Рішення

від 07.02.2024 по справі 631/205/22

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/205/22

провадження № 2/631/91/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2024 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання Семенко А. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ», із залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого на підставі договору № 2/22 про надання правничої (правової) допомоги від 24 січня 2022 року та ордеру серії ПТ № 225759 від 19 лютого 2022 року діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ», в якій просить розірвати договір оренди землі, укладений 20 березня 2012 року між ОСОБА_2 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ», зареєстрований у Відділі Держкомзему у Нововодолазькому районі, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 632428354001413 від 19 квітня 2012 року та стягнути витрати по оплаті правової допомоги в сумі 15000 гривень 00 копійок й витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтуванняпозовних вимогпозивач зазначив,що вінє власникомземельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3599 гектар, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, розташованої на території Старовірівської сільської ради (колишня територія Охоченської сільської ради) Красноградського (колишнього Нововодолазького) району Харківської області, відповідно до договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ситник О. Б., зареєстрованого в реєстрі за № 72, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 295871963 від 22 січня 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1810269463242, номер запису про право власності 46297069 від 22 січня 2022 року.

20 березня 2012 року між попереднім власником зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_2 , та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ» був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, що був зареєстрований у Відділі Держкомзему у Нововодолазькому районі, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 19 квітня 2012 року за № 632428354001413.

Відповідно допункту 8спірного договоруоренди,останній укладенона 30років,при цьомуу пункті40 вказаної угоди передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Як вказавпредставник ОСОБА_1 у позові, не маючинаміри продовжувати орендні відносини стосовно земельної ділянки, яка належить позивачу на праві власності, відповідно до умов договору, позивач звернувся до відповідача по справі з заявою від 25 січня 2022 року про розірвання договору оренди належної йому земельної ділянки, відповідно до умов договору та повернення земельної ділянки для самостійного її оброблення.

На зазначену заяву позивач відповіді не отримав, угода про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та акт прийому-передачі земельної ділянки, надані ним до заяви, відповідачем не підписані та не повернуті.

На думку сторони позивача, відмова у розірванні договорів оренди земельних ділянок з боку СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГОАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«ОХОЧЕ» суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства, а також не відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі», тому відповідач безпідставно продовжує використання спірної земельної ділянки.

Відповідно до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України представником СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» адвокатом Демчуком Євгеном Вікторовичем надано відзив на позовну заяву, що був зареєстрований за вхідним № 1874/23-вх від 10 квітня 2023 року, відповідно до якого відповідач просив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити посилаючи на наступне. 20 березня 2012 року між ОСОБА_2 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ» був укладений договір оренди спірної земельної ділянки, який у встановленому законом порядку був зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Держаного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України. На момент укладання даного договору беззаперечним власником об`єкту оренди земельної ділянки сільсьгосподарського призначення, загальною площею 3,3599 гектар, з кадастровим номером 6324283500:02:001:0188, була ОСОБА_2 . Відповідно до пункту 8 Договору оренди землі, договір був укладений строком на 30 років, та є чинним на даний час.

Відповідно до умов спірного договору, а саме пункту 40, перехід права власності до другої сторони є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Як зазначив представник відповідача, позивач став власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3599 гектар, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, розташованої на території Старовірівської сільської ради (колишня територія Охоченської сільської ради) Красноградського (колишнього Нововодолазького) району Харківської області, відповідно до договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ситник О. Б., зареєстрованого в реєстрі за № 72, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №295871963 від 22 січня 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1810269463242, номер запису про право власності 46297069 від 22 січня 2022 року.

В преамбулі договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року зазначено, що «Фізичні особи, які перебувають у родинних відносинах між собою (перший ступінь споріднення) з однієї сторони ОСОБА_2 , яка народилася « ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (дарувальник), та з другої сторони ОСОБА_1 , який народився « ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , (обдарований).

Відповідно до пункту 1 договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року дарувальник безоплатно передає у власність обдарованому, а обдарований приймає від дарувальника належну їй земельну ділянку площею 3,3599 га, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, яка розташована на території Старовірівської сільської ради Красноградського (колишнього Нововодолазького) району Харківської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Представник відповідача зазначив, що позивач вже через 2 дні після реєстрації права власності на земельну ділянку звернувся з заявою про розірвання договору оренди зазначеної ділянки. Позивач був обізнаний про зміст договору оренди та положення пункту 40 Договору оренди задовго до вчинення правочину дарування, оскільки ОСОБА_1 мав у власності земельну ділянку площею 4,2022 гектар, кадастровий номер 6324283500:02:001:0189, яка також перебуває в оренді відповідача на підставі аналогічного Договору оренди землі.

Наразі власником земельної ділянки площею 4,2022 гектар, кадастровий номер 6324283500:02:001:0189, є ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 74 від 22 січня 2022 року.

При перевірці інформації на сайті «Судова влада» було з`ясовано наявність в суді справи з єдиним унікальним № 631/206/22 за позовом ОСОБА_2 до СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» про розірвання договору оренди землі.

Представник відповідача вважає, що ОСОБА_2 та позивач обмінялися (шляхом дарування, без наміру створення правових наслідків) земельними ділянками, які перебувають в оренді у відповідача, з єдиною умисною метою створення «штучних підстав» для розірвання укладених між ними та відповідачем договорів оренди, один з яких є предметом позову у даній справі.

Уповноважений представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ОСОБА_2 адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, яка діє на підставі ордеру серії ВІ № 1139040 від 19 квітня 2023 року, звернулась на адресу суду з клопотанням, яке було зареєстроване за вхідним № 21182/23-вх від 20 квітня 2023 року, відповідно до якого посилаючись на приписи статті 14 Конституції України та статтей 316, 328, 379, частин 2 та 4 статті 373, 626, 638, 651 Цивільного кодексу України, зазначила, що станом на момент звернення позивача до суду та на теперішній укладений договір дарування є чинним, а орендар не наділений правом оспорювання правочинів, укладених власником земельної ділянки. Проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 08 квітня 2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 квітня 2023 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГОАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«ОХОЧЕ»про розірвання договору оренди землі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 .

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 08 травня 2023 року за клопотанням представника відповідача витребувано від приватного нотаріуса Ситник Олени Борисівни належним чином завірені копії: договору дарування земельної ділянки, укладеного 22 січня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , предметом якого є земельна ділянка, площею 3,3599 гектар, з кадастровим номером 6324283500:02:001:0188, що був зареєстрований у реєстрі за № 72; договору дарування земельної ділянки, укладеного 22 січня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , предметом якого є земельна ділянка, площею 4,2022 гектар з кадастровим номером 6324283500:02:001:0189, що був зареєстрований у реєстрі за № 74.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 27 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» адвоката Є. В. Демчука про зупинення провадження у справі.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ», із залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди землі, судом не вживалось.

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надав, однак скористався правом, наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через представника адвоката Мякоту Т. М.

Представник позивача адвокат Мякота Тетяна Миколаївна у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити й у вступному слові стисло виклала зміст та підстави позову, надавши необхідні пояснення щодо них, які відповідають змісту позовної заяви.

У судове засідання, що було призначено на 07 лютого 2024 року, позивач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 та їх представник не з`явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Через канцелярію суду представник позивача та третьої особи надала заяву, що була зареєстрована за вхідним № 755/24-вх. від 07 лютого 2024 року, відповідно до якої просила розгляд справи проводити за відсутності позивача ОСОБА_3 та його представника зазначивши, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити, усі наявні докази по справі надані, клопотання до суду відсутні.

Уповноважений представник СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГОАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«ОХОЧЕ» у судове засідання, що було призначено на 07 лютого 2024 року також не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомили, ніяких клопотань на адресу суду не направляли.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи уповноважений представник СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГОАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«ОХОЧЕ» ранішенеодноразово звертавсядо судуз заявамипро ознайомленняз матеріаламисправи велектронному вигляді,про проведеннясудового засіданняв режимівідеоконференції тапро відкладеннярозгляду справищо, на думку суду, свідчать про обізнаність про наявність на розгляді у суді відповідного спору. Неналежне здійснення своїх процесуальних обов`язків та зловживання процесуальними правами з боку відповідача, направлені на затягування строків розгляду справи, враховуючи те, що у останніх було достатньо часу для надання усіх доказів, які вважали б за необхідне надати до суду з урахуванням часу, протягом якого справа перебуває на розгляді у суді.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно зприписами пункту1частини 3статті 223Цивільного процесуальногокодексу України,якщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, свідчить відповідна заяви, подана їх представника та долучена до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь в розгляді справи у суді, підстав для визнання необхідним надання представником відповідача та третьої особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, особистих пояснень не має, а представник позивача у судовому засіданні їх вже надала, суд вважає за можливе розглянути справу та закінчити її розгляд по суті вимог за відсутності сторін.

Вислухавши пояснення та доводи представника позивача, а також вивчивши доводи відповідача, викладені у відзиві,здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, що були надані учасниками справи та безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).

При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Приписами частини 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що земельна ділянка, площею 3,3599 гектар, розташована на території колишньої Охоченської сільської ради Нововодолазького (нині Красноградського) району Харківської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, належить ОСОБА_1 , відповідно до договору дарування земельної ділянки, посвідченого 22 січня 2022 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Ситник О.Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 72.

Аналогічна інформація щодо зареєстрованого права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324283500:02:001:0188 за ОСОБА_1 міститься у копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 295871963, сформованого 22 січня 2022 року о 13 годині 11 хвилин.

20 березня 2012 року між попереднім власником зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_2 , та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ» в особі директора Яковчука Миколи Володимировича був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець ОСОБА_2 надає, а орендар СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОХОЧЕ» приймає встрокове платнекористування земельнуділянку сільськогосподарськогопризначення,яка знаходитьсяна територіїОхоченської сільськоїради Нововодолазькогорайону Харківськоїобласті.Так,в орендупередається земельнаділянка загальноюплощею 3,3599 гектар,у томучислі рілля 3,3599 гектара, строком на 30 років (пункти 1, 2, 8 договору). Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації договору за актом приймання передачі (пункт 20 договору).

Зазначений договір зареєстровано у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договоріворенди землі вчинено запис від 19 квітня 2012 року за № 632428354001413.

Відповідно до акту прийому передачі земельної ділянки згідно договору оренди, власник землі ОСОБА_2 передала земельну ділянку згідно Державного акту ЯБ № 987247 в натурі, а СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПРИВАТНЕАКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО«ОХОЧЕ» в особі директора ОСОБА_4 , прийняв її в розмірі 3,3599 гектарів.

Як вже зазначалось вище, на даний час позивач у справі ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6324283500:02:001:0188, площею 3,3599 гектар в межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території колишньої Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, відповідно до договору дарування земельної ділянки, посвідченого 22 січня 2022 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Ситник О. Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 72, що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 295871963 від 22 січня 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1810269463242, номер запису про право власності 46297069 від 22 січня 2022 року.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно правових угод (частина 1 статті 131 Земельного кодексу України). Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України (частина 2 вказаної вище статті).

У частинах 1 та 5 статті 203 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що під час укладення договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року, волевиявлення сторін правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі.

На час розгляду справи у суді представником відповідача не надано належних та допустимих доказів, в розумінні норм статтей 77 та 78 Цивільного процесуального кодексу України, які б переконливо свідчили про те, що договір дарування земельної ділянки, посвідчений 22 січня 2022 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Ситник О. Б. та зареєстрований у реєстрі за № 72, у встановленому законом порядку визнаний недійсним, або є нікчемним.

Як встановлено під час судового розгляду справи, у зв`язку із зміною власника спірної земельної ділянки, заявою від 25 січня 2022 року, позивач по справі повідомив відповідача про намір розірвати договірні відносини щодо земельної ділянки площею 3,3599 гектар, розташованої на території колишньої Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що частинами 1, 2 та 4 статті 13 й частиною 2 статті 14 Конституції України гарантовано, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності які рівні перед законом. Право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, й власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина 1 статті 316, стаття 328, частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 2 та 4 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України, набувається і здійснюється відповідно до закону й власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Приписами статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 зазначеного кодифікованого закону України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 Цивільного кодексу України.

Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України регламентовано, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює відносини щодо оренди землі є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV (далі Закон України «Про оренду землі»).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом статей 18 та 20 зазначеного вище закону (в редакції, чинній на момент укладення й реєстрації спірного договору) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та тільки після цього набирає чинності.

Як убачається із пунктів 8 й 43 спірного договору оренди землі, він укладений на строк 30 років й набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації, яка, як вбачається із матеріалів справи, за договором оренди від 20 березня 2012 року, укладеним між ОСОБА_2 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ», здійснена 19 квітня 2012 року, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 632428354001413.

Набрання договором чинності є момент у часі, коли починають діяти права та обов`язки сторін за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, строк дії вказаного договору починається не з моменту його укладення, а з моменту його державної реєстрації (19 квітня 2012 року).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Положеннями статтей 30 та 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі: закінчення строку, на який його було укладено; договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до змісту статті 32 Закону України «Про оренду землі», яка регулює питання щодо припинення договору оренди землі шляхом його розірвання, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі спадкування), а також реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором.

При цьому, приписами статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Пунктом 39 спірного Договору оренди землі передбачено, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є потреба для державних цілей.

Разом з тим, у пункті 40 вищевказаного Договору сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Як встановлено в ході судового розгляду справи та не спростовано відповідачем, зазначений пункт договору ніким з сторін не оспорювався й у встановленому законом порядку не дійсним не визнавався.

Отже, сторони спірного договору оренди землі дійшли згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема, пунктом 40 передбачено можливість розірвання договору оренди землі у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, при цьому, що цей пункт договору узгоджується із положеннями Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Під час судового розгляду справи, судом встановлено, що СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПРИВАТНЕАКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО«ОХОЧЕ» продовжує використовувати орендовану земельну ділянку в своїх інтересах.

При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів, в розумінні статтей 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України, на підтвердження того, що орендар СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПРИВАТНЕАКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО«ОХОЧЕ» звертався до нового власника орендованої земельної ділянки ОСОБА_1 щодо зміни умов договору оренди землі, укладеного з попереднім власником, а також того, що це питання взагалі розглядалося чи вирішувалося сторонами, як те передбачено частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, суду не надано.

Крім того, зміст пункту 40 Договору оренди земельної ділянки від 20 березня 2012 року в повній мірі відповідає пункту 40 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03 березня 2004 року «Про затвердження Типового договору оренди землі», у зв`язку з чим позивач ОСОБА_1 , як новий власник орендованої відповідачем земельної ділянки, обґрунтовано скористався своїм правом та ініціював питання про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 20 березня 2012 року між ОСОБА_2 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПРИВАТНИМАКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ«ОХОЧЕ» щодо земельної ділянки площею 3,3599 гектар.

Надані відповідачем докази такі, як договір оренди землі, укладений 22 березня 2012 року між ОСОБА_1 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ», предметом якого є земельна ділянка, загальною площею 4,2022 гектар, відомості з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про власника земельної ділянки з кадастровим номером 6324283500:02:001:0189 та інші докази, судом до уваги не приймаються, оскільки ці документи стосуються земельної ділянки, яка не є предметом спору й не стосуються змісту заявлених позовних вимог, а отже вони є не належними доказами.

Слід відзначити,що упункті «б»частини 1статті 90Земельного кодексуУкраїни закріпленоправо власниказемельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Згідно з вимогами частини 2 зазначеної вище норми права порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Враховуючи приписи частини 2 статті 158 Земельного кодексу України відповідно до яких, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, належним чином оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, повністю підтверджуються зібраними у справі доказами, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписи частин 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» від 08 листопада 2011 року № 3674-VІ, який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір, який дорівнює 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (абзац 2 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 992 гривні 40 копійок, що підтверджено квитанцією АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» від 23 лютого 2022 року № 0.0.2472449720.1.

З огляду на вищевикладене, та у зв`язку з задоволенням в повному обсязі позовних вимог ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про необхідність стягнення з СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГОАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«ОХОЧЕ» судових витрати по сплаті судового збору на користь позивача в розмірі 992 гривні 40 копійок.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23 - рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку,що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Положеннями статті11Цивільного процесуальногокодексу Українипередбачено,що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторіндо досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється частинами 2 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, якими регламентовано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З наданих суду документів вбачається, що представником позивача є Мякота Тетяна Миколаївна, яка відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 1646), виданого 21 березня 2017 року Радою адвокатів Полтавської області є адвокатом і діє на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 2/22 від 24 січня 2022 року, укладеного між нею та ОСОБА_1 відповідно до ордеру на надання правової допомоги № ПТ 226759 від 19 лютого 2022 року та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1117281 від 15 грудня 2022 року.

Відповідно до акту приймання передачі наданих послуг, складеного 19 лютого 2022 року в селище міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області між замовником ОСОБА_1 та виконавцем адвокатом Мякотою Тетяною Миколаївною, відповідно до договору № 2/22 від 24 січня 2022 року, вбачається, що загальна вартість наданих юридичних послуг складає 15000 гривень 00 копійок, яка безпосередньо оплачена відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 2/2022 від 19 лютого 2022 року.

З цього приводу слід зазначити, що згідно з положеннями частин 1 та 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог; при цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту статтей 10 13 Цивільного процесуального кодексу України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 Цивільного процесуального кодексу України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі з єдиним унікальним № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі№904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі з єдиним унікальним №751/3840/15-ц суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути наданідоговір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Отже враховуючи наведене вище, слід дійти висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Одночасно з цим частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частинах 4 та 5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таку позицію викладено в постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року справі №910/4881/18, від 08 квітня 2019 року у справі № 922/619/18.

В даній справі клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно до приписів статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, та будь-яких доказів з цього приводу від СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» до суду не надходило.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, який бере участь у справі, відповідає обсягу наданих нею послуг і виконаних робіт, визначених детально у відповідному акті, є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, а також вартості, вже сплаченої їй позивачем, а тому їх необхідно стягнути з відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 18, 20, 27, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», статтями 1, 11, 13, 15, 16, 20, 181, 182, 202, 207, 209, 210, 254, 316, 319, 321, 328, 373, 626, 629, 638, 639, 651, 653 Цивільного кодексу України, статтями 1 5, 7, 10 13, 15, 17 19, 43, 76 81, 83, 89, 128 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГОАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«ОХОЧЕ»,із залученнядо участіу справів якостітретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна стороніпозивача ОСОБА_2 ,про розірваннядоговору орендиземлі задовольнити.

Розірвати договір оренди землі, укладений 20 березня 2012 року між ОСОБА_2 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ», зареєстрований у Відділі Держкомзему у Нововодолазькому районі, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 19 квітня 2012 року за № 632428354001413.

Стягнути з СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГОАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«ОХОЧЕ» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973) на користь ОСОБА_1 ,понесені судовівитрати посплаті судовомузбору урозмірі 992(дев`ятсотдев`яносто дві)гривні 40копійок.

Стягнути з СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГОАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«ОХОЧЕ» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973) на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця проживання чи перебування: АДРЕСА_1 .

Відповідач: СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОХОЧЕ», адреса місцезнаходження: Харківська область, Красноградський район, село Охоче, вулиця Польова, будинок № 3, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання чи перебування: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений та підписаний з урахуванням приписів частини 3 статті 124 та частини 6 статті 259 Цивільного процесуального кодексу України 19 лютого 2024 року.

Суддя: Т. М. Трояновська