Ухвала

від 07.02.2024 по справі 522/5171/23-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/5171/23-Е

Провадження №2/522/2680/24

УХВАЛА

07 лютого 2024 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Міщенко О.В.,

розглянувши заяву про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського Артема Едуардовича, державного реєстратора Манюти Сергія Васильовича Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Одеської області, треті особи; Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» Одеська область, Міністерство юстиції України, Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання противоправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського Артема Едуардовича, державного реєстратора Манюти Сергія Васильовича Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Одеської області, треті особи; Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» Одеська область, Міністерство юстиції України, Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання противоправними та скасування рішень.

Представником позивачів до суду подано заяву про забезпечення позову (відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України), в якій просив:

1) Заборонити АТ «Альфа-Банк», ЄДРПОУ23494714, МФО300346, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, їхнім представникам та будь-яким інших особам виселяти Позивачів з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , перешкоджати їм користуватися цією квартирою та вселяти до неї інших осіб, до розгляду справи по суті.

2) Заборонити АТ «Альфа-Банки, ЄДРПОУ23494714, Їхнім представникам та будь-яким інших особам чинити перешкоди Позивачам у проживанні та користуванні квартирою під номером АДРЕСА_2 , в тому числі, але не виключно: прибувати до даної квартири без письмової згоди Позивача, вимагати звільнити, дану квартиру, чинити перешкоди у доступі (входу та виходу) до даної квартири Позивача та членів його сім`ї, без письмового погодження з Позивачем змінювати замки до вхідної двері, вносити будь-які зміни до існуючих конструктивних елементів квартири (вікна, двері, тощо), а також встановлення охорони та /або охоронної сигналізації до квартири, до розгляду справи по суті.

3) Заборонити АТ «Альфа-Банк», ЄДРПОУ23494714. Їхнім Представникам та будь-яким інших особам надавати іншим юридичним та фізичним особам право користування та/або проживання у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , до розгляду справи по суті.

4) Заборонити Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування особи Одеської міської ради проводити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , будь-яких інших осіб, окрім позивачів, до розгляду справи по суті.

5) Накласти арешт на квартиру, що находиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1865767651101, та заборонити будь-яким суб?єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1865767651101, до розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши зміст заяви про застосування заходів забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1-4, 6 ч. 1 ст.150ЦПКУкраїни передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Предметом позовної заяви є визнання протиправними дії державного реєстратора скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, тобто оскаржуються дії державного реєстратора.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наразі власником спірного нерухомого майна є відповідачАТ «Сенс Банк».

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.

Щодо наявності заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони на відчуження квартири суд зазначає наступне.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року по справі № 643/12369/19 дійшов висновку про те, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

З урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності видів забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

У постанові апеляційного суд, та залишеної в силі Верховним судом провадження № 61-3972ск20, справа № 717/913/19 вказано,що «…Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не єдостатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Апеляційний суд вважає, що матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на можливість відчуження відповідачем на користь третіх осіб права власності на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 10 квітня 2019 року у цивільній справі №554/1893/17.

Крім того, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував, що звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації» Накай Ю.В. про державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 та скасувати запис про право власності №30637356 в реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, який був внесений на підставі рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45895101 від 11 березня 2019 року, а тому доводи заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить або утруднить виконання судового рішення є безпідставними, оскільки у випадку задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 15 травня 2019 року у цивільній справі №658/2197/18….»

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

У свою чергу, суд не вбачає підстав для застосування заходів забезпечення позову заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також іншим суб`єктам на яких покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії ( реєстрація прав та їх обтяжень) з квартирою, за адресою: АДРЕСА_3 , а також накладення арешту.

Так, до заяви про забезпечення позову, не надано жодних доказів ризику невиконання рішення суду, існування наміру відповідача відчужити квартиру, що є предметом позову .

Предметом позовної заяви є визнання протиправними дії державного реєстратора скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, тобто оскаржуються дії державного реєстратора.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Заявником належним чином не обґрунтоване припущення про те, що невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та інших заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду та спроможне забезпечити фактичне виконання рішення суду в майбутньому.

В даному випадку, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, який через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 по справі № 554/1893/17 достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Узагальнюючи все вищенаведене, суд приходить до переконання, що оскільки заявником не наведено достатніх підстав для застосування вказаних заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, виходячи із змісту заявлених вимог, натомість вжиття такого заходу забезпечення може перешкоджати виконанню іншого судового рішення.

Вимоги щодо забезпечення позову суд не вважає розумними, обґрунтованими та адекватними.

Відповідност. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При здійсненні судочинства суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За таких обставин, оскільки вимоги заявника не відповідають вищезазначеним критеріям та принципам інституту забезпечення позову, суд вважає що в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153,259,260,353 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивачів адвоката Хавіна В.О. про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського Артема Едуардовича, державного реєстратора Манюти Сергія Васильовича Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Одеської області, треті особи; Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» Одеська область, Міністерство юстиції України, Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання противоправними та скасування рішень - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя