Постанова

від 19.02.2024 по справі 320/6033/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/6033/22 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Аліменка В.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Державного підприємства «Ржищівський військовий лісгосп» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства «Ржищівський військовий лісгосп», в якому просило: стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 274620,81 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем у 2021 році не було виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому у зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій у повному обсязі у строк, встановлений Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», подано даний позов до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач повинен був до 06.01.2021 подати до відповідного центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», але Відповідач у період з 04.01.2021 по 07.01.2021 не виконав вказане зобов`язання, що свідчить про наявність підстав для стягнення з останнього адміністративно-господарських санкцій у розмірі 274620,81 грн.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2021 року ДП «Ржищівський військовий лісгосп» було подано інформацію про попит на робочу силу (вакансії), форма № 3-ПН, в якому зазначені основні дані про вакансії: сторож (1) - 5 000,00 грн.; майстер лісу (1) - 8 500,00 грн.

25 листопада 2021 року ДП «Ржищівський військовий лісгосп» подано уточнювальну (на зміну звітності 15.04.2021) інформацію про попит на робочу силу (вакансії), форма № 3-ПН, в якому зазначені основні дані про вакансії: майстер лісу (1) - 10 260,00 грн.

25 січня 2022 року ДП «Ржищівський військовий лісгосп» подано уточнювальну (на зміну поданої 25.11.2021) інформацію про попит на робочу силу (вакансії), форма №3-ПН, в якому зазначені основні дані про вакансії: майстер лісу (1) - 10 260,00 грн.

У подальшому, 28 лютого 2022 року ДП «Ржищівський військовий лісгосп» подано до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою № 10-ПОІ (річна).

Відповідно до поданого звіту середньо облікова кількість штатних працівників облікового складу становить 51 особу, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні - 1.

Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік фонд оплати праці штатних працівників становить 13 354,00 грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 261 843,00 грн.

Відповідно до поданого звіту сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 0 грн.

05 липня 2022 року ДП «Ржищівський військовий лісгосп» подано уточнювальну (на зміну звітності 25.01.2022) інформацію про попит на робочу силу (вакансії), форма №3-ПН, в якому зазначені основні дані про вакансії: майстер лісу (1) - 10 260,00 грн.

У свою чергу, у зв`язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем було нараховано адміністративно-господарські санкції та пеню всього у розмірі 274620,81 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем вказаного вище адміністративно-господарського штрафу, суб`єкт владних повноважень звернувся до суду з даним адміністративним позовом щодо стягнення заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 274620,81 грн - відсутні.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ).

Частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У відповідності до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

При цьому, згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, пунктами 5 та 6 розділу І Порядку встановлено, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна.

Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Тобто, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб для працевлаштування.

У той же час, з аналізу вищевказаного Порядку не вбачається періодичності подачі звітності за формою №3-ПН, у той же час передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Відтак, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тому така особа виконала обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 28.05.2019 у справі № 820/2287/17, від 31.07.2019 у справі № 817/724/17, від 18.11.2021 у справі №2340/4207/18 та від 25.07.2022 у справі №160/4187/19.

З матеріалів справи вбачається, що з огляду на наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю у 2021 році відповідач надавав до центру зайнятості (за місцезнаходженням вакансії) інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН з відміткою «вакансії для осіб з інвалідністю».

Так, позивачем було подано до центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 15.04.2021, в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій: сторож - 1, майстер лісу - 1.

У коментарях до даних про вакансії зазначено про бажання працевлаштування на вакантні посади осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також, позивачем було подано до центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 25.11.2021, від 25.01.2022, від 05.07.2022, в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій: майстер лісу - 1 вакансія.

У коментарях до даної вакансії зазначено про бажання працевлаштування на вакантні посади осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, апелянт вважає, що Державне підприємство «Ржищівський військовий лісгосп» несвоєчасно подало до відповідного центру зайнятості звіт форми 3-ПН, оскільки 04 січня 2021 року є першим робочим днем у році, то відповідний звіт мав бути поданий відповідачем до 06.01.2021, тому штрафні санкції застосовані правомірно.

У відповідності до частини першої статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з частиною другою вказаної статті порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або:

1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів;

2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Разом з тим, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю, проте, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Відповідно, у розумінні пункту 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як наслідок, відповідачем належним чином та у повному обсязі виконано свій обов`язок щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, покладений на нього Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» шляхом повідомлення про необхідність сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

При цьому, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

У той же час, на підприємство покладається лише обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 805/402/17-а та від 24 лютого 2020 року у справі №820/2132/17, яка у силу вимог частини п`ятої ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем було вжито всіх заходів, передбачених чинним законодавством України, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: суб`єкт господарської діяльності створював робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі інформував державну службу зайнятості та позивача шляхом подання звітів, передбачених частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

У свою чергу, матеріали справи не містять доказів того, що суб`єкти владних повноважень направляли до відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Таким чином, оскільки відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, відтак причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді В.О. Аліменко

В.П. Мельничук