Рішення

від 19.02.2024 по справі 464/6687/23

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/6687/23

пр.№ 2/464/246/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.02.2024 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., секретар судового засідання Андрушків В.О., розглянувши цивільну справу № 464/6687/23 про стягнення коштів, учасниками якої виступають:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛМАР»,

з участю представників учасників справи:

представника позивача адвоката Макарика І.В.,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою у порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача основний борг за договорами про надання поворотної фінансової допомоги від 11 січня 2021 року, від 22 січня 2021 року, 23 січня 2021 року, 23 лютого 2021 року, 23 квітня 2021 року, 20 травня 2021 року, 22 червня 2021 року, укладеними між сторонами, а також за договором № 3 про заміну боржника від 01 березня 2021 року та договором № 4 про заміну боржника від 01 березня 2021 року, укладеними між позивачем, відповідачем та ТОВ «ПЕРША ПРИВАТНА БРОВАРНЯ» у сумі 40542441,92 грн, інфляційні втрати у сумі 2753748,62 грн, річні проценти в сумі 8348953,35 грн, покликаючись на невиконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано на розгляд судді Тімченко О.В.

Суддя ухвалою від 09 жовтня 2023 року позов прийняв до розгляду з відкриттям провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначенням у підготовче засідання.

Суд ухвалою від 12 грудня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті.

Як регламентованост.83ЦПК України,позивач,особи,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб,повинні податидокази разомз поданнямпозовної заяви. Якщо доказне можебути поданийу встановленийзаконом строкз об`єктивнихпричин,учасник справиповинен проце письмовоповідомити судта зазначити:доказ,який неможе бутиподано;причини,з якихдоказ неможе бутиподано узазначений строк;докази,які підтверджують,що особаздійснила всізалежні віднеї дії,спрямовані наотримання вказаногодоказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З даного питання Верховним Судом сформульовано правову позицію у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 913/317/18, від 20 жовтня 2020 року по справі № 756/671/19, від 12 січня 2021 року по справі № 753/9240/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4ст.263 ЦПК України).

За цивільним процесуальним законодавством саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин (з причин, що не залежали від неї), які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача).

Під час судового розгляду справи, по спливу 3 місяців після подання позову до суду, позивачем подання клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів із долученням таких. У матеріалах справи відсутнє будь-яке повідомлення позивача, у тому числі під час підготовчого засідання щодо неможливості подання доказів разом з позовом.

У формальному необґрунтованому клопотанні позивача жодних об`єктивних обставин, які б унеможливлювали подання доказів разом із позовною заявою, не наведено, а тому суд не бере до уваги докази, подані з порушенням імперативних однозначних норм ЦПК України. Дотримання правил судової процедури не є порушенням права на справедливий суд чи надмірним формалізмом, адже у кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Під час судового розгляду справи у судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов з підстав та мотивів, викладених у ньому.

Правова позиція відповідача зводиться до визнання позову, такий погоджується із розрахунками позивача, реалізував своє право, передбачене ч.3 ст.211 ЦПК України, заявляючи про розгляд справи у їх відсутності.

Вирішуючи спір, суд дійшов наступного висновку з огляду на таке.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п.п.4, 5 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2ст.11 ЦК України).

У відповідності дост.ст.1046, 1047 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Судом установлено, що між позивачем (позикодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено договори про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами яких позивач (кредитор) надає відповідачу (позичальнику) поворотну фінансову допомогу шляхом передачі позичальнику у власність на визначений строк грошових коштів, а позичальник зобов`язується повернути кредитору таку ж суму коштів, а саме: договір від 11 січня 2021 року - на суму 6000000 грн до 30 червня 2021 року; 22 січня 2021 року - на суму 4000000 грн до 30 червня 2021 року; від 23 січня 2021 року - на суму 5000000 грн до 30 червня 2021 року; від 23 лютого 2021 року - на суму 10000000 грн до 30 червня 2021 року; від 23 квітня 2021 року - на суму 2000000 грн до 30 червня 2021 року; від 20 травня 2021 року - на суму 4700000 грн до 30 червня 2021 року; від 22 червня 2021 року - на суму 3000000 грн до 30 червня 2021 року. Сторонами обумовлено, що кошти позичальнику надаються на поворотній основі без нарахування процентів або надання інших видів компенсації як плати за користування такими коштами.

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення(пп.14.1ст.257 Податкового кодексу України).

Правовою підставою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики, а сам договір про надання поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики (постанова Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 140/125/17).

Як унормовано Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», чинного на час виникнення спірних правовідносин, переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Документ на переказ готівки - документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Долучені до матеріалів справи: платіжна інструкція від 11 січня 2021 року за № 8410739314; платіжна інструкція за № 1 від 26 січня 2021 року, платіжна інструкція за № 2 від 27 січня 2021 року, платіжне доручення за № 6246769 від 28 січня 2021 року, квитанція за № ПН2985 від 23 лютого 2021 року, платіжне доручення за № 1 від 23 квітня 2021 року, квитанція за № ПН3104 від 20 травня 2021 року, квитанція за № ПН1458 від 21 травня 2021 року, квитанція за № ПН1701 від 24 травня 2021 року, платіжна інструкція за № 1 від 24 червня 2021 року з численними недоліками відсутність підписів, штампів, печаток безумовно не можуть визнаватися допустимими доказами фактів здійснення переказів грошових коштів.

Як урегульовано п.п.62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України , затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року за № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку. У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц зроблено однозначний висновок, що банківські виписки з рахунків підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Натомість банківських виписок, які є належними доказами підтвердження завершення переказів та перерахування коштів на рахунок юридичної особи, позивачем не надано, клопотання про витребування даних доказів у разі неможливості надати такі самостійно не заявлено.

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскількине є первинним бухгалтерським обліковим документом. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 916/499/20.

Надаючи оцінку долученим до справи актам звірки взаєморозрахунків, суд дійшов висновку, що такі за відсутності первинних документів не є достатніми для обґрунтування суми позову.

Як передбачено ст.520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. При заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником (постанова Верховного Суду від 03 липня 2023 року).

За договором № 3 про заміну боржника від 01 березня 2021 року, укладеним між ТзОВ «Олмар» (новий позичальник), ТзОВ Торгово-виробнича компанія «Перша приватна броварня «Для людей як для себе!» (позичальник) та ОСОБА_1 (позикодавцем), позичальник передає, а новий позичальник бере на себе зобов`язання щодо сплати боргу в розмірі 4000000,00 грн, що виник на підставі договору позик б/н від 14 вересня 2020 року в сумі 4000000,00 грн, який укладено між позичальником та позикодавцем. Позичальник сплачує новому позичальнику винагороду за відступлення свого боргу перед позикодавцем у сумі 4000000,00 грн не пізніше 31 березня 2021 року.

Також за договором № 3 про заміну боржника від 01 березня 2021 року, укладеним між ТзОВ «Олмар» (новий боржник), ТзОВ Торгово-виробнича компанія «Перша приватна броварня «Для людей як для себе!» (боржник) та ОСОБА_1 (новий кредитор), боржник передає, а новий боржник бере на себе зобов`язання щодо сплати боргу в розмірі 6555911,92 грн, що виник на підставі ряду численних договорів про відступлення права вимоги від 05 лютого 2019 року та договору про надання поворотної фінансової допомоги від 28 грудня 2018 року в сумі 300 000,00 грн, який укладено між новим кредитором та боржником. Новий боржник зобов`язується повернути борг 6555911,92 грн новому кредитору до 30 червня 2021 року.

За встановлених обставин договори про заміну боржника, які є похідними договорів позик, відступлення права вимоги та надання поворотної фінансової допомоги, акти звірки взаєморозрахунків не є належними, допустимими та достатніми доказами у підтвердження вимог, адже жодним чином не свідчать ні про факт укладення первісних договорів, перерахування коштів відповідачу чи розміру заборгованості.

За вимогами ч.1, ч.4ст.206 ЦПК Українипозивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 82ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Учасниками справи відповідно до частини першої статті 42ЦПК України є сторони та треті особи.

У постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 362/6725/18 міститься висновок про те, що суд має виходити з того, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Водночас за сформованим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову за сукупності умов:

визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України(обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання);

відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин;

якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Саме такої позиції притримується Верховний Суду постанові від 25 січня 2023 року у справі № 675/2136/19.

Беручи до уваги, що визнання відповідачем позову не ґрунтується та не узгоджується із об`єктивними матеріалами справи, а тому суд відмовляє у прийнятті визнання позову відповідачем. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту. Наведене зумовлює відмову у позові.

Висновок суду узгоджується із такими засадами цивільного законодавства/судочинства як верховенство права, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України, ст.2 ЦПК України). У матеріалах справи відсутні відомості, які б спростовували даний рішення суду та беззастережно доводили протилежне.

У зв`язку із відмовою в позові судові витрати до відшкодування позивачу не підлягають (ст.141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.258,259,263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позову.

Судові витрати позивача залишити по понесеним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 ЦПК України).

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Інформація про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛМАР», код за ЄДРПОУ 22411887, м.Львів, вул.Зелена, 204.

Повний текст рішення виготовлено 19 лютого 2024 року.

Суддя Олена ТІМЧЕНКО