Рішення

від 05.02.2024 по справі 911/2515/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2024 р. м. Київ

Справа № 911/2515/23

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ОРГАНІКА» про стягнення 454 027,02грн, за участі представників від:

позивача Андрієвська О.В. (довіреність №131 від 30.03.2023);

відповідача не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» (далі - ТОВ «Київська обласна ЕК», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ОРГАНІКА» (далі ТОВ «Техно Органіка», відповідач) та просить стягнути 454027,02грн, у т.ч.: 428 767,88грн основний борг за спожиту електричну енергію за період з травня 2022 року по квітень 2023 року; 3911,78грн - 3% річних за період з 26.04.2023 по 14.08.2023; 11 192,67грн втрати від інфляції за період з 27.01.2023 по 14.08.2023; 10154,69грн пеня за період з 26.04.2023 по 14.08.2023 (з урахуванням уточнення позовних вимог; а.с.1-9,116-117).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором постачання електричної енергії споживачу №420011979 від 01.01.2019 року в частині оплати за спожиту електричну енергію у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.09.2023 відкрито провадження у справі за відповідним позовом, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 25.09.2023 о 15:00, а також встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов (а.с.121-123).

Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 06.09.2023 о 10:26, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.125), а відповідачу копія ухвали від 06.09.2023 направлена рекомендованим поштовим відправленням №0600044061110, яке повернуто відділенням поштового зв`язку з довідкою, у якій причиною повернення вказано: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.126-130).

Окрім того, ухвала суду від 06.09.2023 направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 06.09.2023, зареєстрована у реєстрі 07.09.2023 за №113268554 та оприлюднена 08.09.2023.

Ухвалою від 25.09.2023, яка занесена до протоколу засідання, судом відкладено підготовче засідання на 14:40 18.10.2023 (а.с.131-133).

Підготовче засідання відкладено на підставі п.п.1, 3 ч.2 ст.183 ГПК України, оскільки не всі питання, які визначені ч.2 ст.182 ГПК України, могли бути вирішені у підготовчому засіданні, враховуючи неявку відповідача та відсутність допустимих доказів, визначенихч.6 ст. 242 ГПК України, що свідчать про повідомлення відповідача про проведення підготовчого засідання, не закінчення строку для подання відзиву.

З метою повідомлення відповідача про відкладення підготовчого засідання, відповідачу направлено копію ухвалу від 25.09.2023 (а.с.135) разом із копією ухвали від 06.09.2023 (повторно) рекомендованим поштовим відправленням №0600048327866, яке повернуто відділенням поштового зв`язку з довідкою, яка не містить причин повернення такого листа (а.с.140-144).

Зважаючи на повернення зазначеного поштового відправлення з невідомих причин, копії ухвал суду від 06.09.2023 (втретє) та від 25.09.2023 відповідачу повторно направлені рекомендованим поштовим відправленням №0600051226736, яке повернуто відділенням поштового зв`язку з довідкою, у якій причиною повернення вказано: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.149-154).

Ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання, 18.10.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження на 10 днів та відкладено підготовче засідання на 06.11.2023 о 16:30 (а.с.145).

Строк підготовчого провадження продовжено судом на підставі ч.3 ст.177 ГПК України для належної підготовки справи до розгляду по суті, враховуючи, що відповідач належним чином не повідомлений про дату та час проведення підготовчого засідання, а також зважаючи на те, що строк для подання відзиву не закінчився. За відповідних обставин судом відкладено підготовче засідання на підставі п.1 ч.2 ст.183 ГПК України.

З метою повідомлення про дату та час підготовчого засідання, відповідачу направлено копію ухвали від 19.10.2023 (а.с.147) рекомендованим поштовим відправленням №0600054276190, яке повернуто відділенням поштового зв`язку без довідки із зазначенням причин повернення (а.с.162-164).

Однак, як вбачається із офіційного вебсайту АТ «Укрпошта» поштове відправленням №0600054276190 повернуто 01.11.2023 за зворотною адресою, оскільки: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.165-166).

Поряд з цим, адреса, за якою судом направлялись вказані ухвали суду відповідають адресі відповідача, вказаній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань

В силу п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

Отже, ухвала суду від 19.10.2023 вважається врученою ТОВ «Техно Органіка» - 01.11.2023 (а.с.165-166).

Підготовче засідання, призначене на 06.11.2023, не відбулося, у зв`язку з повітряною тривогою та загрозою ракетних обстрілів м. Києва.

Ухвалою від 07.11.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 29.11.20223 о 14:00 (а.с.167).

Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 07.11.2023 о 19:25 (а.с.169); поштове відправлення №0600059577007, яким відповідачу направлена копія даної ухвали, повернуто відділенням поштового зв`язку з довідкою, у якій причиною повернення вказано: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.173-175).

Ухвалою від 29.11.2023, яка занесена до протоколу підготовчого засідання, підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.12.2023 о 15:00 (а.с.176-177).

Судом закрито підготовче провадження на підставі п.3 ч.2 ст.185 ГПК України, оскільки виконані завдання підготовчого провадження, визначені ч.1 ст.177 ГПК України.

Копія ухвали від 29.11.2023 направлена відповідачу з метою повідомлення його про дату, час і місце судового засідання (а.с.179) рекомендованим поштовим відправленням №0600065385217, яке повернуто відділенням поштового зв`язку з довідкою, у якій причиною повернення вказано: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.194-197).

06.12.2023 від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000грн (а.с.181).

20.12.2023 судом розпочато розгляд справи по суті, однак, у зв`язку з оголошення повітряної тривоги у м. Києві, в судовому засіданні оголошено перерву без визначення дати та часу продовження судового засідання (а.с.190).

20.12.2023 судом прийнято ухвалу, якою призначено розгляд справи по суті на 08.01.2024 о 14:30 (а.с.191).

Ухвала від 20.12.2023 доставлена до електронного кабінету відповідача 21.12.2023 о 01:34 (а.с.193); поштове відправлення №0600072226574, яким відповідачу направлена копія даної ухвали, повернуто відділенням поштового зв`язку з довідкою, у якій причиною повернення вказано: «адресат відсутній за вказаною адресою». Отже, ухвала від 20.12.2023 вважається врученою відповідачу згідно з п.5 ч.6 ст.242 ГПК України (а.с.198-201).

Ухвалою від 17.01.2024 учасників справи повідомлено про призначення судового засідання на 29.01.2023 о 15:30, оскільки розгляд 08.01.2023 не відбувся, у зв`язку із перебування судді Ейвазової А.Р. на лікарняному (а.с.202).

Ухвала від 17.01.2024 доставлена до електронного кабінету позивача 17.01.2024 о 22:06 (а.с.204); відповідачу копія ухвали від 17.01.2024 надіслана поштовим відправленням №0600079996308, яке за відомостями офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта», повернуто відділенням поштового зв`язку, оскільки «адресат відсутній за вказаною адресою».

29.01.2024 відповідач через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення у справі, в яких повідомив про часткову оплату боргу за спірний період на загальну суму 76502,04грн. Також, відповідач зазначив, що з 19.10.2022 не користується спірним приміщенням, яке за договором позики №207 від 19.10.2022 передано в користування Київському квартирно-експлуатаційному управлінню (а.с.205-207).

Фактично подані додаткові пояснення за своєю суттю є нічим іншим як заявою по суті, що мала бути подана відповідачем у строк, встановлений в ухвалі суду про відкриття провадження у даній справі.

Так, як установлено ч.1 ст.161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.2,3 ст.161 ГПК України: заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву; підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.5 ст.161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Суд прийняв відповідні додаткові пояснення, оскільки вони стосуються подій оплати боргу, що мала місце після відкриття провадження у даній справі у жовтні 2023 року, а також зважаючи на те, що фактично відповідачу не вручена ухвала суду про відкриття провадження у справі, що тричі направлялась відповідачу та така ухвала доставлена до електронного кабінету відповідача, після виконання відповідачем вимог щодо реєстрації такого кабінету, тобто після закриття підготовчого провадження.

Ухвалою від 29.01.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, за усним клопотанням позивача оголошено перерву в судовому засіданні до 05.02.2024 о 16:00, у зв`язку із необхідністю, враховуючи додаткові пояснення відповідача, що прийняті судом, уточнити факт часткового погашення боргу (а.с.217).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2024 відповідача повідомлено про призначення справи до судового розгляду по суті на 05.02.2024 о 16:00 (а.с.219); ухвала доставлена до електронного кабінету відповідача 29.01.2024 о 23:19 (а.с.220).

31.01.2024 позивачем подано заяву про відмову від позову в частини позовних вимог у розмірі 76 502,04грн (а.с.221-222).

Однак, 05.02.2024 представник позивач не підтримав таку заяву в судовому засіданні та просив залишити її без розгляду та закрити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 76 502,04грн, у зв`язку із відсутністю предмету спору у відповідній частині.

Ухвалою від 05.02.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, судом залишено без розгляду заяву позивача про відмову від частини позовних вимог, яка надійшла до суду 31.01.2024, враховуючи, що така заява не підтримана позивачем.

В судовому засіданні 05.02.2024 представник позивача повідомив, що між сторонами відсутній спір в частині основного боргу за електричну енергію, поставлену у спірний період, в розмірі 76 502,04грн.

В судовому засідання представник позивача заявив, що розмір основного бору за період з травня 2022 року по квітень 2023 року на момент розгляду справи становить 352 265,84грн та просив задовольнити вимоги в частині основного боргу у відповідній частині, а інші вимоги- задовольнити повністю; представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

Позивачу у справі відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.06.20218 №429 видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу (а.с.11-12).

13.12.2018 ПрАТ «Бородянське АТП 13237», правонаступником якого є відповідач, (далі споживач) приєднався до умов договору про постачання електричної енергії споживачу в редакції, що діє з 01.01.2019 (далі договір, а.с.13-18), на умовах, запропонованих ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» (далі постачальник) у комерційній пропозиції «Стандарт-1» (далі комерційна пропозиція, а.с.19-20), шляхом підписання заяви-приєднання №420011979 (далі заява-приєднання, а.с.21).

Відповідно до умов договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п.2.1 договору).

Як передбачено п.2.2 договору, обов`язковою умовою для постачання електричної енергії є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу (далі ОСР) договору споживача про надання послуг розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що обсяг проданої споживачу електроенергії визначається ОСР та підтверджується шляхом підписання сторонами до 10 числа місяця наступного за розрахунковим відповідного акта купівлі-продажу електричної енергії/акта приймання-передачі електричної енергії. Договірні величини (обсяги) постачання електроенергії встановлюються та коригуються відповідно до умов, визначених додатком №3 до договору (п.2.4 договору).

Відповідно до п.3.1 договору постачання електричної енергії споживачу починається з 01.01.2019 дати, яка зазначена у заяві-приєднання.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком №2 до договору.

Згідно п. 5.2 договору спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника, яка є додатком №2 до цього договору; для одного об`єкта споживання застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії.

Сторонами узгоджено, що: ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни (п.5.4 договору); розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.5 договору).

Пунктом 5.7 договору визначено, що: порядок оплати за електричну енергію встановлюється згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком №2 до договору; оплата рахунка постачальника за договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку; не отримання споживачем рахунку не звільняє споживача від виконання зобов`язань з оплати електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією.

Відповідно до пп.1 п.6.2 договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами договору.

Як вказано у п.5.8 договору, у разі порушення споживачем строків оплати, постачальник має право вимагати сплати пені, яка нараховується за кожен день прострочення оплати; споживач сплачує за вимогою постачальника пеню у розмірі, що визначається цим договором та зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком №2 до договору.

Згідно п.13.1 договору визначено, що: договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком №1 до договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника; термін дії договору не може бути більшим за термін дії договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, що укладений споживачем з оператором системи розподілу.

Заявою-приєднанням (а.с.21) передбачено постачання електричної енергії на об`єкт відповідача за адресою: смт. Бородянка, вул. Вокзальна, 88 (ЕІС-коди точок комерційного обліку: 62Z0375004465201; 62Z1337378558890).

Відповідно до комерційної пропозиції, яка є додатком №2 до договору (а.с.19-20), визначено, що:

термін постачання до 31.12.2019, проте зазначено, що постачання вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за 30 днів до закінчення вказаного терміну постачання жодною з сторін не буде письмово заявлено про припинення постачання, або перегляд умов комерційної пропозиції;

остаточний розрахунок проводиться за фактично відпущену електричну енергію;

рахунок за фактично спожиту електричну енергію (остаточний розрахунок) надається постачальником споживачу не пізніше п`ятого робочого дня з дати завершення розрахункового періоду, а надані постачальником рахунки підлягають оплаті споживачем протягом п`яти робочих днів з дати отримання;

розмір пені дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ і споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення.

19.08.2021 за вих. №8 відповідач повідомив позивача, що є правонаступником ТОВ «Бородянського автотранспортного підприємства 13237» та просив внести відповідні зміни до договору (а.с.22); аналогічний за змістом лист направлено до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні мережі» (а.с.23).

З метою встановлення договірних величин постачання електричної енергії на 2020, 2021 та 2022 роки відповідач направив позивачу заяви щодо місячних обсягів (а.с.24-26).

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позивач надав акти прийняття-передавання електричної енергії за період з червня 2022 року по квітень 2023 року, які підписані ним одноособово, на загальну суму 466 603,45грн (а.с.44, 47, 50, 53, 56, 59, 62, 65, 68, 72, 76). Доказів направлення або вручення їх відповідачу не надано.

Однак, обсяг розподіленої електричної енергії за заявлений період, який вказаний в актах, підтверджено листом ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» від 05.05.2023 вих.№20-1-340 (а.с.78-80), що є оператором системи розподілу та відповідно до п.8 ч.1 ст.46 Закону України «Про ринок електричної енергії» здійснює забезпечення комерційного обліку відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

На оплату електричної енергії, переданої у спірному періоді, позивачем надано рахунки-фактури, виставлені відповідачу на оплату електричної енергії, переданої у період з травня 2022 року по квітень 2023 року (а.с.41-43,45-46, 48-49; 51-52; 54-55,57-58,60-61,63-64,66-67,69-71,73-75).

Згідно акту звіряння розрахунків, який підписано сторонами станом на 29.08.2022, борг відповідача за передану електричну енергію становив 34 751,73грн (а.с.30).

29.08.2022 сторонами укладено договір №7000044610 про реструктуризацію заборгованості (а.с.27-28) (далі договір реструктуризації).

Пунктом 1.2 договору реструктуризації сторонами визначено, що боржник зобов`язується оплатити кредитору суму заборгованості у розмірі 34 751,73грн, у тому числі ПДВ 5 791,96грн, згідно графіку погашення заборгованості, що є додатком 1 до договору (а.с.29).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач до звернення відповідача з позовом до суду в рахунок оплати спожитої у спірному періоді електричної енергії сплатив 37835,57грн, а саме: платіжною інструкцією №31 від 24.06.2022 на суму 32835,57грн (а.с.77) повністю оплатив електричну енергію, спожиту у травні 2022 року щодо оплати якої виставлено рахунок-фактуру №5044338076 від 20.05.2022 (а.с.41); платіжною інструкцією №1 від 18.08.2022 на суму 5 000грн (а.с.77), частково оплатив електричну енергію за липень 2022 року щодо оплати якої виставлено рахунок - фактуру №5007798654 від 19.07.2022 (а.с.45).

За твердженнями позивача, у ТОВ «Техно Органіка» перед ТОВ «Київська обласна ЕК» наявна заборгованість за спожиту електричну енергію на момент подання позовної заяви за період з червня 2022 року по квітень 2023 року на суму 428 767,88грн.

Під час розгляду справи відповідач в рахунок оплати спожитої у спірному періоді електричної енергії перерахував позивачу 76 502,04грн, а саме платіжними інструкціями: №45 від 30.10.2023 59 502,04грн, №46 від 30.10.2023 17 000грн (а.с.209-211).

Позивач у даній справі підтвердив отримання оплати та зазначив, що спору в частині основного боргу у розмірі 76502,04грн між сторонами не має.

В силу п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки спір між сторонами в частині стягнення 76 502,04грн основного боргу вичерпано, провадження у справі у відповідній частині підлягає закриттю.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку оплатити вартість спожитої електричної енергії та застосування відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення зобов`язання з оплати спожитої електричної енергії у встановлений строк.

Заявлені позивачем вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідний договір, комерційна пропозиція та заява-приєднання разом підтверджують укладення сторонами договору, який врегулювано постачання електричної енергії.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором енергопостачання, зважаючи на наступне.

Як визначено ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу; особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до ч.ч.6,7 ст.276 ГК України: розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону; оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору; договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

В силу ч.1 ст.56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Відповідно до ч. 2 вказаної статті, договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником; постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

До одного із обов`язків споживача, що унормовано п.1 ч.3 ст.58 Закону України «Про ринок електричної енергії», належить обов`язок сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Отже, відповідач мав здійснювати розрахунки за поставлену йому електричну енергію у строк, визначений комерційною пропозицією протягом 5 робочих днів з дати отримання рахунку. При цьому, не зважаючи на те, що доказів отримання рахунків не надано, відсутні підстави стверджувати, що строк виконання зобов`язання з оплати таких рахунків не настав, зважаючи на те, що п.5.7 договору передбачено право відповідача ознайомлюватись на вебсайті постачальника про складові ціни на електричну енергію, необхідну для визначення величин авансових та/або планових платежів, а не отримання рахунку не є, за умовами укладеного договору, підставою для звільнення від зобов`язань з їх оплати. Окрім того, суд враховує також те, що у додаткових поясненнях відповідач фактично визнав суму боргу за поставлену електричну енергію, за вирахуванням здійснених у період розгляду справи платежів, а саме у розмірі 352 265,84грн.

Доказів здійснення розрахунків за поставлену з червня 2022 року по квітень 2023 року електричну енергію, борг за яку становить 352 265,84грн, на момент розгляду справи не надано.

Частиною 1 ст.612 ЦК України установлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач допустив порушення зобов`язань, не здійснивши оплату в установлений договором строк.

Посилання відповідача на те, що він з 19.10.2022 не здійснює споживання електричної енергії, оскільки приміщення передано у користування Київському квартирно-експлуатаційному управлінню, яке за умовами договору №207 від 19.10.2022 безоплатного користування майном (позички) (далі договір позички; а.с.212-213) як платник комунальних послуг має нести витрати, по`вязані із користуванням відповідним майном, та сплачувати їх відповідно до окремих укладених договорів на відшкодування вартості спожитих комунальних послуг та енергоносіїв, не змінює та не припиняє його обов`язку перед позивачем у даній справі оплатити електричну енергію, поставлену у спірний період на відповідний об`єкт.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений відповідачем з третіми особами, які не є учасниками справи, договір позички є підставою для встановлення, зміни та припинення прав та обов`язків сторін такого договору, якими є відповідач та такі треті особи сторони договору позички.

Договір позички не передбачає обов`язку третіх осіб оплачувати електричну енергію, що постачається у відповідне приміщення об`єкт відповідача.

Так, із змісту п.3.4.1, 3.4.3 договору позички вбачається, що такий договір встановлює обов`язок сторони такого договору платника комунальних послуг перед відповідачем відшкодовувати вартість енергоносіїв відповідно до окремих договорів, укладених з позичкодавцем. Отже, відповідач, у разі укладення відповідних договорів, а також зважаючи на умови договору позички, має відповідні права вимагати виконання взятих зобов`язань третіми особами і не виконання таких зобов`язань не звільняє його від відповідальності перед позивачем у справі за порушення зобов`язань за договором.

За змістом ч.2 ст.218 ГК України, ч.1 ст.617 ЦК України не вважаються надзвичайними і невідвороними обставинами, які звільняють від відповідальності, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Окрім того, слід зазначити, що до п.4.27 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі Правила) визначено, що у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов`язаний повідомити електропостачальника та оператора системи або основного споживача про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договорів і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.

Відповідно до аб.3, 4 п.4.27 Правил, дія договору про постачання електричної енергії достроково припиняється у разі отримання електропостачальником від оператора системи або нового чи попереднього власника (користувача) об`єкта споживача документального підтвердження факту укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії між оператором системи і новим власником (користувачем) цього об`єкта. Вказаним пунктом передбачено, що у такому разі дія відповідних договорів припиняється в частині постачання та розподілу електричної енергії на об`єкт, а в частині виконання фінансових зобов`язань сторін (які виникли на дату припинення дії договорів) їх дія продовжується до дати здійснення повного взаєморозрахунку між сторонами.

Згідно абз.5 п.4.27 Правил, визначено, щоу разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем електропостачальника та (за наявності відповідного договору) оператора системи або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточне припинення користування електричною енергією споживач зобов`язаний здійснювати оплату спожитої на таких об`єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.

Пунктом 13.7 договору сторони у справі передбачили, що: усі повідомлення за цим договором вважаються належними, якщо вони здійсненні в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур`єром або особисто за зазначеними в цьому договорі адресами сторін, або направлені електронною поштою на вказану в цьому договорі електронну адресу сторони; споживач зобов`язується у місячний строк повідомити постачальника про зміну будь-якої інформації та даних, зазначених в договорі, а у разі неповідомлення несе ризик настання по його вині несприятливих фінансових наслідків.

Приписами ст.74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Між тим, відповідач не довів шляхом подання доказів, що ним вчинені дії, направленні на припинення договору, а саме направлення повідомлень (листів тощо), адресованих позивачу або ОСР, про звільнення приміщення та передачу його в користування іншій особі, як і доказів укладення договору щодо постачання електричної енергії на відповідний об`єкт іншою особою, що фактично ним користується.

За таких обставин, факт укладання договору позички №207 від 19.10.2022 (а.с.212-213) та передача майна в користування Київському квартирно-експлуатаційному управлінню не звільняє відповідача від виконання зобов`язань за договором щодо оплати поставленої у спірному періоді електричної енергії.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає заявлені вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 352 265,84грн такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 3911,78грн - 3% річних за період з 26.04.2023 по 14.08.2023; 11 192,67грн втрат від інфляції за період з 27.01.2023 по 14.08.2023.

Заявлені у відповідній частині вимоги є частково обґрунтованими з наступних підстав.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання з оплати спожитої електричної енергії, що є грошовим, вимоги позивача щодо сплати відповідачем 3% річних та втрат від інфляції є мотивованими.

Однак, за розрахунком суду, враховуючи заявлений позивачем період нарахування, фактичний розмір боргу, на який позивач здійснює нарахування за заявлений ним період (позивач не здійснює нарахування за весь період прострочення), розмір 3% річних становить 3 911,77грн, а втрат від інфляції 8 926,79грн .

Різниця у нарахуванні 3% річних пов`язана із невірним округленням отриманого результату до сотої.

З уточненого розрахунку втрат від інфляції позивача (а.с.117) вбачається, що ним здійснено нарахування на борг у розмірі:

- 231 955,46грн, який виник за споживання у 2022 року, з 27.01.2023 по 25.04.2023 5 601,54грн;

- 428 767,88грнґ, що виник на кінець спірного періоду 18.04.2023, з 26.04.2023 по 14.08.2023 5591,13грн.

За розрахунком суду, враховуючи періоди прострочення, розмір боргу, сукупний розмір втрат від інфляції за заявлений період нарахування складає 8926,79грн.

Розбіжності у розрахунках втрат від інфляції пов`язані:

- із визначенням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої;

- невірною методикою розрахунку, що полягає у застосуванні індексу інфляції до всієї суми боргу на певну дату (27.01.2023 231955,46грн; 26.04.2023 428 767,88грн), без урахування, того, що борг місячного періоду, що входить до загальної суми боргу на певну дату, мав враховуватись із застосуванням індексу інфляції/дефляції за попередні періоди (кредитор, який вимагає сплати втрат від інфляції, має нараховувати її суцільним способом, перемножуючи індекси інфляції періоду прострочення, не виключаючи певні періоди із загального періоду), що призвело до того, що при розрахунку втрат від інфляції за період з 27.01.2023 по 25.04.2023, наприклад за борг за електричну енергію, спожиту у листопаді 2022 року в розмірі 38672,78грн (що входить до суми 231955,46грн), сума боргу на початок розрахунку 27.01.2023 взята без застосування до неї індексу інфляції за грудень 2022 року; при розрахунку втрат від інфляції позивачу для коректного нарахування необхідно було нараховувати втрати від інфляції за кожним місячним періодом поставки електричної енергії окремо;

- застосуванням до суми боргу у розмірі 428 767,88грн за період з 26.04.2023 по 14.08.2023 (фактично нарахування здійснено по липень 2023 року, оскільки на момент складання позову офіційний індекс інфляції за серпень 2023 року ще не визначено) індексів інфляції, які відрізняються від офіційних, а саме: за травень 2023 року 100,70% замість 100,5%; за червень 2023 року 101,50% замість 100,8%; липень 2023 року 100,20% замість 99,4% (позивач помилково застосував індекси інфляції іншого періоду лютий-квітень 2023 року).

За таких обставин, вимоги про стягнення 3% річних суд задовольняє у розмірі 3911,77грн, а вимоги в частині стягнення втрат він інфляції у розмірі 8 926,79грн; у задоволенні вимог в частині стягнення 0,01грн - 3% річних, 2265,88грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 10 154,69грн пені, яка нарахована ним за період з 26.04.2023 по 14.08.2023 на суму боргу за спожиту електричну енергію за квітень 2023 року 66 783,07грн.

Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч. 2,3 ст.549 ЦК України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язань у вигляді прострочення оплати поставленої у квітні 2023 року електричної енергії, позивач набув права вимагати сплати пені, передбаченої комерційною пропозицією до договору.

За розрахунками суду розмір пені за заявлений позивачем період з 26.04.2023 по 14.08.2023, яка нарахована на борг за квітень 2023 року у розмірі 66783,07грн, складає 9 957,08грн (2*25,00:365*66 783,07*93:100)+(2*22,00:365*66 783,07*18:100).

Розбіжності у розрахунках з позивачем спричинені тим, що позивач не врахував зміну облікової ставки НБУ з 28.07.2023 (по 15.09.2023 становила 22%) та нараховував пеню, застосовуючи ставку 50% (25*2) з 28.07.2023 по 14.08.2023.

Отже, вимоги в частині стягнення пені суд задовольняє у розмірі 9 957,08грн, а у задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 197,61грн відмовляє.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 5 625,92грн /(352265,84+3911,77+8926,79+9957,08):100*1,5/.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Провадження у даній справі судом закрито в частині основного боргу у розмірі 76502,04грн, однак, клопотання про повернення судового збору позивачем на момент прийняття рішення не подано, тому відповідне питання судом не розглядається.

Окрім того, позивач заявив про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 000грн (а.с.181).

Дослідивши матеріали справи, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу виходить з наступного.

Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п. 1 ч. 3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, 26.10.2022 у справі № 911/3001/21, 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 № 922/4812/21, а також додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі № 916/1010/21, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У першій заяві по суті позовній заяві (з урахуванням заяви про усунення недоліків) ТОВ «Київська обласна ЕК» повідомило, що орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу складає 30 000грн (а.с.1-9,116).

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані наступні докази:

договір №3 від 04.06.2020 про надання правничої допомоги адвокатом, який укладено між ТОВ «Київська обласна ЕК» (далі- клієнт) та адвокатом Андрієвською О.В. (далі адвокат) (далі договір №3; а.с.182-183);

протокол №3/1 від 29.11.2023 до договору №3 (далі протокол; а.с.184-185);

акт приймання-передачі наданих послуг (правової допомоги) від 29.11.2023 (далі акт; а.с.186).

Так, за умовами п.п.1.1.4, 1.1.7, 1.1.8 п.1.1 договору №3 адвокат надає послуги клієнту щодо: захисту прав та законних інтересів пов`язаних із представництвом та захистом інтересів клієнта в судах усіх рівнів з будь-якого провадження, яке зачіпає права та законні інтереси клієнта; складання, підготовки судових позовів, заяв, клопотань, скарг та інших процесуальних документів, які направлені на захист прав та законних інтересів клієнта; підготовки та подачі відповідної документації до судів будь-якої юрисдикції та інстанції для відкриття судового провадження щодо захисту прав та законних інтересів клієнта.

Сторонами договору №3 узгоджено, що адвокат здійснює свою професійну діяльність згідно з умовами договору в органах досудового слідства, в усіх установах, підприємствах, організаціях, державних органах, у тому числі, судах України (п.4.1 договору №3).

Зі змісту п.п.4.3.1 договору №3 вбачається, що в діяльності щодо захисту прав та законних інтересів клієнта відповідно до процесуальних законів України адвокат наділений повноваженнями: заявляти та/або подавати позови, заяви, скарги, змінювати підставу або предмет позову, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, відмовлятися від позову, визнавати позов повністю або частково, пред`являти зустрічний позов, підписувати позови, заяви, скарги (у тому числі апеляційні та касаційні), клопотання, мирові угоди; знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, постанов, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати суду усні та письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення, ухвали та постанови суду, засвідчувати своїм підписом копії документів, а також користуватись іншими процесуальними правами, передбаченими законодавством та виконувати інші дії, пов`язані із представництвом інтересів клієнта.

Згідно п.5.1 договору сторони передбачили, що: порядок обчислення гонорару/винагороди (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для його зміни, порядок сплати, умови повернення, визначаються за взаємною згодою сторін та оформлюються протоколом до цього договору; за відсутності такого протоколу, вважається, що правова допомога надається безоплатно

Договір, якщо він достроково не буде припинений з ініціативи клієнта або адвоката, укладається на 1 рік, а у випадку, якщо сторони протягом 1 місяця до моменту закінчення терміну дії даного договору не повідомили одна одну про бажання припинити його дію, договір вважається пролонгованим на той самий строк та на тих самих умовах (п.7.1 договору №3).

Протокол укладений на виконання п.5.1 договору №3 та є його невід`ємною частиною (п.1 протоколу).

Предметом протоколу є захист прав та законних інтересів клієнта у взаємовідносинах з ТОВ «Техно Органіка» (код ЄДРПОУ 23239330) в частині стягнення простроченої заборгованості за двосторонніми договорами, укладеними між клієнтом та боржником (п.2 протоколу).

Як визначено п.п.4.1, 4.2, 4.3 п.4 протоколу вартість послуг, узгоджена сторонами договору №3 наступна:

підготовка позовної заяви щодо стягнення заборгованості з боржника - 10 000 грн;

представництво інтересів клієнта в суді (за одне засідання) 2000 грн, незалежно від явки чи неявки інших учасників справи, відкладення, зняття з розгляду чи не проведення засідання в призначену дату з інших причин;

підготовка відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяви, клопотання, скарги іншого процесуального документа - 3 000 грн.

Відповідно до п.6.1 протоколу правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами, у якому в силу п.6.2 протоколу зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору та цього протоколу.

Пунктом 5.1 протоколу визначено, що оплата послуг з представництва інтересів в суді першої інстанції здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту винесення рішенням судом першої інстанції, але не раніше підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з актом приймання-передачі послуг (правової допомоги) від 29.11.2023 (а.с.186), адвокатом надані послуги, вартість яких узгоджена сторонами договору №3 загалом у розмірі 18 000грн, а саме: підготовки позовної заяви 10 000грн; представництво інтересів клієнта в суді (4 засідання) 8 000грн.

Доказів оплати відповідних послуг адвоката на момент прийняття рішення у справі не надано.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджена вартість наданих послуг лише у розмірі 18 000грн, а не 19 000грн як заявляє позивач, тому у задоволенні поданої заяви в частині стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1 000грн суд відмовляє.

У вирішенні питання щодо відшкодування позивачу витрат, які він має понести на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.

Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19,20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, 21.06.2023 №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч.5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №911/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У даній справі відповідач не скористався своїм правом та не подав заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Втім, суд не вбачає підстав для покладення витрат позивача у розмірі 18 000грн, які він має понести на оплату професійної правничої допомоги, у повному обсязі на відповідача, оскільки витрати у відповідному розмірі не є обгрунтованими, та пропорційними до предмету спору, враховуючи ціну позову, поведінку сторін, фактичне визнання розміру боргу відповідачем, часткову оплату боргу у період розгляду справи.

Так, предметом спору є стягнення боргу за спожиту електричну енергію і такий спір не є складним, загальна тривалість усіх засідань суду у даній справі не перевищує двох годин, для складання позовної заяви представник позивача не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача, відповідач у даній справі фактично визнав розмір боргу і частково його оплатив, тому витрати у розмірі 18 000грн на оплату професійної правничої допомоги у даній справі суд вважає необгрунтованими, непропорціними до предмету спору, ціні позову. Суд вважає дійсно необхідними, неминучими та пропорційними до складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та послуг, поведінці сторін, а також враховуючи середню вартість аналогічних послуг, витрати на оплату послуг адвоката у даній справі у розмірі не більше 8 000грн (4 000грн складання позовної заяви та 4 000грн - представництво інтересів в суді).

Однак, враховуючи, що позов задоволено лише частково, відповідні витрати мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог (враховуючи також частину боргу, що добровільно погашена відповідачем під час розгляду справи, оскільки відповідач допустив порушення строку виконання зобов`язання), а саме у розмірі 7 956,59грн (451 563,52*8000:454027,02).

Інші витрати, понесені позивачем на оплату правової (правничої допомоги) у розмірі 10 043,41грн суд покладає на позивача, який взяв на себе зобов`язання за договором №3 та протоколом щодо оплати гонорару в розмірі, узгодженому в акті, складеному позивачем та адвокатом, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача та адвоката.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.231, ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 76 502,04грн основного боргу закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ОРГАНІКА» (ідентифікаційний код 23239330; 07800, Київська обл., Бородянський район, смт.Бородянка, вул. Вокзальна, 88) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» (ідентифікаційний код 42094646; 08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 8-В) 352265,84грн основного боргу, 3911,77грн - 3% річних, 8926,79грн втрат від інфляції, 9957,08грн пені, 5 625,92грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором та 7956,59грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги.

4. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 0,01грн - 3% річних, 2265,88грн втрат від інфляції, 197,61грн пені, 1 000грн витрат на оплату професійної правничої допомоги.

5. Витрати у розмірі 10 043,41грн на оплату професійної правничої допомоги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом строку, встановленого ст.256 ГПК України, та відповідно до порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.02.2024.

Суддя А.Р. Ейвазова