Рішення

від 13.02.2024 по справі 909/952/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/952/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Ліси України" в особі філії "Делятинське лісове господарство"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатекоінвест"

про стягнення заборгованості за відпущену лісопродукцію в сумі 218 027 грн 78 коп.

представники сторін не з"явилися

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Делятинське лісове господарство" із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатекоінвест" про стягнення заборгованості за відпущену лісопродукцію згідно договору купівлі-продажу від 21.03.2022 №132 в сумі 218027 грн 78 коп.

Вирішення процесуальних питань.

26.10.2023 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначити на 20.11.2023, яке враховуючи клопотання відповідача та виходячи з практики Європейського суду з прав людини, спираючись на здійснену судом оцінку розумності строку відклав на 13.12.2023, 15.01.2024, 05.02.2024 та 15.02.2024.

05.01.2024 представник відповідача подав заяву вх.№ 336/24 про часткове визнання позовних вимог, які суд прийняв до розгляду.

12.01.2024 представник позивача подала відповідь на відзив вх.№717/24, з долученням додаткових доказів, які суд прийняв до розгляду.

05.02.2024 позивач подав пояснення у справі вх.№1903/24, які суд прийняв до розгляду.

08.02.2024 через систему "Електронний суд" відповідач подав клопотання вх.№2232/24 , яке суд прийняв до розгляду.

12.02.2024 через систему "Електронний суд" позивач подав додаткові пояснення вх.№2319/24 та клопотання про розгляд справи без участі його представника вх.№2320/24.

13.02.2024 відповідач в судове засідання не прибув, причин неприбуття суду не повідомив, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи викладене та клопотання позивача, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його прибуття в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів та дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи без їх участі за наявними у ній матеріалами.

13.02.2024 суд ухвалив рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги тим, що позивач на виконання умов укладеного сторонами договору купівлі-продажу ї №132 від 21.03.2022 поставив відповідачу товар на суму 359 367 грн. 85 коп., однак відповідач в порушення умов договору отриманий товар оплатив частково в сумі 141 340 грн 07 коп., внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 218 027 грн 78 коп. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526, 530, 655, 629 ЦК України, ст.193 ГК України.

У відповіді на відзив вх.№717/24 від 12.02.2024 позивач зазначив, що в період 17.12.2021 21.03.2022 сторони крім договору зазначеного в позовній заяві, уклали ще три договори купівлі-продажу та договір про надання послуг перевезення, тому у зв"язку із відсутністю у платіжному дорученні № 2057 від 22 квітня 2022 року посилання на договір купівлі-продажу №132 від 21.03.2022, позивач частину коштів в сумі 108659 грн 93 коп. зарахував на погашення заборгованості, яка виникла у зв"язку з невиконанням інших договорів укладених сторонами в цей період.

Позиція відповідача.

Відповідач позовні вимоги визнав частково в сумі 109 367 грн 85 коп. Зазначив, що це заборгованість згідно договору купівлі-продажу №132 від 21.03.2022 на який посилається позивач у позовній заяві, оскільки на виконання умов договору відповідач оплатив 250 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2057 від 22 квітня 2022року.

Також не заперечує існування заборгованості на підставі інших договорів купівлі-продажу в сумі 10 138 грн 85 коп., на які позивач не посилається у позовній заяві.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості в сумі 98521 грн 11 коп. заперечив. Зазначив, що вказана сума заборгованості заявлена безпідставно, оскільки виникла на підставі договору про надання послуг перевезення.

Обставини справи. Оцінювання доказів.

Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 218 027 грн 78 коп.

Підставою позову є невиконання відповідачем договору купівлі-продажу №132 укладеного сторонами 21.03.2022.

Відповідно до п. 1.1. якого, продавець передає у власність покупця лісопродукцію (товар), а покупець зобов"язується прийняти товар і оплатити його вартість в порядку і на умовах, які передбачені цим договором.

Ціна на товар встановлена в гривнях за 1 куб.м. з ПДВ на умовах франко-верхній склад продавця(п.2.1.).

Загальна сума цього договору складається із сум вартості переданого протягом строку його дії товару (лісопродукції) (п.2.2.).

Платіж здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно виставленого рахунку протягом 5 календарних днів з дати пред"явлення рахунку до спати або за домовленістю сторін в термін не більше 10-ти календарних днів після відвантаження товару (п.5.1.).

Згідно з п.6.2.1. договору продавець зобов"язаний своєчасно та в повному обсязі передати покупцеві товар.

Відповідно до п.6.4.1. договору, покупець зобов"язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити продавцеві грошові кошти в якості оплати за товар на умовах та способом, передбаченими цим договором.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 30 червня 2022 року (п.10.).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу лісопродукцію на суму 359 367 грн 85 коп., що підтверджується долученими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними ІФА №732897 від 06.04.2022, №951441 від 15.04.2022, №732921 від 21.04.2022, № 63235 від 29.04.2022, №721966 від 29.04.2022, ІФВ №951459 від 05.05.2022. Вказаний факт відповідач не заперечує.

Як стверджував позивач в порушення умов договору, відповідач прийняті на себе договірні зобов"язання не виконав, отриманий товар оплатив частково в сумі 141 340 грн 07 коп., внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 218 027 грн 78 коп. Доказів часткової оплати на вказану вище суму до позовної заяви не долучив.

З метою досудового врегулювання спору позивач 16.06.2023 направляв на адресу відповідача претензію №214 з вимогою оплатити заборгованість. Однак вказану вимогу відповідач залишив без відповіді та виконання, у зв"язку з чим позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Під час розгляду справи відповідач ствердив, що на виконання умов договору купівлі продажу №132 від 21.03.2022 оплатив отриманий товар в сумі 250 000 грн 00 коп.. В підтвердження чого подав платіжне доручення №2057 від 22.04.2022.

У відповіді на відзив вх.№717/24 від 12.01.2024 позивач зазначив, що кошти, які перерахував відповідач відповідно до платіжного доручення №2057 від 22.04.2022, у зв"язку з відсутністю у ньому посилання на договір купівлі продажу №132 від 21.03.2022 зарахував в погашення заборгованості за іншими договорами. В підтвердження чого подав договір купівлі продажу необробленої деревини №706 від 17.12.2021; договір купівлі продажу №87 від 03.03.2022; договір купівлі продажу №132 від 21.03.2022; договір про надання послуг перевезення №93 від 04.03.2022. Товарно транспортні накладні, акти надання послуг, акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 -30.05.2022 підписаний сторонами, банківську виписку з рахунку позивача.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно із ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме платіжного доручення №2057 від 22.04.2022, відповідач перерахував на рахунок позивача кошти в сумі 250 000 грн. Вказаний факт сторони не заперечили. Як і не заперечили укладення ними в цей період інших договорів.

Однак зважаючи на факт існування між сторонами кількох договорів, та не зазначення у платіжному дорученні в призначенні платежу згідно якого договору проведена оплата спірним є питання зарахування позивачем сплаченої суми.

Відтак доказуванню у цій справі належать обставини, що підтверджують наявність чи відсутність заборгованості за зобов"язанням відповідача за договором, який є підставою позову.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі Закон), бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 8 Закону бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з ч.7 ст.8 цього Закону, головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства:

- забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

- організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ст.9 Закону).

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч.3 ст.9 Закону).

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (ч.5 ст.9 Закону).

Приписи наведеного Закону поширюються на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності (ст. 2 Закону).

Всупереч приписам чинного законодавства, позивач не долучив до матеріалів справи облікових документів або будь-яких інших доказів на підтвердження обставин зарахування спірної суми в погашення заборгованості за будь - яким іншим договором укладеним сторонами.

Долучені позивачем до матеріалів справи договори, товарно - транспортні накладні, акти надання послуг, виписки з рахунків та акт звірки, є доказами які підтверджують існування між сторонами договірних відносин, фактів поставки товару та надання послуг з перевезення, здійснення відповідачем оплати.

Однак в силу ст. 77 ГПК України, ці докази суд не може розцінити як докази, які підтверджують факт зарахування спірної суми в погашення заборгованості за іншими ніж за договором, на який позивач покликався у позовній заяві, оскільки обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пояснення позивача чи його представника виходячи із аналізу ст. 73 ГПК України не є доказами у справі.

Суд погоджується з твердженням позивача, що підписання акта звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, однак враховуючи існування між сторонами декількох договорів, предмет та підставу заявленого позову, відсутність заяви про зміну підстав позову, не може погодитись з твердженням позивача, про те що вказана в акті звірки сума є заборгованістю, яка виникла у зв"язку з невиконанням відповідачем саме договору купівлі-продажу №132 від 21.03.2022, що є підставою позову.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

На підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання, в силу яких один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ст.173, 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, доводи позивача не спростував. Позовні вимоги в сумі 109367 грн 85 коп. визнав.

Висновок суду.

Виходячи із усієї сукупності обставин і доказів, факт поставки товару згідно з договором купівлі-продажу №132 від 21.03.2022 на суму 359367 грн 85 коп. та оплати його у сумі 250000 грн 00 коп. підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 109367 грн 85 коп. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання умов спірного договору.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 3270 грн 44 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №1635 від 12 жовтня 2023 року та №488513316 від 11 серпня 2023 року.

Суд враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в сумі 1640 грн 53 коп. покладає на відповідача. Судовий збір в сумі 1629 грн 91 коп. на позивача.

Керуючись статтями 2, 73,74, 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Державного підприємства "Ліси України" в особі філії "Делятинське лісове господарство" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатекоінвест", про стягнення заборгованості за відпущену лісопродукцію в сумі 218 027 грн 78 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатекоінвест", проспект Незалежності, буд. 3 А, м. Долина, Калуський район, Івано-Франківська область, 77504 (код 39643922) на користь Державного підприємства "Ліси України", вул. Ш. Руставелі, 9а, м. Київ, 01601 (код 44768034) в особі філії "Делятинське лісове господарство", вул. 16 Липня, буд. 11, смт. Делятин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78442 (код 45123936) 109 367 (сто дев"ять тисяч триста шістдесят сім) грн 85 коп. заборгованості згідно договору купівлі-продажу №132 від 21.03.2022, а також 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) грн 53 коп. судового збору.

В частині позовних вимог про стягнення 108 659 (сто вісім тисяч шістсот п"ятдесят дев"ять) грн 93 коп. відмовити.

Судовий збір в сумі 1 629 (одну тисячу шістсот двадцять дев"ять) грн 91 коп. покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.02.2024

Суддя Т. В. Максимів