Ухвала

від 19.02.2024 по справі 921/619/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

19 лютого 2024 року м. Тернопільсправа № 921/619/23

Суддя Гирила І.М.

розглянув позовну заяву б/н від 13.02.2024 (вх. № 89 від 14.02.2024) третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом - Почаївської Свято-Успенської Лаври, вул. Лаврська, буд. 8, м. Почаїв, Кременецький р-н, Тернопільська обл., 47025, до відповідача - Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська обл., 47003, про зобов`язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути Почаївській Свято-Успенській Лаврі комплекс споруд Богоявленського монастиря, загальною площею 3 218, 0 кв. м, що розташований за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська область, у справі №921/619/23

за первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, вул. Козубського, 6, м. Кременець, Тернопільська область, 47003

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство культури та інформаційної політики України, вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601

до відповідача Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська область, 47003

про зобов`язання повернути майно

за зустрічним позовом Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська область, 47003

до відповідача Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, вул. Козубського, 6, м. Кременець, Тернопільська область, 47003

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство культури та інформаційної політики України, вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601

про визнання недійсним Договору №5 від 03.09.2018 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю

Без виклику учасників справи

Встановив:

В провадженні Господарського суду Тернопільської області знаходиться справа №921/619/23 за первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України, до відповідача - Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, про зобов`язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути Кременецько-Почаївському державному історико-архітектурному заповіднику державне нерухоме майно приміщення пам`ятки архітектури національного значення Комплекс споруд Богоявленського монастиря (Богоявленський собор, 1760 р., Корпус келій, 1760 р., Дзвіниця, XX ст.), загальною площею 3 218, 0 кв. м, охоронний номер 1591 Н, реєстровий № 26024191.18.АААДДЛ151, розміщене за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець Тернопільської області, шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання передачі, та за зустрічним позовом Свято - Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, до відповідача - Кременецько Почаївського державного історико - архітектурного заповідника, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство культури та інформаційної політики України, про визнання недійсним Договору №5 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, укладений 03.09.2018 між Кременецько-Почаївським державним архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем УПЦ.

Хід розгляду справи, процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників процесу відображені у відповідних ухвалах суду.

Зокрема, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.02.2024 заяву б/н від 29.01.2024 (вх. № 965 від 02.02.2024) Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника про зміну підстав позову залишено без розгляду; заяву б/н від 06.02.2024 (вх. № 1071 від 07.02.2024) Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника про зміну підстав позову та долучені до неї документи, до розгляду не прийнято та повернуто заявнику.

У підготовчому засіданні 14.02.2024, яке відбулось в режимі відеоконференції за участі повноважних представників сторін та третьої особи, судом на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; оголошено перерву до 14:00 год. 21.02.2024; призначено підготовче засідання 21.02.2024 о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участі представників Кременецько Почаївського державного історико - архітектурного заповідника Деревінського Ігоря Миколайовича та Міністерства культури та інформаційної політики України Олексієнко Валентини Миколаївни, про що постановлено відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Поряд із цим, 14.02.2024 відділом діловодства Господарського суду Тернопільської області в межах справи №921/619/23 зареєстровано позовну заяву б/н від 13.02.2024 (вх. №89) Почаївської Свято-Успенської Лаври, подану в порядку ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), до Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ (відповідача за первісним позовом).

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що Почаївська Свято-Успенська Лавра, на підставі ч. 1 ст. 49 ГПК України, заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом.

Предметом позову заявник визначив зобов`язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути Почаївській Свято-Успенській Лаврі комплекс споруд Богоявленського монастиря, загальною площею 3 218, 0 кв. м, що розташований за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська обл.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Почаївська Свято-Успенська Лавра зазначає, що станом на 01.10.1990 Кременецьким Богоявленським жіночим монастирем керували монахи Почаївської Лаври. Саме на підставі звернення намісника Почаївської Лаври архімандрита Онуфрія (лист №129 від 01.10.1990) виконавчий комітет Кременецької районної ради народних депутатів прийняв рішення за №251 від 14.10.1990 "Про відкриття жіночого монастиря в приміщенні Богоявленського собору", відповідно до якого дозволив Свято-Успенській Почаївській Лаврі відкрити в приміщенні Богоявленського собору жіночий монастир та вирішив передати керівництву жіночого монастиря Богоявленський собор без пономарки; дзвіницю з каплицею преподобного Іова Почаївського; цвинтарну церкву всіх святих; територію верхнього саду, площею 0, 28 га.

30.11.1990, на підставі рішення №252, між Головним управлінням архітектури та містобудування Тернопільського облвиконкому і намісником жіночого монастиря ієромонахом Галактіоном був укладений охоронний договір №57, на підставі якого були передані в безоплатне безстрокове користування церква і дзвіниця Богоявленського монастиря.

Наведене, на переконання заявника, свідчить про те, саме Почаївській Свято-Успенській Лаврі був наданий у безоплатне, безстрокове користування комплекс споруд Богоявленського монастиря. Свято-Богоявленський жіночий монастир Тернопільської єпархії УПЦ використовує вказане майно за мовчазною згодою Почаївської Лаври, але без достатньої правової підстави. Дані обставини, а також приписи ст. 16, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, на думку Почаївської Свято-Успенської Лаври, є підставою для звернення до суду в межах справи №921/619/23 з позовною заявою в порядку ч. 1 ст. 49 ГПК України.

Розглянувши позовну заяву б/н від 13.02.2024 (вх. № 89 від 14.02.2024) третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом - Почаївської Свято-Успенської Лаври у справі №921/619/23, суд встановив таке.

Ч. 1-2 ст. 49 ГПК України передбачено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.

При цьому позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред`явлення позову, на що безпосередньо вказують положення ч. 5 ст. 49 та ч. 4 ст. 180 ГПК України.

Відповідно до вказаних норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення ст. 180 зазначеного Кодексу. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам ст. 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2-3 ст. 180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема, коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Водночас, подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину.

За змістом ч. 1 ст. 49 ГПК України для того, щоб набути статус третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору повинно бути дотримано декілька критеріїв:

1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмету спору);

2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам);

3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).

Зважаючи на це, саме дотримання цих критеріїв підлягає оцінці при прийнятті рішення щодо вступу у справу третьої особи із самостійними вимогами.

При цьому поняття предмету спору і предмету позову не є тотожними, зокрема, предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема, у Постановах Великої Палати Верховного Суду у справах від 13.03.2019 року №916/3245/17 та від 12.06.2019 року №916/542/18.

Таким чином, за результатом вирішення позову третьої особи, остання повинна отримати на свою користь той об`єкт, який вже є предметом спору між сторонами у справі, що розглядається судом.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові № 916/3245/17 від 13.03.2019, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень ч. 1ст. 49 ГПК України обов`язково має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Надаючи тлумачення поняттю «самостійність вимог третьої особи», суд зазначає, що вказана самостійність полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Дана особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача (аналогічної позиції притримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах №911/107/16 від 20.02.2018, № 905/121/15 від 02.04.2018 та ухвалі №904/4626/18 від 23.10.2019).

Таким чином, позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору має на меті довести дві обставини, - як повну або часткову відсутність у позивача матеріальних правовідносин із відповідачем, а відтак відсутність його суб`єктивного права на предмет спору, так і наявність відповідних правовідносин та прав у третьої особи до відповідача.

При цьому, якщо вимоги за позовом між сторонами і за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору виникли з різних правових підстав, з інших правовідносин, позов третьої особи не може вважатись позовом, спрямованим та той самий предмет спору.

Оцінюючи дотримання Почаївською Свято-Успенською Лаврою наведених вище критеріїв при зверненні з позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до загальних засад господарського судочинства спором є юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, який виникає внаслідок порушення, невизнання охоронюваних законом прав та інтересів. При цьому одним із способів вирішення такого спору є звернення до суду з відповідним позовом (правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.23.2021 року у справі № 911/251/21).

Зі змісту позовної заяви Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника вбачається, що вимога останнього про зобов`язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути Заповіднику державне нерухоме майно - приміщення пам`ятки архітектури національного значення -Комплекс споруд Богоявленського монастиря (Богоявленський собор, 1760 р., Корпус келій, 1760 р., Дзвіниця, XX ст.), загальною площею 3 218, 0 кв. м, охоронний номер 1591 Н, реєстровий № 26024191.18.АААДДЛ151, розміщене за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець Тернопільської обл., шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання-передачі, обґрунтована:

- закінченням 03.09.2023 строку дії Договору №5 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, укладеного 03.09.2018 між Кременецько-Почаївським державним архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем УПЦ;

- фактичним використанням Монастирем майна, яке є пам`яткою архітектури національного значення поза волею власника та балансоутримувача;

- порушенням прав позивача за первісним позовом, як органу уповноваженого на управління та розпорядження державним майном, у реалізації його прав на володіння та користуватися спірним майном без жодних перешкод, умов та застережень. Правовими підставами позову визначено, зокрема, ст. 15, 785 Цивільного кодексу України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Водночас, Почаївська Свято-Успенська Лавра, звертаючись до господарського суду в порядку ч. 1 ст. 49 ГПК України з позовом про зобов`язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути їй комплекс споруд Богоявленського монастиря, загальною площею 3 218, 0 кв. м, що розташований за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська обл., свої позовні вимоги обґрунтовує наявністю у неї, відповідно до рішення виконавчого комітету Кременецької районної ради народних депутатів №252 від 14.10.1990 та Охоронного договору №57 на передачу пам`ятки архітектури, що є на державній охороні від 30.11.1990, майнового права (права користування) на нерухоме майно, використання Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ спірного майна за мовчазною згодою Почаївської Лаври, але без достатньої правової підстави. Правовими підставами позову третьої особи визначає ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку, що спір за первісним позовом, який існує між Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником і Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ (повернення майна шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання-передачі у зв`язку із закінченням строку дії Договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, сторонами якого є Заповідник, як орган уповноважений на управління та розпорядження державним майном, та Монастир, як самостійна юридична особа), та спір за позовом третьої особи між Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ та Почаївською Свято-Успенською Лаврою (повернення належного Почаївській Лаврі на праві користування нерухомого майна у зв`язку із його використанням монастирем за мовчазною згодою Почаївської Лаври, але без достатньої правової підстави) не пов`язані між собою.

Заявник не являється учасником матеріально-правових відносин, які виникли між сторонами за первісним позовом (Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ).

Вимоги за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору за первісним позовом, виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані іншими нормами права.

Зазначене, на думку суду, унеможливлює спільний розгляд позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом Почаївської Свято-Успенської Лаври з первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

За даних обставин, позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом Почаївської Свято-Успенської Лаври б/н від 13.02.2024 (вх. №89 від 14.02.2024) підлягає поверненню на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 6 ст. 180 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" №19164/04, § 47, від 21.10.2010).

Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі": "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за Судом.

Водночас, суд вважає за доцільне зазначити, що повернення Почаївській Свято-Успенській Лаврі позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом у справі №921/619/23 не є недоступом до правосуддя та/або порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже особа може подати такий позов у передбаченому ГПК України порядку як окремий позов, за яким, при дотриманні всіх вимог процесуального законодавства, буде відкрито провадження у справі та, відповідно, розглянуто спір.

На підставі наведеного, керуючись ст. 1, 4, 20, 49, 180, 232-235 ГПК України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом у справі №921/619/23 та додані до неї документи (всього на 13 арк.) повернути заявнику - Почаївській Свято-Успенській Лаврі, вул. Лаврська, буд. 8, м. Почаїв, Кременецький район, Тернопільська область, 47025.

2. Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 235 ГПК України та підлягає оскарженню в апеляційному порядку відповідно до ст. 256- 257 ГПК України.

3. Копію ухвали та позовні матеріали на 13 (тринадцяти) аркушах направити Почаївській Свято-Успенській Лаврі, вул. Лаврська, буд. 8, м. Почаїв, Кременецький район, Тернопільська область, 47025 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повний текст ухвали складено та підписано 19.02.2024

Суддя І.М. Гирила