Ухвала

від 20.02.2024 по справі 322/602/21

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 322/602/21

Провадження № 1-кп/314/158/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2024 м.Вільнянськ

Вільнянський районнийсудЗапорізькоїобласті ускладі:головуючийсуддя ОСОБА_1 ,секретарсудового засідання ОСОБА_2 ,розглянувши увідкритомусудовомузасіданні матеріаликримінальногопровадження,внесеногодо ЄРДР№ 12020080300000174від15.09.2020відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.246 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисник ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ

захисником обвинуваченого до матеріалів кримінального провадження долучено клопотання про визнання протоколу огляду місця події від 14.09.2020 очевидно недопустимим доказом відповідно до ч.2 ст.89 КПК України, клопотання обґрунтоване тим, що 14.09.2020 року слідчий СВ Новомиколаївського ВП ГУНП України у Запорізькій області ОСОБА_6 здійснив огляд місця події (місцевості та транспортних засобів), про що склав протокол, вважає що даний протокол є очевидно недопустимим доказом з огляду на наступні порушення: здійснено огляд місця події (в тому числі іншого володіння особи) до внесення відповідних відомостей до ЄРДР та без невідкладного їх внесення після завершення огляду; огляд (а фактично й обшук іншого володіння) здійснено без ухвали слідчого судді та без подальшого звернення до нього з метою узаконення проведеної слідчої дії, без згоди володільця транспортних засобів; у протоколі маються незастережні виправлення дати його складання та кількості спиляної деревини; у протоколі відображено пояснення особи без зазначення її статусу, без роз`яснення її прав (права на захист та права не свідчити проти себе); при визначені діаметру спиляних дерев жодним чином не зазначено про використання відповідних засобів вимірювання; додатками до протоколу жодним чином не засвідчені, не підписані ані слідчим, ані понятими, та іншими учасниками; у них не відображено спосіб пакування та автомобільний причеп взагалі не зазначений серед вилученого майна. Прокурор вважав клопотання необгрунтованим звернувши увагу на ухвалу апеляційного суду про помилковість висновків про недопустимість відповдіних доказів.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріли справи, вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити виходячи з наступного.

Системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду.

Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2ст.89КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8). Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1статті 87КПК /правова позиція, викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі № 236/863/17/.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої,з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу(постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).

Як вбачається зі змісту клопотання, як на підставу для визнання очевидно недопустимими доказів, захисник посилається на процесуальні порушення вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказів.

Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

Керуючись ст.ст. 87, 89, ч.2 ст.349 КПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні клопотання захисника про визнання очевидно недопустимим доказом в порядку ч.2 ст.89 КПК України протоколу огляду місця події від 14.09.2020- відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя ОСОБА_1

20.02.2024