Постанова

від 14.02.2024 по справі 914/2223/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2223/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023, додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 (головуючий - Бонк Т.Б., судді - Бойко С.М., Якімець Г.Г.) та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 (суддя Кітаєва С.Б.) у справі

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до Приватного підприємства "Тенісний клуб ТЕН"

про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення та стягнення заборгованості,

(за участю представників: позивача - Чижович І.З.; відповідача - Єсіпов І.А.)

СУТЬ СПОРУ

1. Сторонами цього спору є Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - Управління, позивач, орендодавець) та Приватне підприємство «Тенісний клуб ТЕН» (далі - ПП «ТЕН», відповідач, орендар, підприємство).

2. Управління в 2010 році передало в оренду підприємству нежитлові приміщення комунальної власності для обслуговування тенісних кортів. Строк дії договору оренди приміщень закінчився в 2020 році.

3. В 2013 році міська рада прийняла рішення про приватизацію цих нежитлових приміщень шляхом їх викупу орендарем.

4. Однак Управління вказане рішення не виконало та процедуру приватизації нежитлових приміщень не завершило, вважаючи її незаконною.

5. Важливо, що у період з 2013 по 2020 роки як Управлінням, так і підприємством було ініційовано ряд судових спорів щодо законності приватизації нежитлових приміщень. Всі ці судові спори були вирішені на користь підприємства. Одним із судових рішень, яке набрало законної сили в 2017 році, суд зобов`язав Управління завершити процедуру приватизації. Проте це судове рішення Управління також не виконало.

6. Дочекавшись формального закінчення в 2020 році строку дії договору оренди, Управління звернулось до суду з даним позовом про виселення підприємства з орендованих приміщень, посилаючись на відсутність у нього правових підстав користування комунальним майном.

7. Відповідач зазначає, що отримав право на приватизацію орендованого майна, яке не передано у власність підприємства виключно внаслідок протиправної бездіяльності Управління. Отже, спір у справі штучно створений самим позивачем, який діє недобросовісно, тоді як відповідач має право перебувати в орендованому майні до завершення чинної процедури приватизації.

8. Суди обох інстанцій погодились з доводами відповідача та в позові відмовили. Констатували, що спірне майно є об`єктом приватизації, що не завершена виключно внаслідок недобросовісної поведінки позивача, який, зловживаючи правами органу приватизації, умисно ухиляється від виконання як рішення власника про продаж цього майна, так і судового рішення при примусове завершення процедури приватизації. У зв`язку з чим позивач, діючи недобросовісно, втратив право на захист своїх прав орендодавця, а відповідач має право користуватись спірними приміщеннями до моменту завершення процедури приватизації та набуття прав власника майна.

9. Верховний Суд формулює ключове питанням цього спору наступним чином: «чи є закінчення строку дії договору оренди підставою для виселення відповідача з орендованого майна за умови існування чинного рішення про приватизацію цього об`єкта».

10. Відповідь на це питання негативна, Верховний Суд в цілому погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті спору. Детально мотиви Суду будуть наведені нижче.

Обставини спору

11. 28.07.2010 між Управлінням та ПП «ТЕН» укладено договір оренди №Ш-7572-10 (далі - Договір) нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 99,4 кв. м. (літери 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8), які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4 для обслуговування тенісних кортів (далі - спірні приміщення), строк дії Договору до 31.05.2015.

12. За умовами Договору: (1) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 4.3); (2) чинність Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем; загибелі об`єкта оренди; дострокового розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України (пункт 4.8); (3) у разі припинення або розірвання Договору орендар повинен повернути орендодавцеві об`єкт оренди в належному стані (пункт 9.6).

13. Ухвалою Львівської міської ради (далі - Рада) від 18.07.2013 № 2562 затверджено перелік об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу. В пункті 20 додатка до вказаної ухвали спірні приміщення включено до відповідного переліку.

14. На виконання укладеного 26.12.2013 між ПП «ТЕН», Управлінням та Товариством з обмеженою відповідальністю «Периметр» договору №326-П про проведення незалежної оцінки останнім складений висновок від 30.12.2013 про вартість об`єкта приватизації - спірних приміщень, яка становить 413 784 грн.

15. Однак Управління вказаний висновок про оцінку не затвердило. Натомість у січні 2014 року звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування ухвали Ради від 18.07.2013 № 2562 в частині затвердження пунктів 20, 29 додатка до ухвали, за результатом розгляду якого постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі № 461/278/14-а(876/4580/14), яка набрала законної сили, у позові Управлінню було відмовлено. Вказана постанова апеляційного суду прийнята за апеляційною скаргою у тому числі Ради, яка заперечувала проти задоволення позовних вимог Управління.

16. ПП «ТЕН» у січні 2015 року зверталося до Управління щодо виконання ухвали Ради від 18.07.2013 №2562. У відповідь на це звернення Управління повідомило позивача, що ним вчиняються всі дії для проведення реєстрації права власності на спірні приміщення з метою укладення договору купівлі-продажу.

17. У подальшому відповідач звернувся із скаргою до заступника міського голови на бездіяльність Управління щодо ухилення від виконання ухвали Ради від 18.07.2013 №2562 та непроведення у встановлений законодавством строк підготовки спірних приміщень до приватизації. Відповіді на скаргу не отримав.

18. 26.06.2015 позивач повідомив відповідача про припинення строку дії Договору 31.05.2015 та вимагав повернути об`єкт оренди; у зв`язку з неповерненням відповідачем спірних приміщень з оренди звернувся до суду з позовом про виселення відповідача; Господарський суд Львівської області ухвалою від 05.03.2018 у справі №914/900/17 позов Управління залишив без розгляду внаслідок подання самим Управлінням відповідної заяви.

19. У грудні 2016 року ПП «ТЕН» звернулося до Управління з позовом про визнання незаконною його бездіяльності щодо незатвердження результатів оцінки об`єкта приватизації та про зобов`язання у двомісячний строк завершити підготовку спірних приміщень до приватизації шляхом викупу ПП «ТЕН», а саме: визначити за власний рахунок їх ринкову вартість.

20. Ухвалою від 09.02.2017 № 1503 Рада внесла зміни до власної ухвали від 18.07.2013 № 2562, вилучивши з додатку до цієї ухвали пункт 20 (щодо спірних приміщень). Жодних підстав для вилучення спірних приміщень з переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, Радою не зазначено.

21. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі № 914/3256/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017, позов ПП «ТЕН» задоволений частково. Суд зобов`язав Управління у двомісячний строк завершити підготовку спірних приміщень до приватизації шляхом викупу ПП «ТЕН», а саме: визначити за власний рахунок їх вартість.

22. Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у справі № 914/3256/16 дійшли висновку, що ухвала Ради від 09.02.2017 №1503 не свідчить про відсутність у ПП «ТЕН» права на приватизацію спірних приміщень, включених до переліку об`єктів, що підлягають приватизації за ухвалою самої ж Ради від 18.07.2013№2562, законність якої підтверджена у тому числі судовим рішенням у справі № 461/278/14-а(876/4580/14).

23. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 у справі №914/1389/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та постановою Верховного Суду від 10.07.2018, визнано незаконною (недійсною) ухвалу Ради від 09.02.2017 №1503.

24. Однак іншою ухвалою від 11.10.2018 №4057 Рада повторно прийняла рішення, аналогічне тому, що вже було визнано незаконним судом у справі №914/1389/17, та вдруге без жодного мотивування вилучила пункт 20 з додатку до своєї ухвали від 18.07.2013 № 2562.

25. Ухвала від 11.10.2018 № 4057 також визнана недійсною за рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у справі № 914/1002/19, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 та Верховного Суду від 16.06.2020.

26. Не зважаючи на це Управління рішення суду у справі № 914/3256/16 так і не виконало, підготовку спірних приміщень до приватизації у двомісячний строк не завершило, ігноруючи законні вимоги державного виконавця, що стало підставою для накладення ним на Управління штрафу за умисне невиконання рішення суду.

27. У подальшому листом від 23.04.2020 Управління повідомило ПП «ТЕН» про закінчення 04.04.2020 терміну дії Договору та про необхідність повернення орендованих нежитлових приміщень.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

28. Управління звернулось до суду з позовом до ПП «ТЕН» про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень та стягнення 46 334,03 грн неустойки.

29. Позов мотивований невиконанням відповідачем свого обов`язку з повернення нежитлових приміщень після припинення строку дії Договору. У зв`язку з чим відповідач також зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до пункту 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

30. Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023, в позові відмовлено.

31. Суди попередніх інстанцій встановили, що власник - Рада ще в 2013 році прийняв рішення про приватизацію спірних приміщень шляхом їх викупу відповідачем, законність якої підтверджена численними судовими рішеннями. Зокрема прийнятим ще в 2017 році судовим рішенням було зобов`язано Управління завершити підготовку майна до приватизації у строк два місяці. Однак впродовж 10 років приватизація спірних приміщень не завершена внаслідок умисної протиправної бездіяльності Управління.

32. Отже, недобросовісна поведінка Управління, яке зловживає своїми правами органу приватизації з очевидним наміром завдати шкоди відповідачу та не виконує судове рішення про завершення приватизації, призвела до неможливості своєчасної реалізації відповідачем набутого у законний спосіб права на приватизацію спірних приміщень до закінчення строку дії договору оренди.

33. Установивши в діях позивача очевидне порушення приписів частин 2, 3 статті 13 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про застосування положень частини 3 статті 16 ЦК України та відмовив позивачу у захисті його права орендодавця.

34. Поруч із цим суди обох інстанцій зазначили, що Управління не довело і порушення відповідачем права комунальної власності територіальної громади міста Львова, оскільки на підставі ухвали Ради №2652 від 18.07.2013 відповідач отримав право на придбання у власність орендованого майна, а отже має право користуватись цим майном до завершення процедури приватизації без необхідності укладення нового договору оренди. У зв`язку з чим Управління, як виконавчий орган Ради, повинно виконати чинне рішення органу місцевого самоврядування та рішення суду у справі №914/3256/16, завершивши процедуру приватизації спірних приміщень.

35. Додатковою постановою від 28.11.2023 Західний апеляційний господарський суд стягнув з позивача на користь відповідача 20 100 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга

36. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

37. Висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог позивача про виселення відповідача та сплату неустойки за несвоєчасне повернення майна з оренди фактично мотивовані тим, що рішення власника майна про приватизацію та чинне рішення суду про зобов`язання Управління затвердити висновок про оцінку об`єкта приватизації відміняють дію норм частини 2 статті 26, частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», частини 2 статті 785 ЦК України, висновок Верховного Суду про застосування яких у подібних правовідносинах відсутній. В результаті оскаржуваними рішеннями суди спричинили правову невизначеність, не визначивши взагалі правового титулу ПП «ТЕН», як користувача спірних приміщень, та підстави використання останнім цих приміщень після закінчення строку дії договору оренди.

38. При цьому суди не дослідили наявні у справі повідомлення орендодавця від 23.04.2020 про закінчення терміну дії договору оренди та про повернення орендарем спірних приміщень балансоутримувачу, а також наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

39. Відповідач погоджується з висновками судів про відсутність у позивача права на судовий захист прав орендодавця з огляду на чинність рішення власника про приватизацію спірних приміщень та існування судового рішення про завершення приватизації, що дає відповідачу законні підстави користуватись орендованим майном до набуття права власності на майно за результатом приватизації. У зв`язку з чим рішення судів попередніх інстанції є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

40. Верховний Суд зазначає, що за загальним правилом, в силу чітких і зрозумілих положень частини 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), частини 1 статті 785 ЦК України з моменту припинення строку дії договору оренди (найму) орендар зобов`язаний повернути орендодавцю орендоване майно. У разі невиконання орендарем такого обов`язку орендодавець має право на захист свого права в суді шляхом з`явлення позову про виселення орендаря.

41. Саме з таким позовом і звернувся позивач у даній справі, зазначаючи, що відповідач займає спірні приміщення безпідставно, оскільки строк дії Договору сплинув, а орендодавець своєчасно заперечив проти продовження дії Договору на новий строк.

42. Однак суди обох інстанцій в позові відмовили, встановивши, що відповідач набув право на приватизацію орендованого майна, реалізації якого недобросовісно перешкоджає позивач. При цьому відповідач має право займати спірні приміщення до моменту завершення їх приватизації без необхідності укладення нового договору оренди.

43. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.

44. Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, а також визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності відноситься до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради.

45. Судами встановлено, що Рада, як власник комунального майна, ще 18.07.2013 прийняла належне до її виключної компетенції рішення про приватизацію спірних приміщень шляхом викупу їх орендарем.

46. Отже, власник майна висловив волевиявлення на відчуження спірних приміщень з комунальної власності в приватну власність відповідача. Таке рішення власника є чинним на момент вирішення спору у цій справі, а його законність та, відповідно, набуття відповідачем права на приватизацію спірного майна, неодноразово підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили.

47. У силу частин 1, 2 статті 8 статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції на час прийняття власником рішення про приватизацію) Управління, як орган приватизації, у двомісячний строк з моменту прийняття власником рішення про приватизацію мало здійснити підготовку спірних приміщень до приватизації шляхом встановлення ціни продажу цього об`єкта.

48. Тобто, Управління, як виконавчий орган Ради, було зобов`язане у встановлений законом спосіб виконати рішення власника шляхом реалізації своїх повноважень органу приватизації та підготувати об`єкт приватизації до відчуження з комунальної власності на користь відповідача.

49. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, державний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов, орган зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

50. У даному випадку Управління з огляду на покладені на нього функції органу приватизації мало лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки - виконати рішення власника комунального майна та у встановлений законом строк здійснити підготовку спірних приміщень до приватизації.

51. Проте від виконання своїх зобов`язань Управління умисно ухилялось, наслідком чого стало прийняття судового рішення у справі № 914/3256/16 про зобов`язання Управління у двомісячний строк завершити підготовку спірних приміщень до приватизації шляхом викупу ПП «ТЕН», а саме: визначити за власний рахунок їх вартість.

52. У той же час станом на момент вирішення спору у даній справі Управління рішення власника та судове рішення у справі № 914/3256/16, яке набрало законної сили 16.05.2017, так і не виконало.

53. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2, 3 статті 13 ЦК України).

54. Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», передбачене у частині 3 статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Приписи частини 3 статті 13 і частини 4 статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин 2-5 статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності.

55. Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.

56. Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.

57. Обставини даної справи переконливо свідчать про те, що Управління діяло недобросовісно та свідомо зловживало своїми правами органу приватизації з очевидним наміром перешкодити викупу відповідачем спірних приміщень всупереч рішенню власника комунального майна.

58. В результаті виключно недобросовісні дії позивача унеможливили реалізацію відповідачем набутого у встановленому порядку права на приватизацію орендованого майна у період чинності Договору. У свою чергу позивач скористався результатом своїх недобросовісних дій та після формального закінчення строку дії Договору ініціював даний позов, намагаючись довести втрату відповідачем права користування орендованим майном.

59. Разом з тим на момент укладення Договору та прийняття рішення про приватизацію спірних приміщень правовідносини оренди комунального майна територіальної громади міста Львова були врегульовані Положенням про оренду майна територіальної громади міста Львова, затвердженим ухвалою Ради від 07.06.2007 №897 (далі - Положення).

60. Вказане Положення відповідно до приписів частини 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування» є обов`язковим для виконання всіма розташованими на території міста Львова органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

61. Відповідно до пункту 5.2.26, 5.2.26.1 Положення з прийняттям ухвали Ради про включення об`єкта оренди до переліку об`єктів, що підлягають приватизації способом викупу, орендар не зобов`язаний звертатися щодо продовження договору оренди на новий строк перед закінченням терміну дії договору. У такому разі орендар сплачує плату за користування об`єктом оренди до часу підписання акта прийому-передачі при приватизації об`єкта; розірвання договору оренди, а також припинення його дії у зв`язку із закінченням строку договору, не припиняє чинності рішення про включення об`єкта оренди до переліку, передбаченого пунктом 5.2.26 цього Положення, а також не є підставою для ініціювання питання про його скасування з цих причин.

62. Наведене нормативне регулювання пов`язано з особливостями правовідносин оренди комунального майна, яке має статус об`єкта приватизації та буде відчужено у власність орендаря цього майна. Сутність таких особливостей полягає в тому, що власник фактично вже висловив волю на відчуження майна з комунальної власності в приватну власність орендаря. У такому випадку немає необхідності в переоформленні орендних правовідносин між сторонами, які одночасно є учасниками процедури приватизації, а майбутній власник цілком логічно продовжує користуватись орендованим майном до закінчення процедури приватизації та набуття права власності на орендоване майно.

63. Отже, за наявності чинного рішення про приватизацію спірних приміщень орендар, як потенційний власник, у випадку закінчення строку дії Договору має право користуватись орендованим майном до завершення процедури приватизації, без необхідності переоформлення орендних правовідносин з орендодавцем.

64. З цих підстав відсутні правові підстави для виселення відповідача зі спірних приміщень, оскільки позивач утратив право на захист правомочностей орендодавця майна, яке має чинний статус об`єкта приватизації.

65. З урахуванням наведеного Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних в пункті 37 цієї Постанови норм права, які до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

66. За таких обставин та враховуючи приписи пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, Верховний Суд відхиляє і посилання скаржника на не дослідження зібраних у справі доказів (пункт 38 Постанови).

67. Таким чином, обидві зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

69. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Розподіл судових витрат

71. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023, додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у справі № 914/2223/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.