 грн) і листопад 2019 року (8837,41 грн) та, відповідно, щодо середньоденного заробітку позивача у вказаний період 620,12 грн (т.1, а.с.7).

Суд критично оцінює твердження представника відповідачів щодо неналежності вказаної вище довідки та вважає її належним доказом у справі, оскільки, як підтверджується матеріалами справи не заперечувалось сторонами у процесі розгляду спору по суті, рішенням суду від 01.06.2020 у справі №460/483/20, яке набрало законної сили, з 26.12.2019 ОСОБА_1 поновлено на посаді саме у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області та на посаду у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) переведено не було.

Більше того, у судовому засіданні представником відповідачів зазначалось, що після поновлення позивача на посаді, така посада не була включена до штатних розписів як Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на 2021-2022 роки, так і Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на 2022-2023 роки, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що нарахування й виплата позивачу заробітної плати у період після його поновлення судом на посаді у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області (діяльність якого припинено у встановленому законом порядку) та до дня звільнення здійснювалась виходячи з сум, зазначених у наданій позивачем довідці від 19.02.2020 №159.

Доказів протилежного матеріали судової справи не містять, і відповідачами не доведено.

Суд зазначає, що час вимушеного прогулу ОСОБА_1 охоплює період з дня, наступного за днем звільнення позивача з посади, а саме з 01.09.2023, і до дня ухвалення судом рішення у цій справі щодо його поновлення 05.02.2024, що складає 112 робочих днів.

Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 69453,44 грн (112 робочих днів х 620,12 грн).

Зі змісту спірного наказу відповідача-2 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 23.08.2023 №1345/к «Про звільнення»» від 29.08.2023 №13/К судом встановлено, що нарахування й виплату позивачу заробітної плати у період до його звільнення здійснювало Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) як правонаступник Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

Зазначені обставини підтверджено також і представником відповідачів у судовому засіданні.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) станом на час розгляду цієї судової справи перебуває у стані припинення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2023 до 05.02.2024 у сумі 69453,44 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №2340/3023/18, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У силу положень частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами дотримання вимог законодавства у сфері державної служби при звільненні позивача з посади у зв`язку з реорганізацією державного органу, а отже, і наявності обґрунтованих підстав для прийняття ними оскаржуваних наказів. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував неправомірність спірних рішень відповідачів, знайшли своє повне підтвердження за наслідками розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

В силу приписів пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України, рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.

А тому, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 23.08.2023 №1345/к "Про звільнення".

Визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 29.08.2023 №13/К "Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 23.08.2023 № 1345/к "Про звільнення"".

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 01.09.2023.

Стягнути із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2023 до 05.02.2024 в сумі 69453,44 грн (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів).

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Міністерство юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ/РНОКПП 00015622) Відповідач - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) (пл. Шашкевича, 1, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н, 79000, ЄДРПОУ/РНОКПП 43317547) Відповідач - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, 76018, ЄДРПОУ/РНОКПП 43316386)

Повний текст рішення складений 15 лютого 2024 року.

Суддя С.А. Борискін