Постанова

від 07.02.2024 по справі 813/856/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 813/856/16 пров. № А/857/15311/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А.,

з участю секретаря судового засідання Кардаш В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року у справі №813/856/16 за адміністративним позовом Державного підприємства "Стрийський вагоноремонтний завод" до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (процесуальний правонаступник СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя в 1-й інстанції Карп`як О. О.,

час ухвалення рішення 18.07.2023 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 24.07.2023 року,

в с т а н о в и в:

Позивач Державне підприємство "Стрийський вагоноремонтний завод" звернулося в суд з позовом до відповідача Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (процесуальний правонаступник СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС від 27 жовтня 2015 року №0000392220/4221.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2015 року №0000392220/4221 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1741853,62 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що у ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами з метою настання реальних наслідків. Зазначає, що документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів. Таким чином, враховуючи податкову інформацію щодо контрагентів позивача, реальність здійснених з ними господарських операцій встановити неможливо, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що винесене з урахуванням вимог чинного законодавства та підстави для його скасування відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що реальність господарських операцій підтверджується належними первинними документами, які дають можливість встановити в кількісному та ціновому виразі та який саме товар був поставлений, а також відповідними платіжними дорученнями, якими підтверджено рух грошових коштів. Доказів того, що податкові накладні підписані особами без відповідних повноважень контролюючим органом не надано. Жодних зауважень до змісту первинних документів контролюючий орган в акті перевірки теж не навів. Позивач при проведені господарських операцій зі своїм контрагентам оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось контролюючим органом. Недостовірність жодного з цих документів останнім не встановлена. Транспортування природного газу, який перебував у власності ТОВ «Українська нафто-газова компанія» здійснювалося за Договором на розподіл природного газу № 25 від 05 листопада 2012 року, укладеного між позивачем та ПАТ «Львівгаз» в особі філії «Стрийське УЕГГ». Звертає увагу на те, що контролюючий орган не використовував надані ст.20 ПК України повноваження для з`ясування реальності господарських операцій та їх зв`язку з господарською діяльністю позивача, а висновки про безтоварність господарських операцій зроблено на підставі припущень без проведення комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, без врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також без дослідження використання отриманого природного газу у подальшій діяльності позивача. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник відповідача (апелянта) Гавриляк Р. А. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача Васьків І. В. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» зареєстровано 14 червня 2001 року. Види діяльності: 33.17 ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів (основний), 30.20. виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу; 10.71 виробництво хліба і хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання, 16.23 виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів, 25.11 виробництво будівельних металевих конструкцій і частинконструкцій, 49.20 вантажний залізничний транспорт, інші.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період 2012-2014.

За результатами вищевказаної перевірки складено акт від 08 жовтня 2015 року №145/28-06-42-10/20770332, яким встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» по взаєморозрахунках з його контрагентами, що призвело до заниження податку на додану вартість в розмірі 1442565 грн.

На підставі вказаного акта перевірки СДПІ ОВП у м. Львові Міжрегіонального ГУ ДФС 27 жовтня 2015 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000392220/4221, яким ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 2163847,50 грн, в тому числі за основним платежем 1442565,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 721282,50 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» оскаржило його у суд.

Предметом доказування у цій категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або формування валових витрат.

Як встановлено судом, контролюючим органом було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «СТРИЙСЬКИЙ ВРЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування ПДВ за 2012-2014 роки по взаємовідносинах із ТОВ «Українська нафто-газова компанія», ТОВ «Кальтаір», ТОВ «Ретус», ТОВ ВКП «Промислово-Будівельна група», ПВКП «Укрметалцентр», ПП «Велес», ПП «Бурштин-Львів», ТОВ «Галтехпостач», ТОВ «Логістика Дистриб`юція Сервіс», ТОВ «Стек-комп`ютер», ТОВ «Оріон» ЛТД, ТОВ «Кварц постач», ТОВ «Контракт Менеджмент», ТОВ «Крафт електрик», ТОВ «Промекспосервіс», ТОВ «Техінструменткомплект».

За результатами перевірки складено акт від 08 жовтня 2015 року №145/28-06-42-10/20770332 із висновками про порушення ДП «СТРИЙСЬКИЙ ВРЗ» норм пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201,10 статті 201 Податкового кодексу (ПК) України, що призвело до заниження ПДВ у період, охоплений перевіркою, на загальну суму 1442565,00 грн (далі -акт перевірки; т.1, а.с. 10-119).

Матеріалами справи стверджується, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2015 року №0000392220/4221 в частині визначення податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 421993,88 грн; у решті позовних вимог відмовлено.

Висновок суду в частині задоволених позовних вимог мотивований тим, що контролюючий орган неправомірно виключив із податкового кредиту суму ПДВ, задекларовану позивачем за наслідками операцій із ТОВ «Кальтаір», ТОВ «Ретус», ТОВ ВКП «Промислово-Будівельна група», ПВКП «Укрметалцентр», ПП «Велес», ПП «Бурштин-Львів», ТОВ «Галтехпостач», ТОВ «Логістика Дистриб`юція Сервіс», ТОВ «Стек-комп`ютер», ТОВ «Оріон» ЛТД, ТОВ «Кварц постач», ТОВ «Контракт Менеджмент», ТОВ «Крафт електрик», ТОВ «Промекспосервіс», ТОВ «Техінструменткомплект», оскільки здійснення операцій з поставки від цих постачальників на адресу позивача товарів та послуг підтверджується належними документами первинного обліку та іншими документами.

Відмова суду в позові в іншій його частині ґрунтується на встановлених у справі обставинах щодо фіктивного підприємництва контрагента позивача ТОВ «Українська нафто-газова компанія», оскільки відносно службових осіб підприємства порушені кримінальні провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу (КК) України, а директор заперечувала свою причетність до створення та/або діяльності підприємства, та висновком суду про те, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною господарською діяльністю, а видані від імені такого підприємства документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку. При цьому, суд врахував викладену в постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 25 листопада 2023 року касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС (процесуальний правонаступник Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, яке діє як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України) залишено без задоволення; касаційну скаргу Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» задоволено; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» про скасування податкового повідомлення - рішення від 27 жовтня 2015 року №0000392220/4221 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 741 853,62 грн; в цій частині позовних вимог справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року залишено без змін.

Верховний Суд у своїх висновках зазначив про те, що висновок судів про безпідставне формування позивачем податкового кредиту на суму 1161235,75 грн (сума грошового зобов`язання за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями згідно з податковим повідомлення-рішенням 1741853,62 грн) за наслідками операцій з ТОВ «Українська нафто-газова компанія» є передчасним.

Судові рішення, в частині висновків яких стосується касаційна скарга позивача, ухвалені з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 05.03.2012 у справі №21-421а11, про те, що: статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю; господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

З урахуванням вказаної правової позиції Верховного Суду України та встановлених під час розгляду справи обставин щодо факту порушення кримінальних проваджень відносно посадових осіб ТОВ «Українська нафто-газова компанія» (№32015100110000200, №32016230000000026) та наданих у межах цих кримінальних проваджень свідчень керівника вказаного підприємства, який заперечував свою причетність до його створення та діяльності, суди відмовили в частині позовних вимог ДП «СТРИЙСЬКИЙ ВРЗ» про скасування податкового повідомлення-рішення на суму грошового зобов`язання 1741853,62 грн.

Разом з тим, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) відступила від висновку Верховного Суд України у постанові від 01 грудня 2015 року у справі №826/15034/14 щодо оцінки фіктивного підприємства контрагента, як обставини, що виключає можливість реальної підприємницької діяльності та права платника на законну податкову вигоду. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зібрані у кримінальному провадженні докази не є доказами в адміністративній справі, а вирок суду може мати преюдиційне значення для адміністративної справи, якщо в ньому встановлені обставини щодо позивача в адміністративній справі.

У постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Також Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

У пункті 103 постанови від 07 липня 2022 року Велика Палата сформулювала висновок, відповідно до якого платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті (пункт 109 постанови).

Велика Палата звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 КАС України обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо)не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Судові рішення у цій справі (в частині, якої стосується касаційна скарга позивача) не відповідають вище наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Беручи до уваги наведене та те, що обставини вчинення господарської операції між Державним підприємством «Стрийський вагоноремонтний завод» та ТОВ «Українська нафто-газова компанія» та доводи контролюючого орану, покладені в основу висновків акта перевірки про безтоварність цих операцій, що стали підставою для збільшення позивачу грошового зобов`язання згідно з податковим повідомлення-рішення від 27 жовтня 2015 року №0000392220/4221 на суму 1741853,62 грн, судами не досліджувались, а Верховний Суд, як суд права, відповідно до норми частини першої, другої статті 341 КАС України не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе, судові рішення в частині висновків про відмову в позові згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.».

Так, на виконання вказівок Верховного Суду судом першої інстанції встановленого, що між Державним підприємством «Стрийський вагоноремонтний завод» та ТОВ «Українська нафто-газова компанія» укладено договір поставки природного газу від 14 листопада 2012 року №П/12-254 (том 1 а.с.154-156), згідно з яким ТОВ «Українська нафто-газова компанія» (Постачальник) зобов`язується передати Покупцю природний газ (товар), а ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» (Покупець) прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.

На виконання умов цього договору позивач надав акти передачі-приймання природного газу №1 від 30 листопада 2012 року, №2 від 31 грудня 2012 року, №3 від 31 січня 2013 року, №4 від 28 лютого 2013 року, б/н від 31 березня 2013 року, б/н від 30 квітня 2013 року, б/н від 31 травня 2013 року, б/н від 30 червня 2013 року, б/н від 31 липня 2013 року відповідно до яких ТОВ «Українська нафто-газова компанія» передав, а ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», який є кінцевим споживачем, прийняв природний газ, імпортований згідно з кодом УКТ ЗЕД 2711210000 згідно з договором №П12-254 від 14 листопада 2012 року у період з листопада 2012 року по липень 2013 року в загальній кількості 1625719,00 тис.куб.м всього на загальну суму 6836118,40 грн в тому числі 1139353,07 грн. Ці акти підписані газотранспортною організацією ПАТ «Львівгаз», УЕГГ Стрийського відділення газового господарства (том 1 а.с.160-164).

ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» оплачено отриманий газ згідно з платіжними дорученнями від 07 грудня 2012 року, від 18 грудня 2012 року, від 28 грудня 2012 року, від 09 січня 2013 року, від 15 січня 2013 року, від 07 лютого 2013 року, від 01 лютого 2013 року, від 08 лютого 2013 року, від 28 лютого 2013 року, від 04 березня 2013 року, від 05 березня 2013 року, від 28 березня 2013 року, від 29 березня 2013 року, від 15 квітня 2013 року, від 30 квітня 2013 року, від 17 травня 2013 року, від 31 травня 2013 року, від 12 червня 2013 року, від 23 липня 2013 року (том 1 а.с.165-174).

ТОВ «Українська нафто-газова компанія» виписало ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» податкові накладні №1042 від 30 листопада 2012 року на загальну суму 497561,05 грн, №738 від 30 грудня 2012 року на загальну суму 885451,02 грн, №65 від 07 лютого 2013 року на загальну суму 2222,95 грн, №91 від 08 лютого 2013 року на загальну суму 300000 грн, №193 від 15 січня 2013 року на загальну суму 300000,99 грн, №333 від 18 грудня 2013 року на загальну суму 2438,95 грн, №775 від 31 січня 2013 року на загальну суму 797777,05 грн, №723 від 28 грудня 2013 року на загальну суму 300000 грн, №40 від 05 березня 2013 року на загальну суму 42913,53 грн, №491 від 28 березня 2013 року на загальну суму 500000 грн, №534 від 29 березня 2013 року на загальну суму 100000 грн, №671 від 31 березня 2013 року на загальну суму 547692,01 грн, №644 від 28 лютого 2013 року на загальну суму 457086,47 грн, №643 від 28 лютого 2013 року на загальну суму 300000 грн, №514 від 30 квітня 2013 року на загальну суму 700000 грн, №142 від 30 квітня 2013 року на загальну суму 2307,99 грн, №86 від 17 травня 2013 року на загальну суму 200000 грн, №166 від 31 травня 2013 року на загальну суму 400000 грн, №193 від 30 червня 2013 року на загальну суму 107998,16 грн, №167 від 23 липня 2013 року на загальну суму 100000 грн, №79 від 12 липня 2013 року на загальну суму 1,84 грн, №335 від 31 липня 2013 року на загальну суму 423962,52 грн (том 1 а.с.175-196).

Як вбачається з акта перевірки, згідно з системою автоматизованого співставлення податкового зобов`язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів АІС Податковий блок встановлено розбіжність між контрагентами в сумі 1161235,75 грн.

Представник відповідача стверджує, що перевіркою не підтверджено фактичне походження та отримання ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» від ТОВ «Українська нафто-газова компанія» газу природного імпортного походження, тому податкові та видаткові накладні, виписані ТОВ «Українська нафто-газова компанія» вважаються непідтвердженими і, відповідно, не надають права на податковий кредит та витрати.

Як на підставу таких тверджень відповідач вказує, що відповідно до ухвали слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 23 травня 2016 року у справі №776/316/16к з матеріалів кримінального провадження №32016230000000026 від 28 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України встановлено, що Основ`янською ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області складено акти «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ «Українська нафто-газова компанія» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2012 по 16.01.2014» №1137/20-38-23-01-04/37764888 від 12 серпня 2014 року та №1175/20-38-22-01-04 від 27 серпня 2014 року.

Крім того, 01 грудня 2015 року оперативними співробітниками СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ ДФС до Реєстру облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва внесено відомості про ТОВ «Українська нафто-газова компанія» у зв`язку з внесенням до ЄДРС за №32015100110000200 відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.205 КК України.

У межах цього кримінального провадження в якості свідка була допитана керівник ТОВ «Українська нафто-газова компанія», яка повідомила про непричетність до діяльності зазначеного підприємства.

Таким чином, відповідач стверджує, що особи, які контролювали діяльність ТОВ «Українська нафто-газова компанія», використовуючи реквізити і банківські рахунки підконтрольного суб`єкта господарської діяльності, документально оформлювали неіснуючі операції на одержання й продаж товарно-матеріальних цінностей в адресу суб`єкта господарської діяльності реального сектору економіки, зокрема і ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» для відображення в бухгалтерському й податковому обліку з метою незаконного формування податкового кредиту й валових витрат.

Крім того, відповідач, як на доказ нереальності здійснення господарських операцій ТОВ «Українська нафто-газова компанія», покликається також на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року у справі №760/4396/16-к, відповідно до якої з матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015100110000200 від 30 липня 2015 року за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ПАТ «Український графіт» за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.212 КК України та ч.2 ст.205 КК України встановлено, що під час проведення досудового розслідування було допитано в якості свідка директора ТОВ «Українська нафто-газова компанія», яка пояснила, що вона не має відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Українська нафто-газова компанія» жодного документа вказаного підприємства не підписувала. Таким чином, у ході досудового розслідування встановлено, що ТОВ «Українська нафто-газова компанія» створено невстановленими в ході досудового слідства особами без мети здійснення господарської діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності ПАТ «Український графіт» та інших підприємств, спрямоване на незаконне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат підприємств.

Представник позивача стосовно таких тверджень відповідача в судових засіданнях заперечував та зазначав, що в податковому законодавстві діє принцип індивідуальної відповідальності кожного платника податків за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, тому ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» не може відповідати за дії ТОВ «Українська нафто-газова компанія». Крім того вказував, що вина може бути встановлена лише вироком у кримінальній справі, а проведення досудового розслідування у кримінальній справі не може бути підставою для визнання господарських операцій ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» та ТОВ «Українська нафто-газова компанія» нереальними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій. При цьому, обставини, зазначені у акті перевірки відносно контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи, позивач є кінцевим споживачем природного газу, і в господарській діяльності лише споживає природний газ, а не зберігає чи транспортує його, тому питання закладення лімітів не входить до сфери компетенції позивача. Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги) незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства; лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями, разом з тим, податковим органом не доведено існування таких обставин, як і не наведено належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, а тому податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2015 року №0000392220/4221 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1741853,62 грн є протиправним та підлягає скасуванню.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено ст.198 Податкового кодексу України.

Зокрема, визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, а саме дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України (норми кодексу у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.3 ст.198 ПК України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 розділу V Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ст.1, 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. На даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Первинні документи по відображенню господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що існує декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Пункт 134.1 ст.134 Податкового кодексу України передбачає, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, показники доходів та витрат безпосередньо впливають на об`єкт оподаткування.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачає, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, з наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Отже, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання.

З наведеного вище можна дійти висновку про те, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючий орган у акті перевірки дійшов висновків, що перевіркою не підтверджено фактичне походження та отримання ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» від ТОВ «Українська нафтогазова компанія» газу природного імпортного походження, оскільки: за даними контролюючого органу ТОВ «Українська нафто-газова компанія» відсутня за податковою адресою; перевіркою платника податків встановлено про ведення останнім транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям з метою штучного формування податкового кредиту та не мають реального товарного характеру; не підтверджено фактичне придбання та транспортування газу природного (відсутні реальні постачальники газу); не підтверджено імпортне походження даного газу, не встановлено ким фактично імпортований газ на митну територію України, ким сплачено мито, ПДВ та інші обов`язкові платежі при розмитненні імпортованого газу, а тому податкові накладні та видаткові накладні, виписані зазначеним підприємством вважаються не підтвердженими і, відповідно, не надають права на податковий кредит та витрати.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач підтверджує реальність його господарських операцій з ТОВ «Українська нафто-газова компанія» наданими та дослідженими вище договором поставки природного газу, податковими та видатковими накладними, актами передачі-приймання природного газу, платіжними дорученнями, на підставі яких позивачем обґрунтовано віднесло суми ПДВ до податкового кредиту.

Крім того, матеріалами справи стверджується, що за фактом фіктивного підприємства проводитися досудове слідство по кримінальному провадженню №32014100000000036 та порушено кримінальне провадження №32016230000000026 від 28 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України та кримінальне провадження №32015100110000200 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.205 КК України ТОВ «Українська нафто-газова компанія». У межах цих кримінальних проваджень в якості свідка була допитана керівник ТОВ «Українська нафто-газова компанія», яка повідомила про непричетність до діяльності зазначеного підприємства, в тому числі й первинних документів.

Колегія суддів при цьому враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19, яка відступила від висновку Верховного Суд України у постанові від 01 грудня 2015 року у справі №826/15034/14 щодо оцінки фіктивного підприємства контрагента, як обставини, що виключає можливість реальної підприємницької діяльності та права платника на законну податкову вигоду. Зокрема, зазначила, що зібрані у кримінальному провадженні докази не є доказами в адміністративній справі, а вирок суду може мати преюдиційне значення для адміністративної справи, якщо в ньому встановлені обставини щодо позивача в адміністративній справі. Крім того, Велика Палата Верховного Суду підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. До постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Крім того, Велика Палата сформулювала висновок, відповідно до якого платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті (пункт 109 постанови).

Велика Палата звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 КАС України обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Таким чином, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Сама по собі лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Щодо доводів податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Українська нафто-газова компанія», то колегія суддів зазначає про те, що відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу); основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Колегія суддів зазначає, що основною умовою постачання природнього газу є наявність у власності ТОВ «Українська нафто-газова компанія» газового ресурсу та виділення ліміту на поставку природного газу для позивача, який погоджується з НАК «Нафтогаз Україна» і надається філії «Об`єднане диспетчерське управління» ДК «Укртрансгаз» для включення до планового розподілу газу на відповідний період, тобто підписання договору на постачання, погодження лімітів, подання письмових розпоряджень газотранспортним організаціям на постачання і постачання природнього газу до споживача може виконати одна особа.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, покликання апелянта на інформацію АІС Податковий Блок щодо господарської діяльності постачальника природнього газу ТОВ «Українська нафто-газова компанія» з його контрагентами не може враховуватись для визнання нереальності господарських операцій між ТОВ «Українська нафто-газова компанія» та позивачем у період листопада 2012 року липня 2013 року, оскільки правовідносини між ТОВ «Лідер» та ТОВ «Українська нафто-газова компанія» відображенні в інформації виникли в період лютий, червень-грудень 2013 року; правовідносини між ТОВ «Гран Тайм» та ТОВ «Українська нафто-газова компанія» відображенні в інформації виникли у період лютий 2013 року - січень 2014 року.

Крім того, інформація щодо податкової дисципліни та господарської діяльності контрагентів у ланцюгу постачальників та відсутності у них достатніх матеріальних, трудових та технічних можливостей для здійснення господарської діяльності не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону і не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі дійсно не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини понесення платником податку витрат за договором купівлі-продажу природного газу підтверджені платіжними дорученнями, які засвідчують факт виконання підприємством зобов`язань по оплаті вартості товару за таким правочином шляхом перерахування грошових коштів. Дані обставини контролюючим органом не заперечуються. Повернення цих коштів до підприємства, наявності у нього та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб) контролюючим органом не встановлено, доказів фізичної відсутності товару, використання придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності контролюючим органом не встановлено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагент у період здійснення спірних господарських операцій були зареєстрованими платниками ПДВ, податкові накладні оформлені відповідно до вимог ПК України, містять усі необхідні реквізити; операції між позивачем та його контрагентом здійснені у період з листопада 2012 по липень 2013 року, при цьому свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Українська нафто-газова компанія» №200038360 анульоване лише 24 червня 2014 року.

Крім того, матеріалами справи стверджується, що при укладенні договору купівлі-продажу природнього газу №П/12-254 від 14 листопада 2012 року, контрагент у підтвердження правосуб`єктності надав копії наступних документів: протоколу загальних зборів №4 від 19 березня 2012 року; наказу «Про призначення директора» від 20 березня 2012 року; ліцензії АГ №507498 від 08 вересня 2011 року на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; довідки АА №590857 від 21 березня 2012 року; довіреності №3 від 24 квітня 2012 року; довідки №21 від 26 березня 2012 року про взяття на облік платників податків.

Так, транспортування природного газу, який перебував у власності ТОВ «Українська нафто-газова компанія» здійснювалась за договором на розподіл природного газу №25 від 05 листопада 2012 року, укладеного між позивачем та ПАТ «Львівгаз» в особі філії «Стрийське УЕГГ» (том 1 а.с.157-159).

Як вбачається з довідки філії «Стрийське УЕГГ» від 11 квітня 2016 року (том 4 а.с.147) поставка природного газу, який перебував у власності ТОВ «Українська нафто-газова компанія», була здійснена протягом листопада 2012 року липня 2013 року в зазначених в ній об`ємах, що додатково спростовує доводи відповідача про відсутність поставки природного газу. При цьому, акти передачі-приймання природного газу підписані позивачем, ТОВ «Українська нафто-газова компанія» та газотранспортною організацією - ПАТ «Львівгаз» в особі філії «Стрийське УЕГГ». Дані обставини відображені в акті перевірки.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій, разом з тим, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Крім того, відповідачем не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо. При цьому, посилання контролюючого органу на наявну у нього податкову інформацію, як на підставу до відмови в задоволенні позову є необґрунтованими, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Колегія суддів зазначає про те, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Як правильно враховано судом першої інстанції, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Разом з тим, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Крім того, колегія суддів зауважує, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій. При цьому, обставини, зазначені у акті перевірки відносно контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи, позивач є кінцевим споживачем природного газу, і в господарській діяльності лише споживає природний газ, а не зберігає чи транспортує його, тому питання закладення лімітів не входить до сфери компетенції позивача. Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги) незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства; лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями, разом з тим, податковим органом не доведено існування таких обставин, як і не наведено належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, а тому податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2015 року №0000392220/4221 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1741853,62 грн є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року у справі №813/856/16 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 16 лютого 2024 року.