Постанова

від 05.02.2024 по справі 910/7314/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2024 р. Справа №910/7314/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Луцюк А.В.

представники учасників справи:

від прокуратури: Жовтун Н.Б.

від позивача-1: Федорова О.В.

від позивача-2: не з`явився

від відповідача-1: Мунтян О.Л.

від відповідача-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 (повний текст складено 13.10.2023)

у справі №910/7314/23 (суддя Нечай О.В.)

за позовом керівника Бердянської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі:

1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

2) Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області

до 1) Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія"

про визнання недійсними рішення, договору та стягнення 679 932,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Бердянської окружної прокуратури Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави, в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - Міністерство) та Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) (далі - Бердянська філія ДП "АМПУ") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" (далі - ТОВ "РБУ "Промбудколія") про визнання недійсним рішення з визначення переможця, оформленого протоколом №4 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель "Prozorro" за кодом ДК 021:2015 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи Бердянської філії ДП "АМПУ" (визначення переможця) від 28.03.2017, а також визнання недійсним договору від 12.04.2017 №28-В-БЕФ-17 щодо закупівлі послуг "Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (інв. №711)", укладеного між ДП "АМПУ" в особі Бердянської філії ДП "АМПУ" та ТОВ "РБУ "Промбудколія". Також, просив стягнути з ТОВ "РБУ "Промбудколія" на користь ДП "АМПУ" в особі Бердянської філії ДП "АМПУ" 679 932,00 грн, а з ДП "АМПУ", одержані ним за рішенням суду 679 932,00 грн, стягнути в дохід держави в особі Східного офісу Держаудитслужби.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що порушення ТОВ "РБУ "Промбудколія" законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, призвело до спотворення результатів електронних торгів, у зв`язку з чим рішення з визначення переможця, оформленого протоколом №4 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель "Prozorro" за кодом ДК 021:2015 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи Бердянської філії ДП "АМПУ" (визначення переможця) від 28.03.2017, є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що, в свою чергу, свідчить про незаконність укладеного за підсумками проведення спірної закупівлі договору від 12.04.2017 №28-В-БЕФ-17 щодо закупівлі послуг "Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (інв. №711)". При цьому, в якості правових наслідків недійсності договору, укладеного за результатами публічної закупівлі, позивачем зазначено про необхідність повернення відповідачем-2 одержаних ним коштів у розмірі 679 932,00 грн відповідачу-1 за вказаним правочином, в той час як отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти у вказаному розмірі підлягають стягненню в дохід держави.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 позов прокурора в інтересах держави, в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області залишено без розгляду. В іншій частині в позові відмовлено.

Так, місцевий господарський суд встановив недоведення прокурором наявності порушення прав чи законних інтересів держави, на захист яких подано позов, окрім вчинення учасниками закупівлі правопорушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, за які вони вже понесли відповідальність у вигляді сплати штрафу в значному розмірі. Враховуючи те, що у процедурі закупівлі взяли участь лише ці дві особи, а тендерна пропозиція переможця є нижчою за очікувану вартість закупівлі та приймаючи до уваги правову конструкцію частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшов висновку про відсутність у держави, в особі позивача-1, порушених права та інтересу, які можуть бути відновлені шляхом визнання недійсними рішення тендерного комітету про визначення переможця торгів та вже виконаного договору. Крім того, зважаючи на встановлену відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області суд дійшов висновку, що позов прокурора в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області підлягає залишенню без розгляду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Висновки суду, покладені в основу його рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправомірної відмови у задоволенні позову.

Так, в апеляційній скарзі прокурор зазначає, що суд першої інстанції неправомірно залишив без розгляду позов прокурора в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, пославшись на відсутність проведення моніторингу оспорюваної процедури закупівлі.

Також, скаржник зазначає, що висновки місцевого господарського суду про недоведеність того, що зміст правочину та мета, з якою він вчинений, завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, не відповідають фактичним обставинам справи.

Також скаржник вказує, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що прокурор не довів існування підстав, передбачених частиною 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України, для визнання правочинів недійсними, що на думку суду, виключає можливість застосування наслідків, передбачених частиною 3 статті 228 ЦК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу-суду) від 06.11.2023 апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури у справі №910/7314/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7314/23.

16.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7314/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7314/23. Розгляд апеляційної скарги заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 призначено на 20.12.2023. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 13.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 задоволено клопотання представника ДП "АМПУ" Мунтян О.Л. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалено провести судове засідання у справі №910/7314/23, призначене на 20.12.2023, в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Судове засідання 20.12.2023 не відбулось, оскільки в період з 10 год 45 хв до 18 год 00 хв, внаслідок технічних проблем з судовими сервісами ВКЗ, ЕС, Портал Судова влада України, поштовими сервісами, сервісами Укрпошти, була відсутня можливість, зокрема, авторизації в кабiнетi електронного суду, проведення технічної фіксації судового засідання, що підтверджується актом Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 розгляд апеляційної скарги заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 призначено на 24.01.2024.

24.01.2024 в період з 11 год 42 хв до 13 год 58 хв по всій території України оголошено повітряну тривогу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 розгляд апеляційної скарги керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 призначено на 05.02.2024.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

12.12.2023, через систему "Електронний суд", надійшла заява представника Міністерства, в якій останній зазначив, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, обставини викладені прокурором щодо дій ТОВ "РБУ "Промбудколія" та ПП "Владікос" підтверджені належними доказами, а тому, керуючись статтями 42, 56, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просив вирішити спір відповідно до вимог законодавства.

13.12.2023, через систему "Електронний суд", ДП "АМПУ" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 залишити без змін.

Так, у відзиві відповідач-1, зокрема зазначає, що прокурором не надано доказів наявності на ринку, на час проведення спірної закупівлі, більш вигідних для замовника (відповідача-1) цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що послуги за договором, укладеним за результатами спірних відкритих торгів, поставлено з завищенням цін або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів. Умови оспорюваного договору були виконані його сторонами у повному обсязі, що не заперечується жодною стороною. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості послуг наданих відповідачем-2, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору.

Також, ДП "АМПУ" вважає, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору за результатами закупівлі, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави та суспільства. Викладене свідчить, що в апеляційній скарзі жодними доказами не спростовано висновків суду, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 та ухвалення нового відсутні.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 05.02.2024 з`явилися прокурор, представники позивача-1 та відповідача-1.

Позивач-2 та відповідач-2 своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 до їх електронних кабінетів.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, позивач-2 та відповідач-2 повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №910/7314/23 розглядається за їх відсутності.

Прокурор у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 залишити без змін.

Представник позивача-1 в судовому засіданні щодо вирішення апеляційної скарги поклався на розсуд суду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

14.03.2017 Бердянською філією ДП "АМПУ" на вебпорталі публічних закупівель "Рrоzоrrо" розміщено оголошення про проведення спрощеної/допорогової закупівлі UA-2017-03-14-000160-c про закупівлю послуг - Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (инв. №711) (ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 571 654,48 грн, без ПДВ.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаних відкритих торгах взяли два суб`єкти господарювання: ПП "Владікос" з пропозицією 571 000,00 грн та ТОВ "РБУ "Промбудколія" з пропозицією 566 610,00 грн.

27.03.2017 здійснено розкриття тендерних пропозицій.

Протоколом №4 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель "Рrоzоrrо" за кодом ДК 021:2015 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи (визначення переможця) Бердянської філії ДП "АМПУ" вирішено акцептувати пропозицію ТОВ "РБУ "Промбудколія", яка відповідає усім технічним вимогам та має найбільш економічно вигідну ціну - 566 610,00 грн.

Того ж дня на вебпорталі публічних закупівель "Рrоzоrrо" розміщено повідомлення про намір укласти договір.

12.04.2017 за результатами процедури проведення публічних торгів між ДП "АМПУ", в особі Бердянської філії ДП "АМПУ" (замовник) та ТОВ "РБУ "Промбудколія" (виконавець) укладено договір №28В-БЕФ-17, за умовами якого виконавець зобов`язується надати, а замовник оплатити послуги з поточного ремонту стрілочного переведення №76 (инв. №711), у відповідності з технічним завданням, наведеним у додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору його ціна становить 566 610,00 грн без ПДВ, крім того сума ПДВ 113 322,00 грн. Всього ціна цього договору складає 679 932,00 грн.

З наявної в матеріалах справи банківської виписки вбачається, що 21.04.2017 відповідачем-1 було перераховано відповідачу-2 203 979,60 грн, а 17.05.2017 - 475 952,40 грн.

03.01.2018 на вебпорталі публічних закупівель "Рrоzоrrо" сформовано звіт про виконання договору.

У подальшому Запорізьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України проведено дослідження дотримання законодавства про захист економічної конкуренції під час проведених Бердянською філією ДП "АМПУ" (у системі електронних торгів "Рrоzоrrо") процедур закупівель, зокрема і закупівлі "Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (инв. №711) ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи (ідентифікатор закупівлі UA-2017-03-14-000160-с)".

За результатами проведеного дослідження виявлені ознаки вчинення ТОВ "РБУ "Промбудколія" та ПП "Владікос" порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, внаслідок чого розпорядженням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.10.2019 №58/35-р розпочато розгляд справи №58/25-19.

Аналіз конкурсних пропозицій ТОВ "РБУ "Промбудколія", ПП "Владікос" та інших матеріалів, отриманих Запорізьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України під час дослідження, виявив обставини, які свідчать про вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів низки процедур закупівель, зокрема і закупівлі "Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (инв. №711) ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи (ідентифікатор закупівлі UA-2017-03-14-000160-с)".

Адміністративна колегія Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи №58/25-19, ухвалила рішення від 06.05.2020 №58/7-рш "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" відносно ТОВ "РБУ "Промбудколія" та ПП "Владікос" та визнала, що останні своїми діями вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю, проведених Бердянською філією ДП "АМПУ".

За порушення під час процедур закупівель на ПП "Владікос" та ТОВ "РБУ "Промбудколія" накладено штраф у розмірі 490 000,00 грн на кожного.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.04.2021 у справі №908/1256/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2022, у задоволенні позову ПП "Владікос" про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 №58/7-рш відмовлено.

З огляду на наведені обставини, прокурор в інтересах держави в особі Міністерства та Держаудитслужби звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про визнання недійсними рішення з визначення переможця, оформленого протоколом №4 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель "Prozorro" за кодом ДК 021:2015 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи Бердянської філії ДП "АМПУ" (визначення переможця) від 28.03.2017, договору від 12.04.2017 №28-В-БЕФ-17 щодо закупівлі послуг "Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (інв. №711)" та застосування наслідків недійсності правочину.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках, прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі №903/129/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Так, прокурор, в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив позивачів про звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства та Держаудитслужби щодо визнання недійсними рішення, договору та стягнення 679 932,00 грн.

Підставою для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив те, що позивачі, як уповноважені органи у спірних правовідносинах, будучи обізнаними про наявність порушення під час проведення процедури закупівлі, неналежно здійснюють надані їм законодавством України повноваження і протягом тривалого часу не вживають заходів щодо визнання недійсними рішення, договору та стягнення 679 932,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17З зазначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави. "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Міністерства, прокурор послався на те, що Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, морського водного транспорту, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури, зокрема морського та внутрішнього водного транспорту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ДП "АМПУ" є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України. ДП "АМПУ " утворено з метою забезпечення функціонування морських портів, організації та забезпечення безпеки мореплавства, утримання та ефективного використання державного майна, закріпленого за ним на праві господарського відання та отримання прибутку (пункти 1.1, 2.1 статуту ДП "АМПУ").

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що уповноважені органи управління, яким у цьому випадку є позивач-1, відповідно до покладених на них завдань затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних підприємств і господарських структур, що належать до сфери їх управління, та здійснюють контроль за їх виконанням у встановленому порядку, проводять моніторинг фінансової діяльності, зокрема виконання показників фінансових планів підприємств, що належать до сфери їх управління та вживають заходів до поліпшення їх роботи.

Відповідні повноваження позивача-1 також закріплені в пункті 8.1 статуту ДП "АМПУ ".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 дійшла висновку, що прокурор не може звертатися до суду для захисту інтересів державних підприємств, і що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатися із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про відкритість використання публічних коштів" визначено, що публічні кошти - це кошти державного бюджету (крім таємних видатків), бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кредитні ресурси, надані під державні та місцеві гарантії, кошти Національного банку України, державних банків, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також кошти суб`єктів господарювання державної і комунальної власності, отримані ними від їхньої господарської діяльності.

Державні підприємства належать до суб`єктів господарювання державної і комунальної власності.

У разі використання коштів підприємств, отриманих ними від їхньої господарської діяльності, підприємство щорічно, не пізніше 31 січня року, наступного за звітним роком оприлюднює на Єдиному вебпорталі використання публічних коштів таку інформацію:

- відомості про договори, укладені за звітний період, загальна вартість яких перевищує 1 мільйон гривень (предмет договору, виконавець (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження, прізвище, ім`я та по батькові керівника), вартість договору, ціна за одиницю (за наявності), строк дії договору);

- відомості про стан виконання договорів, укладених за попередні звітні періоди, які продовжують виконуватися, загальна вартість яких перевищує 1 мільйон гривень (предмет договору, виконавець (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження, прізвище, ім`я та по батькові керівника), вартість договору, ціна за одиницю (за наявності), обсяг платежів за договором у звітному періоді, наявність або відсутність претензій і штрафних санкцій, що виникли в результаті виконання договору, акти виконання договору (акти наданих послуг, приймання-передачі, виконаних робіт) за наявності).

Єдиний вебпортал використання публічних коштів є офіційним державним інформаційним ресурсом у мережі Інтернет. Інформація зберігається в режимі вільного доступу протягом трьох років з дня оприлюднення. Доступ до інформації, оприлюдненої на єдиному вебпорталі, є вільним та безоплатним.

Частиною 1 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що державне підприємство, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державному підприємству, об`єднання таких підприємств, у разі здійснення ними закупівель за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", оприлюднюють на вебпорталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про публічні закупівлі", звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті обов`язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.

Отже, не лише компетентний орган державного управління, а й громадськість (суспільство) має право контролювати видатки державних підприємств та платежі за укладеними договорами шляхом доступу до публічних даних.

Зважаючи на наведене, прокурор правильно визначив Міністерство як позивача у цьому спорі.

Як зазначає прокурор, Держаудитслужба та її територіальні органи наділені повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.

Згідно з частинами 1, 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Частиною 1 статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

За приписами пунктів 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Водночас Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі - Положення №43), визначено, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства, має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

При цьому, Держаудитслужба може бути позивачем у справі. Питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи, які мають з`ясовуватися у суді з наведенням відповідного обґрунтування у судовому рішенні.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19.

У постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №820/8558/15 та від 03.10.2018 у справі №804/8443/16 викладено правову позицію, згідно з якою звернення до суду в інтересах держави, в особі органів Держаудитслужби, можливе лише у випадку незабезпечення підконтрольними їй установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю, а за відсутності таких обставин, органи Держаудитслужби не набувають статусу позивача.

З матеріалів справи вбачається, що Східний офіс Держаудитслужби, в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах. Відтак, у нього не виникло право на звернення до суду з даним позовом, тому у спірних правовідносинах Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області не набув статусу позивача.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено про те, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Так, відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й в силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України, вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.

У даній справі прокурор, в інтересах держави в особі позивача-1 (органу управління замовника торгів), звертається до суду з позовом до відповідачів (замовника та переможця торгів) про визнання недійсними рішення тендерного комітету з визначення переможця, договору, укладеного за наслідком торгів, а також застосування наслідків недійсності такого договору, на підставі частини 3 статті 228 ЦК України, з метою задоволення суспільної потреби у захисті інтересів держави, пов`язаних із забезпеченням дії інституту публічних закупівель як способу ефективного та прозорого здійснення закупівель, законного і раціонального використання коштів державного підприємства.

При цьому, ані безпосередньо держава, ані створений нею орган державної влади - позивач-1, не є стороною спірного договору.

В обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) держави, прокурор послався на вчинення учасниками торгів антиконкурентних узгоджених дій, наслідком чого є спотворення результатів торгів та порушення права замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату. На думку прокурора неправомірна поведінка, що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та ухвалення спірного рішення тендерного комітету, не може мати правомірного наслідку - укладення договору.

У частині 1 статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) наведено перелік випадків, коли договір про закупівлю є нікчемним.

Випадок, коли учасник (учасники) процедури закупівлі порушив вимоги законів України "Про публічні закупівлі" чи "Про захист економічної конкуренції" у цьому переліку відсутній, тому для визнання недійсним договору, укладеного за наслідками проведення процедури закупівлі, підлягають застосуванню загальні положення ЦК України, які передбачають доведення наявності визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

- пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;

- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Схожий за змістом правовий висновок викладений, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16).

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльності, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.

Таким чином, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №387/515/18.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №910/5958/20.

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. Частиною 1 цієї статті передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (частини 3, 5 статті 216 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З матеріалів справи вбачається, що у закупівлі UA-2017-03-14-000160-c взяли участь два суб`єкти господарювання: ПП "Владікос" з пропозицією 571 000,00 грн, без ПДВ, та ТОВ "РБУ "Промбудколія" з пропозицією 566 610,00 грн без ПДВ. При цьому очікувана вартість предмета закупівлі становила 571 654,48 грн без ПДВ.

Рішенням Адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 №58/7-рш встановлено порушення ТОВ "РБУ "Промбудколія" та ПП "Владікос" пункту 1 статті 50, пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю UA-2017-03-14-000160-c, та накладено штраф в розмірі 490 000,00 грн на кожного.

Отже, інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено шляхом накладення штрафу на учасників закупівель, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції, та заборони таким учасникам брати участь у процедурах закупівель упродовж наступних трьох років (пункт 4 частини 1 статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі").

При цьому, такі протиправні дії під час проведення торгів не завдали шкоди матеріальним інтересам ані безпосередньо держави, ані створеного нею органу державної влади - позивача-1, оскільки у процедурі закупівлі взяли участь лише ці дві особи (не обмежено конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання), а тендерна пропозиція переможця є нижчою за очікувану вартість закупівлі.

Зважаючи також на те, що тендер фінансувався не за кошти державного бюджету, місцевий господарський суд, як і колегія суддів, вважає цілком раціональним використання коштів державного підприємства та відсутність порушення прав та законних інтересів органу управління замовника закупівлі - позивача-1.

У постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 916/2519/21 зазначено, що з аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення установлених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", за наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

У преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі" вказано, що він установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Таким чином, закупівлі державних підприємств мають відповідати тим же принципам, які визначені й Законом України "Про публічні закупівлі":

- прозорість;

- запобігання проявам корупції;

- конкурентні засади.

Судова колегія погоджується з доводами прокурора про те, що укладений між відповідачами правочин не в повній мірі відповідає основним принципам закупівель за публічні кошти, водночас відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин не відповідає інтересам держави і суспільства, вчинений на шкоду інтересам держави як власника майна і підлягає визнанню недійсним.

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У цьому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Тлумачення пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України свідчить про те, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Крім принципів цивільного права - справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції в окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", яка означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

Враховуючи приписи частини 1 статті 216 ЦК України, у випадку визнання договору недійсним, ДП "АМПУ", в особі Бердянської філії ДП "АМПУ" буде змушене компенсувати ТОВ "РБУ "Промбудколія" вартість робіт, які були виконані останнім на виконання умов договору, яка на дату відшкодування може бути навіть більшою, аніж на дату проведення процедури закупівлі.

Пред`явлення такої вимоги, на переконання суду, не спрямоване на захист державних інтересів, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що прокурором не доведено, що в результаті визнання договору недійсним майнові права держави буде захищено та відновлено.

При цьому місцевий господарський суд критично оцінив твердження прокурора про те, що підставою позову є не виконання робіт з завищенням цін або їх можливе виконання з використанням менших ресурсів, а виключно порушення вимог антиконкурентного законодавства, оскільки в даному випадку прокурор вдається до правового пуризму (надмірного формалізму із наданням переваги формі над змістом), що суперечить принципу правової визначеності, як складової верховенства права і не враховує реальних наслідків недійсності оспорюваного правочину, які потенційно можуть завдати державі більше шкоди аніж надати вигоди.

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 29.07.2009 у справі Sutyazhnik v. Russia (заява №8269/02), від 31.05.2012 у справі Esertas v. Lithuania (заява №50208/06) зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності.

До того ж у разі визнання договору недійсним відповідач-1 вже не зможе оголосити новий тендер і укласти договір на більш вигідних умовах, оскільки роботи виконані.

Таким чином, зважаючи на не доведення прокурором наявності порушення прав чи законних інтересів держави, на захист яких подано позов, окрім вчинення учасниками закупівлі правопорушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, за які вони вже понесли відповідальність у вигляді сплати штрафу, враховуючи те, що у процедурі закупівлі взяли участь лише ці дві особи, а тендерна пропозиція переможця є нижчою за очікувану вартість закупівлі, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, про відсутність у держави в особі позивача-1 порушених права та інтересу, які можуть бути відновлені шляхом визнання недійсними рішення тендерного комітету про визначення переможця торгів та вже виконаного договору.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Враховуючи наведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, зважаючи на встановлену місцевий господарським судом відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, позов прокурора в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області підлягає залишенню без розгляду, з чим також погоджується колегія суддів.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Запорізьку обласну прокуратуру.

4. Матеріали справи №910/7314/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано суддями - 19.02.2024.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран