Рішення

від 05.02.2024 по справі 914/3391/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2024 Справа № 914/3391/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега», м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача: Санаторію «Нафтуся Прикарпаття», с. Модричі, Львівська область

про: стягнення 8 448,51 грн

за участю представників: не викликалися.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Омега», м. Дрогобич, Львівська область звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Санаторію «Нафтуся Прикарпаття», с. Модричі, Львівська область про стягнення 8448,51 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.11.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» залишено без руху у зв`язку із незазначенням у позовній заяві та ненаданням доказів реєстрації свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

24.11.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено докази реєстрації електронного кабінету позивача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Ухвалою від 28.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань. Ухвалою суду від 28.11.2023 було встановлено відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Як вбачається з інформації, що розміщена на офіційному сайті Акціонерного товариства «Укрпошта» (трекінг 0600064524540), поштове відправлення, що надсилалося на адресу відповідача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (82186, с. Модричі, Дрогобицький район, Львівська область, вул. Курортна, буд. 1), вручено відповідачу особисто 07.12.2023.

Однак, 04.01.2024 вищевказане відправлення повернулося на адресу суду із відміткою відділення зв`язку «Повернення за закінченням терміну зберігання».

Незважаючи на це, суд вважає, що відповідача належним чином було повідомлено про відкриття провадження у даній справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

12.01.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, клопотання про повернення позовної заяви без розгляду.

15.01.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло аналогічне клопотання про зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, клопотання про повернення позовної заяви без розгляду.

16.01.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло заперечення на клопотання відповідача від 12.01.2024.

25.01.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи акту прийому-передачі наданих правничих послуг від 23.01.2024 до договору про надання правової допомоги №51 від 03.11.2023.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи клопотань про її розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін, дослідивши наявні у справі докази та пояснення сторін, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 02.01.2023 Господарським судом Львівської області видано судовий наказ у справі №914/3312/22 про стягнення із Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» 166 909,32 грн основного боргу, 59 744,96 грн інфляційних втрат, 20 769,92 грн 3% річних, 248,10 грн судового збору та 24 742,42 грн витрат на правову допомогу, а всього 272 414,72 грн.

Судовий наказ набрав законної сили 13.03.2023, та був пред`явлений до виконання до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А.А.

27.09.2023 із відповідача в примусовому порядку стягнуто заборгованість згідно із судовим наказом №914/3313/22, у зв`язку із чим приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 28.09.2023.

Оскільки відповідач повинен був самостійно виконати судовий наказ із дати набрання ним законної сили, однак погасив заборгованість за судовим наказом лише 27.09.2023, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 4 037,63 грн інфляційних витрат та 4 410,88 грн 3 % річних, нарахованих на заборгованість за судовим наказом в розмірі 272 414,72 грн, за період з 15.03.2023 (згідно поданого розрахунку) по 27.09.2023, а також 2 684,00 грн судового збору та 6 000,00 грн витрат на правову допомогу. Крім цього, позивач на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України просив нарахувати інфляційні втрати та 3% річних до дати виконання рішення суду.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних проведено позивачем не лише на суму основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, але й на суму судових витрат. Більше того, на думку відповідача, розрахунки позивача є неправильними, а визначені суми завищеними.

Відповідачем також заявлено клопотання про зменшення на 90% заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, оскільки задоволення позову у повному обсязі призведе до порушення розумного балансу між інтересами сторін. В обґрунтування поданого клопотання він посилається на те, що стягнуті відповідно до судового наказу суми інфляційних втрат та 3% річних є значними та нараховані за майже чотири роки, а тому вони повністю виконали компенсаційну функцію. Заявлені у даній справі суми не носять компенсаторного характеру. Також відповідач зазначив, що він дотримався своїх зобов`язань перед позивачем та виконав судовий наказ, його поведінка свідчить про добросовісність, в той час як позивач не довів понесення ним збитків.

Також відповідач заперечив проти витрат на правову допомогу, зазначивши, що вказана сума є завищеною, оскільки справа є незначної складності, типовою, підготовка позову не потребувала затрати великого об`єму часу. Зазначив відповідач і про відсутність актів приймання-передачі виконаних робіт та детального опису робіт, виконаних адвокатом позивача.

Крім цього, відповідач заявив клопотання про повернення позивачу позову та заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу без розгляду, адже такі подано після набрання чинності Законом України №3200-ІХ від 29.06.2023 та без реєстрації позивачем електронного кабінету. При цьому він посилався на положення п.п. 1, 2 ч. 6 ст. 6 та ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вказаного вище клопотання відповідача суд вважає за необхідне зазначити, що із цієї підстави суд залишав позов ТОВ «Омега» без руху, що вбачається зі змісту ухвали від 20.11.2023. Однак, після реєстрації позивачем електронного кабінету та подання відповідних доказів, суд відкрив провадження у справі та встановив відсутність підстав для повернення позову на підставі ч. 4 ст. 174 ГПК України. Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про повернення позивачу позовної заяви.

Щодо повернення позивачу заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, то підстави для застосування до неї приписів статті 170 ГПК України відсутні, адже станом на дату відкриття провадження у даній справі та ухвалення судом цього рішення, у позивача наявний зареєстрований у встановленому порядку електронний кабінет.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи № 914/3312/22, 02.01.2023 Господарським судом Львівської області видано судовий наказ у справі №914/3312/22 про стягнення із Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» 166 909,32 грн основного боргу, 59 744,96 грн інфляційних втрат, 20 769,92 грн 3% річних за Договором поставки №1 від 03.01.2016, а також 248,10 грн судового збору та 24 742,42 грн витрат на правову допомогу, а всього 272 414,72 грн.

Період нарахування інфляційних втрат та 3% річних визначено з 01.01.2018 по 23.02.2022.

Судовий наказ набрав законної сили 13.03.2023, що підтверджується наявною на ньому відміткою суду. Вказаний судовий наказ перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А.А. у межах виконавчого провадження №71984016, що вбачається зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.06.2023.

Суд вважає за необхідне зазначити, що за своєю правовою природою наказне провадження передбачає розгляд вимог про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі. Заяви про видачу судового наказу, які ґрунтуються вимогах про стягнення грошових коштів з підстав інших, ніж договір не можуть бути розглянуті у порядку наказного провадження, а тому суд в таких випадках відмовляє у видачі судового наказу.

Таким чином, суд доходить висновку, що видача судового наказу у справі №914/3312/22 підтверджує існування між сторонами у даній справі договірних відносин, які виникли на підставі Договору поставки №1 від 03.01.2016, відтак суд визнає вказану обставину встановленою. При цьому суд враховує, що відповідачем у цій частині не висловлено жодних заперечень.

Судом встановлено, що боржник виконав судовий наказ 27.09.2023 шляхом перерахування грошових коштів на рахунок приватного виконавця, що підтверджується копіями платіжних інструкцій, що містяться в матеріалах справи. Зважаючи на це, приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 28.09.2023.

У зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем судового наказу від 02.01.2023 у справі №914/3312/22, позивач згідно частини 2 статті 625 ЦК України за період з 15.03.2023 року по 27.09.2023 року нарахував 4 037,63 грн інфляційних витрат та 4 410,88 грн 3 % річних на суму усієї заборгованості за судовим наказом, яка становить 272 414,72 грн, та складається із 166 909,32 грн основного боргу, 59 744,96 грн інфляційних втрат, 20 769,92 грн 3% річних, 248,10 грн судового збору та 24 742,42 витрат на правову допомогу.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Як передбачено ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки №1 від 03.01.2016.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором, суд видав судовий наказ про стягнення із Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» 247 424,20 грн заборгованості, яка складається із 166 909,32 грн основного боргу, 59 744,96 грн інфляційних втрат та 20 769,92 грн 3% річних, а також 248,10 грн судового збору та 24 742,42 грн витрат на правову допомогу, на загальну суму 272 414,72 грн.

Вищезгаданий судовий наказ відповідачем не оскаржувався та був пред`явлений до виконання приватному виконавцю і виконаний відповідачем 27.09.2023 у повному обсязі.

У даній справі позивач звернуся до суду із матеріально-правовими вимогами майнового характеру про стягнення із відповідача інфляційних втрат та 3% річних, за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 272 414,72 грн, яке складається з перелічених вище сум основного боргу, нарахованих на нього інфляційних втрат та 3% річних, а також витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

На думку позивача, відповідне зобов`язання виникло у відповідача на підставі судового наказу від 02.01.2023 у справі №914/3312/22, відтак, він має право на проведення нарахувань згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України на усю стягнуту на його користь суму грошових коштів.

Надаючи оцінку відповідним аргументам, суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 ЦК України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, а також Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18.

Застосовуючи процитовані вище правові висновки у цій справі, суд виходить із того, що стягнення грошових коштів за судовим наказом у безспірному порядку, аналогічно як і вирішення судом спору та стягнення грошових коштів за рішенням суду, не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення боргу у відповідача. Виходячи зі змісту приписів ГПК України, судовий наказ є видом судових рішень і кінцевим документом, який ухвалює суд в наказному провадженні. А тому, як і у випадку з позовним провадженням, стягнення боргу в наказному провадженні є результатом реалізації судом своїх повноважень щодо здійснення правосуддя та направлене на захист порушених прав особи, яка звернулася до суду.

Окремо, варто наголосити, що судовий наказ від 02.01.2023 у справі №914/3312/22 відповідачем не оскаржувався, що свідчить про визнання ним як сум основної заборгованості за Договором поставки №1 від 03.01.2016, так і інших нарахувань за цим наказом. Іншим доказом такого визнання є те, що відповідач в даній справі не заперечує в щодо правомірності нарахованих в судовому наказі сум.

Враховуючи все викладене вище, суд доходить висновку, що підставою виникнення грошового зобов`язання відповідача у спірних правовідносинах є Договір поставки №1 від 03.01.2016, неналежне виконання якого відповідачем і зумовило звернення позивача до суду. В той же час, судовий наказ від 02.01.2023 у справі №914/3312/22 не призвів до припинення зобов`язання, яке виникло на підставі цього договору, як і не став підставою для виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд визнає необґрунтованими доводи позивача щодо підстав виникнення грошового зобов`язання відповідача та констатує неможливість застосування у даній справі норми ч. 5 ст. 11 ЦК України, згідно із якою цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Що стосується посилань позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, то такі відхиляються судом, адже у згаданій справі висновки суду касаційної інстанції стосуються відмінних за змістом та підставами виникнення деліктних правовідносин, що згідно з пунктами 21, 27 цієї постанови, виникли внаслідок завданої злочином майнової (матеріальної) і моральної шкоди, що підтверджено вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.06.2009.

Аргументування позивачем своєї позиції висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, також судом відхиляються як безпідставні, оскільки у цій справі досліджувалося питання нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму моральної шкоди, яка була стягнута згідно із рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30.10.2014 із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. У цій справі суд касаційної інстанції зазначив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами ЦК України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (ст. 1167 ЦК України).

Слід зазначити, що видача господарським судом судового наказу про стягнення на користь кредитора заборгованості, якщо таке судове рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Аналогічні за змістом правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки грошове зобов`язання відповідача виникло до видачі судового наказу у справі №914/3312/22 та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно зі статтею 625 ЦК України у даній справі належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих за судовим наказом сум 3% річних, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Неможливість проведення нарахувань на стягнуті суми судового збору та витрат на правничу допомогу обумовлена тим, що стаття 625 ЦК України допускає застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло у матеріальних правовідносинах. У той же ж час, судові витрати мають процесуально-правову природу, а видача судового наказу не породила виникнення нового зобов`язання у відповідача, про що уже зазначалося вище. Відтак, враховуючи обставини цієї справи, суд вважає, що позивач помилково визначив базу для нарахування інфляційних втрат та 3% річних, безпідставно включивши до її складу суми, які мають процесуальне походження.

Відсотки річних також не могли бути враховані позивачем при проведенні розрахунків, що прямо випливає зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України. Тлумачення змісту норми згаданої статті дає підстави для висновку про те, що законодавець не передбачає можливості нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму 3% річних, нарахованих за попередній період. Аналогічні висновки стосуються і права на нарахування 3% річних на суму інфляційних втрат.

У цьому контексті слід зауважити, що покладення на відповідача обов`язку щодо сплати 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом, що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.

Що ж стосується стягнутої згідно із судовим наказом суми інфляційних втрат, то з`ясовуючи можливість нарахування на неї інфляційних втрат у межах цієї справи, суд зазначає таке.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Подібні за змістом правові позиції викладено Верховним Судом в постановах від 13.12.2023 у справі №921/475/22, від 15.11.2023 у справі №921/489/22 та від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, суд доходить висновку, що нарахування у даній справі інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням інфляції, стягнутої у межах справи №914/3312/22, є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду, висновки якого є обов`язковими до врахування судом першої інстанції.

Підсумовуючи викладене вище, суд констатує, що у позивача наявне право на нарахування інфляційних втрат на стягнуті згідно із судовим наказом суми основного боргу у розмірі 166 909,32 грн та інфляційних втрат у розмірі 59 744,96 грн, а також 3% річних, базою для нарахування яких є виключно сума стягнутого основного боргу.

Щодо періоду нарахування, то позивачем не враховано, що згідно із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.06.2018 у справі №922/1008/16, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних. Відтак, включення до періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних дати виконання відповідачем грошового зобов`язання (27.09.2023) є безпідставним.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог, та, з урахуванням викладеного вище, провівши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення із відповідача:

- 3 359,39 грн. інфляційних втрат, які нараховані за період з 15.03.2023 по 26.09.2023 включно на суму заборгованості у розмірі 226 654,28 грн (166 909,32 грн основного боргу + 59 744,96 грн інфляційних втрат);

- 2 688,84 грн 3% річних, які нараховані за період з 15.03.2023 по 26.09.2023 включно на суму основного боргу у розмірі 166 909,32 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про застосування у даній справі приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, з огляду на таке. Згідно із вказаною нормою суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Із наведеного вище випливає, що частина 10 статті 238 ГПК України не стосується нарахування інфляційних втрат, стягнення яких є предметом позову у цій справі.

У той же ж час, підстави для нарахування відсотків річних до моменту виконання рішення відсутні, зважаючи на те, що у справі №914/3391/23 суд не вирішує питання про стягнення заборгованості, а судове рішення про стягнення боргу у справі №914/3312/22 уже виконане у повному обсязі.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, то суд відмовляє у його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Суд зауважує, що норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, відповідач, просячи зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір інфляційних втрат, помилково посилається на положення ст.233 ГК України та ст. 551 ЦК України, які передбачають право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Що стосується 3% річних, то згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на те, що заявлений до стягнення розмір 3% річних не є очевидно неспівмірним щодо розміру основної заборгованості, враховуючи часткове задоволення відповідної позовної вимоги, виходячи з принципів справедливості та пропорційності, суд не вбачає підстав для зменшення 3% річних, відтак із відповідача слід стягнути 2 688,84 грн. 3% річних.

Судові витрати.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 1 921,46 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Пункт 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України):

- подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві ТОВ «Омега» вказало, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які будуть понесені ним у зв`язку із розглядом справи, становить 6 000,00 грн.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст. 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Остаточний розмір витрат на професійну правничу допомогу позивачем визначено у розмірі 6 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на вказану суму позивач у встановлений процесуальним законом строк подав до суду:

1) копію Договору про надання правової допомоги №51 від 03.11.2023, згідно із п. 1.1 якого ТОВ «Омега» (клієнт) доручає, а Адвокатське бюро «Віталія Репака» (адвокатське бюро) приймає на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту у справі, зокрема: підготовка/подання позовної заяви в Господарський суд Львівської області до Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3312/22 від 02.01.2023, участь адвоката в судових засіданнях у даній справі; здійснення інших процесуальних дій в даній справі необхідних для захисту прав та інтересів клієнта. Для захисту прав та законних інтересів клієнта в даній справі адвокатське бюро має право представляти інтереси клієнта в будь-яких установах, органах, в тому числі, але не виключно: в судах (будь-якої інстанції та будь-якої юрисдикції).

Для надання правової допомоги клієнту за цим договором адвокатське бюро призначає адвоката Репака Віталія Валерійовича (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001128, видане Радою адвокатів Львівської області Національної асоціації адвокатів України 29.08.2018) (п. 1.2 Договору).

Згідно із п.п. 4.1, .4.2 цього Договору за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, клієнт виплачує адвокатському бюро гонорар, який складається з основного гонорару та гонорару успіху. Розмір основного гонорару становить 6 000,00 (шість тисяч) грн. Клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро основний гонорар не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з дати набрання законної сили судового рішення у справі за позовом ТОВ «Омега» до Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3312/2 від 02.01.2023.

Для оплати гонорару адвокатське бюро може додатково надавати клієнту рахунок. Сторони можуть підписувати акт прийому-передачі послуг, наданих адвокатським бюро клієнту (п.п. 4.5, 4.6 Договору).

2) копію Акта прийому-передачі наданих правничих послуг від 23.01.2024, згідно із п. 1 якого адвокатське бюро надало, а клієнт отримав правову допомогу, що передбачена п. 1.1 Договору про надання правової допомоги №51 від 03.11.2023, зокрема:

- аналіз та вивчення документів, консультування клієнта 3 години;

- підготовка та подання позовної заяви в Господарський суд Львівської області до Санаторію про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3312/22 від 02.01.2023 5 годин;

- написання та подання додаткових пояснень (заперечення на клопотання відповідача) від 15.01.2024 2 години.

Загальний розмір гонорару за надання клієнту правової допомоги складає 6 000,00 грн. Цим актом клієнт підтверджує отримання від адвокатського бюро рахунку №1 від 08.11.2023 (п.п. 2, 3 Акта).

3) Копію рахунку №1 від 08.11.2023 за правничі послуги, надані на підставі Договору про надання правової допомоги №51 від 03.11.2023, на загальну суму 6 000,00 грн.

У матеріалах справи наявна також копія Ордеру серії ВС №1241764 від 13.11.2023, виданого Адвокатським бюро «Віталія Репака» адвокату Репаку В.В.

Здійснивши аналіз та оцінку наданих позивачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання ТОВ «Омега» професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підставі критеріїв, які визначені в частині 4 статті 126 ГПК України суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Враховуючи те, що відповідачем у даній справі подано заперечення проти клопотання про відшкодування судових витрат з обґрунтуванням їх неспівмірності, суд має право зменшити розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається зі змісту поданої заяви, а також доказів, поданих на підтвердження її обґрунтованості, позивач та його представник погодили, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є фіксованим та становить 6 000,00 грн.

Слід зазначити, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат не є обов`язковими для суду. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 (пункт 5.44), від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 135, 147).

Зважаючи на викладене вище, суд, надаючи оцінку доводам позивача щодо понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що заявлений до стягнення розмір цих витрат підлягає зменшенню, оскільки він не відповідає критерію співмірності, про який ідеться у ч. 4 ст. 126 ГПК України, а також не є пропорційним до предмета спору.

Насамперед слід враховувати, що пред`явлений позов стосується стягнення виключно інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на суму боргу, яка уже була стягнута за судовим наказом у межах справи №914/3312/22. Видача цього судового наказу зумовило встановлення обставин, які мають вирішальне значення для вирішення спору у цій справі.

Спір у справі №914/3391/23 пов`язаний із застосуванням ч. 2 ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання договірного зобов`язання, тобто належить до категорії загальнопоширених в українському судочинстві. Судова практика щодо вирішення відповідних спорів є сформованою та широко застосовною судами. Правове регулювання спірних правовідносин фактично зводиться до окремих норм ЦК України та ГК України та не вимагає застосування будь-якого іншого спеціального законодавства.

Усе наведене вище переконливо свідчить про неспівмірність заявленого до стягнення розміру витрат на правову допомогу складності цієї справи.

Розмір витрат на правову допомогу також є неспівмірним із обсягом наданих адвокатом послуг, які зводяться тільки до підготовки позовної заяви та подання додаткових пояснень у справі.

Крім цього, позовні вимоги ґрунтуються виключно на судовому наказі від 02.01.2023 у справі №914/3312/22 та двох постановах приватного виконавця, а справа розглядалася судом без проведення судового засідання та без виклику сторін. Додаткові докази у ході розгляду справи позивачем не подавались.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач звернувся до суду зі схожими позовними вимогами до відповідача, які розглядаються Господарським судом Львівської області у межах справ №914/3389/23, №914/3390/23, №914/3392/23, №914/3393/23, №914/3394/23, №914/3395/23, №914/3411/23, №914/3412/23, №914/3413/23, №914/3414/23.

За викладених вище обставин, підставним є висновок про те, що підготовка однотипних позовів не могла зайняти у представника позивача значну кількість часу.

Витрати у розмірі 6 000,00 грн. є неспівмірними та непропорційними з ціною позову у даній справі (8 448,51 грн), а також з розміром задоволених судом позовних вимог (6 048,23 грн).

Таким чином, здійснивши аналіз та оцінку наданих позивачем доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у справі, врахувавши наявність заперечень відповідача щодо розміру заявленої до стягнення правової допомоги, складність справи, характер, обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, час, необхідний для надання відповідних послуг, ціну позову у даній справі та її обставини, суд, керуючись критеріями реальності (дійсності та необхідності) наданих послуг, пов`язаності цих послуг із розглядом справи №914/3391/23, співмірності та розумності їх розміру, доходить висновку, що розумним та справедливим буде відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн. В решті вимог в цій частині слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 42, 46, 73, 74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 222, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» (82186, Львівська область, Дрогобицький район, село Модричі, вулиця Курортна, будинок 1, ідентифікаційний код 20795071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» (82100, Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Лемківська, будинок 16, ідентифікаційний код 22402762) 2 688,84 грн 3% річних, 3 359,39 грн інфляційних втрат та 1 921,46 грн судового збору та 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 05.02.2024.

Суддя Мазовіта А.Б.