Рішення

від 30.01.2024 по справі 361/110/22

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/110/22

Провадження № 2/361/364/24

30.01.24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2024 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

при секретарі Лелеці В.А.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Броварив загальномупорядку позовногопровадження цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

встановив:

05 січня 2022 року позивач ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовною заявою про стягнення боргу за договором позики, уточненою 28 січня 2022р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 25.12.2019 року між сторонами був укладений договір позики у вигляді розписки, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача грошову суму у розмірі у сумі 250000.00 доларів США (двісті п`ятдесят тисяч), та зобов`язався їх повернути до 25.05.2021 року включно. При цьому, ОСОБА_3 поручився перед ОСОБА_4 - за виконання ОСОБА_2 своїх грошових зобов`язань, у разі порушення ним зобов`язання частково виконати його обов`язок у розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США.

Про отримання грошей ОСОБА_2 була власноруч написана відповідна розписка від 25.12.2019 року. Однак, станом на день звернення до суду грошова сума у повному обсязі так і не була сплачена. Посилаючись на вимоги статей 1046 - 1049 ЦК України, просив задовольнити позовні вимоги.

Належним чином сповіщені про час та дату розгляду справи сторони до зали суду не з`явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву.

Так, відповідачем ОСОБА_2 зазначено про незгоду з позовом, оскільки він повністю виконав свої обов`язки та повернув грошові кошти ОСОБА_1 у повному обсягу, однак, не має доказів цьому факту.

Відповідачем ОСОБА_3 зазначено про незгоду з позовом, оскільки, йому відомо про відсутність заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , а також просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності відносно вимоги ОСОБА_1 до нього як до поручителя.

Згідно ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Враховуючи обставини справи та приймаючи до уваги приписи ч.3 ст. 12 ЦПК України, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом та ч.1 ст.81 ЦПК України, суд, дослідивши та перевіривши докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 25.12.2019 року між сторонами був укладений договір позики у вигляді розписки, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача грошову суму у розмірі у сумі 250000.00 доларів США (двісті п`ятдесят тисяч), та зобов`язався їх повернути до 25.05.2021 року включно. При цьому, ОСОБА_3 поручився перед ОСОБА_4 - за виконання ОСОБА_2 своїх грошових зобов`язань, у разі порушення ним зобов`язання частково виконати його обов`язок у розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США. Про отримання грошей ОСОБА_2 була власноруч написана відповідна розписка від 25.12.2019 року.

Позивач по справі як позикодавець, виконав всі умови договору позики, а саме надав вказану в договорі суму грошей позичальникові, однак, відповідач ОСОБА_2 , в свою чергу умови договору не виконав та гроші не повернув, що підтверджується тим, що оригінал розписки знаходиться у позивача та не містить зазначень щодо повернення боргу відповідачем повністю або частково. З боку відповідачів ніяких доказів щодо повернення боргу повністю або часткового повернення надано до суду не було.

Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до вимог статті 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.527ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.610ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що термін виконання зобов`язання відповідача за договором позики сплинув 25.05.2021 року. Борг відповідачем позивачу станом на 05.01.2022 року, тобто, на день звернення позивача до суду, не повернуто.

Згідно вимог ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 533 ЦК України, Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до положень частини 2 статті 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України (затверджено постановою Правління Національного банку України (далі НБУ) від 30 травня 2007 р. № 200; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923), Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджено постановою Правління НБУ від 29 грудня 2000 р. № 520; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343) та іншими документами.

Згідно зі статтею 524 ЦК зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Статтею 62 9ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як слідує із змісту ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вбачає, що не сплачуючи заборгованість відповідач порушує вимоги діючого законодавства України, а саме ст. 526 ЦК України, яка передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства; ст. 629 ЦК України, згідно якої, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, що визначений договором.

Відтак, позовні вимоги знаходять своє підтвердження матеріалами справи - сума заборгованості не спростована належними та допустимими доказами, а тому з урахуванням викладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу 250000.00 (двісті п`ятдесят тисяч) доларів США.

Статтею 546 ЦК Українивстановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина першастатті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, другастатті 554 ЦК України).

Згідно із частини четвертоїстатті 559 ЦК Україниу редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука це строкове зобов`язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб`єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов`язок боржника за договором.

Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов`язання встановлений не був.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов`язання за договором поруки у зв`язку з припиненням такого зобов`язання поручителя.

Виходячи із положень другого речення ч.4ст.559 ЦК Українислід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановлення кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Правова природа зобов`язання у всіх випадках, передбаченихстаттею 559 ЦК України, є тотожною.

Вимога кредитора до поручителя полягає в реальному виконанні зобов`язання за боржника, оскільки така вимога може бути заявлена лише в разі невиконання боржником своїх зобов`язань та настання строку виконання основного зобов`язання.

Виходячи з тотожної природи зобов`язань, які регулюються реченнями першим і третім частини четвертої статті 559ЦК України та реченням другим частини четвертої цієї статті, правову конструкцію частини четвертоїстатті 559 ЦК України, викладену в одному абзаці, ототожнює правову природу усіх зобов`язань, преклюзивність строку дії договору поруки, необхідно дійти висновку, що такою вимогою може бути лише позов, заявлений кредитором до поручителя в судовому порядку, оскільки пред`явлення іншої вимоги суперечить правовій природі поруки як строкового зобов`язання.

Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом.

Отже, непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням.

У даному випадку, строк виконання зобов`язання визначений 25.05.2021 року. З позовними вимогами позивач до позичальника та поручителя звернувся до суду 05.01.2022 року, тобто з пропуском встановленого ч.4ст. 559 ЦК України шестимісячногостроку для звернення з вимогами до поручителя, отже порука є припиненою, тому вимоги ОСОБА_5 до відповідача ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за звернення з позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 11350 гривень 00 копійок.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у вищевказаному розмірі.

Керуючись ст. ст.12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , суму основного боргу за договором позики від «25» грудня 2019 року, в розмірі 250000.00 (двісті п`ятдесят тисяч) доларів США, стягнення заборгованості зазначеної в доларах США проводити у національній валюті за курсом НБУ, станом на день здійснення платежу.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 11350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н.В. Писанець