Постанова

від 06.02.2024 по справі 910/15906/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"06" лютого 2024 р. Справа№ 910/15906/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.02.2024

розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023

у справі №910/15906/23 (суддя Є.В. Павленко)

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Еланєор»

2) Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еланєор» (далі по тексту - відповідач 1), Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач 2) про визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем з 04.10.2023 у зв`язку із звільненням з посади директора відповідача 1 за власним бажанням та зобов`язання відповідача 2 внести запис про виключення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про позивача як керівника відповідача 1 з 04.10.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем 1 її права на звільнення за власним бажанням, оскільки засновниками відповідача 1 на вимогу позивача не були проведені позачергові загальні збори та невжиття відповідачем 1 заходів щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо виключення запису щодо керівника відповідача 1.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.11.2023 закрив провадження у справі №910/15906/23 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), оскільки спір у даній справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що даний спір виник з трудових правовідносин і не відноситься ні до господарських, ні до корпоративних, ні до кондиційних. Спір виник між позивачем, як працівником, та відповідачем 1, як роботодавцем, предметом позову є визнання припиненими трудових правовідносин на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України, а тому, за висновком суду першої інстанції, такий спір підлягає розгляду судами загальної юрисдикції.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, позивачка звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасування ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/105906/23 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивачка посилається на те, що спірні правовідносини відносяться до юрисдикції господарських судів, правові висновки про що, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі №921/36/18.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/15906/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.12.2023 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15906/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/15906/23.

Матеріали справи №910/15906/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 21.12.2023.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.12.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/15906/23 залишив без руху та надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.01.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/15906/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 06.02.2024 на 12 год. 15 хв.

Відповідачі своїм правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу суду не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду.

Відповідачі своїх представників у судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом доставки ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 до електронного кабінету відповідача 2 та на поштову адресу відповідача 1.

Відповідно до частини 5 статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Згідно із частиною 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно із частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 17, частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

За Законом України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (стаття 17).

Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частин 1-3 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;

18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;

19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій.

Терміни «особа, яка надає забезпечення», «збори власників облігацій» вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки».

20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення;

21) справи про ліквідацію страховика або кредитної спілки за позовом Національного банку України відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно із частиною 2 статті 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. При цьому суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №646/6644/17, постанові Верховного Суду від 06.09.2022 у справі №904/8723/21.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала правові позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібна за змістом правова позиція також викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №922/88/20, від 26.05.2020 у справі №908/299/18, від 19.05.2020 у справі №910/23028/17, від 28.01.2020 у справі №50/311-б, від 15.06.2021 у справі №904/6125/20, від 27.04.2021 у справі №591/5242/18, від 23.03.2021 у справі №367/4695/20.

Отже, визначальними для віднесення спору до юрисдикції господарського суду є характер спірних правовідносини, а саме, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих законодавством, спору про право, що виник із таких відносин, наявність у законі норми, що передбачала б вирішення справи господарським судом, відсутність норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, а також суб`єктний склад сторін відповідних відносин, з яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та керувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах.

Корпоративний спір вважається спором між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеного статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №753/1776/19.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

За змістом цього припису перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, і охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов`язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 448/362/22).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду зауважує, що статтю 167 Господарського кодексу України виключено на підставі Закону України «Про акціонерні товариства» від 27.07.2022 № 2465-IX, який набрав чинності 01.01.2023.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

За приписами статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини 1 статті зазначеної норми).

У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (частина 3 статті 271 ГПК України).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/15906/23 та передачу справи №910/15906/23 на розгляд суду першої інстанції.

За правилами процесуального закону, прийняття рішення про скасування ухвали суду із направленням справи для продовження розгляду унеможливлює вирішення питання про зміну розподілу судових витрат, сплачених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, так і про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції. Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 756/6141/16-а, від 07.09.2022 у справі №911/2130/21.

Враховуючи те, що справа передається на розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/15906/23 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/15906/23 скасувати, справу №910/15906/23 передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.

3. Матеріали справи № 910/15906/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 20.02.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська