Рішення

від 14.02.2024 по справі 922/5129/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2024м. ХарківСправа № 922/5129/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Погореловій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Індастрі" (61017, м. Харків, вул. Лозівська, 3) вул. Пащенківська 11,351588,61017 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозовабудмеханізація" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Свободи 16-Б) про стягнення 419'742,40 грн за участю представників:

позивача - Скриннік І.А.;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Індастрі" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозовабудмеханізація", в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки №1825 від 25.02.2016 у сумі 419'742,40 грн, з яких: 129'563,68 грн - сума основного боргу, 43'150,05 грн - сума інфляційних втрат, 53'387,34 грн - сума 20% річних за користування чужими грошовими коштами, 105'706,21 грн - пеня, 87'935,12 грн штраф у розмірі 20% вартості партії товару.

Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 11.12.2023 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Протокольною ухвалою від 31.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 лютого 2024 року о(б) 14:45 год.

У судовому засіданні 14.02.2024 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "інші причини".

Відповідно до ч. 7ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/5129/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд установив такі обставини.

29.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Індастрі" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозовабудмеханізація" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №1825 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця риштування будівельні (далі - товар), найменування, кількість, комплектність, ціна та асортимент якого визначені у специфікаціях на кожну окрему партію товару та/або рахунках-фактурах, що підтверджується відповідними товаророзпорядчими документами, а покупець приймає на себе зобов`язання прийняти такий товар, та оплатити його повну вартість згідно умов договору. Якість товару визначається та підтверджується сертифікатами відповідності (окрім товару, який не підлягає обов`язковій сертифікації).

Згідно з п. 3.3. Договору покупець зобов`язується оплачувати вартість кожної партії товару наступним чином: 100 % передоплата вартості кожної окремої партії товару не пізніше 3 (трьох) робочих з дати підписання Специфікації.

Згідно з п. 3.4. Договору постачальник має право постачати товар без одержання передоплати покупця. У цьому випадку, покупець зобов`язується оплатити поставлений товар в строк до 14 календарних днів з моменту фактичного одержання товару.

Відповідно до п. 8.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2016 року, та продовжує свою дію на новий річний термін на тих самих умовах, якщо жодна із сторін за 20 днів до закінчення терміну його дії не заявила про припинення.

Як зазначає позивач, 23 грудня 2019 року постачальником покупцеві був поставлений товар (профнастил ПК-44) на загальну суму 439'675,56 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-4339045 від 23 грудня 2019 року, та товарно-транспортною накладною № ТН-4339045 від 23 грудня 2019 року, довіреністю № 190 від 21.12.2019. Вказані накладні були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Однак, в порушення умов Договору, покупцем оплата за поставлений товар була здійснена не в повному обсязі.

Так, покупцем за поставлений товар були здійснені наступні оплати: 12.12.2019 - 173'360 грн, 13.12.2019 - 96'751,89 грн, 23.06.2020 - 10'000 грн, 09.06.2021 - 10'000 грн, 06.08.2021 - 10'000 грн, 08.10.2021 - 10'000 грн. Загальна сума оплати складає 310'111,89 грн.

Таким чином, основна сума боргу відповідача за поставлений товар складає 129'563,68 грн, що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за жовтень 2021 року, підписаним сторонами.

У зв`язку з тим, що покупець не сплатив суму боргу, яка підтверджена актом звірки взаємних розрахунків, на його адресу було направлено претензію (вих. № 150 від 05.05.2013) з вимогою про сплату суми боргу у розмірі 129'563,68 грн.

Проте відповідач претензію позивача залишив без задоволення.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 129'563,68 грн.

Через неналежне виконання відповідачем свого зобов`язання за договором, позивачем останньому нараховані до стягнення 43'150,05 грн - суму інфляційних втрат, 53'387,34 грн - суму 20% річних за користування чужими грошовими коштами, 105'706,21 грн - пені, 87'935,12 грн штрафу у розмірі 20% вартості партії товару.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК Україниє штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина першастатті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.

Згідно з п. 6.2. Договору за прострочення проведення платежів проти строку, передбаченого умовами договору, постачальник має право нарахувати та стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення. Пеня нараховується за весь час прострочення платежу до повного погашення заборгованості.

Згідно з п. 6.3. Договору за прострочення більш ніж на 30 днів строку проведення платежів, передбаченого умовами договору, до покупця, крім пені, може бути застосована штрафна санкція в розмірі 20 % вартості затриманої оплатою партії товару.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 викладено правову позицію, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені та штрафу, суд установив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам договору, нараховані арифметично вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 105'706,21 грн та 87'935,12 грн штрафу є обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та таким, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Згідно з п. 6.5. Договору за прострочення проведення платежів покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також двадцять процентів річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем інфляційних втрат та 20% річних, суд установив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам договору, нараховані арифметично вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 43'150,05 грн та 53'387,34 грн суми 20% річних є обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та таким, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозовабудмеханізація" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Свободи 16-Б; ідент. код 33539526) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Індастрі" (61017, м. Харків, вул. Лозівська, 3; ідент. код 23764970) 129'563,68 грн основного боргу, 43'150,05 грн інфляційних втрат, 20% річних у сумі 53'387,34 грн, 105'706,21 грн пені, 87'935,12 грн штрафу та 6296,14 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Індастрі" (61017, м. Харків, вул. Лозівська, 3; ідент. код 23764970).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозовабудмеханізація" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Свободи 16-Б; ідент. код 33539526).

Повне рішення складено "19" лютого 2024 р.

СуддяІ.В. Трофімов