Рішення

від 25.09.2023 по справі 911/2118/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2118/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківський завод Трібо

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДеАвто

про стягнення 1 234 916,29 грн

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників сторін:

від позивача: Крутоус М.В (ордер серія АІ № 1442113 від 15.08.2023 року);

від відповідача: не з`явився.

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківський завод Трібо (далі - позивач, ТОВ БЗ Трібо) до Товариства з обмеженою відповідальністю ДеАвто (далі - відповідач, ТОВ ДеАвто) про стягнення 3 039 387,43 російських рублів, що станом на день подання позову еквівалентно 1 234 916,29 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.07.2023 року відкрито провадження у справі № 911/2118/23, справу призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.08.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.08.2023 року підготовче засідання відкладено на 06.09.2023 року.

28.08.2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представником позивача подано пояснення по справі.

31.08.2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 06.09.2023 року позивач зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Відповідач в підготовче засідання 06.09.2023 року не з`явився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 17.07.2023 року не виконав, відзив не надав.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.09.2023 року.

У судовому засіданні 25.09.2023 року позивач підтримав позовні вимоги, відповідач у судове засідання не з`явився.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.

У зв`язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ Укрпошта з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом від 06.10.2022 № 91935/114287-22-22/12.1.1 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист від 03.10.2022 № 71/14-500-77469) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на викладене вище, єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на офіційному вебпорталі судової влади України відповідного оголошення. І такі заходи судом належним чином застосовувалися, що підтверджується матеріалами справи.

Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу задля забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до розглядуваного позову.

Крім того, позивачем вчинялися власні дії щодо повідомлення відповідача про розглядувану справу шляхом надсилання на електронну адресу відповідача ухвал суду, докази чого наявні в матеріалах справи.

Наведене вище у сукупності дає підстави стверджувати, що ті заходи, які в межах цієї справи було вчинено як судом, так і позивачем задля забезпечення обізнаності відповідача про сутність розглядуваної справи, про стадії її розгляду, відповідні дати проведення судових засідань, є достатніми для висновку про належне повідомлення відповідача як про зміст позовних вимог, так і про рух справи у суді.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, отже, позиція відповідача щодо заявленого позову суду не відома.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 25.09.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ БЗ Трібо (далі продавець, постачальник) та ТОВ ДеАвто (далі покупець) 23.03.2016 року укладено Договір поставки № 31/641-16 (далі Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого продавець зобов`язується протягом дії Договору постачати покупцю фрикційні вироби, (далі товар), на його замовлення окремими партіями, відповідно до Специфікацій, які є невід`ємною частиною Договору, а покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його згідно з умовами Договору.

У специфікації на кожну партію товару сторонами погоджуються: найменування (асортимент/номенклатура) товару; кількість товару; ціна товару; загальна вартість партії товару; умови постачання товару; відомості про стандарти, технічні умови та інші нормативні документи, відповідно до яких виготовлено товар (пункт 1.2. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору ціна товару встановлюється у російських рублях та узгоджується сторонами у Специфікації на кожну окрему партію товару.

Відповідно до умов п. 2.3. Договору оплата за товар здійснюється Покупцем протягом 60 календарних днів від дати оформлення Продавцем експортної вантажної митної декларації по рахунку фактурі. Оплата за товар вважається здійсненою у день зарахування грошових коштів на валютний рахунок Продавця.

Пунктами 3.1., 3.2. Договору передбачено, що умови і строк поставки товару узгоджуються сторонами в специфікації на кожну окрему партію товару. Умови поставки встановлюються згідно з Офіційними правилами тлумачення торгових термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс-2010. Разом із партією товару продавець зобов`язаний передати такі документи: товаросупровідні документи, рахунок-фактуру.

Відповідно до умов пунктів 8.1.-8.3. Договору всі розбіжності, що виникають внаслідок або у зв`язку з цим договором, мають вирішуватись шляхом переговорів. Якщо сторони не можуть дійти згоди шляхом переговорів, то суперечки, розбіжності чи вимоги, що виникають за цим договором або у зв`язку з ним, підлягають вирішенню в Господарському суді Київської області (Україна). Правом, що регулює цей договір, є матеріальне право України.

Згідно п. 9.1. Договору, в редакції Додаткової угоди від 29.12.2021 року № 14, строк дії договору - з моменту підписання та скріплення печатками сторін до 31.05.2022 року.

Також Додатковою угодою від 29.12.2021 року № 14 змінено банківські реквізити позивача.

Специфікацією від 28.01.2022 року № 123, яка є невід`ємною частиною Договору, сторони погодили, що ТОВ БЗ Трібо взяло на себе обов`язок поставити ТОВ ДеАвто товар, загальна вартість партії товару за умовами специфікації становить 3 039 387,43 російських рублів.

Вказані специфікації підписані сторонами договору, підписи яких скріплено їх печатками.

На виконання укладеного сторонами Договору та умов Специфікацій постачальник відвантажив визначений у специфікаціях товар на загальну суму 3 039 387,43 російських рублів, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної (CRM) № 085705 від 01.12.2022 року з відмітками про отримання товару вантажоодержувачем, та експортною вантажною митною декларацією № UA100250/2022/745471.

Позивач стверджує, що відповідач всупереч умовам Договору взяте на себе зобов`язання по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару у повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 3 039 387,43 російських рублів, що станом на день подання позову еквівалентно 1 234 916,29 грн.

Вході розгляду спору відповідач відзив на позов не надав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін (стаття 366 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

При цьому правовідносини, пов`язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність, а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України Про міжнародне приватне право.

Закон України Про міжнародне приватне право визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до статті 38 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

За змістом статті 76 Закону України Про міжнародне приватне право суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про міжнародне приватне право право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Частиною 1 статті 5 Закону України Про міжнародне приватне право визначено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

У відповідності до ст. 43 Закону України Про міжнародне приватне право сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що якщо сторони не можуть дійти згоди шляхом переговорів, то суперечки, розбіжності чи вимоги, що виникають за цим договором або у зв`язку з ним, підлягають вирішенню в Господарському суді Київської області (Україна), а правом, що регулює цей договір, згідно п. 8.3. Договору, є матеріальне право України.

У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Доказів розірвання укладеного сторонами договору чи визнання недійсними його окремих положень до матеріалів справи не надано, відтак є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Отже, з урахуванням наведених норм законодавства та відповідно до п.п. 8.2., 8.3. Договору, суд дійшов висновку, що розглядуваний спір підлягає розгляду Господарським судом Київської області, а правовідносин між сторонами у цій справі, регулюються законодавством України.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов`язань щодо відвантаження та отримання відповідачем товару на загальну суму 3 039 387,43 російських рублів, що останнім в перебігу розгляду справи не заперечувалось.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умови щодо порядку здійснення оплати визначені у п. 2.3 Договору, за змістом якого оплата за товар здійснюється покупцем протягом 60 календарних днів з дати оформлення продавцем експортної вантажної митної декларації по рахунку-фактурі.

Судом встановлено, що датою оформлення експортних вантажних митних декларації є 11.02.2022 року, отже, строк оплати поставленого позивачем товару є таким що настав та, відповідно, виник і обов`язок покупця оплатити отриманий товар.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач, відповідач не здійснив оплату отриманого товару у розмірі 3 039 387,43 російських рублів.

Матеріали справи не містять доказів належного виконання покупцем свого зобов`язання по оплаті поставленого позивачем товару у повному обсязі, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 3 039 387,43 російських рублів.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, доводи позивача про наявність у нього заборгованості не спростував, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за отриманий товар не надав, заперечень щодо факту отримання товару не висловив, доказів пред`явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару або накладних на повернення товару також не надано.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 3 039 387,43 російських рублів, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Щодо стягнення боргу в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 Цивільного кодексу України гривня є законним платіжним засобом на всій території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 Цивільного кодексу України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення валюти виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, а саме: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов`язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов`язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб`єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов`язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до п. 17 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану (далі - Постанова № 18) уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції: 1) з використанням російських рублів та білоруських рублів; 2) учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь; 3) для виконання зобов`язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь.

Згідно з п. 17-2 Постанови № 18 заборони, визначені в пункті 17 цієї постанови, не поширюються, зокрема, на: переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) на рахунки резидентів у банках за операціями з експорту товарів, повернення коштів за операціями з імпорту товарів. У разі надходження коштів із-за кордону в російських рублях/білоруських рублях за такими операціями банку дозволяється здійснити обмін цих коштів на міжнародному валютному ринку на іншу валюту (крім російських рублів/білоруських рублів) для її подальшого зарахування на рахунки клієнта.

Судом враховано, що хоча правовий режим іноземної валюти на території України пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України Про виконавче провадження.

Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/12665/14-ц від 04.07.2018 року.

Отже, у випадку визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню. Зазначення судом у рішенні двох грошових сум (іноземної валюти та її еквівалент у гривні), які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору, відповідно до статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі в сумі 18 250,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 231, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДеАвто (26028, Російська Федерація, Удмуртська республіка, м. Іжевськ, вул. Голублева, 101, ІНН 1832063981, КПП 183201001, ОГРН 1081832001866, ОКПО 84597090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківський завод Трібо (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Біла Церква, пр. Незалежності, будинок 95, код: 35046274) 3 039 387,43 російських рублів заборгованість та 18 250,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 31.01.2024 р.

Суддя Т.П. Карпечкін