Рішення

від 15.02.2024 по справі 910/17273/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.02.2024Справа № 910/17273/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "НІКО СТРАХУВАННЯ"</a> (ТДВ "НІКО СТРАХУВАННЯ") (01103, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА БОЙЧУКА, будинок 37, приміщення 2)

до Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УСГ" (ПАТ "СК "УСГ") (03038, місто Київ, ВУЛИЦЯ ФЕДОРОВА ІВАНА, будинок 32 ЛІТ.А)

про стягнення 443 670,00 грн.

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "НІКО СТРАХУВАННЯ"</a> (ТДВ "НІКО СТРАХУВАННЯ") (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УСГ" (ПАТ "СК "УСГ") (далі-відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 443 670,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі Договору №206-П0140-20 страхування неземного транспорту від 30.06.2020 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_1 , а тому, відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу «MAN» д.н.з. НОМЕР_2 , застрахована у Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УСГ", а тому позивач зазначає, що обов`язок з відшкодування збитків в межах фактичних затрат покладається на відповідача. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю "НІКО СТРАХУВАННЯ"</a> залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 відкрито провадження у справі №910/17273/23, вирішено здійснювати розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

08.12.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог. Крім того, відповідач вказав, що 22.11.2023 страховою компанією було здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок позивача в розмірі 130 000,00 грн. Також, уповноважений представник відповідача зазначив про відсутність правових підстав для відшкодування грошових коштів у розмірі 313 670,00 грн, у зв`язку із втратою чинності Договору №97-2815-20-00082 від 17.04.2020.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020 між Товариством з додатковою відповідальністю "НІКО СТРАХУВАННЯ" (далі-страховик) та ОСОБА_1 (далі-страхувальник) укладено Договір №206-П0140-20 страхування неземного транспорту, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечить законодавству України, пов`язані з володіння, користування та/або розпорядження транспортним засобом та додатковим обладнанням, встановленим на цьому ТЗ.

10.11.2020 року о 09 год. 05 хв. на автомобільній дорозі Київ-Ревне-Рогозів, водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем «MAN» д.н.з. НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «NissanX-Trail» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який зупинився попереду, в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

10.11.2020 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (добровільне страхування наземного транспорту (крім залізничного).

Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.п. 12.1, 13.1, 2.3-б ПДР України, що підтверджується постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як вбачається із розрахунку №05968 від 13.11.2020, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКО АВТОАЛЬЯНС», вартість відновлювального ремонту, транспортного засобу «NissanX-Trail» д.н.з. НОМЕР_1 в результаті його пошкодженні при спірному ДТП, складає 709 507,81 грн.

На підставі страхового акту №64 від 22.01.2021 та розрахунку страхового відшкодування позивач, виконуючи свої зобов`язання за Договором, здійснив відшкодування завданої страхувальнику шкоди у розмірі 443 670,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №10509 від 29.01.2021 на суму 243 670,00 грн, №10517 від 01.02.2021 на суму 200 000,00 грн.

Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника ( ОСОБА_3 ) транспортного засобу «MAN», д.н.з НОМЕР_3 була застрахована Приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УСГ» відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-100035788, зі встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 130 000,00 грн., франшизи - 0,00 грн. Строк дії поліса - з 17.04.2020 по 16.03.2021.

Також, 17.04.2020 між ОСОБА_3 та Приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УСГ» укладено Договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № 97-2815-20-00082, ліміт відповідальності - 100 000,00 грн. Строк дії Договору - з 17.04.2020 по 16.03.2021.

У відзиву на позовну заяву представник відповідача вказав, що ОСОБА_3 відчужив транспортний засіб «MAN». Згідно з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, починаючи з 11.07.2020 новим власником автомобіля «MAN», д.н.з НОМЕР_2 - ОСОБА_4

09.03.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою №61/2-090321/9 на виплату (страхового) відшкодування на суму 443 670,00 грн.

09.12.2021 відповідач надав відповідь на регресу вимогу позивача, відповідно до якої представник ПАТ "СК "УСГ" зазначив про відсутність експертної оцінки по визначенню ринкової вартості ТЗ «NissanX-Trail» д.н.з. НОМЕР_1 . Крім того, представник відповідача повідомив позивача, що станом на дату такого звернення, підстави для виплати страхового відшкодування в порядку регресу відсутні.

07.10.2022 позивач повторно звернувся до відповідача із вимогою №61/2-071022/1, долучивши копію аварійного сертифікату про розрахунок ринкової вартості пошкодженого ТЗ, яка становить 208 930,00 грн.

Надалі, Приватне акціонерне товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УСГ" на підставі розрахунку страхового відшкодування від 22.11.2023 та страхового акту №ДКЦВ- 22112 ВІД 22.11.2023, виконуючи свої зобов`язання відповідно до Полісу № ЕР-100035788, частково сплатило позивачу страхове відшкодування на суму 130 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №97685 від 22.11.2023.

23.11.2023 відповідачем скеровано на адресу позивача заяву, в якій зазначив, Договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів №97-2815-20-00082 від 17.04.2020 втратив чинність, оскільки ОСОБА_3 не повідомив страховика про зміну умов експлуатації ТЗ, що передбачено пп.8.2.3 п.8.2 р.8 Договору страхування.

У відзиві на позовну заяву представника відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог. Крім того, відповідач вказав, що 22.11.2023 страховою компанією було здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок позивача в розмірі 130 000,00 грн. Також, уповноважений представник відповідача зазначив про відсутність правових підстав для відшкодування грошових коштів у розмірі 313 670,00 грн, у зв`язку із втратою чинності Договору №97-2815-20-00082 від 17.04.2020.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Верховним Судом уже неодноразово зазначалося про те, що суд, ухвалюючи рішення по суті спору, першочергово має встановити наявність в особи суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, за захистом яких ця особа звернулася до суду, потім - з`ясувати наявність факту їх порушення або оспорення, а також надати правову оцінку обраному позивачем способу їх захисту.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ст. 510 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів (частина 2 ст. 509 ЦК України).

Положення статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поряд із тим відповідно до п. 22.1 ст.22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що є спеціальним в застосуванні до спірних правовідносин сторін, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до ст.1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки в повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому статтею 28 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Зокрема, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За приписами п. 31.1 ст. 31 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір шкоди, завданої з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

За змістом ст. 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути визначено як експертом, так і аварійним комісаром.

Отже, з аналізу наведених вище норм Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що для визначення розміру шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди даного типу, є обов`язковим складення звіту про оцінку, який має бути виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

Згідно з положеннями ст. 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. Статтею 6 вказаного Закону визначається, що оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі страхового акту №64 від 22.01.2021 та розрахунку страхового відшкодування, виконуючи свої зобов`язання за Договором №№206-П0140-20, здійснив відшкодування завданої страхувальнику шкоди у розмірі 443 670,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №10509 від 29.01.2021 на суму 243 670,00 грн, №10517 від 01.02.2021 на суму 200 000,00 грн.

Крім того, Товариство з додатковою відповідальністю "НІКО СТРАХУВАННЯ"</a> звернулось до відповідача із заявою №61/2-090321/9 на виплату (страхового) відшкодування на суму 443 670,00 грн.

Приватне акціонерне товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УСГ" на підставі розрахунку страхового відшкодування від 22.11.2023 та страхового акту №ДКЦВ- 22112 від 22.11.2023, виконуючи свої зобов`язання за Полісом № ЕР-100035788, частково сплатило позивачу страхове відшкодування на суму 130 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №97685 від 22.11.2023.

В частині відшкодування грошових коштів у розмірі 313 670,00 грн відповідачем зазначено, що станом на дату ДТП, Договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № 97-2815-20-00082 17.04.2020 втратив чинність, а тому правові підстави для сплати вищевказаної суми відсутні.

Згідно з ч. 1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України).

У силу п. 3. ч.1. ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно статті 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Отже, страховий ризик та страховий випадок є взаємопов`язаними факторами, страховий ризик у випадку його фактичного настання переростає у страховий випадок, що зумовлює виникнення зобов`язання страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів №97-2815-20-00082 від 17.04.2020 становлено ліміт відповідальності - 100 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

У частині 1 статті 991 ЦК України та частині першій статті 26 Закону "Про страхування" визначено перелік випадків, коли страховик вправі відмовити страхувальнику у здійсненні страхових виплат.

Одночасно у частині другій статті 991 ЦК України та частині другій статті 26 "Про страхування" визначено, що умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Отже, перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, що визначені законом, не є вичерпним. У договорі сторони мають право визначити інші підстави на власний розсуд, але за умови, що вони не суперечать закону.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УСГ" відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування з посиланням на передбачено пп.8.2.3 п.8.2 р.8 Договору страхування.

Відповідно до пп.8.2.3 п.8.2 р.8 Договору №97-2815-20-00082 від 17.04.2020, протягом дії цього Договору негайно, як тільки стане відомо (але не всіх необхідних документів відповідно до вимог Розділу пізніше, ніж за 24 години) повідомити Страховика про зміни, що можуть виникнути в умовах експлуатації забезпеченого ТЗ і на підставі яких Страховик уклав цей Договір, якщо такі зміни можуть вплинути на збільшення ступеня (зокрема, зміна місця реєстрації забезпеченого ТЗ, передача забезпеченого ТЗ в оренду, прокат, лізинг, відчуження ТЗ, використання у будь-яких випробуваннях….).

У відзиву на позовну заяву представник відповідача вказав, що ОСОБА_3 відчужив транспортний засіб «MAN». Згідно з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, починаючи з 11.07.2020 новим власником автомобіля «MAN», д.н.з НОМЕР_2 - ОСОБА_4 .

Тобто, на думку представника відповідача, станом на дату ДТП 11.10.2020 Договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів №97-2815-20-00082 припинився та втратив чинність, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для здійснення страхового відшкодування у розмірі 313 670,00 грн.

Якщо після ступеня страхового ризику (відчуження ТЗ) страхувальник не згоден на зміну умов Договору або у випадку неповідомлення або несвоєчасного повідомлення Страхувальником про зміну ступеня страхового ризику Страховка - дія цього Договору припиняється та втрачає чинність з моменту нанесення змін в ступенів ризику (п. 13.4 Договору страхування №97-2815-20-00082).

Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.

За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.

Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд.

Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 Цивільного кодексу України).

При цьому, Цивільний кодекс України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.

Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 Цивільного кодексу України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 Цивільного кодексу України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.

Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.

Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.

Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Одночасно, у ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі № 910/13407/17.

За таких обставин у задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю "НІКО СТРАХУВАННЯ"</a> слід відмовити в зв`язку з недоведеністю заявлених вимог.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову покладаються на Товариство.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю "НІКО СТРАХУВАННЯ"</a> відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.02.2024.

Суддя М.Є.Літвінова