Ухвала

від 19.02.2024 по справі 260/702/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

19 лютого 2024 рокум. Ужгород№ 260/702/24

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Маєцька Н.Д, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державної митної служби України, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державної митної служби України, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_2 , в якій просить: 1) Визнати протиправним рішення Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, викладене у його листі від 22.01.2024 р. № 64656873-10 про відмову в поверненні громадянці Угорщини ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) належного їй транспортного засобу «Mercedes-Benz» моделі «GL 450 4 МАТІС», реєстр. н/з Угорщини НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 ; 2) Зняти всі арешти з транспортного засобу «Mercedes-Benz» моделі «GL 450 4 МАТІС», реєстр. н/з Угорщини НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 , накладені державним виконавцем Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 64656873; 3) Зобов`язати Ужгородський відділ Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Закарпатську митницю повернути громадянці Угорщини ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) належний їй транспортний засіб «Mercedes-Benz» моделі «GL 450 4 МАТІС», реєстр. н/з Угорщини НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 .

У відповідності до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя відкриває провадження в адміністративній справі, якщо відсутні підстави, в тому числі, для відмови у відкритті провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

За правилами ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що спір виник у зв`язку з тим, що 28 листопада 2023 року державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника - ОСОБА_2 , а саме транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» моделі «GL 450 4 МАТІС», реєстр. н/з Угорщини НОМЕР_1 .

Разом з тим, позивач зазначає, що саме вона, а не боржник у виконавчому провадження, є одноосібним власником вказаного транспортного засобу, що підтверджується відповідними документами.

03 січня 2024 року позивач звернулася до Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області із заявою, в якій просила, зокрема, повернути їй автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «GL 450 4 МАТІС», реєстр. н/з Угорщини НОМЕР_1 та зняти всі арешти, які були накладені на вказаний автомобіль.

Листом від 22.01.2024 року Ужгородський відділ Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області повідомив позивача, що боржником згідно АСВП № 64656873 є ОСОБА_2 , однак заява надійшла від ОСОБА_1 , яка не є стороною виконавчого провадження, а тому не наділена всім обсягом прав, визначених ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно роз`яснено позивачу, що відповідно до приписів ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У зв`язку із вказаними обставинами позивач зазначає, що арешт на належне їй майно накладено неправомірно і порушує її право власності, у зв`язку з чим вимушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Порядок зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, унормований статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1, 2 цієї статті особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною 3 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно з ч. 4-5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Висновки щодо застосування норм права, що викладені у постановах Верховного Суду відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Підставою цього позову стала наявність арешту, накладеного на рухоме майно транспортний засіб у виконавчому провадженні, що відкрито відносно ОСОБА_2 , що перешкоджає, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачу вільно користуватися та розпоряджатися таким майном. Позивач не надала доказів того, що вона є/була стороною виконавчого провадження, у якому накладений арешт на цей автомобіль.

Суд вважає, що вказаний спір не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо рухомого майна, яке обтяжене арештом, тож цей спір з приводу визнання права власності та зобов`язання зняти арешт з рухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, у разі якщо позивач бажає захистити свої саме приватноправові інтереси та вирішити питання про зняття арешту з належного їй рухомого майна, бажаючи в подальшому користуватись таким майном у відповідності до приписів Цивільного кодексу України, то вказане питання повинно вирішуватись в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №826/23586/15.

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Аналогічну правову позицію Європейський суд з прав людини також висловив у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України".

Пунктом 1 ч. 1 ст. 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КАС України копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.

Частиною 5 ст. 170 КАС України визначено, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Враховуючи вищевикладене, оскільки даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження.

Керуючись п.1 ч.1 ст.170, ст. 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державної митної служби України, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.Д. Маєцька