Рішення

від 19.02.2024 по справі 911/1489/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2024 р. м. Київ Справа № 911/1489/23

Розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЙКЕРІ ФУД ІНДАСТРІ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРАСІВСЬКИЙ МЛИН»

про стягнення 105 600,00 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

Без виклику сторін.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕЙКЕРІ ФУД ІНДАСТРІ» (далі - позивач, ТОВ «БЕЙКЕРІ ФУД ІНДАСТРІ») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРАСІВСЬКИЙ МЛИН» (далі - відповідач, ТОВ «ТАРАСІВСЬКИЙ МЛИН») 105 600,00 грн. штрафу за неякісну поставку товару за Договором поставки № 22-28/12/22-2 від 28.12.2022.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що під час планової зачистки сита були виявлені сторонні включення/приховані недоліки, а саме: залишок ниток поліпропіленового мішка; маркувальний ярлик; шматок деревини; сухий листок; шматки затверділого тіста; маркувальний ярлик від виробника «Філія AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України «Кролевецький комбінат хлібопродуктів», у зв`язку із чим, позивачем складено акти про приховані недоліки від 06.01.2023 та від 11.01.2023 за якими відповідачу нараховано суму штрафу у сумі заявлених вимог.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2023 відкрито провадження у справі № 911/1489/23, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

У строки встановлені ухвалою суду, відповідач скористався своїм правом на подання відзиву та в спростування заявлених вимог зазначає:

- сторони умовами договору передбачили застосовувати положення Інструкції № 7, а отже єдиними належним та допустимим доказом виявлених недоліків може слугувати лише акт про фактичну якість і комплектність продукції, які, на думку відповідача, позивачем були складенні з порушенням, як умов укладеного договору, так і положень Інструкції № 7;

- посилання позивача на недійсність посвідчень про якість борошна є надуманими та безпідставними, оскільки з їх змісту можливо чітко простежити як дату виготовлення борошна, так і дату складення посвідчення про якість борошна;

- роздруківки з електронної пошти та месенджерів, як докази повідомлення відповідача про необхідність прибути до позивача з метою складання актів про приховані недоліки не є належними та допустимими доказами, оскільки зі змісту таких роздруківок неможливо встановити відповідне коло осіб, а також здійснення позивачем листування не з його офіційної пошти, яка вказана в укладеному між сторонами договорі.

Окрім того, 15.06.2023 відповідачем подано клопотання про витребування доказів, а саме: копії поданих позивачем до податкового органу податкових декларацій з податку на додану вартість з усіма додатками за січень 2023 року та лютий 2023 року.

Розглянувши вказане клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення оскільки наявні матеріали справи є достатніми для прийняття рішення, а витребування вказаних доказів не має суттєвого значення для розгляду справи та призведе до безпідставного затягування розгляду справи по суті.

12.07.2023 відповідачем подано відповідь на відзив, яка за своїм змістом та суттю дублює положення поданого позову. Окрім того, разом з відповіддю на відзив позивачем подано клопотання про зупинення провадження по справі, яке обґрунтоване тим, що в провадженні Господарського суду Чернігівської області перебуває справа № 911/1258/23, за позовом відповідача до позивача про стягнення заборгованості за Договором поставки № 22-28/12/22-2 від 28.12.2022, а тому вирішення даної справи без набрання законної сили рішення у справі № 911/1258/23 є неможливим.

Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі, здійснивши правовий аналіз положення статей 227 та 228 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов до наступних висновків.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Нормами статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначені підстави для зупинення провадження у справі. Так, випадки обов`язкового зупинення провадження у справі визначені статтею 227 ГПК України, а право суду зупинити провадження у справі регламентовано положеннями статті 228 ГПК України.

У відповідності до положень ст. 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, перелік випадків за існування яких суд має право або зобов`язаний зупинити провадження у справі є вичерпним.

Втім, суд вважає, що дана справа не є взаємопов`язаною зі справою № 911/1258/23 та її розгляд є об`єктивно можливим. Окрім того, на момент прийняття рішення по даній справі - у справі № 911/1258/23 вже прийнято відповідне рішення, яке набрало законної сили.

25.07.2023 відповідачем поданні заперечення на відповідь на відзив, положення якого дублюються з раніше вже поданим відзивом. Окрім того, до заперечень долучено клопотання про поновлення строків на їх подання, яке мотивоване тим, що останній відповідь на відзив позивача отримав поза встановленими судом строку на подання заперечень на відповідь на відзив, що в свою чергу позбавило можливості своєчасно подати відповідний процесуальний документ.

Суд вважає подане клопотання мотивованим та обґрунтованим, а тому визнає пропуск строку поважним та поновлює його.

18.09.2023 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яку обґрунтовує тим, за рішенням суду у справі № 911/1258/23 позивачем сплачено відповідачу відповідні кошти, на які нараховані штрафні санкції. Враховуючи наведене - просить прийняти заяву та стягнути з відповідача 250 730,50 грн. штрафу.

Розглянувши подану позивач заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.

Приписами пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України встановлено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Положеннями частини 2 статті 252 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При цьому, ч. 3 даної статті визначено, що всі процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частино 2 статті 118 ГПК України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, що заяву про збільшення розміру позовних вимог подано з пропуском процесуального строку - суд подану позивачем заяву залишає без розгляду.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 ГПК України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. ч. 1-2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 252 ГПК України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд

встановив:

28.12.2022 між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки № 22-28/12/22-2 (далі - Договір), за п. 10.1 якого передбачено, що постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, встановлених Договором, поставити передати товар у власність покупця, а покупець зобов`язаний прийняти товар і оплатити його на умовах визначених Договором.

У пунктах 2.1 та 2.2. Договору сторонами визначені офіційні засоби зв`язку, у тому числі електронні адреси сторін.

Згідно п. 6.1 Договору строк поставки товару визначений протягом 10 календарних днів з моменту отримання замовлення.

Пунктом 12.1 Договору передбачено, що товар поставляється партіями. Постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару на умовах «DDP склад покупця» (згідно із офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «ІНКОТЕРМС 2000») в місце/місця поставки зазначене в п. 6.2 спеціальної частини Договору з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором.

Поставка вважається виконаною з моменту передачі товару у власність покупця і надання повного та відповідного пакету документів покупцю (п. 12.5 договору).

За положеннями п. 13.2 Договору приймання товару за кількістю здійснюється відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю», затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6 з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором. Крім того, покупець має право здійснювати вибіркову (часткову) перевірку кількості товару з поширенням результатів перевірки частини товару на всю партію товару.

Приймання товару за якістю здійснюється відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7 з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором. Крім того, покупець має право здійснювати вибіркову (часткову) перевірку якості товару з поширенням результатів перевірки частини товару на всю партію товару (п. 13.5 Договору).

Відповідно до п. 13.8 Договору у разі, виявлення прихованих недоліків (в т.ч. внутрітарного бою, браку) протягом терміну придатності або гарантійного терміну покупець зобов`язаний сповістити постачальника про порушення умов цього Договору про кількість, якість, асортимент, тару і/або упаковку. Уповноважений представник постачальника зобов`язаний прибути до покупця протягом (трьох) календарних днів з моменту отримання повідомлення для огляду товару та складання двостороннього акта. У разі, неявки представника постачальника в установлений термін, покупець має право скласти акт в односторонньому порядку, даний акт буде мати доказове значення і повну юридичну силу.

Сторонами у п. 14.7 Договору визначено, що якщо після приймання товару з`ясується, що такий товар за якістю не відповідає вимогам, викладеним в цьому Договорі (приховані недоліки), і покупець повідомив про це постачальника, то постачальник протягом наступних 5 календарних днів зобов`язаний, але не пізніше поставки наступної партії товару по вибору покупця зобов`язаний:

- замінити за свій рахунок неякісний товар якісним в зазначений термін або в той же термін повернути покупцеві грошові кошти в сумі, рівнозначній вартості неякісного товару:

- вивести товар зі складу покупця з перерахунком платіжних зобов`язань покупця або, якщо товар оплачений, з поверненням його вартості покупцю. В протилежному випадку постачальник надає право та повноваження покупцю розпорядитися товаром на власний розсуд, в тому числі утилізувати товар, без компенсації його вартості постачальнику, після чого постачальник зобов`язаний компенсувати покупцю витрати, пов`язані з утилізацією товару.

Згідно п. 16.3 Договору постачальник надає при поставці товару наступні товаросупровідні документи: рахунок фактура, видаткова накладна на товар, підписана уповноваженою особою та скріплена печатко постачальника, декларація виробника/ протоколи, інші документи, що підтверджують якість та безпечність товару, згідно вимог чинного законодавства України, інші документи на вимогу покупця (наприклад, ТУ при першій поставці тощо).

Ціна Договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару, поставленого постачальником покупцю (п. 17.1 Договору).

Як визначено п. 20.3 Договору у випадку поставки товару неналежної якості постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штрафну неустойку (штраф) в розмірі визначеному п. 7.2 спеціальної частини Договору, тобто у розмірі 20 % від ціни неякісного поставленого товару.

Згідно п. 23.1 Договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом строку визначеного в п. 1.3 спеціальної частини Договору, тобто до 31.12.2023.

04.01.2023 та 10.01.2023 на виконання умов договору ТОВ «ТАРАСІВСЬКИЙ МЛИН» на адресу на адресу позивача: вул. Соборності, 125 смт. Козелець Чернігівської області, здійснив доставку партії товару - Сировини: Борошно в\г - 44 тони, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 04.01.2023 та видатковою накладною № 14 від 10.01.2023 на суму 528 000,00 (п`ятсот двадцять вісім тисяч ) гривень 00 копійок.

Відповідачем, під час поставки товару були надані наступні супровідні документи:

- видаткова накладна № 1 від 04.01.2023;

- товарно-транспортна накладна (форма 1 TH) №ТМ000000001 від 04.01.2023;

- посвідчення ГСТУ 46.004-99, складені за типовою формою № 40 затвердженою наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 08 квітня 2021 № 728, про якість борошна № 04/01/2023/1 від 4 січня 2032;

- видаткова накладна № 14 від 10.01.2023;

- товарно-транспортна накладна (форма 1 TH) № ТМ000000014 від 10.01.2023;

- посвідчення ГСТУ 46.004-99, складені за типовою формою № 40 затвердженою наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 08 квітня 2021 № 728, про якість борошна № 10/01/2023/1 від 10 січня 2032.

Як зазначає позивач, при вхідному контролі сировини, 04.01.2023 та 10.01.2023, інженером з якості ТОВ «Бейкері Фуд Індастрі», не було виявлено недоліків по якості та кількості.

Втім, за твердженнями позивача під час планової зачистки сита були виявлені сторонні включення/приховані недоліки, а саме: залишок ниток поліпропіленового мішка; маркувальний ярлик; шматок деревини; сухий листок; шматки затверділого тіста; маркувальний ярлик від виробника «Філія AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України «Кролевецький комбінат хлібопродуктів», що є підтвердженням прямої фальсифікації сировини за типом: змішування, заміна основного інгредієнта, сірий ринок; отримання борошна безтарним методом, що включає в себе виробництво також безтарним способом та постачання покупцю борошновозом, факт отримання: борошно завантажене в борошновоз з мішків, про що свідчить наявність сторонніх включень у вигляді мішковини, ниток для зшивання, маркувальних ярликів з тарного зберігання.

В якості доказів направлення вимоги щодо явки представника відповідача для складання актів про приховані недоліки позивачем до матеріалів справи долучені наступні документ: переписка засобами електронної пошти між « ОСОБА_1 та відповідачем », а також скріни переписок з месенджеру.

Зі змісту даних повідомлень вбачається, що мова йшла про блокування продукції (не зазначено якої) відділом якості до подальших закупівель, а також подальший діалог, який відбувався між ОСОБА_2 , Лабораторією, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7, Владиславом Купцем та Євгенієм Міщенком про надання інформації з фальсифікації товару. Окрім того, з поданих скрінів повідомлень з месенджеру (невідомі сторони переписки) між особами відбувається діалог з приводу поставки товару, його оплати, а також фотографій виявлених недоліків.

В подальшому, комісією у складі начальника ВЛ Салівон Т.О, інженера з якості Тарасевич О.В , начальника виробництва - Бордакова В.В, директора з виробництва - Купець В.Г. ТОВ «Бейкері Фуд Індастрі», складено акти про приховані недоліки від 06.01.2023 та від 11.01.2023, за якими були встановлені вищенаведені недоліки, з висновком вимоги звернення на якість продукції щодо попадання сторонніх включень, затверджений генеральним директором Міщенко Є.В.

Як вбачається з даних актів, в графі: «Виклик представника виробника/відправника в термін не пізніше ніж через 3 дні від виявлення та скритого дефекту та повідомлення по ел. почті» відповідні відомості відсутні.

11.01.2023 вих. № 11012023/1 відповідачем на адресу позивача надіслано лист-пояснення, за яким надані пояснення в частині виявлених позивачем недоліків поставленої продукції. За змістом даного листа, відповідачем такі недоліки не визнаються, а їх появу обґрунтовують різними факторами.

В подальшому, позивач звернувся на адресу відповідача з претензією № 17 від 18.01.2023 якою просив сплатити штрафні санкції в сумі 105 600,00 грн. у зв`язку із поставленою неякісною продукцією.

Відповідач, надав відповідь на вказану претензію № 36 від 09.02.2023, якою відмовився здійснювати сплату таких штрафних санкцій, через порушення складання актів про приховані недоліки та недоведеність виявлених недоліків саме з вини постачальника.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч. 1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ч. 1 ст. 265 ГК України постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В свою чергу, за положеннями ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями ст.ст. 526, 527 ЦК України: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Як визначено ст. 268 ГК України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Відповідно до ст. 678 ЦК України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на недотримання позивачем порядку прийняття товару за якістю, а саме: Інструкції П-7 від 25.04.1966 про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю.

Статтею 673 ЦК України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

У відповідності до ст. 674 ЦК України, відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

В укладеному між сторонами договорі, позивачем та відповідачем внормовано місце приймання товару, документальний супровід товару та право покупця на проведення вибіркової перевірки на відповідність поставленого товару.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка проявляється в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Приймання товару за якістю здійснюється за Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при раді міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7 (далі - Інструкція П-7).

Відповідно до п. 14 Інструкції П-7 приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставки, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість та комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла і в акті вказується, які документи відсутні.

За змістом пункту 16 Інструкції П-7 у разі невідповідності продукції, що поставляється умовам п.14 цієї Інструкції одержувач призупиняє подальшу прийомку продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. При цьому одержувач зобов`язаний забезпечити зберігання зазначеної продукції в умовах, що запобігають погіршення її якості і змішання з іншою однорідною продукцією, а також викликати для участі в продовженні приймання продукції складання двостороннього акта представника іногороднього виготовлювача (відправника).

Повідомлення про виклик представника виготовлювача (відправника) повинно бути направлено (передано) йому по телеграфу (телефону) не пізніше 24 год. а стосовно продукції, яка швидко псується - негайно після виявлення невідповідності останньої, або ж тари чи упаковки, встановленим вимогам, якщо інші терміни не встановлені основними і особливими умовами поставки, іншими обов`язковими для сторін правилами чи договором (п.18 Інструкції П-7).

Разом із тим відповідно пункту 9 Інструкції П-7 акт про приховані недоліки продукції має бути складено протягом 5 днів з моменту виявлення недоліків, але не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад отримувача, який виявив приховані недоліки, якщо інші строки не встановлені обов`язковими для сторін правилами.

Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені тільки в процесі переробки, підготування до монтажу, в процесі монтажу, випробовування, використання і зберігання продукції (абзац 6 пункту 9 Інструкції П-7).

Пунктом 33 Інструкції П-7 передбачено, що акт про приховані недоліки, виявлені в продукції, складається в порядку, передбаченому цією Інструкцією, якщо інше не передбачено основними та особливими умовами поставки, іншими обов`язковими правилами чи договором.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження здійсненого виклику позивачем відповідача для складання відповідних актів - ТОВ «БЕЙКЕРІ ФУД ІНДАСТРІ» надає скріни з електронної пошти, а також з відповідного месенджеру. Однак, суд не може прийняти дані докази в підтвердження обставин належного повідомлення відповідача про виклик для складання відповідних актів, у зв`язку із наступними обставинами.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дія цього закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Відповідно до частини першої статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео - та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

Сторонами у договорі визначені відповідні офіційні електронні адреси сторін, позивача: zavod@bfi.coni.ua, відповідача: tarasivskimlun@gmail.com.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз наведених вище норм права вказує на необхідність подання стороною належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї правової позиції щодо наявності порушення її прав та законних інтересів.

Втім, в укладеному між сторонами Договорі, не передбачено, що у разі виявлення неякісної продукції - позивач вправі викликати відповідача для складання акту (актів) засобами електронного зв`язку, такими як електронна пошта, або месенджери, шляхом надсилання відповідного електронного повідомлення.

Окрім того, з долучених позивачем роздруківок електронної пошти вбачається, що листування відбувається не з офіційної, вказаної у Договорі, пошти позивача, а з електронної пошти, за адресою: a.glushchenko@fishkifood.com.ua, яка в укладеному Договорі відсутня та сторонами як офіційний засіб листування не визначалася.

Що стосується роздруківок з месенджерів, то відносно даних «доказів» неможливо становити учасників такої переписки, та приналежність їх до відповідних товариств.

Між тим, жодні із долучених доказів не містять інформації про виклик відповідача для складання актів про приховані недоліки.

Таким чином, дослідивши обставини справи та оцінивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами повідомлення відповідача про час та дату складання актів, у зв`язку із виявленими недоліками прийнятої продукції.

Враховуючи наведені вище приписи законодавства, якщо сторонами у договорі передбачено застосування положень Інструкції № П-7, то єдиним належним доказом поставки неякісного товару може бути лише акт про фактичну якість і комплектність продукції, складений у точній відповідності до норм вказаної Інструкції із викликом представника постачальника (подібні за змістом висновки містяться в уставленої практики Верховного Суду у постановах від 16.01.2019 у справі № 915/78/18, від 27.11.2018 у справі № 924/242/18, від 07.03.2018 у справі № 911/1471/17, від 27.08.2019 у справі № 910/12653/16, від 17.12.2019 у справі 910/16199/18, від 10.11.2020 у справі № 910/16436/19).

Посилання позивача на посвідчення про якість борошна ГСТУ46.004-99 за № 04/01/2023/1 та № 10/01/2023/1, дата складання яких відбулась 4 січня 2032 та 10 січня 2032, тобто, на думку позивача, такі посвідчення є недійсними, оскільки дата складання не відповідає дійсності, відхиляються судом, адже за містом таких посвідчень можна встановити дату виготовлення борошна та його посвідчення, а здійснена описка у таких посвідченнях в частині їх дати не може бути безумовною підставою для визнання таких посвідчень недійсним. Окрім того, під час прийняття товару такі недоліки позивач міг виявити, проте товар прийняв без зауважень, у тому числі і щодо переданих йому визначених договором документів.

З огляду на викладене, доводи ТОВ «БЕЙКЕРІ ФУД ІНДАСТРІ» з приводу невідповідності вимогам якості продукції, що поставлялася ТОВ «ТАРАСІВСЬКИЙ МЛИН», не підтверджені належними доказами, а складені в односторонньому порядку акти про приховані недоліки від 06.01.2023 та від 11.01.2023 не можуть братися судом до уваги, як належні та допустимі докази, враховуючи порушений позивачем порядок повідомлення та виклик відповідача для складання відповідних актів. Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Окрім того, в матеріалах справи містяться заяви позивача та відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до якої позивач просить стягнути з відповідача 31 500,00 грн., а відповідач з позивача 25 000,00 грн. Дослідивши матеріали справи, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу виходить з наступного.

Як визначено п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч. 1 ст. 123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п. 1 ч. 3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч. 3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст. 129 ГПК України, в силу ч. 8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч. 8 ст. 129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, 26.10.2022 у справі № 911/3001/21, від 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 № 922/4812/21, а також додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі № 916/1010/21, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.

В силу ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У першій заяві по суті - в позовній заяві відповідач повідомив, що орієнтовний розрахунок судових витрат на надання професійної правничої допомоги становить 25 000,00 грн.

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надані наступні докази:

- договір про надання правової допомоги № 27/01 від 27.01.2022 (далі - Договір № 27/01);

- додаткова угода від 12.06.2023 до договору про надання правничої допомоги № 27/01 від 27.01.2022;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 10.07.2023.

Так, за умовами п. 1 Договору № 27/01 адвокат зобов`язується надати клієнту юридичні послуги адвоката щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів клієнта в усіх органах державної влади, в т.ч. органах Державної податкової служби України, органах Державної казначейської служби України, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах, у відносинах з усіма підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та підпорядкування, у всіх судах України, у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта.

Згідно п. 3.1 Договору № 27/01 клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорару), що надаються у порядку та строки, визначені у додаткових угодах (додатках), які є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1 додаткової угоди сторонами визначено, що вартість наданої професійної правничої допомоги становить 25 000,00 грн.

Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг від 10.07.2023 вартість наданих послуг складається з наступних дій:

- ознайомлення з позовною заявою, попередня консультація з клієнтом, підписання додаткової угоди щодо представництва клієнта в суді - 3 години;

- підготовка (написання) відзиву на позовну заяву - 7 годин;

- підготовка заяви про відшкодування витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу; направлення заяви про відшкодування витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу позивачу а до суду - 3 години.

Як визначено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст.126 ГПК України.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п. 19,20 постанови від 07.07.2021 № 910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, від 21.06.2023 № 908/3387/21, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 911/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Фактично гонорар адвоката за надання правничої допомоги у даній справі встановлено у фіксованій вартості послуг, оскільки його сума незалежала від витраченого адвокатом часу на вчинення відповідних процесуальних дій.

Враховуючи викладене вище, дотримуючись принципу реальності та розумності виконаних адвокатом робіт в межах даної справи, категорію та складність такої справи, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та проведення судових засідань, враховуючи ціну позову та об`єм поданих документів - суд дійшов висновку, що правомірним буде покласти на позивача обов`язок з відшкодування витрат на професійну правничу допомогу саме в розмірі 10 000,00 грн., що відповідно свідчить про часткове задоволення поданої відповідачем заяви.

Що стосується заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то оскільки у задоволені позову судом відмовлено, такі витрати у відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволені позовних вимог відмовити повністю.

2. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРАСІВСЬКИЙ МЛИН» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЙКЕРІ ФУД ІНДАСТРІ» (17000, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, смт. Козелець, вул. Соборності, буд. 125, код ЄДРПОУ 32858983) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРАСІВСЬКИЙ МЛИН» (07440, Київська обл., Броварський р-н, с. Жердова, вул. Лугова, буд. 27-Б, код ЄДРПОУ 37015101) 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання додатковим судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.П. Карпечкін