Постанова

від 06.02.2024 по справі 824/3531/14-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/3531/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Григораш В.О.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

06 лютого 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М.

секретар судового засідання: Лунь Т. С.,

за участю:

представника позивача: Бляхарського Ярослава Станіславовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсервіс І» на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсервіс І» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування рішень.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду 19 жовтня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

18 грудня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягаєзадоволенню,виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмонтажсервіс 1" (код ЄДРПОУ 35876701) зареєстроване як юридична особа з 09.02.2009. Видами діяльності за КВЕД є: 45.21.1 будівництво будівель; 45.21.7 Монтаж та встановлення збірних конструкцій; 26.61.0 Виробництво виробів з бетону для будівництва; 26.66.0 Виробництво інших виробів з бетону, гіпсу та цементу; 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту; 74.20.1 Діяльність у сфері інжирінгу.

ТОВ "Будмонтажсервіс 1" є платником податку на додану вартість з 04.03.2009, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

На підставі направлень на проведення перевірки, наказу на проведення перевірку №207 від 29.04.2011 та відповідно до платну-графіка проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Будмонтажсервіс 1" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2011 відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами проведеної перевірки складено акт "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Будмонтажсервіс 1" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2011 від 30.06.2011 №272/23-1/35876701.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 (абз.4) п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 735115 грн та пп. 7.2.6, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.1.а), п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 427414 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, з урахуванням заперечень на акт перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.07.2011 №0000182300, яким ТОВ "Будмонтажсервіс 1" визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 522898 грн (за основним платежем - 427414 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 95484 грн) та №0000192300, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 918893,75 грн (за основним платежем - 735115 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 183778,75 грн).

Вказані грошові зобов`язання позивачу було нараховано у зв`язку з не підтвердженням господарських операцій з контрагентами ТОВ "Зодчій 1", ТОВ "Експедиційна компанія "Транссервіс", ПП "Агротранссервіс-2010", ТОВ "Альвіга К", ТОВ "МСПостач", ТОВ "КМБуд".

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення від 26.07.2011 №0000182300 та №0000192300 позивач звернувся до суду із цим позовом про їх скасування.

Постановою судді Чернівецького окружного адміністративного суду Спіжавки Г.Г. від 31.10.2013 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 31.10.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.12.2014 постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 31.10.2013 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі акцентував увагу на тому, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, що відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування, а також судом першої інстанції було поставлено під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пунктом 77.1 ст. 77 ПК України визначено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об`єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Вказані норми узгоджуються з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до п.5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для іх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпункту 5.3.9. пункту 5.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 №996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Визначення поняття первинного документу міститься у ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік", відповідно до якої, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Їх мета - зафіксувати факт господарської операції.

Первинні документи можуть бути створені як у письмовій, так і в електронній формі.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що первинними документами є: Акредитив, Акт інвентаризації, Акт на списання, Акт приймання, Акт приймання виконаних підрядних робіт, Акт приймання-передачі, Акт про витрату, Акт про виявлені дефекти, Акт списання, Видатковий касовий ордер, Відомість на виплату грошей, Відомість обліку залишків, Журнал обліку вантажів, Журнал обліку громадян, які проживають у готелі, Інвентарна картка обліку, Касова книга, Касовий чек, Книга складського обліку, Лімітно-забірна картка, Матеріальний ярлик, Меморіальний ордер, Наказ (розпорядження) про надання відпустки, Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу, Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), Накладна, Особова картка працівника, Платіжна вимога, Платіжна вимога-доручення, Платіжне доручення, Подорожній лист, Прибутковий касовий ордер, Прибутковий ордер, Проїзний документ, Розрахункова квитанція, Розрахунковий чек, Розрахунково-платіжна відомість працівника, Розрахунок амортизації основних засобів, Табель обліку використання робочого часу, Товарний чек, Товарно-транспортна накладна.

Враховуючи наведене, а також проаналізувавши положення ПК України, які регулювали спірні відносини (щодо ПДВ), а саме:

- п/п. 14.1.36. ПК України (щодо визначення терміну «господарська діяльність»), п/п. 14.1.185. (щодо визначення «постачання послуг»), п/п. 14.1.203 (щодо визначення «продаж результатів робіт (послуг),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п. 185.1. (щодо визначення «об`єкт оподаткування»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 198.1. ПК України (щодо обставин, наявність яких зумовлює виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення податкового кредиту), п. 201.1. (щодо обов`язку видати податкову накладну та обставин, які зумовлюють їх видачу), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),

- а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження задекларованих відомостей), а також положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов`язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення спірних операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування витрат виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість формування спірних сум витрат та податкового кредиту та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій.

Даючи оцінку доводам апелянта з приводу реальності господарських операцій з контрагентами ТОВ "Зодчій 1", ТОВ "Експедиційна компанія "Транссервіс", ПП "Агротранссервіс-2010", ТОВ "Альвіга К", ТОВ "МСПостач", ТОВ "КМБуд", колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для спірних податкових повідомлень - рішень став висновок відповідача про завищення ТОВ "Будмонтажсервіс 1" валових витрат на загальну суму 2940461,00 грн., в тому числі: за правочинами з ТОВ "Зодчій 1" (код ЄДРПОУ 35710104) на суму 137749,00 грн. за III квартал 2010 року; за правочинами з ТОВ "Альвіга К" (код ЄДРПОУ 36564204) на суму 11800,00 грн. за III квартал 2010 року; за правочинами з ТОВ "Експедиційна компанія "Транссервіс" (код ЄДРПОУ 36925382) на суму 2693257,00 грн. за IV квартал 2010 року; по взаємовідносинах з ПП "Агротранссервіс-2010" (код ЄДРПОУ 36941210) на суму 97655,00 грн. за III квартал 2010 року, а також про завищення ТОВ "Будмонтажсервіс 1" податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 138276,00 грн. по господарським операціям з ТОВ "МСПостач"; завищення ТОВ "Будмонтажсервіс 1" податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 216643,00 грн. по господарським операціям з ТОВ "КМБуд"; завищення ТОВ "Будмонтажсервіс 1" податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 27550,00 грн. по господарським операціям з ТОВ "Зодчій 1"; завищення ТОВ "Будмонтажсервіс 1" податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 2360,00 грн. по господарським операціям з ТОВ "Альвіга К"; завищення ТОВ "Будмонтажсервіс 1" податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 538651,00 грн. по господарським операціям з ТОВ "Експедиційна компанія "Транссервіс".

Даючи оцінку вищеописаним обставинам, колегія суддів з метою встановлення факту здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість вважає за необхідне з`ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов`язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Перевіряючи реальність господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо реальності господарських операцій між ТОВ "Будмонтажсервіс 1" (замовник) та ТОВ "Зодчий 1" (виконавець).

З матеріалів справи встановлено, що 01.07.2010 між ТОВ "Будмонтажсервіс 1" (замовник) та ТОВ "Зодчий 1" (виконавець) укладено договір на надання послуг механізмами №34, відповідно до умов якого виконавець зобов`язаний надавати замовнику послуги будівельною технікою та механізмами, а замовник зобов`язується оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 2.1 Розділу 2 Договору, виконавець зобов`язаний виділяти механізм в технічно-справному стані, вчасно і якісно надавати послуги, укомплектовувати механізм кваліфікованим обслуговуючим персоналом, забезпечувати обслуговуючому персоналу механізму безпечні умови праці, перевіряти технічний стан механізму перед початком роботи, нести відповідальність за дотримання вимог техніки безпеки, на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) виставляти Замовнику рахунки до оплати, а Замовник зобов`язаний використовувати механізм виключно за його цільовим призначенням, контролювати кількість і якість виконаних робіт (наданих послуг), своєчасно проводити розрахунок за надані послуги.

Згідно Розділу 3 Договору вартість наданих послуг визначається згідно акту виконаних робіт (наданих послуг) який оформляється погоджених сторонами калькуляцій, розрахунків відповідно до державних будівельних норм. Оплата проводиться замовником на підставі наданого Виконавцем рахунку. Замовник здійснює оплату наданих послуг на протязі десяти банківських днів з моменту отримання рахунку Виконавця. Розрахунок проводиться в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

Суд першої інстанції досліджуючи подані позивачем документи в підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом дійшов висновку, що представлені позивачем під час перевірки посадовим особам податкового органу, документи на придбання робіт, послуг не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них достовірного змісту та обов`язкових реквізитів (кількісні та вартісні показники в актах виконаних робіт не відповідають даним податкової звітності ТОВ "Зодчий 1").

Однак, колегія суддів вважає такі висновки помилковими, з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи встановлено, що проведення ТОВ "Зодчий 1" робіт по договору №34 від 01.07.2010, а саме послуги бульдозера Т-130 у липні 2010, послуги компресора ПКСД 2, 2м3/хв у липні, послуги крану на автомобільному ходу КС-3575 А у липні 2010, послуги крану на автомобільному ходу КС-5575 А у липні 2010 підтверджено актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №29 від 30.07.2010.

Згідно вказаного акту, загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ становить 137749,34 грн., ПДВ 20 % 27549,87 грн. Загальна вартість робіт послуг з ПДВ становить 165299,21 грн. (т. 1 а.с. 236).

Сплата ТОВ "Будмонтажсервіс 1" 165299,21 грн. підтверджується платіжним дорученням №518 від 14.10.2010.

Досліджуючи подані документи, колегія суддів вважає, що вищенаведені первинні документи підтверджують факт реального виконання сторонами обов`язків за спірним договором, в результаті чого відбувся рух активів між позивачем та контрагентом і зміна фінансового стану позивача.

Щодо реальності господарських операцій між ТОВ "Будмонтажсервіс 1" (орендар) та ТОВ "Альвіга К" (орендодавець), колегія суддів зазначає слідуюче.

01.07.2010 між ТОВ "Альвіга К" (Орендодавець) та ТОВ "Будмонтажсервіс 1" (Орендар) укладено договір оренди майна №35, згідно п. 1.1 якого Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в строкове платне володіння та користування (оренду) два будівельні вагончики (робітничий та прорабський), а Орендар зобов`язується їх прийняти, володіти та користуватися ними та сплачувати за це орендну плату.

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження вказаних господарських відносин позивачем надано акти прийому-передачі майна в оренду, протокол погодження орендної плати, платіжне доручення, а також надано подорожний лист, товарно-транспортну накладну та податкову накладну, які стверджують про переміщення орендованих вагончиків.

Колегія суддів критично ставиться до доводів відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, що ТОВ "Альвіга К" не мало можливості власних трудових ресурсів та контрагентів-постачальників виконаних робіт, оскільки податковим органом формально оцінено суть наданих позивачу послуг, не з`ясовано кількісного показника ресурсів необхідних для їх надання та не враховано, що це питання знаходиться поза межею обізнаності та обачності позивача.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4548/13-а, відповідно до якої твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Таким чином, на переконання колегії суддів , ТОВ "Будмонтажсервіс 1" надано достатньо первинних документів, які підтверджують факт реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ "Альвіга К".

Щодо господарських взаємовідносин TOB «МСПостач», колегія суддів вказує слідуюче.

З матеріалів справи встановлено, що 13.10.2010 року між TOB «МСПостач» (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки № 47, відповідно до якого постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність покупця будівельні матеріали, а покупець оплатити їх. Реальність вказаних господарських операцій стверджується платіжними дорученнями, податковими накладними та видатковими накладними.

Колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції, що ряд податкових накладних оформлені неналежним чином, зокрема, дата виписки податкових накладних не відповідає даті виникнення податкових зобов`язань з ПДВ у ТОВ «МСПостач»; зміст податкових накладних по постачальнику ТОВ «КМБуд» в графах «номенклатура товарів», «кількість», «ціна за одиницю» відрізняється від відповідних показників у видаткових накладних на відвантажені товари, з огляду на слідуюче.

Відповідно до п. 7.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР, який був чинним на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, визначено, датою виникнення податкових зобов`язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

В ході судового розгляду справи позивачем було зазначено, що податкові накладні по операціям з ТОВ «МСПостач» виписувалися по даті зарахування коштів, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями:

платіжне доручення № 510 від 13.10.2010р. податкова накладна № 499 від 13.10.2010р.;

платіжне доручення № 540 від 18.10.2010р. податкова накладна № 553 від 18.10.2010р.;

платіжне доручення № 559 від 21.10.2010р. податкова накладна № 599 від 21.10.2010р.;

платіжне доручення № 35 від 28.10.2010р. податкова накладна № 677 від 28.10.2010р.;

платіжне доручення № 641 від 10.11.2010р. податкова накладна № 787 від 10.11.2010р.;

платіжне доручення № 663 від 12.11.2010р. податкова накладна № 813 від 12.11.2010р.;

платіжне доручення № 677 від 17.11.2010р. податкова накладна № 849 від 17.11.2010р.;

платіжне доручення № 78 від 19.11.2010р. податкова накладна № 873 від 19.11.2010р.;

платіжне доручення № 120 від 01.12.2010р. податкова накладна № 989 від 01.12.2010р.;

платіжне доручення № 132 від 03.12.2010р. податкова накладна № 1020 від 03.12.2010р.;

платіжне доручення № 171 від 08.12.2010р. податкова накладна № 1058 від 08.12.2010р.;

платіжне доручення № 248 від 24.12.2010р. податкова накладна № 1221 від 24.12.2010р.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи є всі вищеперелічені платіжні доручення, видаткові та податкові накладні, проте вони не були оцінені судом належним чином.

Разом з цим, як було зазначено представником позивача в суді апеляційної інстанції згідно рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2011р. по справі № 15/5027/606/2011 з ТОВ «Будмонтажсервіс 1» на користь ТОВ «МСПостач» було стягнуто суму заборгованості в розмірі 3 300,00 грн. згідно договору № 47 від 13.10.2010р. Розглянувши матеріали справи, господарський суд також встановив, що договір № 47 від 13.10.2010р. між ТОВ «Будмонтажсервіс 1» та ТОВ «МСПостач» є укладеним та чинним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а виконання сторонами договору своїх зобов`язань підтверджується відповідними, належним чином оформленими, первинними документами.

За таких обставин, вищезазначені докази в повній мірі підтверджують факт отримання товарів ТОВ "Будмонтажсервіс 1" від TOB "МСПостач" та, відповідно підтверджує зв`язок вказаних витрат з господарською діяльністю ТОВ "Будмонтажсервіс 1".

Оцінюючи реальність здійснення господарських операцій позивача із контрагентом TOB «КМБуд», суд апеляційної інстанції вказує на слідуюче.

Відповідно до договору поставки № 57 від 14.10.2010р. укладеного між TOB «КМБуд» (постачальник) TOB «Будмонтажсервіс 1» (покупець), позивачем були придбані будівельні матеріали. На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем було надано видаткові, податкові накладні та платіжні доручення.

Також суд апеляційної інстанції зауважує, що відомості зазначені у податкових накладних, видаткових накладних та платіжних дорученнях повністю співпадають та відповідають змісту господарських операцій визначених у договорах поставки укладених з TOB «МСПостач» та TOB «КМБуд».

Щодо невідповідності змісту податкових накладних по постачальнику ТОВ «КМБуд» в графах «номенклатура товарів», «кількість», «ціна за одиницю» відрізняється від відповідних показників у видаткових накладних на відвантажені товари, позивачем також були надані пояснення та відповідні підтверджуючі документи, які також не були належно розглянуті судом, про наступне: перелік товарів згідно видаткової накладної № 1356 від 16.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податкових накладних № 1242 від 17.11.2010р., № 1219 від 12.11.2010р. та № 1210 від 10.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1357 від 16.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1124 від 27.10.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1358 від 16.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1210 від 10.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1359 від 16.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податкових накладних № 1127 від 28.10.2010р. та № 1124 від 27.10.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1360 від 16.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податкових накладних № 1086 від 21.10.2010р. та № 1070 від 18.10.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1361 від 16.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1086 від 21.10.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1362 від 16.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1124 від 27.10.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1376 від 17.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1210 від 10.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1383 від 19.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1242 від 17.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1384 від 19.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податкових накладних № 1242 від 17.11.2010р. та № 1256 від 19.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1399 від 24.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1256 від 19.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1400 від 24.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1242 від 17.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1404 від 24.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1256 від 19.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1405 від 24.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1242 від 17.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1414 від 25.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1242 від 17.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1417/1 від 25.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1256 від 19.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1424 від 26.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1256 від 19.11.2010р.; перелік товарів згідно видаткової накладної № 1425 від 16.11.2010р. включений в перелік товарів, відображених в податковій накладній № 1256 від 19.11.2010р.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2011р. по справі № 7/5027/603/2011 з ТОВ «Будмонтажсервіс 1» на користь ТОВ «КМБуд» було стягнуто суму заборгованості в розмірі 2 809,34 грн. за договором № 57 від 14.10.2010р. Розглянувши матеріали справи, господарський суд також встановив, що договір № 57 від 14.10.2010р. між ТОВ «Будмонтажсервіс 1» та ТОВ «КМБуд» є укладеним та чинним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а виконання сторонами договору своїх зобов`язань підтверджується відповідними, належним чином оформленими, первинними документами.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, позивачем як під час перевірки так і в ході розгляду даної справи в суді, до матеріалів справи надано достатньо документів на підтвердження реальності господарських операцій із TOB "КМБуд".

Між TOB «Будмонтажсервіс 1» (замовник) та TOB «Експедиційна компанія «Транссервіс» (виконавець) було укладено договір № 91/2 від 01.12.2010 р., відповідно до якого виконавець на умовах даного договору надає замовнику власними або залученими силами послуги транспортними засобами та механізмами, а замовник оплачує надані послуги. Про існування господарських відносин між вказаними підприємствами свідчить акт №801 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині реальності господарських операцій із ТОВ "ЕК "Транссервіс", колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до договору на надання послуг транспортними засобами та механізмами №91/2 від 01.12.2010, укладеного між ТОВ "Будмонтажсервіс 1" (Замовник) та ТОВ "ЕК "Транссервіс" (Виконавець), виконавець зобов`язався надати власними чи залученими силами послуги транспортними засобами та механізмами, а Замовник зобов`язується оплатити надані послуги, відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 2 вказаного договору вартість наданих послуг визначається згідно акту виконаних робіт (наданих послуг), який оформляється сторонами калькуляцій, розрахунків відповідно до державних будівельних норм.

Згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року №801 ТОВ "ЕК "Транссервіс" надано ТОВ "Будмонтажсервіс 1" послуги з перевезення ґрунту, а саме: перевезення ґрунту до 1 км к-ть 23564 т, ціна 2,03, виконано робіт 47835 грн; перевезення ґрунту до 2 км к-ть 10658 т, ціна 4,03, виконано робіт 42952 грн; перевезення ґрунту до 3 км к-ть 2022, ціна 6,03, виконано робіт 12193 грн; перевезення ґрунту до 19 км к-ть 54302 т, ціна 32,21, виконано робіт 1749067 грн; перевезення ґрунту до 25 км к-ть 12364 т, ціна 40,36, виконано робіт 499011 грн; нульовий пробіг до місця виконання робіт і назад к-ть 3707 км, ціна 5,37, виконано робіт 19907 грн.

Окрім цього, позивачем складено акт здачі-прийняття роті (надання послуг), згідно якого ТОВ "ЕК "Транссервіс" надано ТОВ "Будмонтажсервіс 1" послуги самоскида Камаз 55111 в/п у грудні 2010 року на суму 51985,44 грн.

На виконання вказаних робіт (послуг) складено податкові накладні від 31.12.2010 №801 та №802.

На підтвердження транспортного перевезення позивачем надано до суду товарно-транспортні накладні від 15.12.2010, від 26.12.2010, 30.12.2010, 14.12.2010, 15.12.2010.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься договір № 91/2 від 01.12.2010р. між ТОВ «Будмонтажсервіс 1» та ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», згідно з яким позивач отримав послуги транспортними засобами та механізмами.

Однак, виходячи з висновків суду, на перевірку Сокирянській ОДПІ позивачем не представлено кошторисної документації, відповідно до якої виконувалися роботи, не надано підсумкових відомостей ресурсів, розрахунків загальновиробничих витрат, розрахунків вартості експлуатації машин, внаслідок чого вартісні показники в актах приймання-передачі наданих послуг є не підтвердженими та не обґрунтованими і такі акти не мають юридичної сили та доказовості первинного документа.

Також судом першої інстанції зазначено, що за результатами перевірки ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» встановлено вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, відсутність об`єктів оподаткування при придбанні та продажі товарів у листопаді-грудні 2010 року. Також встановлено, що жодних первинних документів бухгалтерського обліку щодо фінансово-господарської діяльності ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» не надано, не підтверджено наявність поставок товарів від ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» підприємствам-покупцям, відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби. Із вищевказаного судом робиться висновок, що наведені у договорах товари та послуги позивачу фактично не поставлялися, а тому придбання таких товарів і послуг не відбулося, що свідчить про відсутність права на податковий кредит або валові витрати у платника податків.

Проте, вищевказані висновки не базуються на детальній оцінці судом першої інстанції самої процедури та наслідків проведення перевірки ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», а саме не зазначено хто саме проводив перевірку ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», дату проведення перевірки, чи не були оскаржені результати перевірки, чи висновки перевіряючих є юридично обґрунтованими та інше.

Тому, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що висновки суду першої інстанції щодо виконання договору № 91/2 від 01.12.2010р. між ТОВ «Будмонтажсервіс 1» та ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», які ґрунтується лише на висновках ревізорів Сокирянської ОДПІ, викладених в акті перевірки № 272/23-1/35876701 від 30.06.2011р. та на висновках невідомої перевірки ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», є безпідставними.

Згідно п. 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», який був винним на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми плаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього закону).

Колегія суддів наголошує, що до матеріалів справи позивачем було надано акти виконаних робіт (наданих послуг) та відповідні податкові накладні. Всі надані документи оформлені відповідно до вимог законодавства.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає висновок суду щодо відсутності в позивача права на податковий кредит по операціях з ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» через відсутність кошторисної документації, відповідно до якої виконувалися роботи, підсумкових відомостей ресурсів, розрахунків загальновиробничих витрат, розрахунків вартості експлуатації машин незаконним та юридично необґрунтованим.

Колегія суддів наголошує, що кошторисна документація, відповідно до якої виконувалися роботи, підсумкові відомості ресурсів, розрахунки загальновиробничих витрат, розрахунки вартості експлуатації машин не є єдиними та обов`язковими документами, які підтверджують факт отримання позивачем послуг і у випадку їх відсутності позивач не позбавлений права на включення до податкового кредиту сум, вказаних у податкових накладних, виписаних ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс».

Разом з цим, на підтвердження здійснення господарських операцій та виконання договірних зобов`язань, позивачем було надано до суду рішення Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011р. по справі № 8/5027/775/2011, згідно якого з ТОВ «Будмонтажсервіс 1» було стягнуто на користь ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» суму заборгованості в розмірі 9 321,50 грн., що виникла з договору № 91/2 від 01.12.2010р. Даним рішенням господарського суду підтверджується факт надання ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» послуг транспортом та механізмами і факт отримання цих послуг позивачем.

Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою вказане рішення Господарського суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції, що первинні документи представлені перевірці на підтвердження факту робіт, послуг отриманих від ТОВ "ЕК "Транссервіс" не мають юридичної сили і доказовості первинного документа спростовуються вищенаведеними обставинами та наданими позивачем доказами.

З приводу реальності господарських операцій між позивачем та ПП "Агротранссервіс - 2010", колегія суддів вказує на слідуюче.

03.05.2010 року між позивачем (замовник) та ПП «Агротранссервіс-2010» (виконавець) було укладено договір №27/2 на надання послуг транспортними засобами та механізмами, відповідно до умов якого виконавець надає замовнику послуги транспортними засобами, будівельною технікою та механізмами, а замовник зобов`язується оплатити надані послуги. Виконання господарських операцій за вказаним договором підтверджується актами здачі-прийняття робіт та податкові накладні, товарно-транспортні накладні від 18.12.2010.

Колегія суддів зауважує, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2011р. по справі № 9/5027/648/2011, яким з TOB «Будмонтажсервіс 1» на користь ПП «Агротранссервіс-2010» було стягнуто суму заборгованості в розмірі 6 026,56 грн. за договором № 27/2 від 03.05.2010 р.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що первинні документи представлені перевірці на підтвердження факту робіт, послуг отриманих від ПП "Агротранссервіс-2010" не мають юридичної сили і доказовості первинного документа, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 818/1697/16.

Дослідивши подані позивачем документи до контролюючого органу, судова колегія приходить до висновку, що документи, складені за результатами проведених операцій між позивачем та контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

При цьому варто наголосити, що сама по собі наявність або відсутність у контрагента окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, певної кількості персоналу, не можуть бути вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит чи витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

При укладені договорів головним для суб`єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб виконання предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація як суб`єкта господарювання в органах виконавчої влади та допоміжна інформація про реєстрацію платником податку на додану вартість у органах податкової служби. Тому позивач не має права наполягати на отримані додаткової інформації відповідачем від його контрагента .

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання, оскільки такі відомості носять інформаційний характер та не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

При цьому відповідачем не зазначено конкретних доказів на підтвердження таких припущень, як це передбачено частиною 2 статті 77 КАС України. Разом з тим, відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі №814/4212/17.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що висновок відповідача, з яким погодився суд першої інстанції стосовно того, що в даному випадку мають місце певні дефекти в оформленні документів є хибним, оскільки інформація яка зазначена в первинних документах не позбавляє можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг наданих послуг, вартість, тощо, і не повинні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту та витрат у разі реального здійснених господарських операцій.

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаними в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Наявність чи відсутність окремих документів, чи відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій (постанова Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у справі № 809/2161/14 від 28.11.2018, постанова Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у справі № 826/7423/16 від 24.05.2019).

При цьому, ознайомившись із наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов`язкові реквізити передбачені положеннями ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704), що свідчить про те, що спірні господарські операції позивача у перевіреному періоді мали реальний характер, були пов`язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Таким чином, зважаючи на вище викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про фактичність господарських операцій позивача з ТОВ «Зодчій 1», ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», ПП «Агротранссервіс-2010», ТОВ «Альвіга К», ТОВ «МСПостач», ТОВ «КМБуд».

Крім того, колегія суддів зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи суду першої інстанції, що відповідно до постанови слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві встановлено, що в провадженні СВ Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві знаходиться кримінальна справа, порушена з приводу фіктивного підприємництва, шляхом створення суб`єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, а також підробки та використання завідомо підроблених документів, за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 205 ч.1, 358 ч. 1 КК України. Під час розслідування кримінальної справи встановлено, що невідомі особи організували в місті Києві та області понад 25 суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), які задіяні в злочинній схемі прикриття фіктивних фінансово-господарських операцій, переведення безготівкових грошових засобів у гроші та укриття її від бухгалтерського обліку, а відповідно до інформації ГУБОЗ МВС України, одним з таких фіктивних підприємств є ТОВ "Зодчій 1".

Так, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Крім того, несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов`язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Суд апеляційної інстанції також не бере до уваги докази, надані представником відповідача, про анулювання реєстрації платника ПДВ ТОВ «Зодчий 1», ТОВ «ЕК «Транссервіс», ПП «Автотранссервіс-2010», ТОВ «Алвіга-К», ТОВ «МСПостач», оскільки: по-перше скасування реєстрації платника ПДВ відбулась після здійснення господарських операцій, а по-друге у зв`язку з відсутністю за місцемзнаходження та наданням декларації відсутність поставок, що не може стверджувати про нереальність господарських операцій між вказаними юридичними особами та «Будмонтажсервіс 1», оскільки за дані правопорушення несуть відповідальність платники, що їх вчинили.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в ньому не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб`єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Разом з тим відповідачем лише зазначено про відсутність реальності робіт та послуг, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, через призму характеристики контрагента, що на думку відповідача, може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни може мати правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, відсутність основних засобів, не подання звітності до контролюючого органу, продаж товарів відмінних від придбаних) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податків, який у повному обсязі виконав передбачені податковим законодавством зобов`язання, які підтверджено документально.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту (постанова ВС/КАС № 816/809/17 від 27.03.2018).

У рішенні від 18.03.2010 по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії (п. 23 даного рішення) ЄСПЛ зазначив, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Оскільки, судом встановлено, що договори з контрагентами позивача укладено у письмовій формі, виконання вказаних договорів підтверджено первинними документами, тому колегія суддів приходить до висновку, що сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до чинного законодавства. Укладені договори відповідають вимогам ЦК України, не порушують публічний порядок, не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також такі договори судом недійсними не визнавалися, а отже є чинними.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та узгодженість дій між ними.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицію Верховного Суду у справі №815/8161/13 у постанові від 24.01.2020.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази, на порушення вимог частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, податковий орган не надав, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит, не спростував.

В свою чергу, з матеріалів справи встановлено, що позивач, як до перевірки, так і до суду, надав належним чином оформлені первинні та бухгалтерські документи, які підтверджують понесені позивачем витрати та вказують на реальну зміну його майнового стану.

Стосовно правовідносин позивача з контрагентами ТОВ Естет пром 5, ТОВ Сталікс, ТОВ СТЦ Охоронні системи, то на переконання колегії суддів вказані обставини оцінці не потребували, оскільки операції з цими контрагентами не є предметом розгляду справи, а тому суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі предмету дослідження спірних правовідносин.

В розрізі викладених обставин, судова колегія оцінки вказаним обставинам не надає.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як передбачено ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.1, 2 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів наголошує, що визначальною ознакою реальності господарських операцій є зміна майнового стану платника податків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, надані позивачем первинні документи підтверджують факт реального виконання сторонами обов`язків за спірними договорами, в результаті чого відбувся рух активів між контрагентами і зміна фінансового стану позивача, що є обов`язковою умовою при здійсненні господарських операцій. Надані первинні документи відповідають дійсному економічному змісту, безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, підтверджують правомірність формування позивачем, як витрат так і податкового кредиту по факту придбання робіт та спростовує висновки податкового органу викладені у акті перевірки.

Водночас, доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції про ненадання до перевірки окремих документів, не можуть бути достатньою та самостійною підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із постачальниками.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що реальність господарських операцій позивача з контрагентами, які були поставлені під сумнів судом першої інстанції, підтверджується вищенаведеними обставинами та доказами.

Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета переплітається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

У відповідності до вимог п.2, ч.2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти в тому числі рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Враховуючи викладене, даючи оцінку обґрунтованості рішення суду першої інстанції та діям суб`єкта владних повноважень, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку правильним способом захистом порушених прав позивача буде визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000182300 від 26.07.2011 року та №0000192300 від 26.07.2011року.

Згідно ч. 3 ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України Про судові рішення рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим судом першої інстанції не було враховано та не здійснено належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору неправильно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правових підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсервіс І» задовольнити повністю.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсервіс І» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування рішень скасувати.

Прийняти нову постанову якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсервіс І» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000182300 від 26.07.2011року №0000192300 від 26.07.2011 року Сокирянської ОДПІ Чернівецької області.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 16 лютого 2024 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.