ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" лютого 2024 р. Справа№ 910/5508/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Козир Т.П.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023
у справі №910/5508/23 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
до Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Фонд державного майна України,
про розірвання договору оренди та виселення,
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Регіональне відділення) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" (далі - Громадська організація) про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №347 від 18.12.2018 та виселення, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за вказаним договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, використання об`єкта оренди не за цільовим призначенням, передання його в суборенду іншим особам.
22.05.2023 позивач звернувся із заявою про доповнення підстав позову, вказуючи, що порушення умов договору мало місце і в частині страхування об`єкта оренди.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі №910/5508/23 позов задоволено повністю, розірвано договір оренди №347 нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.12.2018, укладений між Регіональним відділенням та Громадською організацією; виселено Громадську організацію з нежитлових приміщень загальною площею 992,7 кв.м (реєстровий номер 00032945.3.АААДКЕ203), що є частиною нежилих приміщень за адресою: м. Київ, вул. Остапа Вишні, буд. 5-А, що належить до державної власності та відноситься до сфери управління і обліковується на балансі Фонду державного майна України (далі - Фонд); стягнуто з Громадської організації на користь Регіонального відділення судовий збір у розмірі 5 368,00 грн.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності підстав для розірвання договору оренди внаслідок істотного порушення його положень, що зумовлене використанням об`єкта оренди з порушенням умов цільового використання, переданням частини об`єкта оренди в суборенду, недотриманням умов зі страхування об`єкта оренди та систематичним простроченням внесення орендної плати; оскільки договір оренди є розірваним, ефективним способом захисту у даній справі є виселення орендаря з приміщення.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Громадська організація звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Громадська організація наголосила на тому, що:
- заборгованість з орендної плати протягом 3 місяців підряд відсутня, що було встановлено постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №910/6712/22, а тому в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню;
- станом на момент звернення з даним позовом до суду заборгованість з орендної плати відсутня, що підтверджується листом позивача від 01.03.2023 №30-05/1508 та платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах даної справи;
- об`єкт оренди не був застрахований у період з 24.05.2022 по 07.08.2022 внаслідок настання форс-мажорних обставин - введення на всій території України воєнного стану у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, що засвідчено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1;
- приписи частини 6 статті 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 03.10.2019 (далі - Закон №157-IX від 03.10.2019) та пункту 175 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, оскільки орендні правовідносини виникли до набрання чинності вказаних закону та постанови;
- пунктом 10.6. договору не передбачено такої підстави для розірвання договору як прострочення виконання обов`язку зі страхування орендованого майна;
- Звіти Регіонального відділення "Про періодичний комплексний огляд об`єкта оренди" від 15.03.2021 (далі - Звіт від 15.03.2021) та від 06.06.2023 (далі - Звіт від 06.06.2023) відповідно були отримані з порушенням закону, базуються на припущеннях самого позивача, без залучення уповноважених представників відповідача чи будь-яких інших свідків, з їх змісту неможливо встановити ким, де та якими технічними засобами проводилася фото-фіксація, а тому вказані документи не є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт передання об`єкта оренди в суборенду іншим особам;
- Звіт від 15.03.2021 не відповідає положенням Наказу Фонду від 14.05.2012 №655 "Щодо виконання контрольних функцій Фонду державного майна України у сфері оренди" та статті 26 Закону №157-IX від 03.10.2019, оскільки складений не балансоутримувачем, а орендодавцем;
- Звіту від 06.06.2023 не існувало на момент звернення з даним позовом до суду, а було створено вже після звернення Регіонального відділення з позовом, що виключає можливість його прийняття судом у якості доказу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20);
- Законом України №3137-IX від 30.05.2023 були внесені зміни до пункту а) частини 2 статті 4 Закону №157-IX від 03.10.2019, відповідно до яких орендодавцями нерухомого майна державної власності вважається Фонд, а тому у Регіонального відділення були відсутні повноваження орендодавця.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023 апеляційну скаргу Громадської організації передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5508/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Громадської організації на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі №910/5508/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
20.11.2023 матеріали справи №910/5508/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі №910/5508/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
01.12.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі №910/5508/23, розгляд якої призначено на 24.01.2024; учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 27.12.2023.
Регіональне відділення скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надало відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач зауважив, що:
- надані ним докази на підтвердження вказаних вимог та заперечень є більш вірогідними, ніж надані відповідачем, що дозволяє зробити висновок про порушення Громадською організацією умов договору як в частині цільового використання орендованих приміщень, так і щодо передачі майна в суборенду;
- Регіональне відділення вправі здійснювати контроль за виконанням умов договору оренди, а звіт є єдиним допустимим доказом факту наявності або відсутності порушень умов використання об`єкта оренди;
- користування орендованими приміщеннями іншими особами також підтверджується інформацією рекламного характеру, розміщеною у мережі Інтернет, згідно з якою ТОВ "Тіп Топ Плюс" надає послуги в сфері технічного обслуговування за адресою: місто Київ, вулиця Остапа Вишні, 5А;
- відповідачем не надано доказів розміщення в орендованих приміщеннях творчих спілок, громадських, релігійних чи благодійних організацій;
- посилання скаржника на внесення змін до пункту а) частини 2 статті 4 Закону №157-IX від 03.10.2019 є необґрунтованими, оскільки пунктом 2 Прикінцеві та перехідні положення Закону України №3137-IX від 30.05.2023 установлено, що регіональні відділення (представництва) Фонду здійснюють свої повноваження в повному обсязі до передачі їхніх повноважень Фонду державного майна України;
- порушення орендарем обов`язку щодо страхування об`єкта оренди є самостійною та достатньою підставою для розірвання спірного договору оренди;
- форс-мажорні обставини не є автоматичною підставою для звільнення особи від виконання зобов`язань; при цьому відповідач не обґрунтував належним чином того, як саме введення воєнного стану вплинуло та завадило йому вчасно застрахувати об`єкт оренди;
- систематична несплата орендних платежів (два та більше випадки) у повному обсязі та з порушенням строків за законом є істотним порушенням умов договору, та є підставою для його розірвання.
Фонд також скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, третя особа зауважила, що:
- у порушення договору відповідач передав частину орендованих приміщень у користування третім особам - ТОВ "Автошоп+" та ТОВ "ТІП-ТОП Плюс", що підтверджується Звітом від 15.03.2021;
- відповідачем у підтвердження своїх заперечень не надано будь-яких доказів, а тому докази, надані позивачем, є більш вірогідними;
- Громадською організацією порушено обов`язок щодо страхування орендованого майна, яка є істотною умовою договору оренди;
- належним доказом існування форс-мажорних обставин є сертифікат Торгово-промислової палати України, а не лист від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1;
- починаючи з березня 2019 року, відповідач допускав систематичне порушення умов договору щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендних платежів;
- неналежне виконання вищезазначених обов`язків є підставою для розірвання договору оренди.
15.01.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Громадської організації надійшли письмові пояснення, в яких апелянт звернув увагу на те, що:
- виявлені робочою групою первинні документи (видаткові накладні, рахунки на оплату) відображають лише факт постачання запчастин та матеріалів до орендованого приміщення для подальшого їх використання під час ремонту транспортних засобів та не підтверджують факту суборенди третіми особами;
- представниками позивача не виявлено та документально не підтверджено факту реєстрації інших юридичних осіб за адресою місцезнаходження об`єкта оренди;
- звіт не містить конкретних даних щодо присутніх в орендованих приміщеннях фізичних осіб, що виключає можливість їх ідентифікації;
- умовами договору не встановлено обов`язку відповідача розміщувати на об`єкті оренди вивіски, буклети чи стенди зі своєю назвою чи обов`язку зберігати документи в орендованому приміщенні;
- назви "шиномонтаж" та "автосервіс" є загальними назвами, що відображають вид діяльності відповідача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у розгляді справи №910/5508/23 оголошено перерву до 07.02.2024.
У судове засідання 07.02.2024 Громадська організація явку своїх уповноважених представників не забезпечила, однак у той же день подала клопотання про відкладення судового засідання, посилаючись на участь представника в слідчих діях (обшуку).
Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №361/8331/18.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі, насамперед заявника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/9836/18.
Колегією суддів встановлено, що представник скаржника - Тарасенко О.В., про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги була повідомлена під розписку від 24.01.2024, а сама Громадська організація - шляхом направлення копії ухвали суду апеляційної інстанції від 24.01.2024 до її електронного кабінету.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що скаржник про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.
Крім цього, колегією суддів встановлено, що до свого клопотання про відкладення судового засідання представником Громадської організації не було надано ані копії ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук, ані копії відповідного клопотання прокурора чи слідчого, а також не зазначено ні номеру справи, ні номеру кримінального провадження, в рамках якого здійснюється зазначена слідча (розшукова) дія.
Також колегія суддів відзначає, що незважаючи на відсутність у судовому засіданні 07.02.2024 представника відповідача, останній був присутній у попередньому судовому засіданні 24.04.2024, в якому надавав усні пояснення щодо апеляційної скарги, зокрема просив її задовольнити, а рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки відповідачем не доведено поважності причин неявки у призначене судове засідання та не наведено аргументів через які останній вважає неможливим проведення судового засідання без участі представника скаржника, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника скаржника, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній приймав участь у попередньому судовому засіданні та наводив доводи апеляційної скарги, колегія суддів, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази є достатніми для розгляду апеляційної скарги у даній справі без заслуховування додаткових пояснень апелянта, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.
У судовому засіданні 07.02.2024 представники Регіонального відділення та Фонду проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просили суд відмовити в її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.
07.02.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із нижчезазначеного.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 18.12.2018 між Фондом (далі за текстом договору - орендодавець) та Громадською організацією (далі за текстом договору - орендар) укладено договір оренди №347 нерухомого майна, що належить до державної власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мангушем А.М. (зареєстрований в реєстрі за №4236), відповідно до пункту 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - нежитлові приміщення загальною площею 992,7 кв.м (реєстровий номер 00032945.3.АААДКЕ203), що є частиною нежилих приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Остапа Вишні, будинок 5-А (далі за текстом договору - майно), що належить до сфери управління та обліковується на балансі Фонду.
У пункті 1.2. договору визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів загальною площею 714,4 кв.м., розміщення творчих спілок, громадських, релігійних та благодійних організацій на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності загальною площею 101,1 кв.м, розміщення суб`єктів господарювання, що здійснюють побутове обслуговування населення загальною площею 177,2 кв.м.
Відповідно до пункту 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше нотаріального посвідчення договору та підписання сторонами акта приймання-передачі майна.
Згідно з пунктом 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу і становить за базовий місяць розрахунку: листопад 2018 року - 124 188,57 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди - грудень 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди - листопад 2018 року на індекс інфляції за грудень 2018 року з урахуванням фактичної кількості діб оренди у грудні 2018 року.
За умовами пункту 3.2. договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (з урахуванням чинного законодавства) (пункт 3.3. договору).
Пунктом 3.6. договору визначено, що орендна плата перераховується до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
У пункті 5.1. договору встановлено, що орендар зобов`язується використовувати орендоване майно відповідно до його цільового призначення та умов цього правочину.
Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до Державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується призначення платежу за зразком орендодавця (пункт 5.3. договору).
Відповідно до пункту 5.8. договору орендар зобов`язується протягом 10 робочих днів після укладення цього договору застрахувати майно на користь балансоутримувача на суму, не меншу ніж вартість за Висновком про вартість та Актом оцінки у порядку, визначеному законодавством, зокрема від пожежі, затоплення, протиправних дій третіх осіб, стихійного лиха. Постійно поновлювати договір страхування так, щоб протягом строку дії цього договору майно було застрахованим, і надавати орендодавцю копії завірених належним чином договору страхування (договорів страхування) і платіжного доручення (платіжних доручень) про сплату страхового платежу (страхових платежів).
За умовами пункту 8.1. договору орендодавець має право контролювати із залученням балансоутримувача виконання умов даної угоди та використання майна, переданого в оренду за договором, і у разі необхідності спільно з балансоутримувачем вживати відповідних заходів реагування.
Цей договір укладено строком на 10 років та діє з 18.12.2018 по 17.12.2028 включно (пункт 10.1. договору).
Пунктом 10.3. зазначеного правочину визначено, що зміни до умов цього договору або його розірвання та продовження допускаються за взаємною згодою сторін. Усі зміни та доповнення до цього договору вносяться в такій самій формі, що й цей договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено законом.
Чинність договору припиняється достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду (пункт 10.5. договору).
Згідно з положеннями пункту 10.6. договору він буде достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар:
користується майном не відповідно до умов цього договору;
погіршує стан майна;
не сплачує орендну плату протягом 3-х місяців підряд;
не робить згідно з умовами цього договору поточний ремонт майна;
передав майно, або його частину у користування іншій особі;
перешкоджає співробітникам орендодавця, балансоутримувача та/або уповноваженого органу управління здійснювати контроль за використанням майна, виконанням умов цього договору.
Пунктами 10.9., 10.10. договору сторонами погоджено, що у разі припинення або розірвання цього договору орендар протягом 3-х робочих днів повертає майно балансоутримувачу або юридичній особі, яку вкаже орендодавець. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання, обов`язок по складанню якого покладається на орендаря.
Відповідно до пункту 11.1. договору орендоване майно не підлягає приватизації та передачі в суборенду.
За актом приймання-передачі від 18.12.2018 балансоутримувач з відома орендодавця передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - нежитлові приміщення загальною площею 992,7 кв.м (реєстровий номер 00032945.3.АААДКЕ203) за адресою: місто Київ, вулиця Остапа Вишні, будинок 5-А, що належить до сфери управління та обліковується на балансі Фонду. Згідно із висновком про вартість майна станом на 30.09.2018 складає 9 148 057,12 грн (без ПДВ).
11.09.2019 між Фондом, Громадською організацією та Регіональним відділенням укладено договір про внесення змін №130 до договору оренди №347 нерухомого майна від 18.12.2018 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., зареєстрований в реєстрі за №4591), в якому сторони погодили, що орендодавцем майна за договором є Регіональне відділення.
Листом від 06.01.2022 №30-06/64 Регіональне відділення звернулося до Громадської організації, в якому повідомило про порушення останнім умов договору в частині надання орендованих приміщень у суборенду без погодження з орендодавцем та надало відповідачеві строк для усунення зазначеного порушення.
14.01.2022 вказаний лист був отриманий відповідачем, однак залишений без відповіді та задоволення.
Повідомленнями від 18.07.2022 №30-06/2450 та від 29.07.2022 №30-06/2738 Регіональне відділення в односторонньому порядку відмовилося від договору оренди у зв`язку з наявністю у відповідача заборгованості з орендної плати. У вказаному повідомленні позивач також просив відповідача повернути орендовані приміщення протягом 3-х робочих днів. Однак вказана вимога не була виконана Громадською організацією.
У зв`язку з порушенням Громадською організацією умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №347 від 18.12.2018 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, використання об`єкта оренди не за цільовим призначенням, передання його в суборенду іншим особам та недотримання умов страхування, Регіональне відділення звернулося до суду з позовом про розірвання вказаного договору та виселення відповідача з орендованих приміщень.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду, зважаючи на наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.
У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди, за яким, відповідно до статті 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
У своїй апеляційній скарзі Громадська організація заперечувала проти розірвання договору з підстави систематичної несплати орендних платежів та факту заборгованості по орендній платі з 15.03.2022.
За статтею 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.
У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Згідно з частиною 1 статті 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:
1) наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі;
2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі;
3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина третя статті 760 ЦК України).
За умовами пункту 1.1. договору об`єктом оренди виступає нерухоме майно, що належить до державної власності, - нежитлові приміщення загальною площею 992,7 кв.м (реєстровий номер 00032945.3.АААДКЕ203), що є частиною нежилих приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Остапа Вишні, будинок 5-А, що належить до сфери управління та обліковується на балансі Фонду.
Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності регулювалися Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон №2269-XII від 10.04.1992).
03.10.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Закон №157-IX від 03.10.2019).
У зазначеному Законі в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за винятком окремих зазначених норм).
Водночас пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №157-IX від 03.10.2019 було визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Закон №2269-XII від 10.04.1992).
У пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №157-IX від 03.10.2019 передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:
набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів, які були укладені відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.
Разом з тим інші дії, пов`язані з виконанням існуючих договорів, а також орендою державного та комунального майна з 01.02.2020 регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ договір оренди припиняється у разі:
закінчення строку, на який його укладено;
укладення з орендарем договору концесії такого майна;
приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря);
припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника);
смерті фізичної особи - орендаря;
визнання орендаря банкрутом;
знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.
Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором (частина 2 статті 24 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ).
За умовами пункту 10.6. договору він буде достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар:
користується майном не відповідно до умов цього договору;
погіршує стан майна;
не сплачує орендну плату протягом 3-х місяців підряд;
не робить згідно з умовами цього договору поточний ремонт майна;
передав майно, або його частину у користування іншій особі;
перешкоджає співробітникам орендодавця, балансоутримувача та/або уповноваженого органу управління здійснювати контроль за використанням майна, виконанням умов цього договору.
Отже, Законом від 03.10.2019 №157-ІХ та договором не передбачено такої підстави для розірвання договору як систематична несплата орендних платежів чи порушення строків оплати.
У той же час, у рішенні Конституційного Суду України від 10.12.2009 у справі №1-46/2009 зазначено, що основним актом цивільного законодавства України є ЦК України (далі за текстом рішення - Кодекс); актами цивільного законодавства визнаються також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Кодексу (частина друга статті 4 Кодексу). Конституційний Суд України вважає, що інші закони, передбачені частиною третьою статті 760 Кодексу повинні прийматися і діяти за правилами, встановленими статтею 4 Кодексу. Конституційний Суд України виходить з того, що співвідношення між нормами Кодексу і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Кодексу або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Кодексу, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що положення частини 2 статті 24 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ не виключають застосування норм ЦК України в частині розірвання договорів.
Статтею 611 ЦК України передбачено різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
За частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З аналізу змісту статті 651 ЦК України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Таким чином, звертаючись із позовними вимогами щодо розірвання договору, на позивача покладається обов`язок зазначити істотні порушення умов спірного договору та шкоду, яка завдана йому відповідачем.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України).
За положеннями частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №157-IX від 03.10.2019 орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Згідно з пунктом 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу і становить за базовий місяць розрахунку: листопад 2018 року - 124 188,57 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди - грудень 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди - листопад 2018 року на індекс інфляції за грудень 2018 року з урахуванням фактичної кількості діб оренди у грудні 2018 року.
За умовами пункту 3.2. договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (з урахуванням чинного законодавства) (пункт 3.3. договору).
Пунктом 3.6. договору визначено, що орендна плата перераховується до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
За умовами пункту 5.3. договору орендар зобов`язався своєчасно і в повному обсязі оплачувати орендну плату до Державного бюджету та балансоутримувачу.
В обґрунтування своїх доводів позивачем надано Розрахунок заборгованості з орендної плати до державного бюджету за договором у період з 18.12.2018 по 13.07.2022 (т. 1, а.с. 34-36).
За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №910/6712/22 за позовом Громадської організації до Регіонального відділення, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Фонду про визнання недійсним одностороннього правочину, судом апеляційної інстанції встановлено, що: "за листопад 2021 року позивачу 15.12.2021 нараховано орендну плату в сумі 70554,54 (рядок 87), за грудень 2021 року позивачу 15.01.2022 нараховано орендну плату в сумі 70977,86 грн. (рядок 89), за січень 2022 року позивачу 15.02.2022 нараховано орендну плату в сумі 71900,57 грн. (рядок 92), а за лютий 2022 року позивачу 15.03.2022 нараховано орендну плату в сумі 60006,17 грн. (рядок 94);
- станом на 14.12.2021 позивач мав переплату в сумі 559,96 грн. (рядок 86), а 24.01.2022 сплатив 36000,00 грн. (рядок 91).
Водночас з 24.02.2022 орендна плата не нараховувалась у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» у п. 2 якої установлено, що на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30.09.2022 за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).
Отже, враховуючи те, що позивач частково сплатив орендну плату до державного бюджету за листопад 2021 року, а за лютий 2022 року орендна плата до державного бюджету не була нарахована за повний місяць, станом на дату вчинення оспорюваного одностороннього правочину (лист-повідомлення №30-06/22050 від 18.07.2022) не був наявний факт несплати позивачем орендної плати до державного бюджету протягом трьох місяців підряд, так як орендну плату до державного бюджету не було сплачено лише за два повні місяці - грудень 2021 року та січень 2022 року і частково ще за 2 місяці - листопад 2021 року та лютий 2022 року.
Зі змісту наданої відповідачем Інформації про розрахунок заборгованості з орендної плати до державного бюджету за період з 18.12.2018 по 13.07.2022 слідує, що у ній відповідач надає інформацію щодо нарахування та сплати лише частини орендної плати, а саме тих 50%, які мали бути сплачені до бюджету, проте вказане не може свідчити про повну несплату позивачем орендної плати за Договором, в той час як за умовами останнього, право на дострокове розірвання Договору у односторонньому порядку на вимогу орендодавця надано відповідачу за умови несплати позивачем протягом трьох місяців повної суми орендної плати, тобто як тієї частини, яка сплачується до державного бюджету, так і тієї частини, яка сплачується балансоутримувачу".
Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу №910/6712/22, дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що станом на 18.07.2022 позивач не платив орендну плату протягом трьох місяців підряд, що свідчить про те, що відповідач не мав права на розірвання Договору в односторонньому порядку".
Разом із тим у постанові від 11.12.2019 у справі №917/28/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди комунального майна, як систематичне (два і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати або несплата її повністю, а також невиконання сторонами інших своїх зобов`язань, в тому числі несплата інших обов`язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю). При цьому, сплата заборгованості з орендної плати та інших обов`язків платежів як після відкриття провадження у справі, так і напередодні подання позову не може виправдовувати бездіяльність відповідача, як господарюючого суб`єкта, якщо має місце неодноразове прострочення сплати цих платежів по договору, та бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умови договору оренди, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер.
Не можна стверджувати, що лише нездійснення плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд свідчить про істотне порушення договору оренди та може бути підставою для його дострокового розірвання в судовому порядку. У статті 782 ЦК України визначені правові підстави для здійснення односторонньої відмови від договору оренди. Разом з тим, таке право не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір відповідно до статті 651 ЦК України, зокрема, у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору (істотність порушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку і не можна ототожнювати з правом на відмову), а також не є перешкодою для звернення наймодавця до суду з позовом, якщо предметом договору є комунальне (державне) майно, з підстав, визначених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Аналогічні частині третій статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII підстави розірвання договору оренди викладені також у статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що набрав чинності з 01.02.2020.
Вказана правова позиція також зазначена у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №925/421/21.
У постанові від 22.12.2021 у справі №924/120/21 Верховний Суд висловив правову позицію про те, що право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду із вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору. У розумінні наведених положень істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна як своєчасне внесення орендної плати є достатньою підставою для дострокового розірвання договору найму та повернення наймодавцеві речі із найму.
Однак як вбачається із вищезазначеного розрахунку орендна плата вносилася Громадською організацією з порушенням строків, визначених договором. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Колегією суддів враховано ту обставину, що станом на 28.02.2023 у Громадської організації була відсутня заборгованість по орендній платі за договором, що також визнається позивачем у листі від 01.03.2023 №30-05/1508 (т. 1, а.с. 84), проте колегія суддів наголошує, що систематична несплата орендної плати у визначені строки, є достатньою підставою для дострокового розірвання договору оренди. Такий висновок також містить у вищевказані постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №917/28/19.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про істотне порушення відповідачем умов договору в частині своєчасного внесення орендних платежів.
У своїй апеляційній скарзі Громадська організація також заперечувала проти розірвання договору з підстави порушення обов`язку зі страхування об`єкта оренди.
Згідно з частиною 2 статті 771 ЦК України договором або законом може бути встановлений обов`язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.
Відповідно до пункту 5.8. договору орендар зобов`язується протягом 10 робочих днів після укладення цього договору застрахувати майно на користь балансоутримувача на суму, не меншу ніж вартість за висновком про вартість та актом оцінки у порядку, визначеному законодавством, зокрема від пожежі, затоплення, протиправних дій третіх осіб, стихійного лиха. Постійно поновлювати договір страхування так, щоб протягом строку дії цього договору майно було застрахованим, і надавати орендодавцю копії завірених належним чином договору страхування (договорів страхування) і платіжного доручення (платіжних доручень) про сплату страхового платежу (страхових платежів).
Так, пунктом 10.6. договору не передбачено такої підстави для розірвання договору як неукладення чи несвоєчасне укладення договору страхування майна.
Однак, статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент укладення договору) встановлено, що істотними умовами договору оренди, зокрема, є страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Як було зазначено раніше, 03.10.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Закон №157-IX від 03.10.2019).
У зазначеному Законі в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за винятком окремих зазначених норм).
Законом №157-IX від 03.10.2019 передбачено умови та порядок продовження дії договорів, які були укладені відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.
Проте інші дії, пов`язані з виконанням існуючих договорів, а також орендою державного та комунального майна, зокрема щодо страхування майна, з 01.02.2020 регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ орендар зобов`язаний застрахувати орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно на користь балансоутримувача, а єдиний майновий комплекс - на користь орендодавця згідно з Порядком передачі майна в оренду.
Отже, обов`язок зі страхування вказаного орендованого майна покладено саме на відповідача в силу умов договору та вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини 4 статті 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок)
Відповідно до пункту 175 Порядку орендар зобов`язаний постійно поновлювати договір страхування так, щоб протягом строку дії договору оренди майно було застрахованим.
Відповідно до пункту 178 Порядку орендодавці контролюють своєчасність укладення договорів страхування орендованого майна та у разі порушення орендарем обов`язку щодо укладення договору страхування повідомляють орендаря про розірвання договору оренди.
Виходячи із системного аналізу вказаних актів цивільного законодавства, порушення орендарем обов`язку щодо укладення договору страхування тягне за собою розірвання договору оренди, тобто є підставою для припинення договору оренди.
Крім цього, у постанові від 16.06.2020 у справі №904/983/18 Верховний Суд зазначав, що підставою для розірвання договору оренди може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов`язань, передбачених статтями 782, 783 ЦК України, або договором оренди.
За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так в своїй апеляційній скарзі Громадська організація визнала ту обставину, що у період з 24.05.2022 по 07.08.2022 орендоване майно не було ним застраховане.
Проте апелянт вказує, що невиконання вказаного зобов`язання відбулося внаслідок настання форс-мажорних обставин - введення на всій території України воєнного стану у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, що засвідчено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.
Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
За частиною 2 статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в постановах: від 25.01.2022 у справі № 904/3886/22, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Договором не врегульовано питання звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
Отже, відповідний сертифікат ТПП України є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте у порушення приписів чинного законодавства на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав ані відповідного документа, ані доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.
Також у своїй апеляційній скарзі Громадська організація зазначає, що листом ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що збройна агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною.
Однак у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що :
- ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;
- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд зазначив, що:
- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";
- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання;
- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.
Отже, лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №922/193/23.
З огляду на зазначене, доводи відповідача про невиконання зобов`язання щодо страхування орендованого майна внаслідок настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що порушення відповідачем умов договору в частині страхування орендованого майна є підставою для розірвання договору оренди.
У своїй апеляційній скарзі Громадська організація також заперечувала проти розірвання договору з підстав порушення умов цільового використання об`єкта оренди та передання його в користування іншим особам.
Відповідно до абзацу 11 пункту 29 Порядку не можуть також використовуватися за будь-яким цільовим призначенням об`єкти оренди, щодо яких укладено договір оренди до набрання чинності Законом №157-IX від 03.10.2019 та відповідно до якого встановлено обов`язок орендаря використовувати майно за визначеним цільовим призначенням.
Відповідно до положень пункту 10.6. договору підставами для дострокового розірвання договору є користування майном не відповідно до умов цього договору та передання майна або його частини у користування іншій особі.
Як було правильно зазначено судом першої інстанції, пунктом 1.2. договору визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів загальною площею 714,4 кв.м, розміщення творчих спілок, громадських, релігійних та благодійних організацій на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності загальною площею 101,1 кв.м, розміщення суб`єктів господарювання, що здійснюють побутове обслуговування населення загальною площею 177,2 кв.м.
Одним з обов`язків орендаря є використання майна відповідно до його цільового призначення та умов договору (пункт 5.1. договору).
Пунктом 8.1. передбачено право орендодавця контролювати із залученням балансоутримувача виконання умов даної угоди та використання майна, переданого в оренду за договором, і у разі необхідності спільно з балансоутримувачем вживати відповідних заходів реагування.
14.05.2012 відповідно до статей 4 і 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" та статті 32 Закону №157-IX від 03.10.2019 Фондом видано Наказ "Щодо виконання контрольних функцій Фонду державного майна України у сфері оренди" №655 (далі - Наказ №655).
Згідно пункту 1 Наказу №655 Фонду державного майна України, його регіональним відділенням та представництвам як орендодавцям державного майна за укладеними ними договорами оренди здійснювати такий контроль:
1) постійний документальний (у частині надходжень до державного бюджету плати за оренду державного майна, страхування об`єкта оренди);
2) періодичний комплексний з оглядом об`єкта оренди (згідно з щорічними планами-графіками) щодо:
використання орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконання умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств;
використання державного майна, переданого в оренду за цими договорами, виконання умов договорів оренди державного нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.
Пунктом 4 Наказу №655 передбачено, що за результатами контрольних заходів особами, що його здійснювали, складаються звіти, що містять інформацію за напрямами, визначеними у пункті 1 цього наказу.
З метою реалізації дієвого контролю за договорами оренди, укладеними Фондом державного майна України, враховуючи місце розташування об`єкта оренди, функції контролю у сфері орендних відносин можуть здійснюватися за дорученням Фонду державного майна його регіональними відділеннями, представництвами за місцем розташування об`єкта оренди (пункт 5 Наказу №655).
Судом встановлено, що наказом Регіонального відділення №300 від 12.02.2021 утворено робочу групу, якій доручено з 17.02.2021 по 17.03.2021 здійснити періодичний комплексний огляд об`єкта оренди за договором оренди №347 нерухомого майна від 18.12.2018, за результатами якого було складено Звіт від 15.03.2021.
У Звіті від 15.03.2021 вказано, що з фасаду орендованого приміщення розташований центральний вхід, праворуч та ліворуч від якого знаходяться вивіски: "шиномонтаж", "Auto Shop" "автосервіс". За центральним входом в середині будівлі розташовано приміщення автомайстерні, обладнаної шістьма підйомниками та приладом електронного контролю розвалу та сходження ходової частини автомобілів.
На всіх підйомниках та залі автомайстерні ремонтуються легкові автомобілі. Ремонт автомобіля реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 здійснює ОСОБА_1 , який представився співробітником "Auto Shop".
На робочому столі знаходиться видаткова накладна №39 від 17.09.2020, СТО "Auto Shop". Інші особи, що здійснюють ремонт автомобілів, не представились та після появи робочої групи, покинули приміщення.
Праворуч від центрального входу знаходиться приміщення, яке обладнано під магазин з продажу автозапчастин ТОВ "АВТОШОП+" код, ЄДРПОУ 42028772, та "стіл замовлень" СТО "Auto Shop". В приміщенні розміщені робочі місця столи, стільці, вітрини з автозапчастинами та витратними автоматеріалами. Ліворуч від входу знаходиться чоловік, який повідомив, що є менеджером магазину автозапчастин ТОВ "АВТОШОП+", однак підтверджуючих документів не надав та свої прізвище, ім`я-та по батькові не вказав. Праворуч від входу знаходяться два робочих місця за якими сидять дві невідомі особи чоловічої та жіночої статі, які також не представились та не надали документів, однак повідомили, що є співробітниками магазину автозапчастин ТОВ "АВТОШОП+" та займаються у цьому приміщенні продажем автозапчастин.
На робочих місцях розташовані рахунки на оплату та видаткові накладні з реквізитами ТОВ "АВТОШОП+", а також документи на бланках "Auto Shop", печатки ТОВ "АВТОШОП+".
Ліворуч від центрального входу знаходиться окремо відгороджене офісне приміщення 32 кв.м з входом із автомайстерні, у якому розташовані столи, дивани та крісла. На одній із стін приміщення розташовано інформаційний стенд "куточок споживача". На стенді знаходиться документація щодо прав споживачів, витяг із законів України, виписка з єдиного Державного реєстру юридичних осіб ТОВ "ТІП-ТОП ПЛЮС", книга відгуків та пропозицій, завірена підписом директора Назаренка Р.П. та датою видачі 16.03.2020, прошита, пронумерована та опечатана печаткою ТОВ "ТІП-ТОП ПЛЮС", код ЄДРПОУ 42698018.
У залі майстерні та у всіх оглянутих приміщеннях не виявлено жодної вивіски, рекламного буклету, інформаційного стенду чи документації, яка б стосувалась громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів". Натомість, виявлені обставини та обстановка як в майстерні, так і в офісних приміщеннях свідчать про передачу майна, його частини у користування іншим особам, а саме: ТОВ "АВТОШОП+", автосервіс "Auto Shop" та ТОВ "ТІП-ТОП ПЛЮС".
У заключній частині Звіту від 15.03.2021 робоча група встановила порушення пункту 5.1. договору.
Про вказані обставини позивач повідомив відповідача листом вих.№30-06/64 від 06.01.2022 та просив у 5-ти денний термін з моменту отримання листа усунути вказані порушення. У цьому ж листі відповідач був попереджений про те, що в іншому випадку орендодавцем будуть вжиті заходи щодо припинення договору оренди №347 нерухомого майна від 18.12.2018.
Вказаний лист був отриманий відповідачем 14.01.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Крім цього, колегією суддів встановлено, що ТОВ "ТІП-ТОП ПЛЮС" (ідентифікаційний код 42698018) зареєстроване за адресою: 01103, місто Київ, вулиця Вишні Остапа, будинок 5-А, яка є адресою місцезнаходження об`єкта оренди (пункт 1.1. договору).
Судом першої інстанції також встановлено, що Наказом Регіонального відділення №613 від 06.12.2023 утворено робочу групу для здійснення періодичного комплексного огляду об`єкта оренди за договором оренди №347 нерухомого майна від 18.12.2018, за результатами якого було складено Звіт від 09.06.2023.
ГПК України встановлює строки та порядок подання сторонами у справі доказів.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини 2, 3 статті 80 ГПК України).
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 80 ГПК України).
З відповідних положень статті 80 ГПК України випливає, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується із запереченнями апелянта про те, що Звіт від 09.06.2023 не міг бути прийнятим судом першої інстанції у якості доказу та бути покладений в основу рішення, оскільки така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом додаткових доказів незалежно від причин їх неподання позивачем. Навпаки, саме допущення такої можливості судом матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.09.2022 у cправі №913/703/20, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 19.10.2021 у справі №903/533/21.
Однак суд апеляційної інстанції відзначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених документів, які би підтверджували певний, який входить до предмета доказування, не усуває обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, заперечення відповідача щодо позову зводяться до того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами передачу відповідачем в суборенду частини орендованих приміщень іншим особам. Втім, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень, відповідачем суду не надано, зокрема, не надано доказів розміщення в орендованих приміщеннях творчих спілок, громадських, релігійних та благодійних організацій (цільове використання об`єкта оренди), а також доказів, що ТОВ "АВТОШОП+", автосервіс "Auto Shop" та ТОВ "ТІП-ТОП ПЛЮС" належать відповідачу.
Доводи скаржника про те, що Звіт від 15.03.2021 є недопустимим доказом, оскільки періодичний комплексний огляд об`єкта оренди покладено на балансоутримувача, якого не було залучено при огляді об`єкта оренди, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи із такого.
Так, пунктом 8.1. договору передбачено, що орендодавець має право контролювати із залученням балансоутримувача виконання умов даної угоди та використання майна, переданого в оренду за договором, і у разі необхідності спільно з балансоутримувачем вживати відповідних заходів реагування.
Однак відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва). До структури Фонду державного майна України входять апарат та регіональні відділення (представництва).
Крім цього, відповідно до пунктів 1, 5 Наказу №655 періодичний комплексний контроль з оглядом об`єкта оренди щодо використання державного майна, переданого в оренду, здійснює Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва як орендодавці державного майна за укладеними ними договорами оренди, а з метою реалізації дієвого контролю за договорами оренди, укладеними Фондом державного майна України, функції контролю у сфері орендних відносин можуть здійснюватися за дорученням Фонду державного майна його регіональними відділеннями, представництвами за місцем розташування об`єкта оренди.
Виходячи з положень пунктів 1, 5 Наказу №655, враховуючи можливість Фонду здійснювати свої повноваження через регіональні відділення (представництва), періодичний комплексний огляд об`єкта оренди, міг бути проведений безпосередньо позивачем, а відтак Звіт від 15.03.2021 є належним та допустимим доказом.
Також у своїй апеляційній скарзі Громадська організація наголошувала на тому, що в Регіонального відділення були відсутні повноваження орендодавця у зв`язку із внесенням 30.05.2023 змін до пункту а) частини 2 статті 4 Закону №157-IX від 03.10.2019.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.05.2023 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації діяльності Фонду державного майна України, вдосконалення управління державним майном та підвищення ефективності санкційної політики" №3137-IX до пункту а) частини 2 статті 4 Закону №157-IX від 03.10.2019 внесено зміни, відповідно до яких орендодавцем нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), що є державною власністю може виступати лише Фонд, а не його регіональні відділення та представництва.
Однак колегія суддів зауважує, що відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Законом України від 30.05.2023 №3137-IX установлено, що регіональні відділення (представництва) Фонду державного майна України здійснюють свої повноваження в повному обсязі до передачі їхніх повноважень Фонду державного майна України. Керівники регіональних відділень або особи, які виконують їхні функції, несуть персональну відповідальність за повне і своєчасне виконання та передачу повноважень.
Оскільки у матеріалах даної справи відсутні докази передачі повноважень від Регіонального відділення до Фонду, а тому вищезазначені заперечення скаржника є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів.
Враховуючи подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, виходячи з їх сукупності та вірогідності, суд першої інстанції дійшов правильно висновку про порушення відповідачем умов договору в частині як цільового використання орендованих приміщень, так і щодо передачі майна у користування іншій особі.
Використання орендованого приміщення не за цільовим призначенням та з порушенням умов договору в частині його страхування є підставами для розірвання такого договору відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/17012/15).
Таким чином, внаслідок істотного порушення умов договору в частині своєчасного внесення орендних платежів, порушення положень договору щодо використання об`єкта оренди з порушенням умов цільового використання (пункт 1.2., абзац 2 пункт 10.6.), передання частини об`єкта оренди в користування іншим особам (абзац 6 пункту 10.6.) та прострочення виконання обов`язку зі страхування об`єкта оренди (пункт 5.8.), колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №347 від 18.12.2018, та задоволення позову Регіонального відділення в цій частині.
Згідно зі статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону №157-IX від 03.10.2019 у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Пунктами 10.9., 10.10. договору сторонами погоджено, що у разі припинення або розірвання цього договору орендар протягом 3-х робочих днів повертає майно балансоутримувачу або юридичній особі, яку вкаже орендодавець. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання, обов`язок по складанню якого покладається на орендаря.
Враховуючи припинення спірного договору найму, а також відсутність у матеріалах цієї справи доказів того, що Громадська організація повернула спірне майно орендодавцю, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту у даному випадку буде виселення відповідача з орендованого майна, а тому позов у цій частині також підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неповним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду. При цьому, колегія суддів зауважує, що порушення норм процесуального права в частині прийняття доказу (Звіту від 09.06.2023) не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, та не вплинуло на правильність прийнятого рішення.
Також колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі №910/5508/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Громадської організації має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі №910/5508/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі №910/5508/23 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/5508/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено 19.02.2024.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
Т.П. Козир
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 07.02.2024 |
Оприлюднено | 22.02.2024 |
Номер документу | 117103091 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Мальченко А.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні