Рішення

від 13.02.2024 по справі 908/109/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/6/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 Справа № 908/109/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В. при секретарі судового засідання Драковцевій В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 908/109/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД МІНДОБРИВ №1» (77432, Івано-Франківська область, Тисменицький район, с. Стриганці, вул. Незалежності, буд. 40, ідентифікаційний код 44177954)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФОРМЕНЕРГОГРУП» (69035, м. Запоріжжя, вул. Зої Космодем`янської, буд. 1, ідентифікаційний код 40287583)

про стягнення 629437,50 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Задна Р.Є., ордер серія АТ № 1057877 від 05.01.2024 (ВКЗ);

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД МІНДОБРИВ №1» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФОРМЕНЕРГОГРУП» про стягнення заборгованості в розмірі 629437,50 грн., яка є передплатою за непоставлений відповідачем товар, оплачений позивачем на підставі рахунку-фактури відповідача №22/01/067 від 26.01.2022.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 525, 526, 530, 610, 655, 662, 665 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 218 Господарського кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 позовну заяву передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 33/6/24, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 13.02.2024 о/об 10 год. 00 хв.

Також, ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 17.01.2024 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 69035, м. Запоріжжя, вул. Зої Космодем`янської, буд. 1, що збігається з адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві та на яку судом було направлено ухвалу суду від 17.01.2024.

Ухвала суду від 17.01.2024, яка була направлена на адресу відповідача (69035, м. Запоріжжя, вул. Зої Космодем`янської, буд. 1), повернулася на адресу суду з відміткою засобу поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Ухвала суду від 17.01.2024 була розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.

Крім того, ухвалу суду від 17.01.2024 було надіслано на електронну адресу відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначену у позовні заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. В матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа на електронну адресу відповідача - 17.01.2024.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «». Вказаний веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/109/24.

05.02.2024 від позивача надійшла заява про участь в усіх судових засіданнях у справі №908/109/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні у справі №908/109/24 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення за посиланням vkz.court.gov.ua. Ухвалено здійснювати проведення судового засідання 13.02.2024 о/об 10 год. 00 хв. у справі №908/109/24 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів позивача та програмного забезпечення за посиланням vkz.court.gov.ua.

В судовому засіданні 13.02.2024 був присутній представник позивача (в режимі відеоконференції), здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами відеоконференцзв`язку.

Представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Правом на надання відзиву не скористався.

Згідно зі ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

13.02.2024 судом прийнято рішення, проголошено його вступну та резолютивну частину.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Міндобрив № 1» (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транфсорменергогруп» (далі - відповідач) було досягнуто усної домовленості про поставку товару, а саме: трансформаторів у кількості 21 шт. на загальну суму 1 258 875,00 грн. з ПДВ.

Відповідачем надіслано засобами електронного зв`язку рахунок-фактуру № 22/01/067 від 26.01.2022, згідно з яким сторонами було погоджено кількість, найменування та ціна товару, умовим доставки: DDP на адресу покупця на протязі 30-45 днів з моменту отримання попередньої оплати.

Позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 629 437, 50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 253 від 31.01.2022 на суму 377 663,00 грн. та № 286 від 17.02.2022 на суму 251 774,50 грн.

Відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару не виконав.

20.11.2023 позивач направив на адресу відповідача вимогу № 01/11 від 17.11.2023 щодо повернення попередньої оплати у розмірі 629 437,50 грн. Вказана вимога повернулась на адресу позивача 08.12.2023 з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Позов ґрунтується на тому, що відповідач не виконав свої зобов`язання з поставки обумовленого сторонами товару та не повернув суму сплачених позивачем за нього коштів у розмірі 629 437,50 грн., внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 629 437,50 грн.

Вирішуючи спір у цій справі по суті спору суд виходить з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За приписами ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (ч. 3 ст. 641 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

У відповідності до ч.ч. 1, 5,6 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощеному порядку, в результаті чого виникли правовідносини щодо поставки товару, у яких відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансформенергогруп», надавши позивачеві рахунок-фактуру № 22/01/067 від 26.01.2022 на суму 1 258 875,00 грн., виступив у якості продавця, а позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Міндобрив № 1», оплативши зазначений рахунок-фактуру відповідно до платіжних доручень № 253 від 31.01.2022 на суму 377 663,00 грн., № 286 від 17.02.2022 на суму 251 774,50 грн., виступив у ролі покупця, вчинивши конклюдентну дію з оплати запропонованого відповідачем товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Проте, відповідачем поставка товару не була здійснена в повному обсязі, а саме на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у розмірі 629 437,50 грн. Доказів поставки товару матеріали даної господарської справи не містять.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу заявленої до стягнення суми коштів у розмірі 629 437,50 грн. як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Як свідчать матеріали справи, позивач звертався до відповідача з вимогою № 01/11 від 17.11.2023 щодо повернення попередньої оплати у розмірі 629 437,50 грн. Вказана вимога повернулась на адресу позивача 08.12.2023 з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Доказів задоволення відповідачем зазначених вимог та повернення грошових коштів (попередньої оплати) позивачу, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки товару на суму 629 437,50 грн., суду не надано.

При цьому, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 629 437,50 грн. є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФОРМЕНЕРГОГРУП» (69035, м. Запоріжжя, вул. Зої Космодем`янської, буд. 1, ідентифікаційний код 40287583) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД МІНДОБРИВ №1» (77432, Івано-Франківська область, Тисменицький район, с. Стриганці, вул. Незалежності, буд. 40, ідентифікаційний код 44177954) 629 437,50 грн. (шістсот двадцять дев`ять тисяч чотириста тридцять сім грн. 50 коп.) передплати та 9 441,57 грн. (дев`ять тисяч чотириста сорок одна грн. 57 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19.02.2024.

Суддя М.В. Мірошниченко